Лісостеп. Географічне положення. Лісостепова зона простягається на схід від зони широколистих лісів до західних відрогів Середньоруської височини. Її північна межа звивиста, але добре простежується за північно-лісостеповими ландшафтами. У північній частині лісостепу в долинах річок, давніх улоговинах стоку трапляються мішанолісові ландшафти. Південна межа лісостепу проходить такими населеними пунктами: на північ від Великої Михайлівки, Ширяєвого, через Першотравневе, на північ від Новоукраїнки, Кіровограда, через Знам’янку, Онуфріївку, уздовж р. Ворскли на Кобеляки, Нові Санжари, на північ від Краснограда, через Балаклію, уздовж р. Осколу до території Росії. Вона простежується по лінії суцільного поширення глибоких чорноземів.

Особливістю зони є чергування степових і лісостепових ділянок (мал. 110). Колись Правобережжя вкривали великі лісові масиви. Унаслідок багатовікової господарської діяльності людини площі лісів поступово зменшувались.

• За картами атласу з’ясуйте, які форми рельєфу поширені в межах лісостепової зони України.

Рельєф лісостепу різноманітний. На Правобережжі розташовані Придніпровська височина й частина Подільської височини, а на Лівобережжі - Придніпровська низовина й західні відроги Середньоруської височини. Висоти поверхні коливаються від 100 до 300 м. Загалом поверхня із заходу та сходу похилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 320 м на Придніпровській височині та 230 м на Середньоруській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Аналіз просторового поширення різних видів ландшафтів лісостепової зони, їх регіональних особливостей дає змогу виявити в її межах три фізико-географічні краї: Дністровсько-Дніпровський, Лівобережно-Дніпровський, Східноукраїнський.

Мал. 110. Лісостеповий ландшафт

За допомогою карт атласу з’ясуйте, у межах яких тектонічних структур знаходиться лісостепова зона та на які корисні копалини вона багата.

Корисні копалини. Зона лісостепу багата на такі корисні копалини: буре вугілля (Дніпровський буровугільний басейн); залізну руду (Кременчуцький басейн); нафту й природний газ (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область); природні будівельні матеріали (гіпс, вапняк, каолін, мергель, пісок).

Клімат лісостепової зони помірно теплий з достатньою і сталою зволоженістю на заході й нестійкою — на сході. Кліматичні умови змінюються в довготному й широтному напрямках. Січневі температури із заходу на схід змінюються від -5 до -8 °С, липневі — від +18 до +20 °С. Узимку територія лісостепу вкривається снігом. Кількість опадів зменшується від 600 мм на заході до 500 мм на сході й південному сході. Майже стільки ж вологи випаровується, тому коефіцієнт зволоження дорівнює одиниці, а зволоження природної зони достатнє. У лісостепу влітку часто бувають зливи, подекуди з градом.

Внутрішні води. Річкова сітка досить густа, найбільші річки — Дніпро, Південний Буг, Дністер з притоками. Усі річки мають долини з асиметричними берегами та повільну течію. У місцях перетину твердих порід Українського щита, де виходи гранітів перегороджують русла Південного Бугу, Росі й Гірського Тікича, утворюються пороги (мал. 111). Річки мають змішане живлення, найбільш повноводі вони навесні. Озер у лісостепу мало. Вони є в заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві Дніпра, нині залиті водами водосховищ. Нестача природних водойм компенсується штучно створеними ставками поблизу багатьох населених пунктів.

• Знайдіть на карті атласу й запишіть у зошит назви найбільших правих і лівих приток Дніпра.

Ґрунти. Материнськими породами, на яких сформувалися ґрунти лісостепової зони, є леси, лесоподібні суглинки, піщано-глинисті відклади річок і продукти вивітрювання кристалічних порід. Сірі лісові ґрунти займають великі площі на Правобережжі. На Лівобережжі переважають опідзолені чорноземи. У заплавах долин річок поширені лучні й лучно-чорноземні ґрунти. Рівень родючості ґрунтів найвищий у середній і східній частинах зони.

