§ 31. Особливості текстильного, швейного, шкіряного та взуттєвого виробництва в Україні

СПРОБУЙТЕ ВІДПОВІСТИ

1. Що виробляють підприємства легкої промисловості?

2. Із якими іншими виробництвами вони найтісніше пов'язані?

1. Особливості виробничого процесу та чинники розміщення підприємств, що виробляють тканини різних видів, одяг, шкіряно-взуттєву продукцію

Групу виробництв, які виготовляють товари для споживання населення, називають легкою промисловістю (мал. 1). До неї належать текстильні (виробництво різних тканин), швейні (пошиття одягу, білизни тощо), шкіряно-взуттєві (вичинка шкіри і пошиття взуття) та хутрові (виробництво хутра і хутрових виробів) підприємства. Отже, комплекс підприємств легкої промисловості працює для забезпечення потреб населення у взутті, одязі, предметах галантереї тощо. Частина продукції (технічна тканина, шкіра) надходить до індустріальних підприємств, зокрема транспортного машинобудування, меблевої промисловості.

Основна складова комплексу легкої промисловості — текстильна промисловість, сировиною для якої є волокна: рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк), а також штучні й синтетичні (віскозний шовк, лавсан, капрон, нейлон тощо). Залежно від сировини в текстильній промисловості виділяють лляне, шовкове, вовняне, бавовняне, а також трикотажне (виготовлення трикотажного полотна і в’язаних виробів із натуральних і хімічних ниток) виробництва.

Сировиною для шкіряно-взуттєвого та хутрового виробництв легкої промисловості є шкури свійських і диких тварин, а також штучні шкіра та хутро.

Природна сировина для текстильної промисловості проходить первинну обробку, яку здійснюють на льонопереробних, шовкомотальних, вовнемийних, бавовняноочисних та інших підприємствах. Процес виготовлення тканини, крім первинної обробки сировини, містить три основні стадії: прядіння, ткацтво й обробку тканини (мал. 2). Після першої отримують прядиво, утворене однією або декількома нитками. Із прядива на ткацькому виробництві отримують різні види тканин. Обробка тканини передбачає вибілювання, фарбування та оздоблення.

Мал. 1. Структура легкої промисловості.

Мал. 2. Стадії текстильного виробництва.

Для виробництв легкої промисловості, зокрема текстильної, характерні два типи підприємств: фабрики і комбінати. На фабриках здійснюють один або два виробничі процеси, тому вони бувають прядильно-ткацькі, ткацькі або оздоблювальні. На комбінатах здійснюється повний виробничий процес — від прядіння до оздоблення.

Більшість підприємств легкої промисловості у своєму розміщенні зазвичай орієнтуються на два основні чинники. Первинна обробка, а також лляне та шовкове виробництва тяжіють більшою мірою до сировини. Випуск готової продукції (одягу, взуття), бавовняних і вовняних тканин орієнтується передусім на споживача та забезпеченість робочою силою. Тому такі підприємства здебільшого розміщуються у великих містах, а також у промислових центрах паливної промисловості, металургії, де є багато робочих місць для чоловіків, а тому сформувався надлишок незайнятих жіночих робочих рук.

2. Чинники та центри розміщення текстильного, швейного, шкіряного, взуттєвого виробництв

Легка промисловість набула розвитку в Україні у другій половині XIX ст. Перші шкіряні заводи виникли в Бердичеві (Житомирська обл.) та Києві. Пізніше були збудовані джутова фабрика в Одесі, канатний завод у Харкові, які працювали в основному на привізній сировині. У XX ст., особливо після Другої світової війни, набули розвитку трикотажна промисловість, виробництво штучної шкіри тощо. Частина цих підприємств і зараз працює у великих і середніх містах країни.

У 1990-ті рр. у легкій промисловості відбувся значний спад обсягів виробництва. Якщо на початку 1990-х рр. частка продукції всього комплексу виробництв становила 10,8 % від загального обсягу промислового виробництва України, то в 1998 р. цей показник склав менше ніж 1 %. Після такого значного спаду обсяги виробництва товарів широкого вжитку почали дещо зростати, але дуже повільно. Тому потреби українських споживачів задовольняються передусім за рахунок імпорту. Так, на українському ринку одяг, що випускається вітчизняними підприємствами, становить лише 15—20 %, а частка взуття — близько 25 %.

На початок 1991 р. в Україні налічувалося близько 160 фабрик, які були зайняті в текстильному виробництві. Однак сировинної бази для нього на сьогодні в Україні майже немає. Продукція текстильної промисловості України експортується в основному за давальницькою схемою. Тобто вона є продуктом переробки на українських підприємствах сировини, наданої іноземними фірмами. Понад 90 % текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини.

Бавовняні виробництва працюють на привізній сировині (комбінати в Херсоні, Донецьку, Тернополі, а також підприємства в Києві, Харкові, Львові, Чернівцях та ін.), орієнтуючись у своєму розміщенні на жіночі трудові ресурси.

Вовняна промисловість орієнтується як на власну, так і на імпортну сировину. Вона представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Сумах.

Підприємства лляної промисловості розміщені в Житомирській, Рівненській, Львівській та Чернігівській областях, де свого часу вироблялося льоноволокно.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО...

Тканина, яка сходить із верстатів, називається суровою. Перед тим як надійти в продаж, вона проходить процес оздоблення. Тканини різноманітного призначення оздоблюють по-різному. Одні відбілюють, інші фарбують, на треті наносять друкарський малюнок. Тканини роблять блискучими або матовими, гладкими або ворсистими. При остаточному оздобленні їх просочують рідинами, що надають їм гарного вигляду, м'якості або жорсткості, здатності не зминатися тощо.

