§ 37. Воєнні перемоги союзників у 1942-1945 рр.

1. Докорінний перелому німецько-радянській війні: битви під Сталінградом і на Курській дузі. Битва за Дніпро. Вигнання військ гітлерівської коаліції з України

Однією з найбільших у Другій світовій війні була Сталінградська битва - битва на Волзі. Вона мала дві частини. Перша — це наступ німецьких військ влітку 1942 р. і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ, друга — контрнаступ радянських військ і розгром німецько-італійсько-румунсько-угорського угруповання на Волзі. Наступ німецьких військ на Сталінград розпочався в середині червня 1942 р. на далеких до нього підступах, коли п’ять добре озброєних німецьких армій і три армії союзниць — Італії, Румунії й Угорщини рушили з харківського напрямку й форсували Сіверський Донець і Дон. Для Червоної армії знову розпочалася чорна смуга. Некомпетентність керівництва, зокрема непідготовані контратаки, вкотре призвели до сотень тисяч полонених і величезних утрат техніки та зброї. Усе це стало наслідком помилки Сталіна, який вважав, що головний удар німецьких військ знову буде спрямовано на Москву. Однак наприкінці серпня 1942 р. німецьке військо вже було на околицях Сталінграда.

Сталінградська битва зачепила особисті амбіції диктаторів, а відтак перетворилася на символ боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння їхніх лідерів. Після впертих і безплідних спроб штурмом скинути радянські війська у Волгу німецьке командування в середині жовтня віддало наказ про перехід до оборони. На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР.

Віддалені комунікації, розтягнутий фронт вимагали величезних зусиль німецьких тилових служб і економіки. Мобілізації вичерпали німецькі підприємства, на місце кваліфікованих робітників ставали остарбайтери, тоді як радянська економіка нарощувала випуск воєнної продукції. Шляхом жорсткої дисципліни й експлуатації сталінський режим зумів за короткий час налагодити діяльність за Уралом потужного військово-промислового комплексу.

Німецький солдат поблизу Сталінграда. 1942 р.

І сталося немислиме. 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли поблизу Сталінграда в наступ і за лічені дні оточили 6-ту армію під командуванням Фрідріха Паулюса й частини 4-ї танкової армії Еріха фон Манштейна. Гітлер наказав військам триматися до останнього. Але це не могло тривати безмежно. Паулюс капітулював 2 лютого 1943 р. Людські втрати з двох боків були величезні й вимірювалися сотнями тисяч. Від такої поразки вермахт оговтатися не зміг. Але й радянські війська було вичерпано. Спроби розгорнути широкий наступ з кількох позицій, зокрема в районі Харкова, успіху не мали. На деякий час на фронті настало затишшя. Обидві сторони готувалися до реваншу: одна за поразку біля Сталінграда, друга - за невдачу поблизу Харкова.

Улітку 1943 р., після кількамісячного затишшя, радянсько-німецький фронт під сильними ударами знову захитався. У липні-серпні розігралася Курська битва. Німецьку оборону було зламано. 23 серпня німці залишили Харків. У вересні Червона армія вже була в Ніжині. Шлях на Київ - відкрито. Так Курська битва переросла в битву за Дніпро, одну з найкривавіших воєнних операцій світової історії. Лінії захисту по р. Дні про німецьке командування надавало особливого значення, називаючи «Східним валом». У результаті літньо-осіннього наступу Донбас і все українське Лівобережжя було відвойоване в німців. Радянські війська захопили кілька плацдармів на правому березі Дніпра і 6 листопада 1943 р. ціною величезних невиправданих втрат повернули собі Київ. Наступ на місто мав конче завершитися до «річниці Великого Жовтня». Попри те що вермахт контролював більшу частину Правобережжя, усі розуміли, що просування Червоної армії на захід - лише справа часу.

Радянські солдати готують плоти для переправки через Дніпро. 1943 р.

