Однією з найбільших воєнних операцій 1941 р. на території України була й оборона Одеси, яка тривала 73 дні. Відтягнувши на себе сили 18 румунських дивізій, захисники міста дали змогу Південному фронту відійти за р. Дніпро й організувати оборону. 16 жовтня радянські сили залишили Одесу, того ж місяця — Харків і Донецьк.

Оборона Києва дала змогу затримати наступ вермахту на Московському напрямку. Коли Гітлер знову сконцентрувався на ньому, на допомогу Червоній армії вже підходили її природні союзники — «генерал осіннє бездоріжжя» і «генерал зима». Ціною неймовірних зусиль і надзвичайних заходів гітлерівці були зупинені під Москвою, а на початку 1942 р. відкинуті на 100-400 км на захід.

4. Мобілізаційні заходи та евакуація

У ході розгорнутої з перших днів війни мобілізації до Червоної армії було набрано 2 млн осіб, які не підлягали призову до армії. З них створювали формування народного ополчення та винищувальні батальйони для охорони прифронтового тилу. Силами ополченців в Україні було збудовано 4 тис. км оборонних ліній та багато військових споруд.

Одночасно з воєнною мобілізацією проводили т. зв. «громадянські мобілізації» жінок, студентів, учнів шкіл на звільнені відмобілізованими чоловіками робочі місця. За рахунок добровільних внесків громадян було створено Фонд оборони, а також розгорнуто рух надання благодійної (за радянським формулюванням, шефської) допомоги пораненим та їхнім родинам.

Мобілізація (від латин. mobilis — рухливий) — призов військовозобов’язаних на службу в діючу армію у зв’язку з початком війни; комплекс заходів, спрямованих на переведення держави, збройних сил, усього суспільства у військовий стан у зв’язку з війною.

Будівництво оборонних споруд навколо Києва. Фото. Липень 1941 р.

Складовою частиною перебудови економіки на воєнний лад стала масова евакуація підприємств на схід. Вона включала й евакуацію робітників та інженерів, потрібних для налагодження виробництва на новому місці. Усього з України було вивезено до Росії, Казахстану та Середньої Азії майже 1 тис. заводів, з них понад 550 тис. великих і 190 союзного значення.

З України було вивезено також майже все обладнання електростанцій, 30 тис. тракторів, вигнано більше ніж 6 млн голів худоби, вивезено 1,6 млн т шкір, хутра, 125 млн п зерна та різноманітного продовольства.

Було евакуйовано й десятки наукових установ АН УРСР, спілки письменників, художників і композиторів, 70 вищих навчальних закладів, близько 50 театрів, редакцій газет і журналів. Більшості культурних і наукових установ України надала притулок Уфа (Башкирія).

5. Тактика «випаленої землі» та інші злочини комуністичного тоталітарного режиму

Згідно з партійною директивою та воєнною тактикою «випаленої землі», усе, що не могло бути вивезене, спалювали чи руйнували. У Запоріжжі були знищені всі промислові об’єкти, на Донбасі були затоплені всі шахти, у повітря висаджені всі 54 домни. Відступаючи, Червона армія підривала мости, руйнувала залізниці, знищувала телеграфні лінії тощо. Усе це згубно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишалося на окупованій території. Адже на полях, виконуючи партійну директиву, спалювали хліб, позбавляючи жителів, які не мали змоги евакуюватися, засобів до існування, незважаючи на те, що населення могло й бажало зібрати цей хліб.

Виконавці цієї тактики повністю ігнорували потреби людей, яких кидали напризволяще, а їхня поведінка набувала відверто злочинного характеру. Так, 18 серпня 1941 р. в повітря було висаджено греблю Дніпрогесу, якраз тоді, коли нею рухалися військові колони та мирні громадяни. Дніпровою заплавою прокотилася майже 30-метрова хвиля, знищуючи на своєму шляху великі запаси товарів, військового майна, десятки суден із командами, тисячі голів худоби. І це сталося за півтора місяці до вступу в Запоріжжя нацистів.

У Дніпропетровську (нині Дніпро) був підірваний хлібокомбінат разом із робочою зміною та чергою за хлібом біля заводського магазину. В Одесі частину приморських кварталів затопили разом із мешканцями...

Радянська влада виправдовувала воєнною необхідністю знищення національних святинь і культурних цінностей. Так, напризволяще були покинуті унікальні музейні колекції. Коли внаслідок авіаційного нальоту на Чернігів загорівся Історичний музей з унікальними експонатами, секретар обкому заборонив гасити пожежу.

Евакуація (від латин. evacuare — спорожняти) — організоване вивезення населення, підприємств, майна з однієї місцевості в іншу з метою уникнути небезпеки.

Руїни Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври. м. Київ. Фото. 1941 р.

За наказом радянського командування 24 вересня в окупованому Києві було висаджено в повітря ряд будинків на Хрещатику та прилеглих кварталах. Диверсанти НКВС нищили центр Києва разом з людьми. Вибухами й пожежами було зруйновано 324 старовинних будинки. Загинули тисячі киян, 50 тис. осіб залишилися без даху над головою. З листопада 1941 р. було підірвано Свято-Успенський собор XI ст. — головний храм Києво-Печерської лаври.

Відступ Червоної армії мав трагічні наслідки для політичних в’язнів України. Протягом 22-29 червня 1941 р. НКВС провів масове знищення в’язнів без огляду на висунуті проти них обвинувачення — застрелено від 40 до 50 тис. ув’язнених.

Евакуацією було приховано знищення таких відомих діячів української культури й науки, як Агатангел Кримський, Петро Франко, Кирило Студинський та багато інших.

6. Бойові дії в 1942 р.

Після поразки під Москвою Німеччина, як і в Першій світовій війні, постала перед реальною загрозою війни на два фронти. На думку нацистського командування, 1942 р. був останнім роком, у якому можна було використати основні німецькі сили на Східному фронті, не побоюючись висадження англо-американського десанту на Заході. Мобілізувавши додатково 2 млн осіб до вермахту та збільшивши випуск воєнної продукції на 50 %, Гітлер планував дати переможний бій Червоній армії. Вістря головного удару в 1942 р. фюрер спрямував на південь. Головні зусилля планувалося зосередити на загарбання Донбасу, Кубані та нафтових родовищ Північного Кавказу.

Ураховуючи катастрофічні поразки та втрати 1941 р. та усвідомлюючи, що для їхньої компенсації потрібен час і велике напруження тилу, начальник Генштабу О. Василевський розробив відповідний план дій на весну й літо 1942 р., який передбачав активну стратегічну оборону, нагромадження резервів, а потім перехід у вирішальний наступ. План ураховував і ту обставину, що Червона армія в 1942 р. не мала переваги над вермахтом ані в живій силі, ані в техніці. Евакуйовані підприємства могли дати продукцію лише із середини 1942 р.

Однак Сталін як верховний головнокомандувач 1 травня 1942 р. поставив перед армією завдання: «...добитися того, щоб 1942 р. став роком остаточного розгрому німецько-фашистських військ і звільнення радянської землі від гітлерівських мерзотників». 12 травня 1942 р. за його наказом було розпочато Харківську наступальну операцію. За умови переваги противника в живій силі й техніці операція завершилася повного поразкою. Під час наступальних боїв було втрачено 171 тис. убитими й пораненими, 240 тис. потрапило в полон. Ворог при цьому втратив 20-30 тис. убитими й пораненими.

Не менш згубно для Червоної армії розгорталися й події в Криму, де тримали оборону Севастополь і Керченський півострів. Для організації наступу на Керченському півострові радянське командування передислокувало туди три армії.

Солдатам заборонили рити окопи, аби вони, мовляв, «не втрачали бойового духу». Зосереджені на плацдармі протяжністю 16 км, вони перетворилися на живу мішень для німецької артилерії та авіації. З 250 тис. бійців загинуло 162 тис., а решта потрапила в полон. Намаганням евакуювати тих, хто залишився, перешкоджала німецька авіація. За свідченнями очевидців, прибережні води Керченської протоки були вкриті пілотками загиблих бійців. Після ліквідації Кримського фронту становище Севастополя стало безнадійним. Тому на початку липня 1942 р. місто було здане противнику. За час оборони Севастополя загинуло 157 тис. осіб. 95 тис. оборонців або загинуло під час останнього штурму, або потрапило в полон. Сталінське командування, евакуювавши значну частину боєприпасів, навіть не спробувало евакуювати воїнів, які витримали 250-денну облогу.

Поразки під Харковом і в Криму створили для німецької групи армій «Південь» сприятливі умови для наступу, який розпочався 28 червня 1942 р. Цього разу радянське командування прийняло рішення відвести війська на схід, щоб зміцнити оборону Кавказу та Сталінграда (нині Волгоград). 22 липня 1942 р. радянські війська залишили м. Свердловськ (нині Довжанськ) — останній населений пункт на території України. Над Україною опустилася завіса нацистської окупації.

7. Концтабори — воєнний злочин

У наслідок воєнних поразок уже на початку війни в полон потрапило 3,6 млн бійців, що становило 65 % кадрового складу армії. Україна вкрилася густою мережею концтаборів (лише великих нараховували понад 180).

У Києві було створено десятки стаціонарних і пересувних таборів для полонених. Їхню переважну частину становили солдати й офіцери Південно-Західного фронту. Одночасно реалізувався план звільнення території України від «надлишкового населення» для «арійської колонізації».

Історичний факт

Одним із прикладів звірячого поводження з військовополоненими став табір «Хорольська яма», створений у гігантському глиняному кар’єрі цегельного заводу. Полонені залишалися просто неба за будь-якої погоди. Захищаючись від сонця, холоду, дощу та снігу, люди рили невеликі заглиблення в стінах кар’єру. Їхнє харчування складалося з баланди та двокілограмової хлібини на 100-150 осіб. Протягом осені 1941 р. до табору було кинуто майже 60 тис. військовополонених. Навесні 1942 р. в ямі не залишилося жодної живої людини.