Трудові ресурси. Розвиток господарства будь-якої країни залежить від її людського потенціалу. Для економіки країни важлива не просто кількість населення, а кількість людей працездатного віку. (Поясніть, чому).

Трудові ресурси — частина населення, яка бере чи може брати участь у трудовій діяльності (мал. 171). Для кількісної оцінки трудових ресурсів можна використовувати дані про населення працездатного віку (16-64 роки), яке становить приблизно 65 % усього населення Землі.

Нижня межа працездатного віку майже у всіх країнах світу становить 16 років, а верхня межа має відмінності. Приблизно в половині країн світу чоловіки й жінки виходять на пенсію в одному віці. У решті країн жінки мають право виходу на пенсію на три (США, Швеція) або п’ять років (Швейцарія, Фінляндія) раніше за чоловіків. В Україні пенсійний вік становить 60 років.

Кількість трудових ресурсів за регіонами постійно змінюється. З одного боку, їх кількість зростає за рахунок досягнення молоддю працездатного віку, залучення до роботи незайнятих людей. З іншого боку, відбувається скорочення трудового потенціалу регіону за рахунок тієї частини населення, що стає непрацездатною, і людей, що виходять на пенсію. Отже, кількість трудових ресурсів залежить від вікової структури населення.

В умовах України, де спостерігається «старіння» населення, кількість трудових ресурсів має тенденцію до зниження. У країнах, що розвиваються й мають високий приріст населення, трудові ресурси становлять 50-55 % від усього населення. У більшості розвинутих країн (і в Україні також) цей показник сягає 62 %.

Мал. 171. Трудові ресурси

Найвищий рівень забезпечення трудовими ресурсами мають західні області: Закарпатська, Львівська та Івано-Франківська. У центральних і північно-східних областях природний приріст населення низький, частка трудових ресурсів невисока. У південних областях існує дефіцит трудових ресурсів. Тут переважають галузі, що потребують великої кількості працівників, особливо жінок. Здебільшого це сільські райони, де найменша густота населення.

З трудовими ресурсами тісно пов’язаний термін «робоча сила». Ідеться про здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних та інтелектуальних здібностей, які вона застосовує в процесі виробництва.

Кількісна та якісна характеристики трудових ресурсів. Ефективне використання трудових ресурсів визначається кількісними та якісними критеріями. Кількісна оцінка характеризується загальною чисельністю працездатного населення й тривалістю робочого тижня. Якісний склад трудових ресурсів визначають стать, вік, освіта й професійна підготовка, мобільність, стан здоров’я тощо.

У країнах, що розвиваються, якість трудових ресурсів зумовлена не стільки наявністю вищої й середньої освіти, скільки рівнем грамотності. Загалом у світі частка неписьменного населення становить 15 %, з яких понад 90 % припадає на мешканців країн, що розвиваються. Велика частка неграмотного населення працездатного віку в країнах Південної й Західної Азії та Тропічної Африки.

Низький рівень грамотності населення багатьох країн визначає невисоку продуктивність праці, зумовлює консервацію застарілих форм господарювання, гальмує технічний прогрес. За кількістю неграмотних вирізняються такі країни Азії, як Індія, Афганістан, Бутан, Непал, Бангладеш, Пакистан, а також більшість країн Тропічної Африки (Буркіна-Фасо, Чад, Нігер, Гвінея, Сомалі та ін.). Для характеристики освітнього рівня населення дуже важливим є показник частки осіб з вищою освітою серед дорослого населення. За цим показником лідирують США, країни Західної Європи, Канада, Австралія, Нова Зеландія.

Розвинуті країни світу виділяють значні кошти на охорону здоров’я. Так, у США, Німеччині, Швейцарії видатки на охорону здоров’я становлять понад 10 % доходів країни, у Франції, Нідерландах, Чехії, Канаді, Австралії наближаються до 10 %, а в країнах Африки не перевищують 2-3 %. Доступ до медичного обслуговування в різних країнах світу також різний. У розвинутих країнах медичну допомогу отримує все населення, а в бідних країнах — менше чверті мешканців.

Одним із найважливіших критеріїв оцінки здоров’я населення є показник дитячої смертності, який із 1990 р. зменшився у світі більш ніж удвічі.

Дуже вагомим показником соціально-економічного розвитку країни є тривалість життя населення. Найнижча середня тривалість життя у світі спостерігається в найбідніших країнах Африки (Сьєрра-Леоне, Замбія, Ангола, Мозамбік, Гвінея, Ліберія), де в середньому люди живуть до 37-40 років. Найвищі показники тривалості життя характерні для розвинутих країн Європи, Азії, Північної Америки та Австралії (табл. 16, с. 248).

Таблиця 16