Повернення до Києва. Малюнок Г. Малакова

У ході боїв за Україну більшовики розгорнули гру на національних почуттях українців. У жовтні 1943 р. засновано орден Богдана Хмельницького, колишні Воронезький, Степовий, Південно-Західний, Південний фронти отримали назви 1-го, 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів. Вони були українськими не лише за назвою: у деяких арміях українці становили 60-80 %. Солдатам на марші дозволили співати українські пісні. Більшовики намагалися привернути на свій бік і українську інтелігенцію: Максима Рильського обрали академіком, на посаду голови президії Верховної Ради УРСР планували Олександра Довженка, почали звільняти з ув’язнень репресованих діячів культури. Пропаганда поширювала чутки, що після війни буде ліквідовано колгоспи й українці матимуть більші права. У той час гнучкість політики Москви разюче контрастувала з нацистською непоступливістю.

Остаточне вигнання військ гітлерівської коаліції з України відбулося в 1944 р. Ще в січні-лютому було проведено Корсунь-Шевченківську операцію, яка завершилася оточенням значного угруповання німецьких військ. У квітні-травні радянські війська звільнили Крим і вийшли до кордонів України на півдні (на лінію Сучава-Ясси-Дубоссари-Тираспіль-Акерман). У червні розгорнуто наступ на радянсько-німецькому фронті від Карелії на півночі до Дунаю на півдні.

Зустріч з батьком. Малюнок Г. Малакова

До кінця жовтня 1944 р. у результаті Львівсько-Сандомирської, Яссько-Кишинівської й Карпатсько-Ужгородської операцій німецькі війська вигнано з України. Літню кампанію 1944 р. було сплановано краще за попередні, хоча консервативність і некомпетентність деяких радянських командирів надалі призводила до непомірних втрат. Бойова ефективність німецьких солдатів переважала радянську: згідно з калькуляціями військових істориків у 1943 р. 100 німецьким солдатам умовно відповідав еквівалент у 264 радянських солдати, а під кінець 1944 р. - на 100 німців припадало 163 радниці.

Погляд сучасника

Щойно було визволено Київ, батько... став просити своє начальство дозволити побачення з родиною у Києві. Особливо, коли 26 листопада довідався, що ми всі живі, став просити перевести його на військову службу як «нестройовика» до будь-якої військової установи до Києва.

У листі від 2 лютого 1944 року батько пише, що його начальник не проти того, аби перевести його в Київ, та дає «найкращу характеристику, але його зупиняє запитання: як вела себе родина?». Тобто потрібні довідки про політичну поведінку його дружини, нашої мами, про «можливі зв’язки з профашистськими елементами» під час німецької окупації...

7 лютого 1944 року наш кербуд Т. Є. Тимошенко видала мамі характеристику, завірену секретарем райжитлоуправління, де, зокрема, писалося, що «за всіма даними (особистому спостереженню, опитуванням сусідів) гр. Малакова Є. К. у період окупації переживала великі матеріальні труднощі, але ані допомоги, ані особистих знайомств із фашистами та їхніми посіпаками (поліцаями, гестапівцями тощо) не мала. Гр. Малакова Є. К. разом із відданими патріотами чекала приходу наших військ, уникаючи будь-що примусової фашистської евакуації, незважаючи на репресії та погрози з боку загарбників».

Малаков Д. Кияни. Війна. Німці. Київ, 2010. С. 213-214.

Погляд історика

Не дивлячись на загалом негативне ставлення українського населення до німецького окупаційного режиму, повернення радянської влади сприймалося в Україні досить неоднозначно. Для мешканців східноукраїнських міст, які більше за інших потерпали під час окупації і були фактично приречені нацистською політикою на вимирання, повернення радянської влади означало відродження надії на життя. Навіть роль «гвинтика» у сталінській тоталітарній системі виглядала значно привабливіше порівняно з перспективою залишитися назавжди німецьким рабом, представником нижчої раси...

