Войти
Закрыть

Води суходолу

11 Клас

Чинники нерівномірного розподілу вод суходолу на материках і території України. Води суходолу (гідрографічні об'єкти) розміщено в світі вкрай нерівномірно передусім через відмінності в кліматі. Поширення озер пов'язане з наявністю на земній поверхні улоговин, які утворилися під дією різних геологічних процесів. На поширення боліт окрім клімату суттєво впливає глибина залягання ґрунтових вод. Наявність або відсутність льодовиків пов'язана з абсолютною висотою снігової лінії - уявної межі, вище від якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути. В екваторіальних і тропічних широтах існують лише гірські льодовики, в полярних широтах - покривні льодовики суцільним панциром вкривають практично всю територію. Україна має широку мережу вод суходолу, які через відмінності у кліматі розміщені по території нерівномірно. Так, Карпати та Поліська низовина відчувають надлишок води. Водночас південь та схід України зазнають дефіциту води, тому там створено численні штучні водойми: канали, водосховища, ставки. Взаємозв'язок геологічної будови, рельєфу та річкової мережі території. У природі простежується тісний взаємозв'язок між річками та характером земної поверхні, якою вони протікають. Річки виконують велику геологічну роботу: руйнівну (річкова ерозія), транспортну та акумулятивну. Річки течуть у створених ними на поверхні земної кори річкових долинах, що складено річковими наносами (алювієм) (мал. 74). Основними елементами долин рівнинних річок є річище, або русло, заплава (періодично затоплюється водами) та надзаплавні тераси (вода з річки вже не заходить, але була в минулому). У швидких і бурхливих гірських річок долини вузькі й мають круті схили. Русло мілке, кам'янисте, загромаджене уламками твердих гірських порід, а терас немає....
0 Переглянути

Світовий океан

11 Клас

Запаси води на Землі. Визначення об'єму води на Землі - дуже складна задача, оскільки гідросфера - динамічна система, в якій вода перебуває в постійному русі внаслідок кругообігу води в природі (мал. 68). За оцінками фахівців, вода становить лише 1/1000 маси нашої планети, але загальний об'єм вільної води на Землі величезний - майже 1,4 млрд км3. З усього об'єму гідросфери на солоні води Світового океану припадає 96,5 %. Решта 3,5 % становлять води суходолу та вода в атмосфері, причому з них прісні води - близько 2,5 %. Решта - це надмірно мінералізовані підземні води та солоні озера. Найбільше прісної води зосереджено в льодовиках - 69 %. Ще 30 % акумульовано в підземних водах. Й лише 1 % води міститься в улоговинах прісних озер, руслах річок, у болотах, штучних водоймах. Окрім вільної води існує зв'язана вода в складі гірських порід, а також у живих організмах. Світовий океан та його складники. Світовий океан є головним складником гідросфери. Він є єдиним, омиває береги всіх материки й займає майже 71 % поверхні земної кулі. Світовий океан умовно поділили на чотири найбільші частини - океани (мал. 69). По суходолу вони чітко відокремлені берегами материків. Умовні водні межі між океанами було затверджено в 1845 р. У 2000 р. Міжнародна гідрографічна організація прийняла рішення про можливість виділення ще й п'ятого, Південного, або Антарктичного, океану....
0 Переглянути

Кліматичні умови та ресурсний потенціал атмосфери

11 Клас

Вплив атмосфери на літосферу. Ви вже знаєте, що атмосфера тісно пов'язана з усіма зовнішніми оболонками Землі в межах географічної оболонки. • 1. Поясніть, як пов'язані між собою атмосфера й гідросфера кругообігом води в природі. 2. Наведіть приклади взаємодії атмосфери з біосферою. Яке значення має озоновий шар атмосфери для живих організмів? Внаслідок безпосереднього впливу атмосфери літосфера зазнає потужного фізичного та хімічного вивітрювання. Фізичне вивітрювання полягає лише в механічному руйнуванні гірських порід. Залежно від діючих чинників існує температурне, морозне та механічне вивітрювання. Температурне, або інсоляційне (від лат. sol - сонце) вивітрювання відбувається під дією добових і сезонних коливань температури. Воно найбільш характерне для континентальних типів клімату в тропічному та помірному поясах. Морозне вивітрювання має місце в умовах частих коливань температури близько 0 °С. При цьому відбуваються замерзання та відтаювання води в тріщинах гірських порід. Трапляється морозне вивітрювання в субарктичних та арктичних широтах, а також у високогірних районах. Його наслідком є утворення кам'яних морів (мал. 64). Завдяки перенесенню часточок гірських порід водою або вітром відбувається механічне вивітрювання. Внаслідок хімічного вивітрювання під дією повітря та води відбувається ще й зміна хімічного складу приповерхневих шарів літосфери. Залежно від діючих речовин розрізняють кілька видів хімічного вивітрювання. Так, вуглекислотне вивітрювання відбувається під дією вуглекислого газу та води, сірчанокислотне - кисню та води. Для тропічних пустель характерне сольове вивітрювання, за якого під час випарювання соляних розчинів відбувається кристалізація солей у порах та тріщинах гірських порід....
0 Переглянути

Клімат

11 Клас

Кліматотвірні чинники. Клімат - це багаторічний режим погоди в даній місцевості. Його особливості стають зрозумілими на основі спостереження погоди протягом багатьох років поспіль і визначаються дією низки пов'язаних між собою причин. Це кліматотвірні чинники - умови, що визначають характер клімату певної території. До кліматотвірних належать: космічні чинники - сонячна радіація, планетарні - атмосферна циркуляція (переміщення повітряних мас) і географічні - характер підстилаючої поверхні. Вплив сонячної радіації визначає зміну кліматичних умов від екватора до полюсів. Атмосферна циркуляція впливає на зміну клімату від узбереж вглиб материків. Географічні особливості підстилаючої поверхні формують місцеві особливості клімату. Серед них найістотнішими є абсолютна висота місцевості, вплив морських течій, особливості земної поверхні (її колір, характер рослинності), ступінь забруднення повітря (руйнування озонового шару, глобальне потепління) тощо. Сонячна радіація. Кількість сонячної радіації вимірюється за тепловою дією в кілокалоріях на 1 см2 (ккал/см2) або мегаджоулях на 1 м2 (мДж/м2) протягом року. Близько 25 % сонячної радіації, що йде від Сонця до Землі, відбивається атмосферою. Безпосередньо від сонячного диска без перешкод надходить найбільш потужна пряма сонячна радіація (І пряма) (мал. 59). Крізь хмари, розсіюючись краплинками води, голочками криги, часточками пилу, надходить на земну поверхню з усього небокраю розсіяна радіація (І розсіяна). У хмарні дні вона є єдиним джерелом сонячної енергії біля земної поверхні. Отже, поверхні планети досягає радіація двох видів (пряма та розсіяна), що разом становить сумарну сонячну радіацію (І сумарна). Та частина сонячної радіації, що відбивається від поверхні землі або хмар, називається відбитою (І відбита). Кількість відбитої від земної поверхні радіації залежить від її кольору та характеру рослинності. Відбивна здатність поверхні називається альбедо (від лат. albus - білий). Воно визначається у відсотках як відношення відбитої радіації до сумарної. Частина сумарної радіації, що нагріває земну поверхню, а від неї потім нагрівається повітря, називають поглинутою радіацією (І поглинута). Її кількість визначається як різниця сумарної та відбитої радіації....
0 Переглянути

Характеристики стану повітря. Погода

11 Клас

Сонячно-земні взаємодії. Між Сонцем та Землею існує система прямих та опосередкованих фізичних зв'язків, які відбиваються на процесах у географічній оболонці. Цей вплив найбільш відчутний у повітряній оболонці Землі - атмосфері, що є одним з суттєвих чинників формування погоди й клімату. Існує кілька форм сонячно-земних взаємозв'язків (мал. 52). По-перше, це динамічний зв'язок, пов'язаний з орбітальним рухом нашої планети навколо Сонця. Це викликає річні ритми в географічній оболонці, зокрема впливає на зміну характеристик стану повітря протягом року. По-друге, існує енергетичний зв'язок, пов'язаний з надходженням достатньо стабільного сонячного випромінювання. Передача енергії від Сонця на Землю відбувається через космічний простір внаслідок теплового випромінювання. Сонячна радіація - це кількість енергії (теплової та світлової), що надходить від Сонця до земної поверхні. У верхніх шарах атмосфери її кількість змінюється мало. На рівні земної поверхні її мінливість визначається змінами дня й ночі, пір року, станом атмосфери та характером земної поверхні (суходіл, Океан). По-третє, існує речовинний зв'язок, тобто відбувається потік до Землі йонізованої плазми (суміші протонів та електронів, т. зв. сонячний вітер), яка має магнітне поле. Так Земля опиняється в магнітосфері Сонця. Час від часу трапляються сонячні збурення, й сонячна плазма та ударна хвиля досягають Землі через 1,5-2 доби, що викликає магнітні бурі. Вони впливають на верхні шари атмосфери (екзосферу та йоносферу), що призводить до посилення полярних сяйв, погіршення радіозв'язку на коротких хвилях, потоншення озонового шару, становить радіаційну небезпеку для екіпажів й устаткування космічних кораблів. Через 2-4 доби після магнітної бурі відбувається помітна перебудова баричного поля нижнього шару атмосфери - тропосфери. Як наслідок - активізація циклонів та прояв несприятливих погодних явищ....
0 Переглянути

Ресурсні властивості літосфери

11 Клас

Гірські породи та закономірності їхнього поширення. Верхня частина літосфери - земна кора - складається з мінералів і гірських порід. Їхнім вивченням займаються розділи науки геології - мінералогія та петрографія. Геологам відомо близько 3 тис. мінералів. Це однорідні тіла земної кори, що складаються з однієї речовини. Наприклад, вода, золото, кварц, польовий шпат, слюда, кухонна сіль, алмаз та ін. Мінералам притаманні певні властивості, за якими вони відрізняються один від одного: колір, блиск, твердість, наявність кристалів тощо. Мінерали в чистому вигляді трапляються в природі порівняно рідко. Найчастіше вони бувають у різноманітних сполуках, утворюючи гірські породи. Гірські породи - це сполучення кількох мінералів або скупчення одного мінералу у великій кількості в земній корі у формі самостійних геологічних тіл. Наприклад, до складу гірської породи граніт входять три мінерали: кварц, слюда, польовий шпат. Накопичення мінералу кальциту у великій кількості утворює гірську породу вапняк. На нашій планеті відомо близько 1,5 тис. гірських порід. Гірські породи за походженням поділяються на магматичні, осадові та метаморфічні (мал. 50). У надрах Землі переважають магматичні та метаморфічні гірські породи. Залежно від походження гірські породи залягають у межах різних тектонічних структур....
0 Переглянути

Тектонічні структури та пов'язані з ними форми рельєфу

11 Клас

Форми рельєфу. Існують найрізноманітніші за масштабами та способами утворення форми рельєфу - нерівності земної поверхні, сукупність яких утворює рельєф. Рельєф земної поверхні вивчає наука геоморфологія (від грец. ге - Земля та морфо - форма). Складовою цієї науки є орографія (від грец. орос - гора та графіо - пишу), що вивчає розташування форм рельєфу, їхні розміри та висоту. На основі даних орографії складають фізичні карти. Планетарні форми (або мегаформи) рельєфу - материки й западини океанів - сформувалися майже виключно під дією внутрішніх процесів. У їхніх межах виокремлюють основні форми (або макроформи) рельєфу: рівнини та гори. Їхнє формування є наслідком взаємодії як внутрішніх, так і зовнішніх геологічних процесів. Більшу частину суходолу становлять рівнини (майже 64 % його площі). Під гірськими системами зайнято 36 % його площі. • 1. За допомогою фізичної карти світу: а) пригадайте назви найбільших рівнин на кожному з материків; б) покажіть гірські системи кожного материка та їхні найвищі точки; в) порівняйте середні висоти поверхні материків. 2. Назвіть основні форми рельєфу України та покажіть їх на фізичній карті. На дні Океану також є рівнини й гори, а також притаманні лише океанічному дну вузькі й довгі глибоководні жолоби. На океанічному дні виокремлюють три основні частини: шельф (материкова обмілина завглибшки до 200 м), материковий схил (глибина від 200 до 2000 м) та ложе Океану....
0 Переглянути

Процеси в надрах і на поверхні Землі

11 Клас

Геологічні процеси. Усі природні процеси, що спричиняють зміни в складі та будові земної кори, а також формують рельєф земної поверхні, називають геологічними процесами. Одні з них зароджуються в надрах Землі й називаються внутрішніми, або ендогенними. Інші діють на земній поверхні. Їх називають зовнішніми, або екзогенними (мал. 41). Процеси в надрах Землі, їхні наслідки. Найзначніші перетворення земної кори та рельєфу пов'язані з перебігом внутрішніх процесів. До них належать тектонічні рухи, магматизм та метаморфізм. Унаслідок цих процесів формуються планетарні, або мегаформи (материки й западини океанів), та основні (макроформи) рельєфу (рівнини, гори, глибоководні жолоби). Під дією внутрішніх процесів виникли гірські породи магматичного та метаморфічного походження. Тектонічні рухи. Небезпека сейсмічних процесів. Тектонічні рухи - переміщення шарів гірських порід, що спричиняють зміни рельєфу. Джерелом енергії тектонічних рухів є внутрішнє тепло Землі, яке надходить на поверхню найінтенсивніше в районі океанічних рифтів. За швидкістю перебігу та наслідками розрізняють рухи вікові та розривні. Вікові тектонічні рухи дуже повільні. Щоб помітити їхні наслідки, необхідний великий проміжок часу. Їх фіксують за допомогою спеціальних приладів. Розрізняють горизонтальні й вертикальні вікові рухи літосфери. Внаслідок горизонтальних рухів в одних місцях планети відбуваються зіткнення літосферних плит й утворюються складчасті гори, в інших - розходження й формуються з потоків лави серединні океанічні хребти. Вертикальні тектонічні рухи із часом стають помітними на узбережжях морів та океанів. Так, наприклад, свідченням вертикальних рухів в Україні є залишки давньогрецького міста Херсонеса у Криму, наполовину затопленого водами Чорного моря. Вивчення напрямків і швидкості вікових вертикальних рухів важливе під час будівництва морських портів, для безпечного судноплавства та ін....
0 Переглянути

Літосфера та геологічне середовище

11 Клас

Властивості літосфери. Вам відомо з попередніх класів, що літосфера (від давньогрец. лігос - камінь і сфера - куля, оболонка) - це тверда оболонка Землі, яка складається із земної кори та верхнього шару мантії до астеносфери. Її межа доходить до глибини 150-200 км. Верхня частина літосфери (земна кора) складається з мінералів і гірських порід. Наука про земну кору, її склад, будову, історію розвитку та процеси, що в ній відбуваються, називається геологією. Для літосфери як оболонки характерні певні властивості, зокрема це динамічність, неоднорідність та дискретність (мал. 37). Динамічність передбачає постійні зміни в складі та будові літосфери внаслідок перебігу внутрішніх і зовнішніх геологічних процесів. Неоднорідність означає наявність у літосфері різних за утворенням, будовою, віком та розмірами ділянок, які взаємопов'язані з формами рельєфу та поширенням різних за походженням гірських порід: магматичних, осадових, метаморфічних. Дискретність проявляється в тому, що тверда речовина літосфери не є монолітною. В ній наявні порожнини, тріщини, тектонічні порушення. Окрім того, літосфері притаманний ряд екологічних властивостей (функцій), які визначають її місце в геосистемах. Ці властивості забезпечують умови існування живих організмів і впливають на спеціалізацію господарської діяльності людини. По-перше, ресурсна властивість літосфери визначається, з одного боку, наявністю в ній різноманітних речовин, які необхідні для життя організмів, та мінеральних ресурсів для економічного розвитку суспільства. З іншого боку, літосфера є середовищем існування живих організмів і господарської діяльності людини. По-друге, геодинамічна властивість літосфери полягає у впливі різних геологічних та антропогенних процесів на стан живих організмів, безпеку та комфортність проживання людини. Більшість геологічних процесів становить небезпеку для живих організмів і людини, зокрема вулканізм, землетруси, зсуви, селі тощо. По-третє, геохімічна та геофізична властивості відображають наявність у літосфері геохімічних і геофізичних полів природного та техногенного походження (зокрема, магнітних, електричних, радіоактивних), які впливають на стан живих організмів у цілому та людини зокрема. Літосфера бере активну участь у процесах кругообігу речовин у природі....
0 Переглянути

Закономірності розвитку географічної оболонки

11 Клас

Склад, межі та будова географічної оболонки. Географічна оболонка (ГО) - це глобальна геосистема, в межах якої стикаються, взаємодіють і проникають одна в одну всі зовнішні оболонки Землі. Географічна оболонка існує там, де відчуваються взаємодія та взаємопроникнення оболонок (мал. 32). Більшість учених визнає, що потужність географічної оболонки становить 35-55 км. Верхню межу географічної оболонки проводять за висотою максимальної концентрації озону в стратосфері (25-30 км), що захищає планету від ультрафіолетового випромінювання. Отже, до таких висот внаслідок взаємодії оболонок існують сприятливі умови для поширення живих організмів. Крім того, цей прилеглий до земної поверхні шар атмосфери нагрівається й охолоджується завдяки теплообміну з поверхнею літосфери й гідросфери. Внаслідок випаровування з поверхні гідросфери у тропосфері зосереджена майже вся водяна пара. Шар озону на висоті 22-25 км є екраном, що затримує ультрафіолетове випромінювання. Значно складніше встановити положення нижньої межі географічної оболонки в літосфері. Деякі науковці вважають, що вона проходить по нижній межі осадових порід земної кори, що виникли внаслідок взаємодії всіх оболонок Землі. Інші - схиляються до думки, що вона проходить ще нижче: на межі земної кори та мантії. Отже, географічна оболонка складається з нижніх шарів атмосфери (до висоти 22-25 км), верхньої частини літосфери (до глибини 15-25 км), а також гідросфери та біосфери....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 423 424 425 426 427 428 429 430 431 ... 452
Назад

Навігація