На другому етапі (друга половина 1920-х рр.) почали наростати антидемократичні тенденції, які призвели до встановлення авторитарних режимів. Такі зміни були зумовлені низкою чинників, ключовим із яких стала неспроможність прихильників демократичного шляху розвитку стабілізувати становище в країнах, вирішити національні, економічні та соціальні проблеми.

Чималий вплив на внутрішнє життя мало те, що держави, які межували із СРСР, утворювали «санітарний кордон» проти проникнення комунізму в Європу. Відповідно ліві сили в цих державах ототожнювалися з агентами Комінтерну й зазнавали переслідувань.

Польща

Друга Річ Посполита в 1920-ті рр. характеризувалася нестабільністю як в економічному, так і в політичному житті.

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської республіки, у якій проголошувалися демократичні права громадян. Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента, обраного парламентом на сім років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна партія не набрала більшості голосів. Така ситуація спричиняла гостру політичну боротьбу.

Відсутність єдиного внутрішнього ринку, повоєнна розруха, економічна блокада з боку Німеччини, неврегульованість торговельних відносин із сусідами, неповернення кредитів призвели до стрімкої інфляції та знецінення польської марки (запроваджена в 1920 р.). Різко знизився життєвий рівень населення, зросло безробіття, у промислових центрах прокотилася хвиля економічних страйків. Крім того, комуністи, підбурювані Комінтерном, спробували підняти в Кракові повстання (1923 р.), яке було придушене (загинуло декілька десятків осіб). На парламентських виборах жодна політична партія не набирала переконливої більшості. Усі ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки, яка була встановлена конституцією 1921 р.

Нестійкість коаліцій призводила до політичних криз і частих змін урядів. Невирішеною залишалася проблема національних меншин. Активна колонізаторська політика, яку проводили ендеки, спричинила опір із боку національних меншин, особливо українства. Ця боротьба посилилася після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі (1923 р.).

На тлі цих негараздів позапартійний прем’єр-міністр Владислав Грабський першочерговим завданням вважав стабілізацію фінансової сфери. Уряд звернувся до багатих громадян із проханням поділитися своїми доходами для збалансування бюджету. У квітні 1924 р. було започатковано грошову реформу: запроваджено польський злотий, створено Польський банк — незалежну фінансову установу, акції якого були продані на вільному ринку. Уряд також розпочав аграрну реформу, за якою парцеляції (розподілу) підлягали маєтки площею понад 180 га (на «східних кресах» — 300 га). Парцеляція мала бути здійснена особисто землевласником упродовж двох років, і тоді він отримував від держави повну грошову компенсацію. Натомість селяни отримували від держави дешеві кредити для розвитку господарства. Розпочалося будівництво залізниць, що мало зв’язати економічні центри держави з новим портом — Гдиня, який будували на Балтійському узбережжі поряд із Гданськом. Ці заходи швидко дали позитивний результат, але не усунули причин кризи Другої Речі Посполитої.

• Акт на право власності на землю в Польщі. 1922 р.

• Юзеф Пілсудський

• Бої у Варшаві. Травень 1926 р.

12 травня 1926 р. військові під командуванням Ю. Пілсудського, який вирішив повернутися до політичного життя, почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки.

Переворот значною мірою підтримало населення, яке сподівалося на покращення життя. Ю. Пілсудський, що мав авторитет національного героя, установив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся з економічною стабілізацією в країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму, який отримав назву «санація» (оздоровлення). Утричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Знизилося безробіття, зміцнів курс злотого. Селяни збирали добрі врожаї.

Чехословаччина

Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 1920—1930-х рр. стала високорозвиненою європейською державою. Вона увійшла до десятки найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну й політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу — 13 % працездатного населення вело підприємницьку діяльність. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку та залежність від експорту.

У важкій промисловості провідним підприємством було акціонерне товариство «Шкода», що випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80 % виробництва взуття в країні. Значна частка його продукції ішла на експорт. Майже на всіх континентах працювали філіали цього концерну. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого становила 20 % усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. Тут переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень цих земель був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехословаччина була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій.

• Морський порт у Гдині. 1930-ті рр.

Режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Ю. Пілсудським, встановлений в умовах кризи парламентської системи й польської державності. Він базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що позбавляло опозицію змоги чітко організуватися. Влада відверто зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.

Т. Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він із розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. У роки між двома світовими війнами в Празі виникли та активно діяли Український вільний університет. Високий український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України; у Подєбрадах — Українська господарська академія.