§ 23. Репресії та Голодомор в Україні. Людина в умовах тоталітаризму: приклад України

1. Результати політики «великого перелому» в УСРР. Політичні процеси

Політика «великого перелому» призвела в Україні до суперечливих і небезпечних для розвитку соціальних змін. Насамперед зникли активні групи приватних підприємців і торговців, натомість чисельність робітництва зросла майже втричі. Подвоїлася кількість міських мешканців, частка яких досягла третини населення республіки. Водночас у результаті суцільної колективізації було сформовано колгоспне селянство. По суті, відбулася примусова пролетаризація селянства. Суттєво зросла чисельність службовців, технічної, культурно-освітньої й наукової інтелігенції. Однак ідеологічний тиск руйнував цю інтелігенцію. Замість інтелектуалів і творчих особистостей на роль суспільної еліти почала претендувати партійно-радянська номенклатура. Сталінська «модернізація» змусила мільйони людей змінити життя, залишити батьківські оселі, передчасно поховати рідних. Для пересічної людини це було страшне випробування.

Індустріалізація й колективізація відбувалися на тлі політичних репресій, жертвами яких стало й чимало українців. Репресії мали конкретних ідеологів і виконавців. У 1928 р. Л. Кагановича відкликали до Москви, де він став другою особою в партії. Місце першого секретаря ЦК КП(б)У зайняв Станіслав Косіор, виходець з незаможної родини, який сформувався як революціонер і комуніст на Донбасі. Важливу роль у розгортанні репресій відіграв Павло Постишев, виходець з Росії, призначений на початку 1933 р. другим секретарем ЦК КП(б)У. У 1934 р. столицю УСРР спрямовано перенесено з Харкова до Києва. Пошуки «ворогів народу» в Україні відбувалися під гаслом боротьби з «буржуазним націоналізмом».

Проведено показові політичні процеси. У 1928 р. у Москві розглядали «справу про контрреволюційну організацію інженерів і техніків, що працювали в кам’яновугільній промисловості СРСР» («Шахтинська справа»). На лаві підсудних опинилися керівники вугільної промисловості Донбасу, яких звинувачено в диверсійній діяльності з метою розвалити вугільну галузь і зірвати індустріалізацію. 11 осіб засудили до страти (згодом кількох помилували), інших — до тривалих термінів заслання. За «Шахтинською справою» послідували в 1930 р. такі самі навмисно придумані процеси «Промпартії», «Наркомзему», «Народної революційної соціалістичної партії». Пошук «шкідників» набув небачених розмахів.

Найголоснішим процесом в Україні, що мав національне забарвлення, стала в 1930 р. вигадана справа «Спілки визволення України» («СВУ»). Головним її обвинуваченим був Сергій Єфремов, український літературознавець і громадський діяч, працівник ВУАН, який не приховував негативного ставлення до радянської влади. Слідству вдалося знайти щоденник Єфремова. Усього по справі «СВУ» засуджено до різних строків ув’язнення 45 українських інтелігентів. Серед них були такі відомі діячі, як колишні прем’єр-міністр УНР Володимир Чехівський, міністр закордонних справ УНР Андрій Ніковський, історик Осип Гермайзе, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська. Їх звинувачено в створенні «СВУ», що начебто мала на меті повалення радянської влади. Частина звинувачених визнала провину під тиском і погрозами, які стосувалися також рідних і близьких осіб. Єфремов загинув у ГУЛАГу в 1939 р.

Учасники «Шахтинської справи» біля приміщення суду

У 1931 р. сфабриковано справу «Українського національного центру» і його складової частини - галицької «Української військової організації». Причетних до справи звинувачено в підготовці (за підтримки урядів Франції та Польщі) збройного повстання в Україні для повалення радянської влади й відновлення УНР. Серед керівників організації значився М. Грушевський. На лаві підсудних опинилися діячі Центральної Ради - В. Голубович, П. Христюк. Багатьох засуджених по цих політичних процесах розстріляли під час «великого терору» в 1937-1938 рр. Справу «Українського національного центру» вважають одним з ключових етапів у сталінській протидії українізації й вирішальним кроком до «Розстріляного відродження».

Запитання і завдання

1. Укажіть соціальні наслідки сталінського «великого перелому» для України.

2. Проаналізуйте зміст звинувачень радянських репресивно-каральних органів, висунутих представникам української господарської й наукової інтелігенції на зламі 1920-1930-х років.

2. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид українського народу. Позиція світової спільноти щодо Голодомору

Цілеспрямованим наслідком більшовицької політики в Україні став Голодомор 1932-1933 рр. Це було застосування терору голодом у відповідь на опір українців сталінським перетворенням. У листопаді 1932 р., виступаючи на політбюро ЦК ВКП(б), Сталін погрожував завдати «нищівного удару» по всіх, хто перешкоджатиме його планам. Ще влітку 1932 р. у листі до Кагановича він зізнався, що боїться втратити Україну. Тож у період між груднем 1932 і лютим 1933 р. було завдано випереджувального удару по українському селу. Планомірне вилучення всього запасу зерна в селах України й на Кубані, за різними оцінками істориків і демографів, призвело до смерті 4-6 млн осіб. При визначенні загальних втрат України від Голодомору потрібно розуміти, що його жертвами є не тільки померлі, а й фізично постраждалі й ненароджені, тобто ті, які могли народитися, якби Голодомору не було. А таких було теж мільйони.

Жертва Голодомору на вулиці Харкова

Розкуркулення в с. Удачне Гришинського р-ну Донецької обл. 1930-ті роки

Знаючи, що основний хліб в Україні реквізовано, Сталін вимагав від керівництва УСРР вилучити «приховані» запаси. Від серпня 1932 р. діяла постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» (у народі отримала назву закону «про п’ять колосків»). На літо 1933 р. за цією постановою було засуджено на тривалі терміни ув’язнення 150 тис. осіб, зокрема дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу. Під час реквізицій забирали, по суті, весь запас продовольства, залишаючи селянські родини без засобів до існування. Оскільки запаси по селах уже були незначними й не становили великого інтересу для держави, є всі підстави стверджувати, що вилучення продовольства мало характер каральної акції. Частиною цієї акції була фізична й інформаційна блокада. Назви сіл та районів, які чинили опір, заносили на «чорні дошки», що означало покладення на всіх мешканців колективної відповідальності за порушення плану хлібозаготівель. Після цього населені пункти блокували військами, забороняли торгівлю й листування, проводили обшуки, вилучали харчі, розправлялися з окремими селянами. Спроби селян виїхати в пошуках продуктів харчування за межі населених пунктів сприймали як ворожі дії проти радянської влади. Тисячі селян під конвоєм повертали назад у села, де їм залишалося тільки вмирати.

Погляди сучасників

Урожай хліба був високий, та колгоспникам хліба не давали. Все вивозили, щоб робітники не голодували, бо вони будували об’єкти індустрії, а селянин якось проживе. Я оце думаю, що Голодомор зробив Сталін для того, щоб загнати людей у колгоспи і щоб у людей не було сил боротися з цим. Бо дурню відомо, що бідна, спухла од голоду та нещасна людина, що вже на Божій дорозі, згодна на все заради хоч яких харчів... Я був тоді хлопчаком і бачив таких людей... На вулицях ми бачили мертвих або безсилих людей... Деякі батьки відвозили своїх дітей на станцію і там залишали. Звідти діти потрапляли у різні притулки. Громадські організації нічим не допомагали людям. Страшні були часи. Народ розучився навіть посміхатися.

Самойленко П. С., 1924 р. н., м. Буринь // Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: 36. матеріалів / упоряд. С. П’ятаченко. Суми, 2008. С. 26.

По селу ходили люди, яких називали ударниками. Це були безжалісні люди, які забирали все, жорстоко поводилися з тими, хто чинив опір. Вони ходили із здоровими металевими палицями, які на кінці були вищерблені. За допомогою їх шукали зерно, яке люди хотіли заховати. Звичайно, багатші люди змогли виїхати із села. Тих, хто залишився, чекала голодна смерть. Люди кидали домівки і пробували дістатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли. Старші прагнули врятувати хоча б дітей. Живі вже навіть не мали сили хоронити померлих. Вони лежали посеред дороги чи двора нікому не потрібні. Люди вимирали цілими родинами, цілими селами.

Совгир М. П., 1923 р. н., с. Чернеча Слобода Буринського району Сумської області // Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: Зб. матеріалів / упоряд. С. П'ятаченко. Суми, 2008. С. 28.