З іншого боку, чимала частина населення без особливого оптимізму очікувала на повернення сталінського режиму. До неї належали не лише ті, хто активно допомагав німцям. Розплати побоювались і сотні тисяч чоловіків, які лишилися в Україні у 1941 році, і жінки, які жили з німцями, і понад 100 тис. членів компартії, які не пішли до партизанських загонів, і окремі етнічні групи, та навіть народи. Українське селянство також було схвильоване поверненням сталінської влади, передусім через перспективу повернення до старої колгоспної системи. Такі настрої уповні вкладалися у сентенцію, поширену у селах на початку 1943 року щодо німців і більшовиків: «Дай, Боже, щоб це минулося, а те не вернулося».

Гриневич В. Український вимір війни та пам’яті про неї // Сучасні дискусії про Другу світову війну: Збірник наукових статей та виступів українських і зарубіжних істориків / упоряд. та редагує, матеріалів Я. Грицак, П. Кендзьор, С. Турканик. Львів, 2012. С. 58-59.

Запитання і завдання

1. Чому Сталінградську битву історики вважають початком докорінного перелому в німецько-радянській та Другій світовій війні? Використовуючи карту, опишіть звільнення України від військ гітлерівської коаліції.

2. Поміркуйте про настрої населення України, з якими воно зустрічало Червону армію і повернення радянської влади. Відповідь обґрунтуйте посиланнями на раніше вивчений матеріал з історії.

2. Поразки німців та їхніх союзників у Північній Африці, Італії, на Тихому океані

Упродовж літа-осені 1942 р., одночасно зі Сталінградською битвою, запеклі бої розгорнулися в Північній Африці, головно на території Єгипту. Тут німецько-італійським військам під командуванням Ервіна Роммеля протистояли британські сили під орудою Бернарда Лоу Монтгомері. У листопаді 1942 р. британські війська завдали вирішального удару на захід від Ель-Аламейна (поблизу Александрії). Перемога під Ель-Аламейном стала переломним моментом під час Північноафриканської кампанії. Тоді ж в Африці висадилися британсько-американські війська під командуванням Дуайта Ейзенхауера. Після незначного спротиву спочатку капітулювали (і приєдналися до західних союзників) збройні сили режиму Віші в Алжирі й Марокко, а згодом - італійсько-німецькі війська в Тунісі. До травня 1943 р. Північна Африка була в руках британсько-американських сил.

У липні 1943 р. британсько-американські війська під командуванням Д. Ейзенхауера при підтримці флоту й авіації висадилися на Сицилії. Подолавши опір італійсько-німецьких військ, союзникам вдалося захопити острів, що став плацдармом для висадки на материкову частину Італії. 25 липня 1943 р. за наказом італійського короля Віктора-Еммануїла III було заарештовано Б. Муссоліні. Прем’єр-міністром країни став маршал П’єтро Бадольо (свого часу відзначився воєнними злочинами в Ефіопії, але не був покараний), уряд якого уклав перемир’я з державами антигітлерівської коаліції, а згодом оголосив війну Німеччині. Зважаючи на таку ситуацію, німецьке командування перекинуло в Італію додаткові дивізії, які роззброїли італійську армію й зайняли більшу частину країни. На окупованій території в північній і частково центральній Італії було знову сформовано уряд на чолі з Б. Муссоліні, якого звільнили німецькі десантники. Резиденцією уряду стало містечко Сало, а маріонеткова держава отримала назву Італійська соціальна республіка (її називали Республіка Сало).

У тихоокеанському регіоні розгорталися бойові дії між японцями та американцями. Японія провадила бойові дії під гаслами «Азія для азійців», «Визволення від білого імперіалізму». Спочатку успіхи японських військ у Тихому океані були вражаючими. Однак у результаті поразки від американських сил біля атолу Мідвей (у червні 1942 р.) Японія втратила стратегічну ініціативу й перейшла до оборони. Американське командування вдалося до тактики «стрибків по островах» — захоплення окремих стратегічних пунктів без повного витіснення противника з окупованих територій. У жовтні 1944 р. японське командування втратило в морській битві в районі Філіппінських островів майже половину флоту й більшу частину авіації. Від того часу японці стали використовувати проти американських кораблів літаки з пілотами-смертниками - «камікадзе», намагаючись психологічно вразити американських моряків.

