Споживачі готові платити додаткову ціну за органічні продукти харчування — від 10 до 50 %. Ринок збуту такої продукції щороку зростає, особливо в розвинених державах. Для низки країн Європи, зокрема України, це шанс закріпити за собою місце на світовому продовольчому ринку.

У світі існує громадський рух за популяризацію виробництва та споживання локальних (місцевих) продуктів харчування — локаворство. Мета руху — об’єднати виробників та споживачів в одному регіоні з метою створення тут додаткових робочих місць, підтримки здоров’я і стану довкілля. Цей рух популярний у ЄС, у кожній мережі супермаркетів тут представлений відділ, де продаються тільки екологічно чисті та локальні продукти харчування. Розвивається мережа спеціалізованих закладів харчування цього напрямку.

У високорозвинених країнах поширена ще одна громадська ініціатива — ощадливо ставитися до закупівлі та споживання продуктів харчування. У цих країнах витрати на продукти харчування становлять не більше ніж 10—15 % від доходу сім’ї, а в найбідніших — інколи понад 75 %. Тому засоби масової інформації закликають американців, британців, французів менше викидати прострочених продуктів на смітники, оскільки це не тільки марнотратно, але й неетично щодо людей, які перебувають на межі голоду в країнах Східної Африки, Індії та Бангладеш.

2. Традиційні виробництва харчових продуктів окремих країн світу

Харчування населення країни належить до найважливіших чинників, які визначають здоров’я нації, її потенціал і перспективи розвитку. Характер традиційного харчування народів різних країн сформувався передусім під впливом природних умов, обраного з давніх часів способу життя й господарювання, релігії, рівня урбанізації та ін.

Українці здавна населяли території, які є сприятливими для землеробства. Ця обставина й визначила вітчизняні традиції виробництва продуктів харчування. Проте з позицій здорового харчування в Україні споживання багатьох груп харчових продуктів не відповідає раціональній нормі. У наборі продуктів переважають і значно перевищують раціональну норму: олія (176,6 %), картопля (148,1 %), хліб і хлібопродукти (123,3 %), цукор (130,4 %). Проте в Україні є всі необхідні передумови для створення вітчизняної індустрії здорового харчування.

Одним із напрямків вирішення цієї проблеми є виробництво традиційних харчових продуктів, які збагачені корисними елементами. Серед них хліб (мал. 4) і кондитерські вироби з добавками вітамінів, кальцію, заліза, йоду, селену. Останнім часом налагоджено виробництво молочних продуктів із полівітамінними комплексами, молочнокислими бактеріями, лактобактеріями. Безалкогольні напої почали випускатися з екстрактами лікарських рослин.

Мал. 4. Асортимент традиційних українських хлібобулочних виробів.

Мал. 5. Басейни для вирощування лосося в Японії.

Мал. 6. Виготовлення сиру на сімейній фермі у Швейцарії.

У китайців, японців, корейців існують дуже давні традиції вирощування рису. Досвід праці на рисових чеках (залитих водою полях) сприяв розвитку аквакультури — вирощування риби в штучних водоймах (мал. 5). Зараз виробництво морепродуктів у штучних умовах замінює вилов риби, креветок, устриць у Світовому океані й забезпечує низку країн поживною та здоровою їжею.

У європейських народів, які живуть у межах Альп, Балкан, Карпат, Піренеїв, Апеннін, сформувалися трудові навички у тваринництві молочного напрямку. Виробництво сирів у Швейцарії (мал. 6), Франції, Німеччині, Австрії, Болгарії, Словаччині є предметом національної гордості.

Християнські традиції дотримання посту зумовили те, що низка країн Північної Європи ще в Середньовіччі почала спеціалізуватися на постачанні на європейський ринок солоної риби, яка стала повноцінним замінником м’яса. Зараз традиції виробництва риби є невід’ємною рисою господарства Ісландії, Норвегії, Фарерських Островів.

У мусульманських народів існує заборона на вживання свинини, що зумовило дуже високий рівень розвитку вівчарства, козівництва, конярства. Ця продукція стала основою місцевої кухні (мал. 7).

Повна заборона на вживання м’яса в індуїстів та джайнів має наслідком те, що понад 20 % населення країни є вегетаріанцями. Як наслідок, ці народи мають навички виробництва калорійної їжі з використанням горіхів, стручкових рослин, наприклад фасолі й бобів, а також спецій.

У країнах Південної Америки, що розташовані в Андах, цілком звичним продуктом харчування є морські свинки, а в Парагваї, Аргентині та Уругваї місцевий напій мате за популярністю не поступається звичним для нас каві та чаю.

У результаті культурної глобалізації традиції виробництва продуктів харчування запозичуються різними народами й фірмами. Зараз не викликає подиву ситуація, коли в Польщі виробляють традиційний японський соус для суші васабі, а в супермаркеті США можна купити українські вареники.

Мал. 7. Приготування традиційного узбецького плову.

ЗАКРІПЛЮЄМО ЗНАННЯ