Компартійно-радянське керівництво категорично заперечувало голод в Україні й відмовилося прийняти допомогу з-за кордону. Протести, організовані українцями за межами СРСР (включно з убивством у Львові співробітника російського консульства О. Майлова), звертання до Ліги Націй були безрезультатними. Деякі західні політики воліли не помічати Голодомору. І лише в 1985 р. Конгрес США створив комісію, яка мала вивчити голод в Україні. Очолив комісію історик Джеймс Мейс. Комісія зібрала величезну доказову базу, на підставі якої зробила висновок про цілеспрямовану й зумисну організацію в 1932-1933 рр. Голодомору з метою зламати соціальний опір українського села й підірвати його національну (етнічну) самоідентифікацію. У 2006 р. Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», яким визнала Голодомор геноцидом українського народу. Із цим визначенням погодилося багато країн світу (на державному чи регіональному рівнях), зокрема США, Канада, Польща, Литва, Угорщина, Грузія, Португалія.

Запитання і завдання

1. Визначте мотиви компартійно-радянського керівництва при організації Голодомору. Що дає підстави визначати Голодомор як геноцид українського народу?

2. Перегляньте художній фільм «Гіркі жнива» (реж. Д. Менделюк, 2017 р.) і підготуйте відгук на нього.

3. Великий терор. Українці в таборах ГУЛАГу. Нищення української наукової і творчої інтелігенції («Розстріляне відродження»)

Після низки процесів, жертвами яких ставали українські політики й громадські активісти, після винищення селянства під час Голодомору в центрі уваги репресивно-каральної системи в Україні опинилася наукова й творча інтелігенція. Початком масового нищення української інтелігенції вважають 1933 р., коли відбулися арешт літератора Михайла Ялового (його звинувачено в шпигунстві й підготовці замаху на П. Постишева) та самогубство його приятеля Миколи Хвильового, який у такий спосіб висловив протест проти тиску на українську інтелігенцію. Обидва були творцями й ідейними натхненниками ВАПЛІТЕ. На початку 1934 р. Постишев закликав «очистити» всі науки від представників українського «націонал-фашизму». Частка українців у таборах ГУЛАГу, передусім Соловецькому, почала швидко зростати.

Відразу після вбивства в Ленінграді 1 грудня 1934 р. Сергія Кірова ЦВК СРСР ухвалив постанову «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Строк розслідування скорочено до 10 днів, розгляд справ у судах проводили без адвоката й прокурора. Оскаржувати вирок не дозволяли, його виконували відразу. Історик Р. Конквест назвав цю постанову «Хартією терору». На її підставі було внесено зміни до кримінально-процесуального кодексу УСРР. Серед перших наслідків стало «викриття» в грудні 1934 р. «Об’єднання українських націоналістів», звинуваченого в прибутті його членів до УСРР з території Польщі й Румунії для вчинення терористичних актів. Жертвами процесу стали 37 осіб, українських письменників, культурних і громадських діячів. Більшість з них розстріляли.

У 1935 р. групу діячів засуджено по справі «боротьбистів». Серед них були М. Любченко, М. Куліш, В. Підмогильний, Є. Плужник, П. Панченко. Звинувачення полягало в тому, що свого часу «боротьбисти» начебто хотіли розвалити компартію ізсередини. Не всі із засуджених за цим процесом до тривалих термінів ув’язнення були причетними до «боротьбистів», однак на такі «дрібниці» тоді вже ніхто не зважав. Літераторів звинуватили ще в пропагуванні фашизму і «хвильовизму». Причетність до літературних організацій «Гарт», «Плуг», ВАПЛІТЕ була достатнім аргументом, щоби потрапити під жорна репресій. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 27 жовтня — 4 листопада 1937 р., коли в Соловецькому таборі розстріляли Леся Курбаса, Миколу Куліша, Миколу Зерова, Марка Вороного, Антіна Крушельницького, Матвія Яворського, Валер’яна Підмогильного, Мирослава Ірчана, Михайла Ялового та інших. Загалом у ті дні за рішенням несудових органів було страчено 1111 в’язнів, з них більше двохсот представників української інтелігенції. Місцем розстрілів було урочище Сандармох у Карелії.

Запитання і завдання

1. Поясніть зміст поняття «Розстріляне відродження». Спираючись на додаткові джерела інформації, з’ясуйте, коли і за яких обставин Єжи Ґедройць, польський публіцист і громадський діяч, уперше використав цей термін.

2. Поміркуйте над причинами і наслідками репресій компартійно-радянського керівництва проти української наукової й творчої інтелігенції.

4. Світогляд «радянської людини» та способи його формування. Партноменклатура. Микола Скрипник. Олександр Шумський. Українська інтелігенція

У радянській Україні інтелігент міг обрати кілька стратегій поведінки. Деяким виходом була еміграція, як це зробив Володимир Винниченко, який оселився у Франції й категорично відкидав думку про повернення в Україну. Інший варіант - погодитися служити системі. Так вчинили поети Павло Тичина і Володимир Сосюра. Можна було й мовчати - не писати твори, погодитися на забуття. Хтось мав мужність опиратися системі. Інші вірили в те, що вдасться зберегти творчу свободу, не перетинаючись із владою. Більшість із цих стратегій виявилася приреченою, адже компартійно-радянське керівництво визначило для себе українську інтелігенцію серед головних ворогів. В Україні не повинно було виникати щось яскраве й помітне. Роль інтелігенції мала полягати в слухняній праці.

Шкільні програми було спрямовано під формування «юних ленінців», інформаційний простір насичено більшовицькою пропагандою, а реальне життя постійно вказувало на ймовірність бути репресованим. В атмосфері страху, підозр і недовіри батьки, намагаючись захистити дітей, воліли навіть не згадувати, яким було їхнє життя раніше. Так відбувався розрив між пам’яттю поколінь у межах родин. Іншим варіантом було розщеплення поведінки - для дому і для зовнішнього світу. У релігійних родинах моральним захистом у часи випробувань могла стати церква. Однак більшовики нищили церкву, а церковні споруди перетворювали на склади. У 1930 р. було ліквідовано Українську автокефальну православну церкву, а духовенство репресовано. Комунізм сам претендував на роль релігії й не терпів конкурентів та інакомислення.

Прикметою тоталітаризму в СРСР було творення партійно-державної номенклатури. Більшовики повністю знищили старі еліти. Нову верхівку вони спершу експортували в регіони з «професійних революціонерів», а згодом (під час «коренізації») шукали відповідні місцеві кадри. Кадрові призначення здійснювали за рекомендаціями на основі ідеологічної правильності й стійкості. Небагатьом з компартійно-радянських працівників в Україні вдалося вижити в період «великого терору». Спершу нищили «ворогів» та ідейних опонентів, згодом обдарованих особистостей, а пізніше система почала нищити своїх творців. У 1939 р. було розстріляно С. Косіора й П. Постишева, у 1941 р. - X. Раковського.

Микола Скрипник

Олександр Шумський

Показовими є долі двох народних комісарів освіти, які впроваджували політику «українізації» - Олександра Шумського й Миколи Скрипника. Уродженець Ясинуватої, де батько працював залізничником, Скрипник ще студентом став революціонером. У 1933 р. компартійне керівництво СРСР вирішило покласти відповідальність за всі труднощі в Україні, зокрема господарські, на «національний ухил». На партійних нарадах на Скрипника посипалися звинувачення, що діє на догоду «петлюрівцям» і всупереч інтересам трудящих. Скрипника змушували каятися, і він навіть почав це робити, однак врешті-решт під час одного такого засідання вийшов у робочий кабінет і застрелився. Уродженця Волині, «боротьбиста» Шумського (народився в сім’ї лісника зі шляхетським корінням) звинуватили в керівництві «Спілки визволення України». Шумський вини не визнав, але його засудили до заслання. У 1937 р. трійка НКВС винесла вирок про розстріл його дружини. Сам Шумський на засланні важко хворів. Усі його спроби домогтися реабілітації були марними. У 1946 р. він помер невдовзі після невдалої спроби самогубства.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте над моделями поведінки української інтелігенції в СРСР 1920-1930-х років. З’ясуйте життєві долі її визначних представників.

2. На підставі матеріалу параграфа й додатково зібраних відомостей простежте життєві долі представите компартійно-радянського керівництва УСРР.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Схарактеризуйте політику Сталіна щодо України на зламі 1920-1930-х років.

2. На підставі опублікованих збірників документів і матеріалів зберіть додаткові відомості (свідчення сучасників) про Голодомор і підготуйте історичний висновок про його причини і наслідки.

3. Поміркуйте над питанням про зв’язок між тоталітарним політичним режимом і масовими репресіями.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно