До природних рекреаційних ресурсів належать рельєф, кліматичні, водні, лісові, бальнеологічні (мінеральні води та лікувальні грязі) ресурси. Найбільш цінним є поєднання природних компонентів, що формують ландшафтні ресурси. Так, м’який і теплий клімат, морське узбережжя з пологим, зручним для купання берегом-пляжем формують особливий рекреаційний ландшафтний ресурс — узбережжя теплого моря, який найбільш активно використовують у туристичній індустрії (міжнародне значення мають узбережжя Середземного, Карибського та Південнокитайського морів. У гірській місцевості з її цілющим повітрям та чудовими краєвидами розвиваються альпінізм, гірськолижний туризм та інші види активного відпочинку (Альпи, Карпати, Кордильєри).

Культурно-історичні рекреаційні ресурси охоплюють пам’ятки історії, архітектури, археології, культові споруди, музеї, картинні галереї, місця, що пов’язані з життям і діяльністю видатних осіб тощо. Унікальність і культурна значущість таких об’єктів — підґрунтя для розвитку пізнавального туризму. Ейфелева вежа в Парижі (Франція), Колізей у Римі (Італія), Тадж-Махал в Агрі (Індія), Велика китайська стіна (Китай), піраміди (Єгипет) щороку приваблюють мільйони туристів.

Найбільший зиск від туризму отримують країни, що володіють різноманітними рекреаційними ресурсами як природного, так і культурно-історичного походження.

Суспільно-географічні чинники — економіко-географічне положення, стан соціально-економічного розвитку території, наявність трудових ресурсів, розвиток інфраструктури та дотичних до туризму виробництв. Економіко-географічне положення визначає сприятливість розташування країни, регіону щодо транспортних шляхів та потоків відпочивальників. Соціально-економічний стан країни, зокрема рівень добробуту населення, впливає на потребу в туризмі та можливість збільшення витрат на організацію дозвілля. Про це свідчать туристичні потоки: основна частина міжнародних туристів — це громадяни високорозвинених країн (ЄС, США, Канади, Японії) і країн, які динамічно розвиваються (Китаю, Республіки Корея). Туристична сфера доволі трудомістка, тому кількість і якість трудових ресурсів також впливають на розвиток туризму.

Важливими є й геополітичні чинники. Ідеться про стабільність політичної ситуації, відсутність конфліктів, політичну культуру, ставлення до іноземців. Це впливає на прийняття рішень туристів щодо вибору країни чи регіону для подорожі.

ТУРИСТИЧНА ІНФРАСТРУКТУРА. Обслуговування туристичних потоків тісно пов’язане зі створенням відповідної інфраструктури. Вона охоплює туристичні фірми, різноманітні підприємства, що надають послуги з розміщення, харчування і перевезення туристів, інформаційні та рекламні служби, підприємства з виробництва товарів туристичного сервісу та роздрібної торгівлі.

Основними об’єктами розміщення туристів є готелі, мотелі, пансіонати, кемпінги, туристичні бази, будинки відпочинку. Заклади харчування — це ресторани, кафе, бари, їдальні, буфети. Від рівня їхнього розвитку та якості наданих послуг залежать туристичні потоки. Важливим для розвитку туризму є транспортне сполучення, тому доцільно будувати нові шляхи, ремонтувати наявні, розширювати мережу підприємств автосервісу. Туристи переважно користуються автомобілями й літаками, натомість водний транспорт обслуговує в основному круїзні маршрути.

До супутньої сфери належать розважальні та спортивні комплекси, заклади культури й охорони здоров’я, де туристи отримують додаткові послуги. Сувенірне виробництво часто популяризує національні особливості території, якою пролягають туристичні маршрути.

ВИДИ ТУРИЗМУ. Туризм поділяють на види за різними показниками: географічними (внутрішній — у межах країни і міжнародний), напрямами туристичного потоку (в’їзний і виїзний), засобами пересування (пішохідний, авіаційний, морський, річковий, залізничний, автомобільний, велосипедний, змішаний), термінами і тривалістю подорожі (постійний і сезонний — літній або зимовий, довго- і короткотривалий), кількістю учасників (індивідуальний, сімейний, груповий), засобами розміщення (у готелях, мотелях, туристичних базах, пансіонатах, кемпінгах, приватних помешканнях, наметах тощо). Проте вирішальне значення у класифікації видів туризму має мета мандрівок: екзотична дика природа (Кенія, Танзанія), мальовничі краєвиди і сходження на вершини (Непал, Аргентина, Перу), пляжі (Єгипет, Туреччина, Сейшельські острови), покупки (Гонконг, Сінгапур), культура (Франція, Італія, Іспанія, Китай, Індія), релігія (Ізраїль, Саудівська Аравія), розваги й азартні ігри (Монако, США), лікування й оздоровлення (Чехія, Швейцарія).

Залежно від мети поїздки розрізняють такі види туризму:

• пізнавальний, або екскурсійний (ознайомлення з визначними місцями та пам’ятками культури, історії, природи);

• курортно-лікувальний (поліпшення стану здоров’я);

• діловий (відвідання об’єктів за професійним інтересом);

• науковий (участь у наукових конгресах, з’їздах, конференціях тощо);

• спортивний, фестивальний (участь у спортивних заходах, фестивалях);

• релігійний або паломницький (відвідання релігійних святинь);

• шопінг-туризм (здійснення покупок);

• екологічний (відвідання природних заповідних територій);

• «зелений» (відпочинок у сільській місцевості) та інші.

ОСНОВНІ ТУРИСТИЧНІ РЕГІОНИ СВІТУ. У планетарному масштабі сформувалися великі туристичні регіони з характерними особливостями. Вони різняться географічним розташуванням, рекреаційними ресурсами, рівнем економічного розвитку країн і станом туристичної інфраструктури, спрямуванням туристичних потоків. Всесвітня туристична організація виокремлює п’ять туристичних регіонів (мал. 176).

Мал. 176. Основні туристичні регіони світу

Європейський регіон охоплює країни Європи, а також усі пострадянські та три країни Східного Середземномор’я — Ізраїль, Кіпр, Туреччину, які географічно належать до Азії. Регіон є безперечним світовим лідером за обсягами туристичних потоків (приймає 51 % туристів світу) і валютних надходжень від туризму (щоправда, його питома вага у цих показниках постійно зменшується). Цей регіон включає сім з десяти найбільших туристичних держав світу (табл. 12), зокрема абсолютного лідера за кількістю відвідувань — Францію.

Таблиця 12