Бернард Лоу Монтгомері

Дуайт Ейзенхауер у Тунісі

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте поразки німецьких, італійських і японських військ у Північній Африці, Італії й Тихому океані.

2. Прокоментуйте висловлювання В. Черчілля, що битва за Ель-Аламейн фактично знаменувала «поворот долі» і що після неї «ми не мали жодної поразки». Поміркуйте, як перемоги антигітлерівської коаліції в Північній Африці, Італії та Тихому океані позначилися на загальній ситуації Другої світової війни.

3. Відкриття Другого фронту в Європі. Бойові дії в Центральній та Західній Європі в 1944-1945 рр.

Питання про Другий фронт від 1941 р. було одним з найважливіших у відносинах держав антигітлерівської коаліції. Сталін домагався його найшвидшого відкриття, тоді як об’єднане союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки цієї складної операції. Першу спробу вивчити можливості висадки союзних військ на північному узбережжі Франції здійснило англійське командування в серпні 1942 р. обмеженими силами англійських, американських, канадських і французьких солдатів. Однак десант протримався півдня, зазнав значних втрат і був скинутий у море. Розробка реалістичного плану (його названо операцією «Оверлорд») вступила в завершальну стадію на початку 1944 р., відразу після Тегеранської конференції, коли верховний штаб союзних сил очолив американський генерал Д. Ейзенхауер. Його план базувався на поєднанні сил десанту з безумовною перевагою авіації й флоту. Висадка союзних військ у Нормандії почалася на світанку 6 червня 1944 р.

Намірам союзників протистояв німецький план захисту «Атлантичного валу». Попри грізну назву, ця система оборони була нетривка, розтягнута на сотні кілометрів. До того ж німецьке командування ніяк не могло визначити місце головного удару союзників. Після висадки в Нормандії британсько-американські й канадські війська вели важкі бої, аби зламати опір німецьких частин. У серпні 1944 р. відбулася висадка повітряного й морського десантів ще на південному узбережжі Франції. Ейзенхауер наполягав на захопленні порту Марсель, щоб налагодити доставку у Францію додаткових сил і матеріалів, необхідних для розвитку удару в глиб Німеччини. Під кінець серпня було звільнено Марсель, Париж, а на початку вересня - Ліон і Брюссель. У розпал розгортання Другого фронту 20 липня 1944 р. заявила про себе й опозиція гітлерівському режиму, яка визрівала у вищих колах німецького офіцерства, серед інтелігенції, у дипломатичних та інших державних службах. Невдалий замах на Гітлера вчинив полковник генерального штабу Клаус Шенк фон Штауфенберґ.

Німецькі війська терпіли поразки й на Італійському фронті, де в результаті перемоги під Монте-Кассіно військам союзників вдалося на початку червня 1944 р. зайняти Рим. Трохи згодом, у другій половині 1944 р., радянські війська вступили на територію країн Центрально-Східної Європи - Румунії, Угорщини, Польщі. На початку серпня 1944 р. у Варшаві розпочалося антигітлерівське повстання (операція «Буря»), проте повсталі не дочекалися допомоги від радянської армії, у результаті чого повстання було жорстоко придушене. У вересні радянські війська вступили на територію Болгарії і зайняли її столицю - Софію. Тоді ж капітулювала Румунія, підтвердивши передачу СРСР території Бессарабії та Північної Буковини. У жовтні Червона армія разом із частинами Народно-визвольної армії Югославії вигнали німецькі війська з Белграда. У квітні 1945 р. радянські війська зайняли Угорщину й Австрію. У травні частини Червоної армії увійшли в Прагу, звільнену вже на той час чеськими повстанцями спільно із частиною Російської визвольної армії, яка схилилася на бік повстанців.

Погляд історика

Завершальний етап війни у Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав жодного воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам Черчілля, Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги після завершення війни в ході повоєнного врегулювання в Європі. Своєю чергою Черчілль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні і таким чином мали переваги у повоєнному врегулюванні проблем Німеччини та країн Дунайської зони. Політичне змагання характеризувало й дії у Франції, де всупереч амбіціям Рузвельта виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля.

Особливо ці суперечності виявилися під час розробки й проведення операції по визволенню Парижа. Ейзенхауер спочатку зовсім не планував вести бої за Париж, лише прагнув обійти його. Але оскільки Париж для французів був не лише місцем перебування уряду, а й символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, вони прагнули звільнити його своїми силами.

Трубайчук А. Друга світова війна. Коротка історія. Київ, 1995. С. 121.

Запитання і завдання

1. Опишіть відкриття західноєвропейського (так званого Другого) фронту. Назвіть основні бойові дії, що були пов’язані з Другим фронтом у 1944 р.

2. Проаналізуйте слова угорського письменника Шандора Мараї, у будинку якого жили радянські солдати: «...цей молодий солдат приніс і своєрідне визволення, порятунок від нацистського терору. Однак свободи він принести не міг, бо не мав її сам».

4. Українці у військових формуваннях держав антигітлерівської коаліції. Внесок українського народу в перемогу над нацизмом

Україна перебувала у вирі подій Другої світової війни. Руйнівні бойові дії двічі прокотилися українською територією. Наслідком зіткнення тут тоталітарних режимів стали величезні руйнування й небачені жертви як серед військових, так і цивільного населення. Українці воювали в різних арміях світу (на фронтах від Атлантики до Тихого океану і від Норвегії до Єгипту), були учасниками руху Опору й зробили значний внесок у перемогу над нацизмом. Українець Олексій Берест був одним з тих, хто встановив радянський прапор над Рейхстагом у Берліні, а українець Майкл Стренк - одним із шести американських морських піхотинців, що підняли прапор Сполучених Штатів над Іводзимою.

У Червоній армії було понад 6 млн українців (кожен п’ятий або шостий радянський солдат походив з України), у лавах армій союзників - ще близько 250 тис., зокрема у складі Війська Польського (у 1939 р.) - 120 тис., армії США - 80 тис., збройних сил Великої Британії - 45 тис., французькому війську - 6 тис. Україна дала Червоній армії 7 командуючих фронтами та арміями, 200 генералів. На борту лінкора «Міссурі» українець генерал Кузьма Дерев’янко підписав від імені СРСР акт про капітуляцію Японії, який завершив Другу світову війну. В американському, британському і французькому військах воювали головно представники української діаспори. Багато з них нагороджено найвищими військовими відзнаками. Активним чинником руху Опору була Українська повстанська армія, єдина у війні збройна сила, яка виступала під українським національним прапором.

Українцями за походженням були близько 3 тис. солдатів польського корпусу генерала Владислава Андерса, хоча не всі з них з різних міркувань підкреслювали свою етнічну й релігійну приналежність. Назвавшись поляками, вони у складі 75-тисячної добровольчої польської армії пройшли нелегкий шлях від туркестанського міста Красноводськ через Іран, Ірак, Сирію, Лівію, Судан, Єгипет, щоб узяти участь у бойових діях за звільнення Італії від фашистів (зокрема, в битві під Монте-Кассіно). Гірська місцевість Монте-Кассіно, де розташовувався один з найстаріших у Європі монастирів, лежала над стратегічною дорогою і залізничною колією Неаполь-Рим. Українця Володимира Яніва за мужність і героїзм у боях за Монте-Кассіно було нагороджено орденом Virtuti Militari. Деякі українці в лавах армії Андерса виношували ідею сформувати окремий український національний підрозділ. Визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом стало включення України до складу держав - засновниць Організації Об’єднаних Націй (1945 р.).

