Географічне положення. Кримські гори (мал. 120) займають трохи більше 1/5 частини Кримського півострова, і приблизно 1 % площі України. Вони простягаються із заходу на схід на 180 км. Середня висота гір разом із Південним берегом Криму становить 440 м, найвища вершина — гора Роман-Кош (1545 м).

Рельєф і геологічна будова. Приблизно 200 млн років тому на місці Кримських гір був прадавній океан Тетіс. Наприкінці мезозойської ери (130 млн років тому) тут виникло гірське утворення. 20 млн років тому його південна частина занурилася в Чорноморську западину. Унаслідок цього утворилися Кримські гори й Південний берег Криму. На поверхню вийшли мезозойські гірські породи (коралові вапняки, глинисті сланці). Кримські гори — це складчасто-брилові гори, оновлені під час альпійського гороутворення.

У рельєфі чітко виокремлюються три майже паралельні пасма: Зовнішнє, Внутрішнє та Головне (найвище).

Зовнішнє пасмо має середню висоту до 250 м, а Внутрішнє пасмо — понад 700 м. Це височини, які мають положисті північні й стрімкі південні схили.

Мал. 120. Карта Кримських гір

Такі форми рельєфу називають куестами (мал. 121). Вони утворюються завдяки тому, що верхні шари складені вапняками, які стійкіші до руйнування, а нижче залягають мергелі й глини, що легко вивітрюються. Головне пасмо розташоване на крайньому півдні Кримських гір і стрімкими схилами обривається до Чорного моря, утворюючи Південний берег Криму, ширина якого в окремих місцях становить кілька сотень метрів, а в найширшій частині (поблизу м. Алушти) сягає 2 км. Центральна частина Головного пасма має плоскі безлісі вершини, які називаються яйлами (Бабуган-яйла, Ай-Петринська, Нікітська, Ялтинська яйли та ін.). Вони відокремлені одна від одної тектонічними розломами та річковими долинами.

Основні форми рельєфу: вулканогенні (вулканічний хребет Карадаг, гора Аю-Даг (Ведмідь-гора), гора Кастель), денудаційні (останці, уступи, вали), гравітаційні (обвали, осипи, зсуви), еолові, карстові. Карстовий рельєф сформувався там, де поширені вапняки. У межах вапнякових пасом є багато печер. Деякі з них відкриті для відвідування туристами (Мармурова, Червона (Кизил-Коба), Еміне-Баїр-Хосар). Усього відкрито й досліджено майже 800 різних карстових порожнин.

Загальна довжина карстових колодязів, печер і шахт сягає 15 тис. м.

На узбережжі Чорного моря є вулканічне плато Карадаг (мал. 122, с. 182) із застиглою магмою на схилах. На Карадазі, у долині Гяур-Бах, можна побачити жили темно-червоного сердоліку вулканічного походження.

Мал. 121. Куести поблизу м. Бахчисарая

• За картами атласу визначте, які корисні копалини є в Кримських горах.

Мал. 122. Гірський масив Карадаг

Гірський Крим — район активних землетрусів. Один із найсильніших землетрусів стався в 1927 р. Його сила досягала 9 балів. Руйнації зазнали міста Ялта, Алушта, Гурзуф, Сімферополь, Севастополь.

У зв’язку з тим, що в горах Криму переважають різні типи ландшафтів, Кримську фізико-географічну країну поділяють на три фізико-географічні області: Передгірську лісостепову, Головне гірсько-лучно-лісове пасмо та Кримське південнобережне субтропічне Середземномор’я.

Клімат. Кримська гірська країна з помірно континентальним кліматом охоплює найвище Головне пасмо й передгір’я. Кількість опадів у передгір’ях становить 400-500 мм, на Головному пасмі — 900-1200 мм на рік. Літо в горах прохолодне: середня температура липня становить +15 °С. Зима сніжна із середньою температурою січня -4 °С. У Кримських горах нерідко випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які можуть завдати значної шкоди.

Проте клімат Південного берега Криму — найтепліший в Україні й нагадує субтропічний середземноморський (так звані північні субтропіки). На нього впливають циклони взимку й підвищений атмосферний тиск улітку. Також велике значення мають близькість незамерзаючого Чорного моря й гори, які захищають узбережжя від північних вітрів. На Південному березі Криму середні показники температури протягом року є додатними: у січні — від +5 на заході до +1 °С на сході, у липні — близько +24 °С. Опади, які приносять середземноморські циклони, випадають переважно взимку у вигляді дощу. Літо жарке й сухе, однак завдяки морським бризам спека не виснажлива.

Внутрішні води. Порівняно невелика кількість атмосферних опадів, тривале сухе літо, поширення в горах карстових порід — усе це зумовило бідність Криму на поверхневі води. На півострові переважають підземні води, що формуються в гірських районах. Річки Кримських гір короткі, їх долини подекуди каньйоноподібні. Багато річок гірської частини Криму тимчасово пересихають або переходять у підземні води. Найбільші річки — Салгир, Альма, Бельбек, Чорна. Усі річки Криму беруть початок у горах. Системи річок південних схилів розвинуті слабо, площа водозбору невелика. Вони бурхливі, порожисті, з частими водоспадами. Річки північних схилів довші, мають багато приток. Площі їх водозбору більші, а течія спокійніша. Живляться вони переважно дощовими водами, а ті, що беруть початок на північних схилах Головного пасма, ще й талими сніговими. У верхів’ях частини річок споруджені водосховища. У горах є багато джерел.

Ґрунти, рослинність і тваринний світ. Для Головного пасма характерна вертикальна поясність ландшафтів (мал. 123). На північних схилах поширені дерново-буроземні щебенисті ґрунти під грабовими дібровами. У Середньогір’ї із чорноземоподібними дерново-буроземними ґрунтами окремі ділянки займають буково-грабово-соснові ліси. Яйли вкриті луками на гірсько-лучних ґрунтах.

Мал. 123. Вертикальна поясність Кримських гір

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти. Тут поширені чагарникові зарості дуба пухнастого, граба східного та ялівцю, субтропічна вічнозелена садово-паркова рослинність (кипарис, лавр, мирт, магнолія), плодові дерева (абрикос, персик, мигдаль, хурма, інжир). До висоти 500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси й шибляк — густі колючі зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого і скельного, суничного дерева, фісташки, грабинника). Вище, до висоти 900 м, простягається пояс кримської сосни й дуба, а ще вище (до 1300 м) у лісах переважає бук кримський.

У горах росте понад 2200 видів рослин, до 10 % із них — ендеміки, є реліктові види, зокрема тис ягідний. На вершині Ай-Петринської яйли росте тисячолітній тис і буково-грабовий гай (пам’ятка природи). У Великому каньйоні знаходиться єдиний у Криму тисовий гай (до ста екземплярів цього дерева). У Нікітському ботанічному саду (м. Ялта) збереглися найстаріші в Європі мамонтові дерева.

У лісах Кримських гір водиться олень звичайний кримський. Із ссавців тут мешкають козуля звичайна, свиня дика, борсук, лисиця. У Криму водяться рідкісні птахи, характерні тільки для Кримського півострова — гриф чорний, сип білоголовий. Зрідка трапляються соколи — сапсан і балабан. З плазунів поширені гекон кримський, звичайна кримська та скельна ящірки. З павукоподібних для Криму характерні скорпіон кримський (ендемік Криму), є різноманітні комахи — богомол кримський, цикади тощо.

• Розгляньте в атласі карту «Фізико-географічне районування» та назвіть фізико-географічні області, на які поділяється Кримська фізико-географічна країна.

Охорона природи. Заповідні території. Екологічні проблеми. Природі Криму завдає великої шкоди господарська й туристична діяльність людини. Нині майже повністю заборонено вирубування лісів на схилах гір. Улітку в спекотну погоду в кримських лісах часто виникають пожежі.

У Кримських горах налічується до 120 природоохоронних об’єктів. Найбільшими з них є заповідники: Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Карадазький, Мис Мартьян; заказники: Великий каньйон Криму, Новий Світ тощо; пам’ятки природи: Демерджі-яйла, гора Кішка та ін.

Мал. 124. Великий каньйон Криму

Великий каньйон (мал. 124) вражає своїми розмірами і надзвичайно мальовничими краєвидами. Річка Аузун-Уень, що утворює каньйон, тече з яйли Ай-Петрі. Вона досить повновода навесні, у період танення снігів, однак улітку майже губиться серед каміння. Глибина каньйону сягає понад 320 м, його довжина становить 3,5 км, а ширина в деяких місцях не перевищує 3 м.

Не менш цікавим і загадковим є урочище Демерджі (у перекладі з кримськотатарської означає «камінь») — 20-гектарна пам’ятка природи, де можна побачити численні фантастичні кам’яні стовпи, гриби, колони й вежі найвигадливіших форм (мал. 125). Найвищий зі стовпів («Велетень») заввишки 25 м. Вода, вітер і сонце створили цю природну скульптурну галерею з юрських конгломератів, вік яких сягає 145 млн років.

У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в Криму ліси — дубові, букові, кримської сосни, а також реліктові угруповання тиса ягідного та ялівцю високого. Унікальні природні комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського узбережжя оберігаються в Карадазькому заповіднику. Його вважають одним із найекзотичніших куточків Криму. Науковці заповідника ведуть постійні спостереження за морськими, степовими й лісовими екосистемами.

Багато природоохоронних територій створено поблизу м. Ялти. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник — найбагатший за видовим складом рослин (1367 видів, з яких 138 є рідкісними й зникаючими). У заповіднику «Мис Мартьян» охороняють реліктовий ліс середземноморського ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фісташки. Нікітський ботанічний сад (мал. 126) — один із найстаріших у світі (заснований у 1811 р.). Там зібрано унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків нашої планети (пальми, метасеквоя, туя, кедр, бамбук та ін.), які розсаджені в пейзажному стилі.

На жаль, за останні роки в спекотні літні сезони на південному схилі Головного пасма не раз виникали тривалі пожежі, унаслідок яких згоріло багато реліктових дерев і чагарників, зокрема й на заповідних територіях.

Мал. 125. Долина Привидів біля підніжжя гори Демерджі

Мал. 126. Нікітський ботанічний сад

Дискусійний клуб