• Які фактори сприяли встановленню гетьманської влади в Україні?

2. Внутрішня політика Української Держави

Внутрішньополітичний курс гетьмана характеризувався широкою реформаторською діяльністю. За час існування Гетьманату було підготовлено понад 400 законодавчих актів, які торкалися всіх сфер життя.

Уряд Української Держави очолив полтавський поміщик Ф. Лизогуб. Особливість цього кабінету полягала в тому, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а в своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу.

Головним завданням уряду було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський спирався на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, багатих селян.

Одним з елементів, який мав підтримати реалізацію внутрішньополітичної лінії на місцях, сприяти дотриманню законності й правопорядку, стала Державна варта (створена в травні 1918 р.), що виконувала поліційні функції.

Німецьке командування, що уможливило прихід Скоропадського до влади, тепер мало змогу вільно отримувати зерно, якого Центральні держави вкрай потребували. За мовчазної згоди великих землевласників, підрозділи німецької армії проводили каральні акції проти непокірних селян, які відмовлялися співпрацювати. Улітку 1918 р. насильницькі штрафи й розстріли стали звичною справою.

Ситуація на селі стала загрозливою для гетьманського режиму. До того ж, необхідність вирішення аграрного питання було однією з головних причин революції. Виходячи з цього й керуючись прагненням створити на селі прошарок землевласників середнього рівня заможності, які мали б стати опорою режиму, Скоропадський намагався здійснити аграрну реформу. У її основу було покладено прагнення відновити приватну власність на землю та введення її в товарно-грошові відносини.

8 червня 1918 р. схвалили закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для їх продажу селянам на виплат. Розмір приватного землеволодіння не повинен був перевищувати 25 десятин. Після жнив 1918 р. передбачалося провести перерозподіл землі, щоб у 1919 р. кожний господар уже працював на своєму полі. До проведення реформи земля залишалася власністю колишніх господарів. Однак отриману восени 1917 — узимку-навесні 1918 р. землю селяни сприймали вже як свою та не бажали повертати колишнім власникам. Вони вкрай вороже поставилися до спроб поміщиків повернути свої володіння та до заходів окупаційних військ із реквізиції продовольчих ресурсів. Зрештою, Україну захопив вир селянських повстань. Найбільш загрозливим стало повстання на півдні Київщини (Звенигородський і Таращанський повіти), що спалахнуло 2 червня 1918 р. Лише в серпні-вересні німецькі й гетьманські війська зуміли придушити ці виступи. Але повстанський рух не припинявся. Він охопив нові регіони — Полтавщину й Чернігівщину, на Катеринославщині в районі Гуляйполя стала формуватися повстанська армія на чолі з майбутнім провідником селянства Н. Махном, на Єлисаветградщині та Херсонщині розгорнув свою діяльність отаман М. Григор’єв. Усе це зірвало постачання продовольства до Німеччини та її союзників. До листопада 1918 р. було вивезено лише 9300 вагонів (113 тис. тонн) борошна та 30 тисяч вагонів продуктів і сировини, тобто лише 20 % від запланованого. Таким чином, ані УЦР, ані гетьманство П. Скоропадського не змогло забезпечити Центральні держави продовольчими ресурсами.

На момент приходу П. Скоропадського до влади українська промисловість ледь жевріла. Війна, революція, більшовицька окупація, розрив економічних зв’язків спричинили різке падіння продуктивності праці, зниження рівня промислового виробництва. Повністю був зруйнований залізничний транспорт. Працювали лише поодинокі промислові об’єкти. Виплавка чавуну порівняно з 1913 р. скоротилася в 11 разів, сталі — у 13, видобуток вугілля — у три рази. Масового характеру набуло безробіття.

Уряд гетьмана намагався відновити роботу промисловості. Першочерговими стали заходи з налагодження трудової дисципліни. Робочий день збільшили до 12 годин, поверталися колишні власники, фактично скорочувалася заробітна плата. Влада запровадила суворі покарання за страйки. Зрештою, жорсткими заходами вдалося стабілізувати ситуацію в промисловості.

П. Скоропадський намагався створити власні збройні сили, але цьому спочатку перешкоджала Німеччина, яка не хотіла розбудови сильної української армії. Лише після ускладнення становища на Західному фронті навесні-влітку 1918 р. німецьке командування вирішило дозволити гетьману сформувати українське військо, яке мало замінити німецькі частини, потрібні на фронті. Фактична чисельність збройних сил Української Держави на листопад 1918 р. становила до 60 тис. осіб.

У липні 1918 р. створили Сердюцьку дивізію, яка стала елітним формуванням. За задумом гетьмана, дивізія мала бути, як і в інших державах, гвардійським підрозділом збройних сил. Сердюки стали найбоєздатнішою військовою частиною Української Держави.

Крім армії, гетьман намагався відновити козацький стан, який мав стати головним резервом армії, опорою режиму. Формування козацтва відбувалося на основі розпущеного «Вільного козацтва».

Сердюки Лубенського кінно-козачого полку на параді в Києві. Вересень 1918 р.

У вересні-листопаді 1918 р. 7 суден Чорноморського флоту були передані Українській Державі, із яких створили український флот. Але повністю завершити цю процедуру не вдалося. Війська Антанти, що прибули до Криму, у листопаді 1918 р. перебрали на себе контроль над кораблями.

Більш успішною видається національно-культурна політика П. Скоропадського. Хоча не все позитивне, що було зроблено, вдалося зберегти у майбутньому.

• Що було покладено в основу внутрішньої політики гетьмана?

3. Зовнішня політика Української Держави

У дипломатичний діяльності Українська Держава мала значні обмеження. Незважаючи на це, уряд П. Скоропадського головним завданням зовнішньої політики ставив подальше налагодження відносин із державами світу.

Вдаючись до переговорів із сусідніми державами, чимало суперечливих територіальних питань вирішено на користь української сторони. Було розв’язано суперечку з Донським урядом — до України відійшов Маріуполь з околицями (але, попри бажання мешканців Таганрога приєднатися до України, він залишився у складі Області Війська Донського). Налагодився українсько-румунський діалог щодо вирішення проблем, пов’язаних з українськими землями Бессарабії, окупованими Румунією. Також розроблялися проекти входження Кубані до складу Української Держави.

Багато уваги приділялося вирішенню проблеми підпорядкування Криму. Українській Державі належала лише північна Таврія. У самому Криму за підтримки німецького генерала фон Коша був сформований Перший Кримський крайовий уряд, очолюваний колишнім генералом російської армії Сулейманом Сулькевичем. Він підкреслював економічні, політичні й етнографічні зв’язки України з цим регіоном. Восени 1918 р. у Києві почалися переговори щодо входження півострова до складу Української Держави. Але часу для реалізації проекту в гетьмана вже не було.

Особливо слід підкреслити здобутки гетьмана у формуванні дипломатичного відомства України та його діяльності. У Києві було акредитовано 11 зарубіжних місій: Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії, Дону, Польщі, Румунії, Фінляндії, Кубані, Азербайджану та Грузії. Десять українських дипломатичних представництв розпочали роботу за кордоном: у Німеччині, Австро-Угорщині, Туреччині, Болгарії, Фінляндії, Швейцарії, Румунії, Швеції, на Дону та Кубані. Українська Держава обмінялася посольствами з 12 країнами. Узагалі визнали її 30 держав світу.

Складними були відносини з радянською Росією. 22 травня 1918 р. для ведення переговорів із Москви прибула делегація із 40 осіб. Гостро стояло питання про кордон та українське населення, яке проживало в прикордонних з Україною російських губерніях. Українська сторона ставила питання про приєднання цих територій до України.

12 червня було підписано попередній мирний договір, згідно з яким радянська Росія визнавала незалежність Української Держави. Крім того, ухвалено постанови про припинення воєнних дій на фронтах. Були відкриті два українські генеральні консульства у Москві та Петрограді, 19 консульських представництв у різних містах Росії, які розглядали питання повернення біженців в Україну.

Більшовицька делегація всіляко затягувала переговори та займалася комуністичною й антиукраїнською пропагандою. Відмовляючись визнавати право України на території, де проживало українське населення, більшовики потай налагодили зв’язки з силами, що готували повстання проти гетьманського уряду.

8 листопада 1918 р. українсько-російські переговори припинилися. Поразка Німеччини в Першій світовій війні була неминучою, і більшовики були готові анулювати Брестський мир та, відповідно, визнання незалежності України.

У цілому уряд П. Скоропадського у своїй зовнішній політиці дотримувався пронімецької орієнтації. Він визнав умови Брестського миру. Постійно наголошувалося на спільних інтересах Німеччини та Української Держави. Проте поводження німецької окупаційної влади призвело до того, що населення України не схвалювало пронімецьку політику гетьмана. 2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську Державу. У Києві діяло німецьке посольство. 24 липня Німеччина ратифікувала Брестський мирний договір. 4-17 вересня 1918 р. до Німеччини здійснив візит гетьман П. Скоропадський.

Відносини з Австро-Угорщиною були складнішими. Політика України з будівництва держави на етнічних українських територіях не збігалася з інтересами Австро-Угорщини. Брестський мирний договір перекреслив мрію поширити східний кордон до Дніпра й утворити на українських землях підпорядковану Габсбурзькій монархії слов’янську державу. Навпаки, Австро-Угорщина повинна була передати Україні окуповану своїми військами частину Холмщини, а також поділити Галичину і її східні землі приєднати до Буковини.

Восени 1918 р. напрямок зовнішньої політики П. Скоропадського різко змінився. Після поразки Центральних держав у Першій світовій війні гетьман починає шукати підтримки в країн Антанти. Проте ті не пішли на встановлення відносин з Україною через кілька причин. По-перше, держави Антанти бачили чітко виражену пронімецьку політику гетьманського уряду. По-друге, уряд Франції стояв на позиції «єдиної та неподільної Росії».

• Які напрямки зовнішньої політики гетьмана можна виділити?

4. Падіння гетьманського режиму

Поразка Четверного союзу в Першій світовій війні стала визначальним фактором у подальшій долі гетьманського режиму. Після підписання перемир’я 11 листопада 1918 р. союзники наказали німецьким військам тимчасово продовжувати окупацію українських земель. Однак німецькі солдати бажали якнайшвидше повернутися на батьківщину. Це значно похитнуло позиції гетьмана.

У цей самий час більшовики почали готуватися до війни з Україною, про що офіційно заявив Л. Троцький. Проти України було сформовано окрему армію, яка налічувала близько 75 тис. багнетів.

13 листопада в Москві більшовицькі керівники офіційно заявили про розрив Брестського договору. Німецькі війська вирішили не втручатися «у внутрішні справи українського населення».

У цих умовах 14 листопада 1918 р. гетьман відважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв’язки з небільшовицькою Росією.

Проголосивши можливість федерації з небільшовицькою Росією в майбутньому, П. Скоропадський сподівався заручитися підтримкою Антанти, як і проросійських сил в Україні, й таким чином зміцнити та зберегти владу. А до того часу, поки Росія позбудеться більшовиків, зміцнити незалежність України. Проте допомоги від Антанти та проросійських сил гетьман так і не дочекався. 14 грудня 1918 р. він був змушений зректися влади під тиском повсталого народу.

• Що спонукало гетьмана проголосити «федеративну грамоту»?

Висновки

• Унаслідок державного перевороту 29-30 квітня 1918 р. було усунуто Центральну Раду й проголошено владу гетьмана П. Скоропадського.

• Внутрішньополітична діяльність гетьмана, яка була спрямована на стабілізацію становища в країні, досягла певних позитивних результатів.

• Зовнішньополітичний курс Української Держави сприяв її міжнародному визнанню й налагодженню стосунків з іншими країнами. Проте на нього, як і на ситуацію в Україні в цілому, негативно впливала орієнтація на Центральні держави, що зазнали поразки у Першій світовій війні.

Запитання і завдання

1. Як прийшов до влади в Україні П. Скоропадський? 2. Яким був державний прапор і герб Української Держави? Яку назву мала грошова одиниця в Українській Державі? 3. На які прошарки спиралася влада гетьмана? Чому ця підтримка зрештою виявилася недостатньою? 4. Назвіть найбільш важливі заходи політики гетьмана. 5. Проведіть дискусію на тему: «Чим внутрішня політика гетьмана відрізнялася від курсу Центральної Ради?» 6. Охарактеризуйте зовнішньополітичний курс Української Держави. Скільки і які країни світу визнали Українську Державу? 7. Чому у листопаді 1918 р. Українська Держава опинилась у складному становищі? 8. Об’єднайтесь у малі групи й обговоріть здобутки і втрати політики гетьмана П. Скоропадського.