Розділ 2. Материки тропічних широт (відповіді)

МАТЕРИКИ ТРОПІЧНИХ ШИРОТ

6. Африка — найжаркіший материк Землі, тому що більша її частина розміщена між тропіками, де Сонце впродовж усього року стоїть високо над горизонтом, а двічі на рік у будь-якій точці між тропіками воно буває в зеніті. В Африці немає холодних, звичних для нас зим. Навіть на північній та південній окраїнах материка, що заходять у субтропічні пояси, середня температура зимових місяців (січня, липня) не опускається нижче +10, +12 °С. У западині Конго й на узбережжі Гвінейської затоки температура протягом року тримається близько +25 °С.

Розрізняють 7 основних кліматичних поясів: екваторіальний, два тропічні, два помірні та два полярні (арктичний і антарктичний) — по одному у кожній півкулі. У кожному з них протягом усього року панує одна повітряна маса — відповідно екваторіальна, тропічна, помірна, арктична (антарктична).

Між основними поясами у кожній півкулі утворюються перехідні кліматичні пояси: субекваторіальний, субтропічний і субарктичний (субантарктичний). ЇХ називають субпоясами (з латинської суб означає під, біля, тобто біля основного). У перехідних поясах повітряні маси змінюються за сезонами. Вони надходять із сусідніх основних поясів: улітку панує повітряна маса ближчого до екватора основного поясу, а взимку — ближчого до полюсу. При цьому вони пересуваються за Сонцем. Так, коли Сонце наближається до Північного тропіка (у Північній півкулі тепла пора року), всі повітряні маси зміщуються на північ, а коли наближається до Південного тропіка (в північній півкулі холодна пора року), навпаки — на південь. Наприклад, у субекваторіальному поясі влітку панує екваторіальне повітря— настає вологий сезон року; взимку надходить тропічне повітря — настає сухий сезон. Тому клімат субекваторіального поясу влітку подібний до клімату екваторіального поясу, а взимку — до тропічного. Відповідно погода в перехідних кліматичних поясах змінюється за сезонами.

1. Розподіл річок Африки по материку, їх живлення та режим залежать від клімату і рельєфу. В областях з екваторіальним кліматом, за рахунок дощів, річки повноводні цілорічно, а в субекваторіальних поясах — лише влітку. В сухих районах зу тропічним кліматом річок майже немає. Там утворилася область внутрішньогостоку— територія, яка не має через річки зв’язку зі Світовим океаном. Нечисленні річки цієї області впадають у безстічні озера або губляться в пісках — пересихають від великого випаровування води й просочування її в осадові породи. Від них залишаються лише сухі русла — ваді. Вони наповнюються водою раз на кілька років під час рідкісних дощів. Більшість річок Африки належать до басейнів Атлантичного та Індійського океанів.

4. У центральній Африці, на південному кордоні Сахари (Сахель), де середня річна температура повітря перевищує +25 °С, розкинулось величезне озеро Чад.

Озеро мілководне (4-8 м) і часто змінює об'єм. Через це різко змінюється площа його водної поверхніуУ дощові роки в літній і пізній осінній час від значної кількості опадів річки, що живлять Чад (найбільша з них — Шарі), перетворюють- д_ ся на бурхливі повноводні потоки. Вони скидають в озерну улоговину великий об’єм води. Після осінніх дощів у листопаді — січні рівень води піднімається на 1,5-2 м. Тоді Чад широко розливається, захоплюючи назад землі, відвойовані у нього пустелею. Розливи охоплюють площу до 50 тис. км2. До червня вода починає спадати. У маловодні роки, коли атмосферні опади мізерні, пустеля витісняє озеро. Тоді оголюється його велика північно-західна частина; грунт на ній швидко висихає, розтріскується. Площа озера скорочується до 11 тис. км2.

5. Загалом за висотою над рівнем моря материк поділяють на дві частини: Низьку Африку й Високу Африку. Рельєф Низької Африки, яка охоплює північну та західну частини материка, має висоти до 1 000 м. У цій частині розташовані великі рівнини. Висоти Високої Африки, що охоплює східну і південну частини материка, перевищують 1 000 м. У кайнозойській та мезозойській ерах у межах Високої Африки Африкано-Аравійська платформа піднімалася, внаслідок чого з часом утворилися Ефіопське нагір’я та Східноафриканське плоскогір’я. Водночас опускання окремих блоків платформи на сході Африки зумовило виникнення цілої системи глибоких розломів у земній корі, що утворили Великий Африканський грабен. Головний вододіл Африканського материка проходить по найбільш піднятій східній окраїні материка, тому більше 1/3 поверхні мас стік в Атлантичний океан, усього лише 1/6 — в Індійський океан, ще менше — у Середземне море. Близько 1/3 поверхні Африки (приблизно 9 млн. км2) не має стоку в океан і належить до басейнів внутрішнього стоку або взагалі позбавлена поверхневого стоку. Таким чином площа басейну Атлантичного океану значно більша, ніж площа басейну річок Індійського океану. Будова материка безпосередньо вплинула на довжину річок: ті, що впадають в Атлантичний океан, протікають по більш рівнинній території, яка займає значну площу материка, а тому вони довгі. Ті, що впадають в Індійський океан, протікають по значно меншій за площею підвищеній місцевості, а тому вони коротші.

