Водночас економіка Східної України розвивалася як колоніальна. На межі століть питома вага добувних галузей становила 70 %, тоді як переробних — 15 %. Колоніальною була й економіка Західної України: на промисловість припадало лише 30 % за рахунок видобування та первинної обробки сировини.

4. Політичний розвиток української спільноти. Він гальмувався через нерозвинутість української буржуазії та українського робітництва. За цих обставин провідну роль у політичному житті відігравала українська нечисленна інтелігенція. Однак, не маючи достатніх фінансових ресурсів, вона дуже часто обмежувалася лише деклараціями.

У принципово кращих умовах перебувала Західна Україна, громадські й політичні діячі якої користувалися демократичними правами та свободами конституційної монархії. Тому політичний розвиток українства розпочинається роботою послів Віденського та Галицького парламентів (середина XIX ст.) і продовжується створенням Русько-української радикальної партії (РУРП) (1890), Української національно-демократичної партії (УНДП) (1899).

У Наддніпрянській Україні політичними питаннями в 1890-х роках починають займатися студентські громади, яких І. Франко називав «молодою Україною». На новий рівень політичне життя піднялося зі створенням Революційної української партії (РУП) (1900), яка своєю метою визначила відновлення Української держави: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».

Віхою політичного розвитку українства стала демократична Революція 1905-1907 рр. Представники українського народу отримали демократичні права та свободи й політичну трибуну в усеімперській Державній думі. У період реакції 1907-1914 рр. національний рух був знову придушений, проте, усупереч переслідуванням, не припинився.

5. Культурний розвиток. Українська культура на межі XX ст. розвивалася в межах модернізму, поширеного тоді в Європі культурного напряму.

Передбачаючи, що культурний та освітній розвиток призведе до зміцнення українського національного руху, імперський уряд ігнорував потреби української культури. Він фінансував в Україні лише російську культуру.

Тим часом в Україні швидко загострювалися соціальні суперечності між працею та капіталом, між поміщиками й селянами. Це зумовило поширення лівацької й навіть погромницької ідеології під гаслом «Смерть буржуазії!». Через те зростала потреба потужної української культури, яка б могла протистояти руйнівній ідеології, учила б цінувати національні й загальнолюдські, а не так звані класові цінності. Проте замість підтримки Петербург лише гнітив українську культуру.

ПОНЯТТЯ «XX століття» У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ

Аналізуючи історичні процеси та явища, історики й мислителі XX ст. дійшли висновку, що хоча за календарем XX ст. розпочалося 1 січня 1901 р., однак ще до 1914 р. суспільне життя визначали процеси та явища, характерні для XIX ст. Тому перші роки календарного XX ст. потрібно приєднувати до «довгого» XIX ст. Нових якісних ознак, які визначали життя протягом XX ст., людство набуло з початком світової війни. Та й закінчилося буремне «коротке»1 XX ст. раніше календарного терміну — у 1989-1991 рр. з падінням Берлінської стіни та розпадом СРСР — найтривалішого породження тієї війни.

Не витримавши напруження війни, були знищені три європейські імперії: Німецька, Австро-Угорська й Російська. Вони розпалися внаслідок соціальних і національних революцій. Деякі з національних революцій завершилися створенням національних держав. Також були знищені й старі (монархічні) політичні режими. На їхнє місце прийшли нові (республіканські). Утвердивши нові прийоми й методи здійснення державної влади, вони призвели до формування нової якості політичного життя. Нові політичні режими були засновані не на спадкових правах монархів на володарювання, а на виборності найвищих державних органів і посадовців. Відносини між державними органами та суспільними політичними силами здійснювалися не через накази, командування, панування бюрократії, а через партнерську взаємодію. Формувалася нова політична атмосфера поваги до громадянина, а не підданого, якого володар не «облагодіює», а створює сприятливі умови для задоволення ним своїх природних прав. Шляхом розвитку республіканських демократичних засад пішли країни Західної Європи.

Країни Східної, Центральної та Південної Європи пройшли набагато важчий шлях. Створення національних держав не стало для них передумовою демократизації. Зародившись в умовах воєнного лихоліття, ці держави інфікувалися багатьма гіршими проявами світобачення, сформованими саме світовою війною. Новим, надміру амбітним лідерам національних держав війна продемонструвала, що держава може бути інструментом вирішення суспільних надзавдань: протягом кількох років утримувати на фронтах мільйони людей; ще більше підпорядкувати роботі для фронту; організувати насильницьке переселення величезних людських мас; маніпулювати свідомістю мільйонів, перетворювати їх на знаряддя досягнення своїх фальшивих цілей.

Модернізм — напрям у мистецтві, якому притаманні раціоналізм і функціональність індустріалізації, індивідуалізм, прагнення підкреслити національні мотиви та традиції.

Світова війна — глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу.

Соціальна революція — швидка, фундаментальна, насильницька зміна моральних засад суспільства, його соціально-економічної структури, політичних інституцій та керівництва.

Національна революція — швидке (вибухоподібне) наростання національно-визвольного руху, спрямоване на знищення іноземного панування та здобуття національної незалежності.

Політичний режим — сукупність прийомів і методів здійснення державної влади.

Національна держава — держава, заснована певною нацією для захисту своїх інтересів і збереження етнокультурної самобутності.

1 Автор термінів «довге» XIX ст. та «коротке» XX ст. — історик Е. Гобсбаум (1917-2012).

Саме Перша світова війна (1914-1918) підготувала для демагогів широке соціальне підґрунтя, готове підтримувати новоявлених «вождів». Адже внаслідок збіднення з’явилися знавіснілі верстви, які прагнули якнайшвидше поправити справи, сподівалися на харизму (чудесне осяяння) «вождя», який за допомогою «геніально-простих рішень» вирішить усі віковічні складні проблеми.

Війна катастрофічно занизила цінність людського життя, повагу до особистості й прищепила масам думку, що одним з універсальних способів вирішення суспільних суперечностей є насильство. Як наслідок, перемога революцій у Російській імперії, Німеччині, Ірані, Китаї та ін. призвела до встановлення тоталітарних (усеохопних) політичних режимів. Ці режими взяли під державний контроль усі прояви життя — від виховання дітей до розподілу товарів — і підпорядкували суспільства одній надвагомій меті: побудові комунізму, тисячолітнього рейху, торжеству ідеалів ісламу тощо.

На думку вченого

«Політичні процеси в сусідній Росії принесли в Україну нову дійсність — комунізм. Його впровадження включало й багатообіцяючу українізацію, і трагічну колективізацію, Голодомор і репресії 1930-х років, які стали справжнім геноцидом для українського народу», — пише у своїй книжці відомий український історик Т. Гунчак.