Визначення відстаней, площ, напрямків, висот за топографічною картою
- 17-01-2022, 01:16
- 384
8 Клас , Географія 8 клас Кобернік, Коваленко
§ 8. Визначення відстаней, площ, напрямків, висот за топографічною картою
Пригадайте: 1. Що являє собою лінійний масштаб? Як ним користуються? 2. Що таке азимут? Як його визначають на плані й на місцевості? 3. Що таке абсолютна і відносна висота точок? Як їх визначають на плані? 4. Як за планом розрізняють додатні (пагорби) та від’ємні (улоговини) форми рельєфу? 5. Як на плані позначають пологі та стрімкі схили?
• Як вимірюють відстані та площі на топографічній карті. Вимірювати відстані на топографічній карті по прямій лінії найзручніше лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб.
Завдання: Визначте за топографічною картою (див. мал. 12) відстані між такими об’єктами: гора Русавська та гора Волинська; найпівденніший і найпівнічніший мости через річку Мурашка.
Для вимірювання звивистих ліній (річок, доріг) можна застосовувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» - сталу відстань між голками. «Крокуючи» вздовж об’єкта, рахують кількість «кроків», а потім, користуючись масштабом, визначають відстань. Для більш точних вимірів кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (з латин. - крива та грец. - вимірюю) (мал. 15).
Щоб визначити площу, використовують кілометрову сітку. Для цього підраховують кількість повних кілометрових квадратів, які потрапили в межі контура, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково об’єктом, оцінюють на око.
Завдання: Визначте за топографічною картою (див. мал. 12) приблизні площі: 1) Зеленого Гаю в південно-західній частині карти; 2) сосново-березового лісу в північній частині карти; 3) озера Біле.
• Як за топографічною картою визначають напрямки. Віддавна напрямки визначають за основними сторонами горизонту: північ, південь, захід, схід.
Мал. 15. Курвіметр
Мал. 16. Компас
Існують також проміжні сторони горизонту. Зорієнтуватися на місцевості - це визначити своє положення щодо сторін горизонту.
Найнадійніше зробити це за компасом (мал. 16). Синя частина його стрілки завжди вказує на північ. Напрям руху встановлюють за шкалою компаса, визначивши азимут (з араб. - напрям, шлях) - кут між напрямом на північ і напрямом на певний предмет. Величину азимутів виражають у градусах і відраховують за рухом годинникової стрілки від 0° до 360°. Так, азимут предмета, розміщеного на північ від спостерігача, - 0° або 360°, на південь - 180°, на схід - 90°, на захід - 270°. Насправді стрілка компаса показує не на північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78° пн. ш., 101° зх. д.), який розташований у районі Канадського Арктичного архіпелагу. Тому розрізняють істинний (географічний) та магнітний азимути (мал. 17).
Істинний азимут (Ai) визначають як кут між напрямком на Північний географічний полюс і на певний предмет. Відповідно предмет з’єднує з географічним полюсом істинний меридіан. Саме такі меридіани наносять на карту. Азимут, визначений за допомогою компаса, називають магнітним (Ам).
Магнітний азимут (Am) - це кут між напрямком на Північний магнітний полюс і на певний предмет. Лінію, що з’єднує предмет із магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном.
Кут між істинним і магнітним азимутом називають магнітним схиленням (МС).
Мал. 17. Напрямки на топографічній карті: Аі - істинний азимут; Ам - магнітний азимут; МС - магнітне схилення; Д - дирекційний кут; ПН - поправка напрямку; ЗМ - зближення меридіанів
Його враховують штурмани кораблів і літаків, визначаючи курс руху, а також військові й туристи під час орієнтування на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах. Воно буває західним та східним. Щоб знайти істинний азимут, треба визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його треба додати до показника магнітного азимута, якщо західне - відняти:
Аі = Ам + МС західне; Аі = Ам - МС східне.
Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д). Його, як і азимут, вимірюють за рухом годинникової стрілки від 0 до 360°.
Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута, потрібно врахувати зближення меридіанів (ЗМ) - кут між вертикальною лінією кілометрової сітки та істинним меридіаном:
Аі = Д + ЗМ.
Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН) Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута) і західною (відповідні значення додають):
Ам = Д + ПН західна; Ам = Д - ПН східна.
Завдання: 1. За покажчиком напрямків топографічної карти (див. мал. 12) з’ясуйте значення для цієї карти таких кутів: магнітне схилення, зближення меридіанів, поправка напрямку. 2. Визначте за допомогою транспортира істинний азимут (Аі) руху та дирекційний кут (Д), яким можна дійти: а) від Дідової Гори до точки 1; б) від точки 2 до точки 3; в) від точки 3 до точки 1. 3. Обчисліть магнітні азимути (Ам) цих напрямків.
• Як визначають висоти на топографічній карті. Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями (ізогіпсами) - умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою. Висоти окремих точок підписують цифровими позначками. На картах позначають абсолютну висоту точок - перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря. За розташуванням горизонталей можна визначити крутизну схилу. Чим ближче підходять горизонталі одна до одної, тим крутіший схил, чим далі - тим схил пологіший.
Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, проводять бергштрихи - короткі лінії, що показують вільним кінцем напрям схилу. Якщо бергштрихи спрямовані всередину - це улоговина, якщо назовні - пагорб.
Завдання: За топографічною картою (див. мал. 12) визначте абсолютні висоти гір Цегельна та Русавська. Знайдіть перевищення між ними. З’ясуйте, які схили названих гір є пологими, а які - крутими.
Мал. 18. Шкала закладання при висоті перерізу 5 м
Точніше визначити крутизну схилів у градусах дає змогу шкала закладання (мал. 18). Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями на карті. Шкалу для його визначення вміщують нижче топографічної карти, поряд із масштабом. За цією шкалою за допомогою циркуля встановлюють крутизну схилу або кут нахилу поверхні. Уздовж нижньої основи шкали закладань указані цифри, які позначають крутизну схилів у градусах. На перпендикулярах до основи розміщені відповідні величини закладання в масштабі карти. Для визначення крутизни схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне їй закладання, проти якого визначають крутизну схилу в градусах. Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри, позначають особливими умовними знаками.
Завдання: За топографічною картою (див. мал. 12) визначте за величиною закладання ухил різних схилів гори Русавська: північного, східного, південно-східного, південного, західного.
Перевір себе
- 1. Розкажіть, якими способами вимірюють відстані на топографічній карті.
- 2. Як за кілометровою сіткою можна визначити приблизні площі об’єктів?
- 3. Які напрямки визначають за топографічною картою?
- 4. Що таке істинний і магнітний азимути?
- 5. Що можна визначити за горизонталями і бергштрихами?
- 6. Як визначити у градусах крутизну схилів або кут нахилу поверхні?
- 7. Виконайте практичне завдання-дослідження. Знайдіть на топографічній карті (див. мал. 12) гору Волинська (156,9 м). За допомогою транспортира та лінійки, прокладаючи від гори послідовно маршрут за вказаними істинним азимутом (Аі) та відстанню (І), з’ясуйте, через які географічні об’єкти він проходить. Визначте абсолютну висоту (ha) цих об’єктів та їхні географічні й прямокутні координати. Яким азимутом (Аі) слід рухатися та на яку відстань, щоб від останньої точки повернутися до гори Волинська? Результати запишіть у таблицю за зразком.
Маршрутний лист руху від гори Волинська
Практична робота № 1
Визначення напрямків, відстаней, площ, географічних і прямокутних координат, висот точок за топографічною картою
Мета: дати опис території за топографічною картою; відпрацювати прийоми роботи з топографічною картою: визначити географічні й прямокутні координати точок, напрямків, відстаней, висот і крутизни схилів.
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ
На тематичних картах використовують багато різних типів ізоліній, кожна з яких має свою назву. Ізобронта - ізолінія однакової кількості днів із грозою. Ізохазма - ізолінія повторюваності полярних сяйв. Ізоанемони показують середньорічну швидкість вітру. Ізогаліни з’єднують на картах точки з однаковою солоністю води у підземних чи поверхневих водних об’єктах. Ізорахії - ізолінії висоти морських припливів. Ізопікни - лінії однакової густини води. Ізовмісти - лінії, що з’єднують точки з однаковими величинами вмісту того чи того компонента корисної копалини. Ізоглибини - лінії, які з’єднують точки з однаковими глибинами залягання корисних копалин. Ізохрони - лінії однієї дати настання явищ. Ізодеми - лінії однакової густоти населення. Існують й інші типи ізоліній.
Крім звичайного магнітного стрілочного компаса, є багато інших. Наприклад, точністю вирізняється компас, який застосовують на морських суднах. Це наповнений сумішшю етилового спирту й дистильованої води «казанок», у якому на вертикальній осі закріплена шкала. По різні боки від осі розміщена пара магнітів, у центрі є поплавок. «Казанок» роблять із бронзи і вкривають скляним ковпаком. Компас на борту літака взагалі не має намагнічених деталей. Він визначає напрямок руху, приймаючи сигнали наземних радіостанцій.
Одне з найскладніших питань картографії - зображення рельєфу. Сучасна карта формує тривимірне уявлення про місцевість. Тобто, крім вимірів у горизонтальній площині, вона дає уявлення про стрімкість, форму і довжину схилів. До кінця XVIII ст. на картах форми земної поверхні малювали в профіль. Таке зображення було наочним, проте зовсім не придатним для будь-яких вимірів. На початку XIX ст. виник новий спосіб, який відтворював нерівності через їх відтінення штрихами різної товщини. Проте цей спосіб був трудомістким і, головне, не давав змоги точно визначити перевищення точок, утруднював зображення на карті інших елементів місцевості. Тож на зміну йому в середині XIX ст. прийшов сучасний спосіб зображення рельєфу ізогіпсами.
ТЕМИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ І МІНІ-ПРОЕКТІВ
- 1. Як з’явилася географічна карта.
- 2. Перші географічні карти території України.
- 3. Перші географічні атласи.
- 4. Як змінювалися з часом способи картографічного зображення.
- 5. Сучасне розмаїття картографічних проекцій.
- 6. Геодезичні прилади для наземної зйомки місцевості.
- 7. Сучасні навігаційні системи.
- 8. Геоінформаційні системи (ГІС): історія створення і використання.
Коментарі (0)