Мал. 3. У цеху «Черкаського трикотажного підприємства "Любава"».

Мал. 4. На швейних підприємствах в основному працюють жінки.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов’язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8 % тканин, зосереджена в Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.

В Одесі на довізній сировині працює джутова фабрика (виробляє канати, шнури).

Трикотажна промисловість представлена підприємствами в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Миколаєві, Чернівцях, Житомирі, Червонограді (Львівська обл.). Вона виготовляє трикотажні тканини, в’язані вироби, шкарпетки й панчохи з натуральних і хімічних волокон. У своєму розміщенні повністю орієнтується на споживача.

Однак частина перелічених підприємств зараз простоюють. Найбільш активними виробниками товарів легкої промисловості в Україні є група компаній «Текстиль-Контакт» (Київ, Чернігів), корпорація «Текстиль-Україна» (Кременчук), AT «Черкаський шовковий комбінат», AT «Рівнельон», AT «Черкаське трикотажне підприємство "Любава”» (мал. 3) та ін.

Швейна промисловість розвинута в багатьох містах України (мал. 4). Найвідоміші фірми й виробничі об’єднання є в Києві, Львові, Харкові, Луцьку та інших містах. За останні роки помітно зросла кількість нових підприємств швейної промисловості, які випускають якісну продукцію. Формування іміджу підприємства є важливою передумовою для зростання попиту на продукцію. На сьогодні в Україні широко відомі торговельні марки таких швейних підприємств, як «Трембіта» (Чернівці), «Парада» (Ужгород), «Маяк» (Львів), «Ворскла» (Полтава), «Селена» (Запоріжжя), «Вікторія» (Вознесенськ, Миколаївська обл.); трикотажних — «Оветри» (Покров (до 2016 р. — Орджонікідзе), Дніпропетровська обл.), «Україна» (Житомир); із виготовлення взуття — «Оріль» (Дніпро), «Лугань» (Луганськ) та ін.

Найпотужніші підприємства шкіряної та взуттєвої промисловості діють у Харкові, Києві, Львові, Запоріжжі, Луганську, Дніпрі, Вознесенську тощо.

Хутрове виробництво розташоване в Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Балті (Одеська обл.), Жмеринці (Вінницька обл.), Харкові тощо.

Загальною проблемою легкої промисловості України є відстала технологія виробництва, проблеми з постачанням сировини, незадовільна якість продукції.

3. Народні промисли

Народні художні промисли охоплюють декілька напрямків народного мистецтва (пластичний, живописний та графічний). Щодо пластичного напрямку особливо розвинуте різьблення по дереву (мал. 5), яке раніше було поширене майже по всій лісовій смузі України. У Карпатах різьблення переважає в декорі предметів повсякденного вжитку, знарядь праці. Для південних районів України характерне різьблення виробів із глини та гіпсу.

У Карпатах також поширені промисли шкіряних виробів (футляри, череси тощо). У багатьох рівнинних районах збереглося лозоплетіння (мал. 6). Значно поширене в Україні виробництво керамічного посуду, а на Полтавщині — керамічних іграшок. У Києві та Львові працюють майстри з виробництва художнього скла.

Мал. 5. Вироби гуцульських різьбярів по дереву із села Яворова (Івано-Франківська обл.).

Мал. 6. Вироби з лози майстрів із села Іза (Закарпатська обл.).

Живопис і графіка використовують також багатство матеріалів і предметів. Серед цих промислів — стінопис, візерунки на меблях, кераміці, склі, писанкарство. Особливо славляться мальовки на папері села Петриківка (Дніпропетровська обл.) (мал. 7), полив’яній кераміці в селі Опішня (Полтавська обл.), традиційній кераміці Передкарпаття та Закарпаття, димленому посуді Полісся, писанках Космача (Івано-Франківська обл.) та інших регіонів України.

Багатством орнаменту характеризуються вироби з бісеру на Поділлі та Гуцульщині, декоративні тканини на Поліссі, рушники, вишитий одяг різних куточків України, килимові вироби Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, Поділля та Західної України.

ЗАКРІПЛЮЄМО ЗНАННЯ

1. Які виробництва відносять до легкої промисловості? 2. Якими є технологічні особливості виробничого процесу в текстильній промисловості? 3. Які чинники визначають розміщення підприємств легкої промисловості? Якою є їхня географія? 4. Які проблеми існують у розвитку легкої промисловості в Україні? 5. Назвіть найбільші центри розміщення текстильного, швейного, шкіряного та взуттєвого виробництв в Україні. 6. Які народні промисли розвинені в різних регіонах України?

ЗАСТОСОВУЄМО ЗНАННЯ, ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. Накресліть схему послідовності процесу створення одягу — від вирощування льону до пошиття речі. 2. Робота в групах. Знайдіть в атласі та випишіть у зошит виробництва легкої промисловості, які розвинені у двох промислових центрах України (група 1 — Вінниця і Одеса; група 2 — Черкаси і Луцьк; група 3 — Житомир і Кривий Ріг). Обґрунтуйте, якими чинниками могло бути зумовлено розміщення в них цих підприємств.

Мал. 7. Тарілка з порцеляни з петриківським розписом.

ДОСЛІДЖЕННЯ

Малі і середні міста України — центри швейного виробництва

1. У додаткових джерелах знайдіть інформацію про декілька міст (щонайменше три), які є центрами швейного виробництва в Україні.

2. Укажіть чинники, які зумовили розміщення цих виробництв саме в зазначених містах.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Географія 9 клас Гілецький", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)