4. Ця природна зона своєрідна й неповторна. Тут практично немає пір року: взимку й улітку температура повітря однакова й становить приблизно +24 °С. За рік випадає більше 2 000 мм опадів. Дощі ллють щодня, зазвичай по обіді. Вода й теп-ло створюють ідеальні умови для розвитку всього живого, тому тут ростуть вологі екваторіальні дощові ліси — гілеї (від грецького «хіле» — ліс). Екваторіальний ліс має дві характерні риси, що відрізняють його від нашого лісу: цей ліс вічнозелений та багатоярусний. Вічнозеленим ліс є через те, що рослини ніколи одночасно і повністю не скидають листя. Тепла й волога протягом року погода дозволяє листку триматися на пагоні 2-3 роки. Листки, звісно, міняються, але по черзі. Гілки дерев нижнього ярусу настільки густо переплітаються, що через них не видно крон дерев верхнього ярусу. Біля самої поверхні землі панує суцільний морок. Сюди досягає лише 1/120 частка сонячного світла. Тому трави зовсім немає. Замість неї із землі піднімаються ліани— рослини з гнучким та довгим (близько 300 м) стеблом, які обвивають стовбури дерев і тягнуть до світла своє листя.

3. Савани лежать у субекваторіальному кліматичному поясі Північної півкулі та субекваторіальному й тропічному вологому поясах Південної півкулі. Тому їх клімат постійно спекотний, але перемінно-вологий: чітко розрізняють вологий і сухий сезони. У сухий сезон сонце нещадно випалює трави, а багато порід дерев скидають листя. Це одне із пристосувань для існування у посушливий період. Листя вічнозелених дерев дуже жорстке й сильно опушене. Часто листя рухоме, що дозволяє йому розташовуватись паралельно сонячним променям (крона баобаба не дає тіні). Характерні зонтикоподібна форма крони та дуже товста кора. Деякі дерева досягають гігантських розмірів і запасають у стовбурах велику кількість води. Для саван Африки типові зонтикоподібні акації та баобаби — гігантські дерева з дуже товстим стовбуром (близько 9 м у поперечнику), які доживають до 5 000 років.

6. Деревина баобаба має пухку й пористу структуру, за рахунок чого дерево, як справжнісінька губка, вбирає в себе воду під час дощів. Наповнюючись рідиною, баобаб з часом роздувається, іноді до неймовірних розмірів. Відомі випадки, коли стовбур дерева заввишки ЗО м розширювався до 11 м! Виходить, ию за своєю суттю баобаб — це величезний природний резервуар для води, якому не страшна жодна посуха. Через надмірну ішіькість водну свіжій деревині вогнища з нього не розпалиш.

За таких природно-кліматичних умов протягом століть склався і традиційний тип господарської діяльності, основу якого становить кочове й напівкочове скотарство. Поголів’я худоби в Сахель налічує десятки мільйонів голів. У північній напівпустельній її частині — це в основному верблюди та вівці, у південній — велика рогата худоба, вівці, кози. Під час короткого вологого періоду худоба пасеться в північній частині Сахель, у сухий сезон її відганяють на південь. За такого використанні землі до недавнього часу вдавалося зберігати відносну екологічну рівновагу. Але в другій половині XX ст. її було порушено. Деякі вчені пов’язують це з настанням у Сахель чергової посушливої кліматичної епохи. Але більшість вважають, що таке порушення екологічної рівноваги пояснюється суто антропогенними причинами. Зазвичай у порушенні екологічної рівноваги в зоні Сахель найбільше звинувачують місцевих скотарів. Побутує навіть вислів: «Кочівник не стільки син, скільки батько пустелі». Дійсно, ще на початку 1980-х років загальне поголів’я худоби, яка в Сахель служить головним мірилом багатства, приблизно в три рази перевищило норму.

6. Добова амплітуда температури — це різниця між найвищою та найнижчою температурами упродовж доби. Найвища температура повітря вдень становить 50°С, найнижча вночі — 0 °С. Отже, добова температура повітря в Сахарі становить: 50 - 0 = 50 (°С).

3.Африканські ландшафти значно змінені внаслідок нераціонального використання природних умов та ресурсів як під час колонізації країн континенту, так і в наш час. Наприклад, лісова флора збідніла внаслідок вирубування цінних порід дерев. Відчутної шкоди завдала орієнтація на використання окремих видів ресурсів: спеціалізація країн на вирощуванні певних сільськогосподарських культур для світового ринку потребує нових земель, для чого змінюються природні комплекси.

Великої шкоди фауні Африки завдало хижацьке полювання, в результаті чого = вимерли такі тварини, як блакитна антилопа, деякі підвиди зебр, північно-африканські слони, а гепарди, леви перебувають на межі винищення. Тепер полювання на слонів заборонене в усій Африці, але заборона ця часто порушується браконьєрами, які торгують слоновою кісткою. На заході континенту стрімко вимирають чорні носороги. Фахівці з охорони природи вважають, що причиною цього є неконтрольовані дії браконьєрів, які добувають роги цих тварин та продають їх за високою ціною на чорному ринку.

Крім того, для пасовиськ та створення полів в Африці здавна використовують випалювання рослинності під час сухого сезону: після таких пожеж у період дощів швидше й густіше зростають молоді рослини. Але внаслідок випалювання гинуть дикі рослини й тварини, савани перетворюються на пустелю. Так, лише за останні півстоліття площа Сахари зросла на 1 млн. км2 — це дорівнює подвійній площі Франції.

Дуже шкодить саванам надмірне випасання худоби, під час якого домашні тварини не лише з’їдають певні види рослин, але й витоптують інші. Таким чином збіднюється видовий склад рослинності, деградують грунти.

У наш час в Африці почали інтенсивніше впроваджувати сучасні методи господарювання, але негативний вплив на довкілля зменшився у незначній мірі. Одним з найголовніших заходів охорони довкілля є створення природоохоронних територій — заказників, заповідників, національних парків тощо. Найвідоміши-ми з-поміж них є Серенгеті, Нгоронґоро, Ґемсбок, Кафуе.

6. Шляхи подолання екологічних проблем:

• забезпечення високого рівня життя та охорони довкілля;

• використання науково-технічного прогресу для охорони природи;

• формування у людей екологічного світогляду;

• екологічна культура;

• обмеження споживчого ставлення до природи;

• збільшення економічних витрат на вирішення екологічних проблем;

• припинення надмірного вирубування лісів, особливо тропічних;

• забезпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищує кількість вирубаних.

Екологічні проблеми цього регіону в значній мірі пов’язані з культурно-політичними та соціально-економічними проблемами країн і народів Африки. А отже, без вирішення цих більш глобальних проблем не можливе вирішення питань екології.

1. Дослідіть зображення наскельних малюнків, знайдених у пустелі Сахара.

У жовтні 1933 року угорському досліднику пустель графу Ласло Алмаші вдалося віднайти одне з найтасмничіших місць Сахари — плато Гілф Кебір. Навіть сьогодні важко знайти це місце. Це дуже суха місцина. Дощ тут випадає приблизно один раз на 20 років, а в радіусі 32 км немає жодного джерела води. Ландшафти плато нагадують поверхню Марса. Але на стінах печер у серці Сахари виявлені неймовірні доісторичні малюнки, на яких зображені люди й тварини, що плавають у воді, а також русла річок, яких сьогодні немає. Отже, колись тут був зелений тропічний рай.

2. В Африці кажуть «Скотар-кочівник не так син пустелі, як батько пустелі». Поміркуйте, яке географічне значення цього вислову. Що могло призвести до перетворення Сахари на безводну пустелю?

Велика природна зона в Африці, яка розташована безпосередньо на південь від Сахари, має назву Сахель. У перекладі з арабської це слово означає «берег» — південний «берег» (край) найбільшої пустелі світу. Він простягається на майже 4000 км вузькою (близько 400 км) смугою від Атлантичного океану до Червоного моря. Сахель — це зона напівпустель і пустельних саван, що переходить на півдні до типових саван. Середня річна температура тут тримається на рівні 27-29°С і майже не змінюється за місяцями, а пори року та сільськогосподарські сезони розрізняють за кількістю опадів.

пасовищ. Перевипас став призводити до швидкого їх витоптування, і піщані грунти часто перетворювались на піски.

Але значна частина «провини» лежить і на хліборобах, які не лише стали розорювати землі в південній частині Сахель, які раніше служили зимовими пасовищами для кочівників, а й почали просуватися в північну, більш посушливу її частину, до їх літніх пасовищ. У результаті між кочівниками та землеробами розгорнулася справжня боротьба за джерела водопостачання.

5. Проникнення європейських колонізаторів на територію Африки почалось у XV ст. в епоху великих географічних відкриттів. Загарбання країн супроводжувалось насадженням мови колонізаторів. Після двох світових воєн у результаті остаточного розпаду імперій народи багатьох країн Африки здобули незалежність, але мови колишніх завойовників залишилися. Найпоширенішими в сучасній Африці є англійська, французька, португальська й арабська мови. Вони є офіційними, зазвичай разом із мовами найбільш впливових етнічних груп (мови банту). Населення сучасної Африки складається з великої кількості етнічних груп. Усього тут нараховують близько 2000 живих мов і діалектів. Більшість із них не має писемності (писемність інших створена наприкінці XIX ст. на основі латинського алфавіту).

1. Єгипет оточений півколом пустель: із заходу — Лівійською, зі сходу — Аравійською, а на крайньому південному сході — Нубійською.

У зв’язку з посушливим кліматом Єгипту (95% країни вкрито пустелями), населення сконцентроване у вузькій долини Нілу та його дельти. Лише незначна його частина проживає в оазисах західної пустелі, невеликих шахтарських містечках східної пустелі та по берегах деяких бухт у Середземномор’ї, курортних містечках узбережжя Червоного моря, Синаю й навколо Суецького каналу. Приблизно 95% населення використовує лише близько 5,5% загальної земельної площі цієї країни. Частина населення досі веде кочовий спосіб життя.

Це спекотливе півколо розсікає зелена стрічка річкової долини Нілу. Саме цій річці країна зобов’язана своєю появою. Ще Геродот називав Єгипет «даром Нілу». Ніл убирає воду екваторЦшьиих дощів і несе її через гори, болота, пустелі, щоб зросити поля й дати життя численним рослинам і тваринам.

Клімат на півночі субтропічний, на іншій території— тропічний пустельний. Середня температура січня — +11...+16°С, липня — +25...+34°С; у пустелі вона може перевищувати +40 °С. Значними є добові коливання температури. Опадів на більшій частині території випадає менше, ніж 100 мм, а на півночі — близько 200-400 мм на рік. Для країни характерний сильний і спекотливий вітер, що дме із Сахари в березні — травні. Він дістав назву «хамсин», що означає «п’ятдесят» і вказує на те, що вітер дме протягом приблизно п’ятдесят днів.

Запитання і завдання для самоконтролю навчальних досягнень

1 — В.

2 — Б.

З — А.

4 — Г.

5 — В.

6 — Г.

7— В, А, Г, Б.

8 — 1 - А, 2 - Д, З - В, 4 - Б.

9. Географічне положення Африки сприяло симетричному розташуванню природних зон відносно екватора, який перетинає материк майже посередині: вологих екваторіальних лісів, перемінно-вологих лісів і чагарників, саван і рідколісь, напівпустель і пустель, твердолистих лісів і чагарників. Оскільки Африку перетинає північний і південний тропіки, то значну частину території материка займають напівпустелі і пустелі, серед яких найбільша пустеля світу — Сахара.

10. В Африці переважають рівнинні форми рельєфу. Це зумовлено тим, що в основі материка лежить давня платформа.

11.Африка розташована у межах екваторіального, 2 субекваторіальних, 2 тропічних, 2 субтропічних кліматичних поясів.

12. На сході Африки відбуваються землетруси і вулкани тому, що там близько 60 млн. років тому утворилися гігантські розломи земної кори внаслідок піднімання Африкано-Аравійської платформи. Тоді утворилася найбільша на суходолі система рифтів — Східноафриканських розломів, уздовж яких бувають землетруси, інколи оживають вулкани.

13. У саванах спостерігається два сезони: вологий і сухий. Під час сухого періоду панують сухі тропічні повітряні маси, опадів немає, трави висихають, дерева в основному скидають листя. Для вічнозелених рослин такий клімат є несприятливим.

14. Через відсутність хмар (які виконують роль «ковдри» і не дають охолоджуватися земній поверхні) гаряче приземне повітря піднімається угору (конвекція). Його місце поступово займає більш холодне повітря. Тому у всіх пустелях постійно дме доволі сильний (15—20 м/с) сухий вітер. Таким чином, в пустелі вночі температура повітря різко знижується, навіть до 0°С, і тут можна змерзнути.

15. Коли близько до поверхні землі підходять підземні води у пустелі, то на цій території виникають «зелені острівці» — оазиси. Типовим деревом у оазисах Сахари є фінікова пальма.

16. На утворення пустелі Наміб вздовж океанічного узбережжя найбільший вплив має Бенгальська холодна течія. Під впливом пасатної інверсії, що посилюється прибережною холодною Бенгальською течією, клімат вирізняється низькими для цих широт температурами повітря (від 12-13 до 17-19 °С) і малою кількістю опадів (10-12 мм на рік в центральній частині). У той же час вологість повітря значна: часто бувають тумани. Наміб перетинають русла тимчасових водотоків. Пустеля майже позбавлена рослинності.

17. Корінне населення Африки належить до екваторіальної (негроїдної) раси (пігмеї, масаї, тугсі, нілоти, бушмени, ефіопи та ін.). В Африці також мешкає багато представників європеоїдної (араби, європейці), монголоїдної рас, вихідців з Індії таін.

4. Південна Америка — найвологіший материк земної кулі. Над ним випадає удвічі більше опадів, ніж над будь-яким іншим материком. Ця особливість клімату зумовлена циркуляцією повітряних мас. Над значною частиною материка панують вологі екваторіальні повітряні маси— південно-східні й північно-східні пасати «доставляють» вологі повітряні маси з Атлантичного океану. Це безпосередньо впливає на формування багатої природи вологих екваторіальних лісів (сельви), саван і рідколісь. Пасати здатні вільно просуватися вглиб материка, не маючи на своєму шляху перешкод (гір), оскільки рівнинний рельєф переважає. Теплі Гвіанська та Бразильська течії Атлантичного океану додатково насичують повітря вологою і сприяють збільшенню кількості опадів. Вплив Тихого океану в Південній Америці відчутний лише на вузькій смузі західного узбережжя материка. Це пов’язано з гірським бар’єром у вигляді Анд, які перешкоджають проникненню повітряних мас з Тихого океану. Крім того, поблизу західного узбережжя Південної Америки протікає холодна Перуанська течія, яка перешкоджає утворенню опадів. Наслідком цього є утворення пустелі Атакама, де опади надзвичайно рідкісне явище. Таким чином, на природу Південної Америки більший вплив мас Атлантичний океан.

4. В основі обох материків лежать давні докембрійські платформи.

Особливості внутрішньої будови дають підстави умовно поділити материк Південна Америка на дві частини: на сході та в центрі розташовані великі рівнини різної висоти, а на півночі та заході, повторюючи обриси узбережжя, тягнеться найдовша (9000 км) гірська система Землі альпійської складчастості — Анди (мовою інків — «мідні гори»).

Африку теж за абсолютними висотами території можна поділити на дві частини: Північна й Західна (низька), Південна й Східна (висока). На північному заході материка простягаються, як і в Південній Америці, молоді гори Атлас, довжина яких значно менша, ніж Анд. Крім цих гір, в Африці є старі зруйновані Драконові й Капські гори. Такого віку гір у Південній Америці немає.

Великі низовини Південної Америки — Амазонська, Орінокська і Ла-Платська — розташовані в прогинах давньої Південноамериканської платформи. Вони охоплюють майже половину материка. Низовинних форм рельєфу в Африці немає, крім незначних за площею заболочених западин Конго та Калахарі.

Однак у рельєфі обох материків переважають рівнини у вигляді великих плоскогір’їв: у Південній Америці — Бразильського й Гвіанського, а в Африці — Схід-ноафриканського. Відмінним у рельєфі материків є ще й те, що сейсмічні області в Південній Америці містяться вздовж усього Тихоокеанського узбережжя на заході, а в Африці — на сході, вздовж Великого Африканського грабена, на півночі якого розташоване Ефіопське нагір’я.

Подібно до інших материків тропічних широт, у Південній Америці також панують постійні вітри пасати. Північно-східні пасати приносять на материк багато вологи, оскільки формуються над Атлантичним океаном. Крім того, рівнинний характер рельєфу східної частини материка дає змогу пасатам проникати далеко вглиб південної Америки, аж до Анд. Тому на всій рівнинній території материка в районі дії пасатів випадає 1000-3000 мм опадів.

Велика частина Африки перебуває під впливом субтропічних максимумів і пасатної циркуляції обох півкуль. Пасати Північної півкулі, шо приходять із суходолу Євразії, несуть континентальне повітря з низькою відносною вологістю. Пасати Південної півкулі, що приходять з боку Індійського океану, приносять на південно-східну окраїну материка вологі повітряні маси, які в основному затримуються Драконовими горами. їх східні навітряні схили отримують значну кіль-юетвРопадів. Однак, просуваючись вглиб материка, вони втрачають вологу і опадів не приносять. Тому, на відміну від Південної Америки, Африку пасати зволожують менше.

5. Столиця Бразилії — Бразиліа— розташована в центрі країни на Бразильському плоскогір’ї. Клімат території, де розташоване місто, субекваторіальний, тому чітко виражені два сезони: літо (вересень — лютий) спекотне, вологе й дощове, зима (березень — серпень) нерідко ще спекотніша, суха. Середньорічна температура становить +21 °С. Найхолодніший місяць— липень (середня температура місяця +19,1 °С, іноді бувають похолодання до +1 °С). Під час зимових канікул, у січні, температура у столиці Бразилії вдень становить +27-40 °С, а вночі — +1(+17 °С, дуже часто йдуть дощі). Тому потрібно брати з собою літній легкий одяг і взуття, а також тепліший одяг, тому що звечора стає холодніше. Обов’язково необхідна парасолька.

3. Амазонка перетинає найбільшу на планеті Амазонську низовину та впадає в Атлантичний океан. Її розміри вражають: за довжиною вона поступається лише Нілу, ширина річища в нижній течії становить 20 км, а глибина — 50 м. У гирлі

Рширина річки сягає 80 км, а глибина — 90 м.

Амазонка — типова рівнинна річка. Вона має багато повноводних приток. Коли у північній півкулі настає сезон дощів, основну масу води приносять ліві притоки з Гвіанського плоскогір’я. Коли сезон дощів починається у Південній півкулі, то більше води дають праві притоки. Тому Амазонка повноводна цілорічно. У період дощів рівень воли піднімається на 15 м. Річка розливається, затоплює великі площі, утворюючи непрохідні болота.

Така ж закономірність характерна для африканської річки Конго, яка двічі перетинає екватор.

6. У світі немає іншої річки з такою великою кількістю різнобарвних вод, як Амазонка. Вода Ріу-Негру дуже темна, а Ріу-Бранку — біла, як молоко.

Ріу-Негру с найбільшою лівою (північною) притокою Амазонки. Її назва в перекладі з португальської означає «чорна річка» і походить від темно-коричневого кольору води. Цей колір є наслідком високого вмісту гумінових кислот, що утворюються в результаті перегнивання рослин, які ростуть у басейні цієї річки. Впадаючи в Амазонку, темні води Ріу-Негру не відразу змішуються з брудно-жовтими водами головної річки, а течуть паралельно кілька десятків кілометрів. Річка Ріу-Бранку — ліва притока Ріу-Негру. Географічна область, якою протікає річка, має пластичні глинисті грунти. Підняті течією біло-жовті частинки глини визначають світлий колір води річки, за що місцеві жителі називають її «біла річка». Зливаючись з чорними водами річки Ріу-Негру, вода набуває вигляду' кави лате (кава з молоком).

2. Савани трапляються зазвичай у субекваторіальних поясах. Ці зони є в обох півкулях. Але ділянки саван можуть трапитися і в субтропіках, і в тропіках. Для цієї' зони характерна низка ознак. Клімат у савані завжди сезонно-вологий. Спостерігається чітка зміна періодів дощів і посухи. Саме такий сезонний ритм визначає 7 всі природні процеси. Переважає трав’яна рослинність із заростями кущів і поодинокими деревами та групами дерев.

Савани Африки на півночі та на півдні межують з тропічними лісами, їх природа більш однорідна на всій території.

Зона саван Південної Америки займає Гвіанське й Бразильське плоскогір’я та Орінокську низовину. Савани північної та південної частини материка відмінні між собою. Північні савани дістали назву льянос (ісп. — рівнини). Вони розташовані в межах субекваторіального поясу, де клімат вологіший, і нагадують африканські савани, але замість баобабів між високими (до І м) травами ростуть окремі пальми, зокрема маврикієва пальма.

Південні савани дістали назву кампос (порт. — поля). Вони більш посушливі,

оскільки розташовані не лише в субекваторіальному, а й у тропічному поясах. Дерев тут немає, натомість тут ростуть чагарники та деревоподібні кактуси. Савани дуже змінені діяльністю людини. На місці природної рослинності розташовані плантації культурних рослин та пасовища. Також великі площі займають міста та райони видобутку корисних копалин.

Тваринний світ є доволі своєрідним. На відміну від африканських саван, тут мало копитних. Трапляються лише тапіри, невеликі дикі свині пекарі, на яких полює пума. Дуже багато комах, зокрема термітів, які будують високі міцні споруди. У ці вежі може проникнути лише мурахоїд за допомогою довгого та клейкого язика. Роль санітарів тут виконують броненосці, які швидко знищують загиблих тварин.

4. Грунти й рослинність змінюються з висотою над рівнем моря усюди. Це явище називають висотною поясністю, і воно стосується не лише Анд. Загальне правило: що вище в гори, то холодніше.

Грунтово-рослинний покрив Анд дуже різноманітний. Це зумовлено великими висотами гір та значною різницею у зволоженні західних і східних схилів. Висотна поясність в Андах яскраво виражена. Виділяють три висотні пояси — тьсрра капьснте — (гаряча земля), тьсрра фріа (холодна земля) і тьсрра еляда (льодя-на земля).

5. Найбільшими сучасними екологічними проблемами є: знищення амазонських лісів, розораність саван, пампи, витоптування трав’яного покриву численними отарами свійських тварин, збіднення рослинного та тваринного світу, ерозія грунтів, зростання площ пустель, забруднення річок, морів, повітря тощо.

Освоєння земель під сільськогосподарські угіддя у багатьох районах Південної Америки призвело до змін природного середовища Майже повністю зорано пампу, вирубано ліси в тропічному рідколіссі, винищено багато тварин. Особливо непокоїть доля лісів Амазонки. Будівництво Трансамазонської автомагістралі й подальше освоєння цієї області супроводжується хижацьким вирубуванням і випалюванням лісів на величезних територіях. Така діяльність людини значно порушує природну рівновагу, загрожуючи зміною природного середовища не лише екваторіальних лісів, а й сусідніх природних зон (зменшення опадів, обміління річок, ерозія грунту, збіднення рослинного покриву й тваринного світу). Хижацьке ставлення до грунтово-рослинного покриву є справжньою бідою Бразильського плоскогір’я. Араукарієві ліси з хорошою деревиною, які ростуть відносно близько до океану чи на сплавних річках, виявилися винищеними на 60-70%. Цінні види дерев зі східної гіллеї використовують як паливо для топок потягів. Для отримання деревного вугілля вирубано більшість високих дерев рідколісся. Мішані ліси у басейні річки Парани знищуються для створення плантацій кави. У результаті не лише зникають ліси, зменшується родючість бідних гумусних латеритних грунтів, а й розвивається ерозія грунтів. Незакріплений верхній шар зноситься змивом під час злив, розвіюється вітром під час посухи. Екологічні та економічні проблеми тісно пов’язані. Вирішення однієГ з них призводить до пом’якшення або й усунення іншої. Для охорони навколишнього середовища створюють національні парки, заповідники.

5. 1) 387 млн. осіб: 17,8 млн км2 = 21,7 осіб/км2 — густота населення на території.

Південної Америки;

2) 1111 млн. осіб : 30,3 млн км2 = 36,7 осіб/ км2 — густота населення на території Африки.

Отже, густота населення в Африці більша, ніжу Південній Америці.

Населення на материку Південна Америка розміщується дуже нерівномірно. На сході материка середня густота висока й становить близько 100 осіб на 1 км. Також доволі густо заселені гірські райони Андійського заходу — 50-100 осіб на 1 км2. Проте середня густота населення на континенті — усього близько 22 особи на 1 км2.

На густоту населення Південної Америки впливають такі чинники: природний, історичний, демографічний, соціально-економічний.

5. Україна та країни Латинської Америки активно співпрацюють у вирішенні таких проблем, як реформування Статуту ООН, оновлення правової бази сучасних міжнародних відносин, регламентація миротворчої діяльності, зміцнення режиму нерозповсюдження зброї масового знищення та ракетних технологій, розробка ООН нової Всесвітньої конвенції щодо боротьби з незаконним обігом наркотич-них речовин, боротьба з тероризмом, контрабандою зброї, корупцією і злочинністю, обмеження торгівлі зброєю, гарантування економічної безпеки.

Загалом стратегія України щодо Латинської Америки має реалізовуватися за такими напрямками: встановлення і розвиток стійких відносин з усіма країнами регіону, налагодження і поглиблення зв’язків з інтеграційними огинаннями країн континенту; зміцнення позицій в окремих субрегіонах і в регіоні в цілому. Нині ринки Латинської Америки прагнуть до розвитку технічного й технологічного співробітництва, зокрема в таких галузях, як космічні програми, постачання технологій, геологорозвідка, охорона навколишнього середовища, інвестиційне співробітництво, нетрадиційні сфери зв’язків. Правда, українські суб’єкти зовнішньоекономічних відносин поки належним чином не підготовлені до виходу на ринки Латинської Америки, проте вже сьогодні вони можуть активно діяти на ринках торгівлі озброєннями.

Дізнайтеся про об'єкти світової спадщини ЮНЕСКО в таких країнах Південної Америки: Бразилія, Аргентина, Чилі Об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — місця й об’єкти на планеті в різних країнах, які вибирає Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури у відповідність до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.

Бразилія: історичне місто Ору-Прету; історичний центр міста Олінда; єзуїтські місії регіону Гуарані; історичний центр міста Салвадор; святилище Ісуса Конго-ньяського; національний парк Ігуасу; місто Бразиліа; національний парк Серра-да-Капівара; історичний центр міста Сан-Луїс; південно-східні заповідники атлантичного лісу; прибережні заповідники атлантичного лісу; історичний центр міста Діамантина; комплекс заповідників центральної Амазонії (Жау та 3 інших);

заповідники Пантанала; острови Фернанду-ді-Норонья й Атол-дас-Рокас; національні парки серрадо (Шапада-дос-Веадейрус і Емас); історичний центр міста Гояс.

Аргентина: національний парк Лос-ґласьярес; єзуїтські місії регіону Гуарані; національний парк Ігуасу; печера Куева-де-лас-Манос; півострів Вальдес; національні парки Ісчігуаласто і Талампая; єзуїтський квартал і місії Кордови; гірська долина Кебрада-де-Умауака.

Чилі: національний парк Рапа-Нуї; церкви острова Чилое; історичний квартал портового міста Вальпараїсо; селітряні заводи Гумберстоун і Санта-Лаура; гір-няцьке місто Сьюел.

1 — Б.

2 — А.

З — Г.

4 — А.

5 — А.

6 — 1 - В, 2 - Б, З - А, 4 - Д.

7 — В, Б, А, Г.

8. З Першовідкривачами і дослідниками Південної Америки були: Христофор Колумб, Америго Веспуччі, Александр Гумбольд, Микола Вавилов.

9. Анди сформувалися в альпійську складчастість на стику двох літосферних плит: материкової і океанічної, у зоні підвищеної сейсмічної активності. Це молода гірська система з великою кількісні діючих вулканів, що становлять Андійський вулканічний пояс: Сангай, Пурасе, Котопахі, Льюльяйльяко (найвищий на Землі). Тут дуже часто відбуваються землетруси. Отже, Анди ще не завершили сво-го формування. Це молоді гори.