В умовах оптимального співвідношення тепла й вологи в лісостепу сформувалися різні типи ландшафтів: лісостепові з опідзоленими чорноземами; лучно-степові з типовими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, які суцільно перетворені на сільськогосподарські угіддя.

Рослинність і тваринний світ. Видовий склад рослинності лісостепу частково змінюється із заходу на схід у такій послідовності: на Придніпровській височині — граб, клен, явір; на Лівобережжі — клен гостролистий, липа, дуб.

Мал. 111. Буцький каньйон на р. Гірський Тікич

Повсюдно поширені дубові ліси. Їх підлісок складається з ліщини, дерну, бруслини, поширений значний трав’яний покрив. Сосново-дубові ліси займають піщані ділянки річкових терас. Лучні ділянки трапляються лише в заплавах річок.

У межах лісостепу водяться лісові й степові види тварин: дикий кабан, козуля, лисиця, куниця, заєць, білка, тхір, полівка, вуж, багато птахів — дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди та ін.

Сучасні ландшафти та природоохоронні території. Лісостепова зона є однією з найбільш освоєних територій нашої країни. Вона широко використовується для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, видобутку корисних копалин, для містобудування тощо. Загальна розораність земель сягає 80 %. Тут поширені сільськогосподарські й техногенні ландшафти, що призвело до суттєвого знищення природи.

Первинні ліси в лісостепу практично не збереглися, оскільки ця зона здавна була центром землеробської культури. Інтенсивне вирубування, нерегульоване випасання худоби, а також пожежі знизили лісистість зони, змінили видовий склад лісів та їх продуктивність. Тільки за останні три століття площа лісів лісостепу зменшилась учетверо. Сучасний лісостеп поєднує не ліс із степом, а залишки лісу із сільськогосподарськими угіддями. Подекуди вражають пишнотою штучно насаджені лісосмуги. Створюваний ними ландшафт «рукотворного лісостепу» нині поширився й на степову зону.

На безлісих ділянках до розорювання були строкаті різнотравні лучні степи з густим травостоєм. Ґрунти поповнювалися перегноєм, який накопичувався, оскільки тут менша кількість опадів і, відповідно, промивання ґрунту. Унаслідок господарської діяльності людини ландшафти лісостепів дедалі більше розчленовують яри. У лісостепу активно ведеться боротьба з ярами, змиванням і розвіюванням ґрунтів.

• Які ви знаєте заходи боротьби з ярами?

Для збереження природи в її первісному вигляді на території зони утворені природоохоронні об’єкти — заповідники й національні природні парки. Так, на правому березі Дніпра знаходиться Канівський природний заповідник (мал. 112) з ярами й пагорбами. До нього належать Канівські гори, острови Круглик і Шелестів у заплаві Дніпра, Зміїні острови в Канівському водосховищі. Також охороняються геологічні утворення, грабові ліси та Чернеча (Тарасова) гора.

Михайлівська цілина — філія Українського степового національного заповідника, де охороняється єдина ділянка заповідного лучного степу в лісостеповій зоні. До Червоної книги України занесені такі рослини, як астрагал, півники борові, сон чорніючий, ковила (три види), бруслина та ін.

Степ. Географічне положення. У межах України степи простягаються з півночі на південь на 500 км: від лісостепу до узбереж Чорного й Азовського морів і передгір’їв Кримських гір (40 % території України). Ця природна зона розташована частково в межах Придніпровської та Подільської височин, на Причорноморській низовині, Донецькій і Приазовській височинах, Північнокримській низовині. Характерні висоти — 100-200 м.

Мал. 112. Канівський природний заповідник

Мал. 113. Степовий ландшафт

Рельєф зони рівнинний, проте з горбами, ярами та балками (мал. 113). Для Донецького кряжу характерні гриви — вузькі видовжені підняття. На півдні Причорноморської низовини поширені степові блюдця — неглибокі округлі або овальні зниження з плоским дном.

За умовами зволоження, рівнем забезпечення теплом, характером ґрунтового й рослинного покриву степову зону поділяють на три підзони: північностепову, середньостепову й південностепову. Вони змінюються за зональними закономірностями в широтному напрямку та умовами посилення континентальності — із заходу на схід. Також на них впливають азональні чинники (рельєф, річки та морське узбережжя).

• За допомогою карт атласу з’ясуйте, у межах яких тектонічних структур знаходиться зона степу та на які корисні копалини вона багата.

Корисні копалини. У межах зони є значні поклади паливних корисних копалин, зокрема кам’яного вугілля (Донецький басейн) і природного газу. Є також залізні, марганцеві, уранові, ртутні та нікелеві руди. З нерудної сировини поширені поклади солей, будівельних матеріалів (глина, граніт, вапняк, мергель, черепашник), є лікувальні грязі.

Клімат. У степовій зоні рівнинної території України найбільші теплові ресурси й найменша зволоженість з-поміж інших природних зон, тому клімат степів найбільш континентальний. Середня температура січня коливається із заходу на схід від -2 до -9 °С, липня — відповідно від +20 до +24 °С. Безморозний період триває 220 діб на заході степової зони і 150 — на північному сході. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід від 450 до 350 мм на рік. Випаровуваність вологи суттєво перевищує кількість опадів, тому зволоження території недостатнє. Рівнинність території степової зони, її відкритість холодним арктичним і жарким тропічним вітрам є причиною суховіїв і ранніх весняних та осінніх приморозків.

Внутрішні води. Густота річкової мережі незначна. Найбільші річки є транзитними: Дніпро, Південний Буг, Сіверський Донець, Дністер, Дунай із притоками. Притоки Дніпра — Оріль, Самара, Інгулець, а також Інгул, Кальміус, Молочна, Берда повністю формують свій стік у межах зони. Річки степів маловодні, у верхів’ях вони часто пересихають улітку. Місцевий стік формується за рахунок талих снігових вод. Озера переважно лиманні. Унаслідок великої випаровуваності або ж зв’язку з морем деякі з них солоні (Сасик (Кундук), Шагани, Алібей). У дельті Дунаю багато прісних озер (Ялпуг, Кагул та ін.), а на узбережжі Чорного моря — солоних озер-лиманів (Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський). На Дніпрі збудовано каскад водосховищ. Річкові й ґрунтові води високомінералізовані. Боліт мало, вони переважно заплавні.

• За картами атласу визначте, які ґрунти поширені в зоні степу.

Ґрунти. Найпоширенішими ґрунтами степу є звичайні та південні чорноземи, які разом становлять 90 % площі природної зони. На сухих степових ділянках, де бідна рослинність і недостатнє зволоження, поширені темнокаштанові й каштанові ґрунти разом із солонцями. У подах формуються солончаки. Середня розораність зони сягає 75 %. Степ є територією зрошувальної та хімічної меліорації.

Рослинність і тваринний світ. Природні ліси займають у степах невеликі площі. Вони ростуть у балках переважно в північній частині степу (байрачні ліси), у заплавах річок (заплавні ліси), на надлукових піщаних терасах річок. Вододільні простори позбавлені природної рослинності, але в багатьох районах є штучно створені лісові масиви. Нині природна степова рослинність збереглася в заповідниках і на невеликих ділянках уздовж схилів річкових долин, балок та ярів, де вона швидко втрачає свої особливості. Незаймані заповідні території степу становлять лише 0,1 % площі України (мал. 114).

Степова рослинність змінюється з півночі на південь. Так, у північних районах степової зони трапляються лучні степи, для яких характерні не тільки степові, а й лучні трави. У цих степах багате й буйне різнотрав’я, у якому переважають вологолюбні види рослин: шавлія лучна, конюшина гірська, сон-трава та ін.

У справжніх степах далі на південь панують вузьколисті дернові злаки. Ці степи поділяють на різнотравно-типчаково-ковилові з посухостійкого різнотрав’я, типчаково-ковилові з дуже бідним різнотрав’ям та полиново-злакові.

Ще далі на південь розташовані пустельні степи з розрідженим травостоєм, у складі якого, крім дернових злаків, ростуть посухостійкі напівчагарники: полин, курай тощо. На крайньому півдні степової зони великі ділянки займають солончаки зі своєрідною рослинністю, що має м’ясисті стебла й маленькі листки.

Тваринний світ степової зони різноманітний. Нині тут водяться ссавці (хом’ячок сірий, сліпець, тушканчик, степова полівка, лисиця, борсук, вовк, єнотоподібний собака; із птахів — дрохва, степовий журавель, жайворонки, просянки та ін.). Мешкають також плазуни: гадюка степова, вуж, полоз, ящірка; є земноводні: ропуха зелена, жаби. Багато комах.

Сучасні ландшафти й природоохоронні території. Комплекс природних та антропогенних чинників степової природної зони зумовив такі несприятливі процеси, як водна й вітрова ерозії, посухи та суховії, засолення ґрунтів. Знищення степової рослинності призвело до висихання поверхні ґрунту. Атмосферні опади, особливо літні, уже не так активно вбираються природною рослинністю та верхнім шаром ґрунту. Під час злив вода стікає поверхнею, збільшує існуючі яри й утворює нові вимоїни.

Негативний вплив на ландшафти має також будівництво гідровузлів на Дніпрі.

Мал. 114. Ковиловий степ

Мал. 115. Біосферний заповідник «Асканія-Нова»

Мал. 116. Дунайський біосферний заповідник

Наприклад, Каховське водосховище затопило с. Великий Луг із родючими землями й мисливськими угіддями. Унаслідок підвищення рівня ґрунтових вод відбувається заболочування й засолення прибережних земель.

Степ потребує охорони й розширення заповідних територій. У степовій зоні є такі природоохоронні об’єкти: біосферний заповідник «Асканія-Нова », у якому охороняється ділянка типчаково-ковилового степу, де росте понад 400 видів рослин, зокрема 40 ендеміків, здійснюється акліматизація зубрів, благородних оленів, коней Пржевальського, антилоп, страусів, зебр (мал. 115), куланів, муфлонів; Луганський природний заповідник — територія різнотравно-типчаково-ковилового степу, де під захистом перебуває бабак європейський; Український степовий природний заповідник із трьома відділеннями різних степів: від лучних до різнотравно-типчаково-ковилових («Хомутовський степ», «Кам’яні могили» і «Крейдова флора»); Дунайський біосферний заповідник — водно-болотні угіддя дельти Дунаю, де мешкає половина всіх видів птахів України (мал. 116); Дніпровсько-Орільський природний заповідник — ділянка дніпрових плавнів, заплавних озер і лук, де багато водних видів рослин і тварин; Азово-Сиваський національний природний парк, до складу якого входять приморські комплекси Північного Приазов’я; Національний природний парк «Святі гори», у якому охороняють крейдяні останці-скелі з білої крейди та бори з реліктової сосни крейдяної; заповідник «Єланецький степ»; Приазовський національний парк; Національний природний парк «Меотида» та багато інших.

Висновки

• Лісостепова зона займає центральну частину України.
• Для зони лісостепу характерні сприятливі агрокліматичні умови й багатий природно-ресурсний потенціал.
• У лісостеповій зоні поширені височинні та низовинні форми рельєфу, яри й балки. В умовах помірно континентального клімату під трав’янистою рослинністю сформувалися різні типи чорноземів, а під лісовою — сірі лісові ґрунти.
• Ландшафти лісостепу дуже змінені людиною. Середня розораність лісостепу становить 75 %, а на Лівобережжі — сягає 90 %.
• Степова зона — найбільший в Україні зональний природно-територіальний комплекс (40 % території України). У зоні степу рівнинний рельєф і помірно континентальний клімат.
• Природоохоронні території степової зони зберігають ландшафти, які максимально наближені до природних.

Основні терміни й поняття