Запитання і завдання

1. Назвіть приклади участі українців у військових формуваннях держав антигітлерівської коаліції.

2. Зберіть додатковий матеріал, який стосується участі українців у військових формуваннях держав антигітлерівської коаліції. Підготуйте його презентацію.

5. Ялтинська конференція. Битва за Берлін і капітуляція Німеччини

Німецькі війська чинили запеклий опір, намагаючись переламати хід війни в Європі. Вони завдали удару силам антигітлерівської коаліції в Арденнах. Це змусило Червону армію в січні 1945 р. розпочати Вісло-Одерську операцію. Південніше розгорнулася битва за Будапешт. У лютому радянські війська форсували р. Одер, що за 100 км від Берліна. Водночас союзницька авіація завдала потужних бомбових ударів по німецьких містах, з яких найбільших руйнувань зазнав Дрезден. Була впевненість у перемозі, хоч і не було зрозуміло, особливо у війні з Японією, наскільки швидко і якою ціною цю перемогу буде здобуто.

Що ближче видніло завершення війни, то гострішою ставала боротьба за повоєнне майбутнє Європи і то безжальнішими політичні торги долями цілих народів. Тільки невиправні оптимісти могли очікувати, що невдовзі у світі запанує мир і злагода. 4—11 лютого 1945 р. відбулася найзнаменніша за весь час війни зустріч «Великої трійки» - Ялтинська конференція - Й. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта, В. Черчілля. Учасники конференції узгодили плани дій на завершальному етапі війни, ухвалили рішення про поділ Німеччини на зони окупації, заявили про намір знищити німецький мілітаризм і стягувати з Німеччини репарації. Було вирішено скликати 25 квітня 1945 р. міжнародну конференцію в Сан-Франциско для створення Організації Об’єднаних Націй. СРСР дав згоду вступити у війну проти Японії через два-три місяці після закінчення бойових дій у Європі.

Руїни Рейхстагу. Червень 1945 р.

Центр Берліна. Липень 1945 р.

Найскладнішим стало польське питання, бо йшлося про повоєнний політичний устрій у Польщі й радянсько-польський кордон. По суті, це було й українське питання, бо від його вирішення залежала західна межа УРСР. Західні союзники чинили тиск на польський еміграційний уряд у Лондоні, змушуючи його до поступок. Було вирішено, що основу польського уряду становитиме люблінський (контрольований з Москви) Польський комітет національного визволення з включенням «демократичних» польських лідерів з-за кордону і з Польщі. Західні союзники вважали, що таке розв’язання дасть змогу Польщі бути «незалежною і вільною». Але насправді це означало, що повоєнна Польща буде належати до радянської сфери впливу. Учасники зустрічі дійшли згоди, що радянсько-польський кордон проходитиме по так званій лінії Керзона з деякими відступами на користь Польщі.

У березні-квітні 1945 р. війська союзників досягли значних успіхів. Проти ночі на 23 березня американські війська вийшли на р. Рейн. Рухаючись звідти у східному напрямку, британсько-американські війська вже не зустрічали серйозного опору і швидко досягли р. Ельби, де 25 квітня зустрілися з радянськими частинами поблизу м. Торгау. 16 квітня Червона армія розпочала наступ на Берлін. За два тижні запеклих боїв берлінське угруповання німецьких військ було розчленовано. В умовах неминучої поразки Гітлер вчинив самогубство. 2 травня гарнізон Берліна капітулював. 8 травня 1945 р. у берлінському передмісті Карлгорсті представники німецького командування на чолі з фельдмаршалом Вільгельмом Кейтелем підписали Акт про беззастережну капітуляцію, яку прийняли представники Великої Британії, Франції, СРСР і США.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте рішення Ялтинської конференції 1945 р. Прокоментуйте твердження історика: «Ялтинська конференція в уяві багатьох людей стала символом того, що з наближенням війни до кінця з брудними справами буде покінчено - з тими брудними справами, що затьмарювали благородну загалом справу боротьби з нацизмом. Але все було не зовсім так» (Л. Різ). У чому розходилися інтереси учасників антигітлерівської коаліції в питаннях післявоєнного устрою світу?

2. Опишіть завершення воєнних дій у Європі під час Другої світової війни.

6. Потсдамська конференція. Атомне бомбардування Хіросіми й Нагасакі. Капітуляція Японії

Після закінчення війни у Європі в центрі уваги світової громадськості на деякий час став Потсдам, сильно зруйноване містечко неподалік Берліна. Тут із 17 липня по 2 серпня 1945 р. відбулася остання конференція глав урядів союзних держав у Другій світовій війні - Гаррі Трумена (як віце-президент він замінив Рузвельта, який помер), Й. Сталіна й В. Черчілля, якого згодом за результатами виборів замінив Клемент Еттлі. Зустрічі передувало дві важливі події: західні держави визнали польський уряд (фактично сформований під радянським контролем) й американці провели випробування ядерної бомби. Головним питанням Потсдамської конференції стала доля переможеної Німеччини та її сателітів і встановлення загального миру. Союзники досягли згоди щодо програми «чотирьох Д» - денацифікації, демілітаризації, демократизації й декартелізації Німеччини. Було ухвалено рішення створити Міжнародний трибунал для суду над воєнними злочинцями. На конференції визначено західні кордони Польщі по лінії Одер-Нейсе і включено до її складу територію колишньої Східної Пруссії.

Під час Потсдамської конференції було прийнято декларацію з вимогою беззастережної капітуляції Японії. Однак японський прем’єр-міністр Кантаро Судзукі відхилив ультиматум союзних держав. 8 серпня 1945 р. війну Японії оголосив СРСР, війська якого наступного дня розпочали воєнні дії проти Квантунської армії на кордонах з Маньчжурією і Північною Кореєю, а також на Сахаліні й Курильських островах. Водночас 6 і 9 серпня американські літаки скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму й Нагасакі, що призвело до величезних людських жертв (понад 125 тис. осіб). Історики сперечаються про мотиви, які змусили Трумена застосувати ядерну бомбу. На думку одних, він прагнув продемонструвати Сталіну нову могутню зброю, других - хотів закінчити війну якомога швидше й уникнути необхідності для американців висаджуватися на Японські острови.

Хіросіма після атомного бомбардування. 1945 р.

Мати з дитям у Хіросімі. 1945 р.

Так чи інакше, у цьому становищі японський імператор Гірохіто невдовзі оголосив про капітуляцію Японії. У зверненні до японського народу, який уперше почув голос свого монарха, він сказав: «Якщо ми будемо продовжувати боротьбу, це може призвести тільки до цілковитого занепаду і знищення японської нації, а можливо, і повного зникнення людської цивілізації. Ми вирішили прокласти шлях до великого миру для всіх майбутніх поколінь, витримавши те, чого не можна витримати, і стерпівши те, чого не можна стерпіти». Японські війська в усій Азії й на островах західної частини Тихого океану мусили скласти зброю. 2 вересня 1945 р. на палубі американського лінкора «Міссурі» було підписано Акт про беззастережну капітуляцію Японії. Друга світова війна завершилася.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте рішення Потсдамської конференції 1945 р. Поясніть сутність денацифікації, демілітаризації, демократизації й декартелізації Німеччини, про що йшлося на Потсдамській конференції.

2. Опишіть завершення Другої світової війни. Поміркуйте про наслідки атомного бомбардування японських міст.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Використовуючи карту, узагальніть хід бойових дій на фронтах Другої світової війни в 1942-1945 рр. Опишіть вигнання німецьких військ з території України.

2. Визначте основні питання, які впродовж війни виникали перед антигітлерівською коаліцією. Поміркуйте про причини суперечностей між учасниками коаліції.

3. Підготуйте матеріал про бойові дії під час Другої світової війни на території рідного краю. Зберіть свідчення очевидців тих подій.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно