Войти
Закрыть

Вулканізм і магматизм

6 Клас

Утворення та будова вулкана. Ви вже знаєте, що речовина астеносфери перебуває в пластичному стані через великий тиск верхніх шарів земної кори. Коли в земній корі виникають тріщини, тиск знижується, речовина астеносфери розріджується й починає підніматися на поверхню. Цю розплавлену гарячу масу гірських порід і мінералів, насичену газами, називають магмою. Процес утворення магми та переміщення її в земній корі називається магматизмом. Піднімаючись тріщинами вгору, магма може заповнювати порожнини в земній корі й там застигати. Таке явище називається внутрішнім, або прихованим, магматизмом. Зовнішній магматизм, або вулканізм, — це сукупність явищ, пов’язаних із підняттям магми з надр Землі та виливанням її на поверхню. Магма, яка виливається назовні, називається лавою. Витікаючи з тріщини, лава розтікається й поступово охолоджується, утворюючи застиглі лавові потоки й конусоподібні горбки (мал. 53). З кожним виверженням утворюється новий шар лави, і горбки перетворюються на гори. Так утворюється вулкан. Вулкан — це місце виходу магми на земну поверхню у вигляді конусоподібної (або іншої форми) гори....
0 Переглянути

Землетруси

6 Клас

Як виникають землетруси? Літосферні плити не є суцільними брилами каменю. Матеріал, з яких вони складаються, шаруватий і залягає у вигляді потужних пластів базальту й граніту. Найменш стійкі частини літосферних плит — їх краї. Коли дві літосферні плити зіштовхуються, виникає величезний тиск. Краї плит не витримують його, руйнуються, створюючи розриви й поштовхи. Хвилі поштовхів поширюються в надрах Землі в усіх напрямках. У місцях, де ці поштовхи досягають поверхні, виникають землетруси. Землетруси — це підземні поштовхи й коливання земної поверхні, зумовлені раптовими розломами та зміщенням земної кори. Землетруси руйнують споруди, утворюють тріщини в поверхні, при цьому часто гинуть тисячі людей. Місце на глибині, де відбуваються зміщення й розриви, називається гіпоцентром, або вогнищем, землетрусу. Гіпоцентр буває на глибині від 60 до 700 км. Від нього в усі боки через пласти гірських порід розходяться сейсмічні хвилі, які передають руйнівну енергію землетрусу на великі відстані. Місце над гіпоцентром на земній поверхні, де сила землетрусу відчувається найбільше, називається епіцентром землетрусу. З віддаленням від епіцентру енергія сейсмічних хвиль поступово зменшується (мал. 50)....
0 Переглянути

Рухи земної кори

6 Клас

Походження материків і океанів. Внутрішні сили Землі — висока температура й тиск, що змушують рухатися літосферні плити, — почали діяти майже відразу після утворення літосфери. На думку вчених, майже 4 млрд років тому первинна атмосфера Землі почала поступово охолоджуватися, водяна пара, яка потрапляла в повітря із застиглої магми, утворювала хмари. Вода заповнила всі заглибини, дала початок первинному океану. Ділянки суходолу, які виявилися незатопленими, стали основою сучасних материків. Згідно із сучасними уявленнями, сотні мільйонів років тому на Землі утворився один велетенський материк, який учені називають Пангея, й один океан — Панталлас. Унаслідок тектонічних рухів Пангея майже 150-220 млн років тому розкололася на два великих материки — Лавразію та Гондвану. Між ними виник океан Тетіс (мал. 47). Розкол Лавразії, який розпочався 135—200 млн років тому, дав початок окремому існуванню сучасних материків Євразії та Північної Америки. Материк Гондвана також розколовся, й утворилися материки Африка, Південна Америка, Австралія, Антарктида та сучасний півострів Індостан, який рухався в бік Євразії, аж поки не приєднався до неї....
0 Переглянути

Літосфера. Літосферні плити

6 Клас

Будова літосфери. Літосфера — тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору й верхню частину мантії. Товщина літосфери становить від 50 до 200 км. На її поверхні формується рельєф, відбуваються процеси руйнування й нагромадження гірських порід і мінералів, утворюється ґрунт. Назва літосфера (з грецьк. камінь) указує на те, що верхня оболонка Землі має більшу міцність. Припускають, що речовина мантії перебуває у твердому стані, за винятком тієї її частини, яка обмежує літосферу знизу. Під літосферою речовина мантії пластична й може перетікати, що викликає поділ літосфери на окремі плити, а також вертикальні та горизонтальні рухи літосферних плит. Літосферні плити. Земна кора в процесі формування протягом мільярдів років зазнавала великих змін. Після остаточного охолодження земної поверхні й утворився потужний покривний шар гірських порід і мінералів, на поверхні якого ви живете (мал. 42). Як свідчать дослідження вчених, земна кора не є суцільною. Вона нагадує поверхню футбольного м’яча, на якому кожний клаптик шкіри є лише частинкою зовнішнього покриву. У процесі застигання розплавленої речовини Землі на її поверхні утворилися глибокі тріщини, які сягають поверхні астеносфери. Великі частини літосфери, що обмежені глибинними розломами й перебувають у постійному русі, називають літосферними плитами....
0 Переглянути

Внутрішня будова Землі

6 Клас

Надра Землі. З курсу природознавства ви знаєте, що надра Землі неоднорідні й мають дуже складну будову. Земля складається з трьох основних частин: ядра, мантії та земної кори. Ядро знаходиться в центрі Землі. Більшу частину об’єму Землі (83 %) становить мантія, над нею розташовується земна кора. Ядро. Раніше вважали, що Земля складається з твердої кори й розплавленої речовини під нею. Нині вдалося встановити, що в центрі Землі міститься ядро, оточене мантією, а над нею розташована земна кора (мал. 41). Ядро — найгарячіша й найщільніша частина Землі. Його діаметр становить майже 3500 км. Про існування ядра Землі стало відомо наприкінці XIX ст., а на початку XX ст. була визначена глибина залягання ядра — 2900 км. Припускають, що ядро складається із заліза з домішками нікелю. Воно неоднорідне. Учені визначають зовнішню (в’язку) і внутрішню (тверду) частини ядра. Внутрішня його частина діаметром майже 1300 км дуже тверда й розжарена до температури 5000 °С, зовнішня — завтовшки майже 2200 км — перебуває в розрідженому стані при температурі 4000 °С. На ядро припадає майже 17 % речовини нашої планети. Учені вважають, що ядро обертається трохи швидше, ніж уся наша планета, і це є однією з причин виникнення в Землі магнітного поля....
0 Переглянути

Географічні координати

6 Клас

Географічні координати. Екватор і нульовий меридіан є осями системи географічних координат, подібно до осей прямокутної системи координат у математиці. Географічні координати — це широта й довгота певної точки земної поверхні. Щоб навчитися визначати географічні координати, треба навчитися знаходити географічну широту та географічну довготу точки. Географічна широта — відстань уздовж меридіана в градусах від будь-якої точки земної поверхні до екватора. Щоб визначити географічну широту точки, потрібно дізнатися, на якій паралелі вона знаходиться. Так, Київ розташований приблизно на паралелі 50° на північ від екватора. Отже, широта Києва — 50° північної широти (скорочено — 50° пн. ш.). Якщо точка лежить на південь від екватора, то її широта буде південна. Наприклад, Українська наукова антарктична станція «Академік Вернадський» розташована на паралелі 66° у Південній півкулі. Отже, широта станції — 66° південної широти (скорочено — 66° пд. ш.). Якщо ми спробуємо відшукати на карті певну точку, маючи тільки значення географічної широти, то це нам не вдасться. Адже на паралелі знаходиться безліч точок, і всі вони мають однакову широту. Щоб відшукати потрібну точку, треба мати ще один вимір — географічну довготу....
0 Переглянути

Градусна сітка на глобусі та географічній карті

6 Клас

Градусна сітка. Сітка на глобусі або карті, утворена паралелями й меридіанами, які проведено через певну кількість градусів, називається градусною сіткою (мал. 36). Для визначення положення точки на прямій, площині чи в просторі існує загальноприйнятий спосіб, який у науці називають методом координат. Довжина 1° будь-якого меридіана приблизно становить 40 000 : 360° = 111 км (40 000 км — коло Землі, 1° дуги — 1/360 частина кола). Довжина 1° в кілометрах на різних паралелях неоднакова. Вона часто позначена біля рамок карти в шкільних атласах. Знайдіть на фізичній карті півкуль в атласі цифри позначень довжини 1° на різних паралелях. Уявна лінія, навколо якої відбувається добове обертання Землі, називається земною віссю. Точки перетину умовної земної осі з поверхнею Землі називаються полюсами (Північний і Південний). Екватор (з латин, вирівнювач) — уявна лінія, що проходить на однаковій відстані від полюсів і поділяє Землю на дві півкулі: Північну й Південну. Паралелі — умовні лінії, проведені на карті й глобусі паралельно до екватора....
0 Переглянути

Класифікація карт. Географічні атласи

6 Клас

Які бувають карти? Класифікацію карт можна провести за такими основними ознаками: а) за охопленою територією; б) за масштабом; в) за змістом; г) за призначенням. За охопленою територією карти можна поділити на карти світу, материків і їх частин, карти країн, країв, областей, районів, міст. Залежно від масштабу карти поділяють на: великомасштабні (масштаб від 1:1000 до 1:100 000), середньомасштабні (масштаб від 1:1 000 000) і дрібномасштабні (масштаб менше 1:1 000 000). Групу великомасштабних карт називають топографічними. Карти масштабу 1:25 000 і більше називають топографічними планами. План місцевості й топографічна карта мають багато подібних ознак, проте між ними є й відмінності. Основними відмінностями є те, що на плані немає меридіанів і паралелей, часто не зображуються нерівності поверхні. Середньомасштабні карти ще називають оглядово-топографічними. Наприклад, у таких масштабах існують карти окремих територій та областей України. Дрібномасштабні карти охоплюють велику територію, дуже узагальнені (генералізовані), мають значні спотворення обрисів і форм, відстаней і напрямків. Головне їх призначення — загальний огляд великих територій, їх ще називають оглядовими й користуються в школі....
0 Переглянути

Географічні карти

6 Клас

Особливості географічної карти. Географічна карта має багато спільних ознак та особливостей із планом місцевості, але має й принципові відмінності. Карта, як і план, — зменшене зображення земної поверхні. Друга важлива особливість — умовність зображення, тобто, як і на плані місцевості, усі об’єкти та явища показано на карті умовними знаками. Умовні знаки поділяються на масштабні, позамасштабні й лінійні. Позамасштабних знаків на географічній карті значно більше, ніж на плані, їх кількість зростає із зменшенням масштабу. Третя особливість — це генералізація зображення. Генералізація — це процес відбору й узагальнення змісту карти відповідно до її призначення, теми та масштабу. Пригадайте особливості зображення поверхні на фото- й аерознімку. Одним з основних недоліків цих зображень є їх перевантаження дрібними, другорядними об’єктами, що ускладнює роботу з ними. На плані місцевості другорядних об’єктів немає, бо під час складання теж застосовують відбір та узагальнення. Оскільки карти охоплюють дуже великі території, без відбору загальних і найважливіших об’єктів створити придатну для використання карту неможливо. Щоб проілюструвати цю властивість, порівняйте зображення однієї місцевості на картах, що мають різні масштаби....
0 Переглянути

План місцевості

6 Клас

Основні ознаки плану. Найпростішим видом зображення земної поверхні є план місцевості. Розглянемо поданий план місцевості (мал. 29). Першого погляду достатньо, щоб зрозуміти, що вигляд місцевості зображується зверху. Звичайно, без істотного зменшення справжньої величини об’єктів, тобто без застосування масштабу, розмістити зображення такої великої території на сторінці підручника не вдалося. Та найбільш незвичним для сприйняття є зображення об’єктів. Будинки, вулиці, площі, сквери, парки позначені на плані умовними знаками. План місцевості — це креслення невеликої ділянки місцевості на площині, виконане в певному масштабі й за допомогою умовних знаків. Плани охоплюють невеликі території й тому не враховують кривизни земної поверхні. Умовні знаки. Працювати з планом місцевості, а згодом і з географічною картою, неможливо, не вивчивши «мови карти» — умовних знаків і способів зображення об’єктів і явищ. Умовні знаки — своєрідна «азбука». Не знаючи букв, не можна прочитати книжку, а без знання умовних знаків не можна зрозуміти план чи карту. На стародавніх планах і примітивних картах природні об’єкти зображували малюнками (наприклад, тварин, на яких полювали). Згодом, із розширенням знань про земну поверхню, виникла потреба зображати більші території з їх природними об’єктами. Довелося запровадити для однорідних предметів спільні позначення. Малюнки поступово замінювалися контуром предмета, а згодом контури були витіснені умовними знаками, які допомагають нам читати карту. Завдяки простоті й однозначності сприйняття умовних знаків картографічні зображення зрозумілі всім....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 122 123 124 125 126 127 128 129 130 ... 452
Назад

Навігація