10. Найбагатоводніша річка світу — Амазонка. Кожної секунди через поперечний переріз її річища в середньому проходить 220 тис. м3 води, а річний стік становить 6930 км3 Фахівці стверджують, що такою кількістю води можна забезпечить ти тисячі багатолюдних міст. ...

Амазонка має вражаючу властивість-— вона повноводна протягом усього року. Секрет полягає в тому, що її посезонно живлять притоки, які несуть воду з Південної та Північної півкуль. Коли в першій з них з жовтня до квітня ллють дощі, то річка отримує значну кількість води від правих приток. У північній півкулі дощовий сезон триває з березня до вересня. Саме в цей період річку живлять ліві притоки. Виходить так, що протягом усього року в русло Амазонки несуть воду то північні, то південні притоки, а тому вона повноводна цілий рік.

11. Тваринами — ендеміками Південної Америки є: із ссавців— неповнозубих (сі-мейства лінивців, мурахоїдів і броненосців), група широконосих мавп, декілька сімейств гризунів, вампіри (з рукокрилих), лами, целенолести (із сумчастих). Ен-деміками с кілька рядів птахів, а також деякі плазуни, земноводні, риби і безхребетні.

12. Південна Америка с одним із найцікавіших материків щодо світових рекордів, й Особливо привертає увагу рослинний і тваринний світ.

• Мурахоїди і броненосці — це найстаріші ссавці, які виявлені в Південній Америці.

• Анаконду вважають найбільшою змією. Середня її довжина становить приблизно 5-6 метрів, а може досягати й 8 9 м. Рекордний замір становить 11,43 м. Маса коливається у межах 100 кг.

• На цьому материку мешкають «скляні жаби». їх черево практично прозоре і через нього можна розглянути серце, печінку й травну систему. Власне колір жаб є світло-зеленим.

• «Кольорова лагуна» — це неглибоке місце в Бразилії, яке переповнене червоними водоростями. Це місце стало пасовищем і домівкою для рожевих фламінго.

• Найменшими пташками на планеті є колібрі, які водяться на острові Ісла-де-ла-Хувентуд (колишня назва — Пінос), Республіка Куба. За довжини 5,7 см маса пташки становить 1,6 г. Види колібрі бувають різних розмірів, найбільший сягає

20 см. У пташок-бджілок дуже цікавий язик, схожий на довгу трубочку. Колір

пір’я найрізноманітніший. Серцевий м’яз колібрі втричі більший за шлунок. Серцебиття у них досягає 1 000 ударів за хвилину. За добу пташка з’їдає вдвічі більше, ніж вона важить сама. Харчуються колібрі квітковим нектаром.

Цікавими є інші факти.

• На острові Тринідад, недалеко Венесуели, розташоване найбільше озеро нагу-рального асфальту— «озеро дьогтю», до якого входять бітум (40%), глина (30%), солона вода (30%). Площа озера — 45 га, глибина — 82 м. Густина озера настільки велика, що людина може ходити по його поверхні. Час від часу з глибини піднімаються сірчані гази. Дослідження показують, що площа озера потрохи розширюється.

• Найбільший у світі солончак — Салар-де-Уюні, Болівія. Під час сезону дощів (січень— лютий) солона долина покривається шаром води завтовшки один дюйм, який віддзеркалює небо, створюючи прекрасне видовище.

• Амазонка — найбільша у світі річка. Її басейн, разом з притоками, займає 40%

континенту.

• Водоспад Сальто Анхель, Венесуела — найвищий водоспад у світі.

• Озеро Тітікака — найбільше у світі високогірне озеро та друге за величиною на континенті. Для місцевих корінних жителів озеро є священним місцем.

Це лише маленька частина цікавих фактів про материк. Різноманіття природи вражаюче, також цікава культура та історична спадщина корінного населення.

13. Амазонія — неповторний куточок землі. Це найбільша у світі низовина з найба-гатоводнішою рікою, найбільшим масивом тропічного лісу. Його флора нараховує до 4000 видів дерев (у всій Європі їх усього 200).

Швидкість вирубки лісів Амазонки збільшилася майже на третину у порівнянні з минулим роком. Такі дані опублікувало уряд Бразилії.

Насамперед вирубка лісів Амазонії впливає на клімат Землі. Великі лісові масиви — один з найважливіших кліматотвірних факторів. Вирубка таких масивів веде до підвищення температури повітря і зменшення вологості, порушення гідрологічного режиму р. Амазонка (насамперед збільшення повеневих витрат і зменшення витрат води в межень), а також до зменшення біорізноманіття території.

14, Мулати, метиси, самбо.

3. Австралія та Африка мають спільне походження. Обидва материки, разом з Антарктидою та Південною Америкою, є «дітьми» матері-Гондвани, що розірвалася на частини 150 млн років тому. В основі обох материків лежать давні докембрійські платформи, тому переважає рівнинний рельєф. Сьогодні Австралію та Африку розділяє Індійський океан.

У тектонічної основі Австралії лежить уламок Гондвани— Індо-Австралійська плита, яка в рельєфі'проявилася у вигляді чергування височин і низовин. На сході континенту розташована складчастість, що проявляється у рельєфі старим зруйнованим Великим вододільним хребтом. Через особливості будови земної кори цього материка на ньому відсутні діючі вулкани.

У тектонічній основі Африки лежить уламок давньої Гондвани — Африканська плита. У рельєфі вона проявляється у вигляді височин і плоскогір’їв з мінімальною кількістю низовин. На півночі й півдні розташовані складчастості, які проявилися у вигляді молодих Аглаських і старих Каггських і Драконових гір. На материку наявні сейсмічні області в межах Великого Африканського грабена та на північ-йому заході материка.

5. Австралія — єдиний материк, на якому немає ні землетрусів, ні діючих вулканів, ні ознак давньої вулканічної діяльності. Це пояснюють тим, що материк повністю розташований посередині Індо-Австралійської літосферної плити, далеко від стику літосферних плит.

6. Озера Ейр і Чад мають багато спільного, що пов’язано насамперед з їх режимом, оскільки вони розташовані у подібних кліматичних умовах.

Озера Австралії переважно безстічні та засолені. Під час сухого сезону вони часто розпадаються на окремі мілководні водойми або зовсім пересихають. Таким є і найбільше озеро материка— Ейр, рівень дна якого лежить на 16 м нижче від рівня Світового океану. Воно збирає воду з величезної території за допомогою періодично пересихаючих річок (кріків). Влітку площа озера становить близько 15 тис. км2. Проте під час посухи вона суттєво зменшується. Ейр розпадається на велику кількість дрібних озер. Під час дощів ці водойми з’єднуються, затоплюючи велику площу. Живих організмів в озері Ейр немає. За це його називають «мертвим серцем Австралії».

Африканське озеро Чад лежить у безстічній Чадській улоговині, на висоті 240 м над рівнем моря. Площа озера теж не стабільна. Упродовж року вона змінюється від 10 тис. км2 до 50 тис. км2 у період дощів. Пересічна глибина становить близько 2 м, максимальна - близько 12 м. Озеро не має природного стоку, тому вода просто випаровується або йде в піщаний грунт. В умовах неймовірно спекотного; клімату континенту за такого водного режиму вода в озері просто зобов’язана бути солоною. Але Чад — практично повністю прісне озеро, оскільки його жив-лять підземні артезіанські води. Його верхні шари води придатні для пиття, лише біля самого дна вона трохи солонувата.

Чад с домом для багатьох птахів. Сюди прилітають на зимівлю пелікани й фламінго. На його берегах живуть зебри, жирафи, антилопи. Тут можна побачити корінну морську тварину — ламантина. Озеро дуже заросле рослинністю.

7. Якби на східному узбережжі Австралії не було гір, то вологі тропічні повії

маси, перенесені пасатами, рівномірно б віддавали свою вологу території материка зі сходу на захід, до повного виснаження. На цій території, мабуть, сформувалася б природна зона саван і рідколісь, як у тропічному вологому кліматі Африки; річка Мюррей міліла би не так сильно, а її притока — річка Дарлінг — не пересихала б у сухий зимовий період.

5. Головним чинником є те, що Австралія відокремилася від стародавнього материка Гондвана раніше, ніж інші материки. Тривалий час вона майже не мала зв’язку зі світом. Цим пояснюють унікальність її рослинності й тваринного світу. Хоча за видовим складом органічний світ Австралії набагато поступається іншим материкам, за винятком Антарктиди, але 75% рослин материка трапляється лише на території Австралії, тобто є ендемічними видами.

Більше того, на материку збереглася велика кількість представників органічного світу, які існували на Землі 50 млн років тому. Перші європейці ніби потрапили у величезний заповідник з незвичайними видами рослин і тварин.

Панівною рослиною є евкаліпт. З кожних чотирьох австралійських дерев три евкаліпти. Евкаліптів в Австралії близько 600 видів. Окремі з них дуже великі (близько 100 м заввишки та 10 м завтовшки), інші низькорослі, у вигляді чагарників.

Тваринний світ зовсім не схожий на тваринний світ інших материків. Австралія — це країна сумчастих тварин, яких тут 600 видів. Малята сумчастих народжуються дуже маленькими, і мати доношує їх у сумці — шкіряній складці на череві. Характерною сумчастою твариною є кенгуру. Тут можна натрапити на великих кенгуру (до 3 м заввишки), а можна побачити і карликових тварин, розміру близько З0 см.

Друга панівна група тварин Австралії— яйцекладні ссавці. Вони виводять малят з яйця, як птахи, а вигодовують їх молоком, як ссавці. Такими тваринами є єхидна та качкодзьоб. Багато в Австралії унікальних великих птахів: казуар, страус ему. Цікавими є смітні кури.

За час колонізації Австралії європейцями рослинний і тваринний світ материка дуже збіднів. Деякі види зникли, наприклад сумчастий вовк з острова Тасманія. Великі території перетворені у пасовиська та плантації сільськогосподарських культур.

Оскільки на материку не було тварин, яких можна було б приручити, вони були привезені з Європи. Нині на просторах Австралії випасають величезні отари овець. На зрошуваних землях вирощують пшеницю, цукрові буряки, овочі, фрукти. Австралійці нині намагаються зберегти неповторні краєвиди, рослинність і тваринний світ своєї батьківщини. На території країни створено понад 1 000 заповідників і національних парків.

1. 24 млн. осіб — 100%

X – 1.5%

X = 24 000 000 ос. • 1,5: 100% = 360 000 осіб.

5. Відповідь. Корінних мешканців у Австралії 360 000 осіб.

2. 24 000 000 осіб : 7 700 000 км2 = 3,1 осіб/км2.

5. Австралія зуміла якнайкраще скористатися з можливостей авіаційного та автомобільного транспорту. Вона має три авіакомпанії міжнародного класу, великі аеропорти в Сіднеї, Мельбурні, Брісбені й Перті, а також транзитний аеропорт в Дарвіні. Авіацію широко використовують для перельотів усередині країни не лише між містами, а й між окремими фермами. Користуються нею і в сільськогосподарському виробництві, і в побуті. Є служби «літаюча яловичина», «літаючий лікар», «літаюча пошта» тощо. Такому широкому розвитку авіаційного транспорту посприяли кліматичні умови материка. Більша частина Австралії розташована в тропічному кліматичному поясі, для якого характерні високі температури та дуже мала кількість опадів. Безхмарне небо майже весь рік сприяє вільному безмір проблемному руху літаків.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно