Походження материків і океанів. Внутрішні сили Землі — висока температура й тиск, що змушують рухатися літосферні плити, — почали діяти майже відразу після утворення літосфери.

Мал. 47. Карта Землі в минулому

На думку вчених, майже 4 млрд років тому первинна атмосфера Землі почала поступово охолоджуватися, водяна пара, яка потрапляла в повітря із застиглої магми, утворювала хмари. Вода заповнила всі заглибини, дала початок первинному океану. Ділянки суходолу, які виявилися незатопленими, стали основою сучасних материків.

Згідно із сучасними уявленнями, сотні мільйонів років тому на Землі утворився один велетенський материк, який учені називають Пангея, й один океан — Панталлас. Унаслідок тектонічних рухів Пангея майже 150-220 млн років тому розкололася на два великих материки — Лавразію та Гондвану. Між ними виник океан Тетіс (мал. 47).

Розкол Лавразії, який розпочався 135—200 млн років тому, дав початок окремому існуванню сучасних материків Євразії та Північної Америки. Материк Гондвана також розколовся, й утворилися материки Африка, Південна Америка, Австралія, Антарктида та сучасний півострів Індостан, який рухався в бік Євразії, аж поки не приєднався до неї.

Вікові горизонтальні рухи літосферних плит пов’язані із зіткненням і розходженням літосферних плит і розташованих на них материків, що зумовило утворення сучасних гірських систем, океанічних западин, островів тощо.

Процес формування сучасного вигляду материків і океанів триває. Це підтверджується численними результатами досліджень учених різних галузей.

Якщо подивитися на карту світу, можна помітити, що обриси західних берегів Південної Америки й обриси східних берегів Африки подібні, а це свідчить про те, що колись вони були єдиним цілим. Крім того, і гірські породи на віддалених один від одного материках подібні за складом і походженням.

Вікові вертикальні рухи земної кори. Навіть на спокійних ділянках земної кори відбуваються повільні вертикальні переміщення: великі ділянки земної поверхні можуть підніматись або опускатися. Швидкість коливальних рухів становить кілька міліметрів на рік. Наприклад, точні вимірювання засвідчили, що північна частина Східноєвропейської рівнини опускається зі швидкістю майже 12 мм на рік, а південна — піднімається зі швидкістю до 10 мм на рік.

Мал. 48. Польдери

Мал. 49. Амоніти

Найвідомішим є опускання прибережної території Нідерландів, де море затоплює низинні рівнини. Упродовж декількох століть жителі Нідерландів, аби вберегти оброблені поля від наступу вод Північного моря, зводять дамби. Так виникли унікальні ділянки узбережжя — польдери (мал. 48). Опускається й одне з найкрасивіших міст світу — Венеція; його постійно поглинають води моря, на березі якого воно розміщено.

До вертикальних рухів літосфери відносяться повільні опускання окремих ділянок земної кори зі швидкістю кілька сантиметрів на рік. Вони пов’язані з дією процесів, що відбуваються в надрах землі. У результаті повільного опускання земної поверхні великі території можуть бути затоплені морем. Тривале підняття може призвести до протилежного результату: дно моря стане суходолом.

На території Східноєвропейської рівнини можна знайти химерні, закручені в тісну спіраль, скам’янілі раковини. Вони належать морським молюскам, які називаються амонітами (мал. 49). їх далекі потомки й тепер живуть у морях, тобто на місці, де кілька сотень мільйонів років тому жили амоніти, тепер суходіл.

Отже, у результаті вікових вертикальних рухів земної кори на поверхні землі сухопутні умови можуть змінитися морськими й навпаки.

Гірські райони піднімаються з більшою швидкістю, ніж проходить підняття рівнин. Наприклад, Гімалаї, Анди ростуть зі швидкістю до кількох сантиметрів на рік.

ПОВТОРИМО ГОЛОВНЕ

• Материки перебувають у постійному русі внаслідок руху літосферних плит, на яких вони розташовані.
• Учені вважають, що спочатку утворився єдиний материк — Пангея, який потім розколовся на материки Лавразію та Гондвану. Лавразія згодом розкололася на Євразію й Північну Америку, а Гондвана — на Південну Америку, Антарктиду, Австралію та півострів Індостан.
• Літосферні плити зазнають не тільки горизонтальних рухів, а й вертикальних.
• Повільні опускання окремих ділянок — це вертикальні рухи поверхні зі швидкістю до кількох сантиметрів на рік, які пов’язані з дією процесів, що відбуваються в надрах.
• У результаті вікових рухів земної кори на поверхні Землі сухопутні умови можуть змінитися морськими й навпаки.

Ключові терміни і поняття

Пангея, Лавразія, Гондвана, Тетіс, вікові рухи, польдери, амоніти.

Запитання та завдання

• 1. Розкажіть про походження материків та океанів.
• 2. Чому земну кору й верхню частину мантії назвали літосферою?
• 3. Наведіть докази існування повільних вертикальних рухів земної кори.
• 4. До яких наслідків для людей, які живуть на узбережжях, призводять коливальні рухи земної кори?
• 5. Що таке польдери?
• 6. Підготуйте розповідь про морські молюски амоніти, використовуючи різноманітні джерела інформації. Поясніть, чому їх скам’янілі рештки можна знайти на Східноєвропейській рівнині.

Дізнайтеся, як залягають гірські породи у вашій місцевості. Про що це свідчить?

СКАРБНИЧКА ДОСЛІДНИКА

В історії Землі визначають періоди, коли земна кора активно зминалася в складки, — епохи складкоутворення. Товщі гірських порід, які зім’яті в складки, утворюють складчасті гори, наприклад Кавказькі гори, що відрізняються значною висотою хребтів і вузькими, з крутими схилами, долинами.

Нерідко великі ділянки пластів гірських порід, з яких складаються літосферні плити, унаслідок розривів піднімаються або опускаються щодо сусідніх ділянок. Підняття по розриву ділянки земної кори називається горстом, опущення — грабеном. Горсти й грабени відносять до вертикальних рухів земної кори, хоча їх спричиняють горизонтальні рухи літосферних плит.

Рухи земної кори вивчає наука тектоніка, а самі рухи називають тектонічними.