Войти
Закрыть

Культурне й релігійне життя на західноукраїнських теренах у 1919-1939 рр.

10 Клас

Провідну роль у культурному житті західноукраїнських земель відігравала українська інтелігенція. У своїй діяльності вона прагнула розвивати «органічний сектор» українського суспільного життя — кооперацію, культурно-освітні товариства, українську школу, а також брати активну участь у національному русі. Особливо плідною була її робота з організації українського шкільництва, позаяк освітня політика держав, до яких належали українські землі, стала одним із засобів асиміляції українців. У Румунії українське шкільництво тривалий час було зовсім заборонене. Польща прийняла закон про утраквістичні школи. Політика Чехословаччини виявилася сприятливішою, проте з 1925 р. діяв закон, за яким українську мову вважали чужою, що спонукало населення до вивчення чеської мови як державної. Задовольнити потребу українців у середніх освітніх закладах спробувало товариство «Рідна школа», що до 1938 р. заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл. Велику частину витрат на ці заходи покривали внески його членів, чисельність яких у тому ж 1938 р. перевершила 100 тис., та внески української діаспори у США й Канаді. Загальнокультурні потреби залишалися цариною діяльності «матері» всіх західноукраїнських організацій — шанованого на всіх рівнях товариства «Просвіта», осередки якого діяли у Галичині, Волині, Закарпатті. Воно видавало книги, журнали і газети, утримувало мережу читалень, публікувало навчальні матеріали, відкривало дитсадки, вело низку спеціалізованих курсів. У 1920-1930 рр. у Західній Україні функціонували молодіжні організації «Сокіл», «Пласт» та ін. Жіночий рух представляв, зокрема, «Союз українок», який упродовж тривалого часу очолювала докторка філософії, депутатка польського сейму Мілена Рудницька....
0 Переглянути

Українські землі у складі Чехословаччини

10 Клас

Закарпаття під офіційною назвою Підкарпатська Русь у міжвоєнний період перебувало у складі Чехословаччини (ЧСР), однієї з найбільш економічно розвинених і політично стабільних держав Центрально-Східної Європи. Тут мешкало близько півмільйона українців, що становило 3,8% населення ЧСР. Близько 80 тисяч населяли м. Пряшів та його околиці у Східній Словаччині, а переважна більшість — Закарпаття. Держава мала міцні демократичні традиції, і кожен, хто поважав конституцію, користувався проголошеними в ній свободами. Чехословаччина, яку очолював відомий європейський інтелектуал, професор філософії Томаш Масарик, вважала себе слов’янською державою, відтак доброзичливо ставилася до українців на Закарпатті, а також до українських емігрантів з Галичини та Наддніпрянської України, котрі оселилися тут чи деінде в країні. Чехословацька столиця Прага у міжвоєнний період стала провідним інтелектуальним центром української еміграції в Європі. Отже, українці Закарпаття опинились у сприятливому політичному середовищі. Проте влада країни не виконала зобов’язання перед міжнародною спільнотою — надати Закарпаттю автономію. Більшість жителів регіону, близько 82% на 1930 р., була зайнята у сільському господарстві. В інтересах селян у 1920-х рр. провели земельну реформу. Уряд викупив із великими збитками для себе землю в угорських землевласників, поділив її на дрібні ділянки (парцели) і продав через банк селянам. Понад 32 тис. селянських господарств додатково отримали 29 тис. га землі. Влада заохочувала нові методи культивації, впровадження нових сільськогосподарських культур, надавала освітню допомогу селянам, які займалися землеробством і тваринництвом. Проте через перенаселеність, дефіцит ріллі у гірському краї та примітивну агрокультуру більшість селян усе ж таки бідували....
0 Переглянути

Українці під владою Румунії за міжвоєнної доби

10 Клас

Іншою країною, яка у хаосі 1918-1919 рр. захопила більшу частину українських земель, була Румунія. За румунською статистикою, у 1920 р. в її межах проживало близько 700 тис. українців. Вони мешкали на трьох етнографічно-географічних територіях, що потрапили під румунську окупацію. Близько 450 тис. осіб проживало у південно-східній частині країни, в колишній провінції Російської імперії — Бессарабії, що мала вихід до Чорного моря. Після того, як румуни придушили Хотинське повстання, населення цього регіону не проявляло політичної активності. Інша, порівняно невелика, група українців проживала в колишній угорській території Марамарош і була також політично малоактивною. Третю і найдіяльнішу українську громаду становили близько 310 тис. українців Північної Буковини. Під владою Австро-Угорщини Буковина була автономною провінцією, а українці, її найчисельніша група, мали порівняно значне представництво у віденському парламенті. Унаслідок румунської анексії краю все це було втрачене. Північну Буковину перетворили фактично у звичайну румунську провінцію, в якій до 1928 р. діяв воєнний стан. Прилучення українських земель до Румунії закріпили міжнародними угодами. Зокрема, Північна Буковина стала частиною держави згідно з умовами Сен-Жерменського договору 1919 р. між Австрією і країнами-переможцями у Першій світовій війні. А приєднання Бессарабії до Румунії узаконив Бессарабський протокол, який держави Антанти та Королівство Румунія підписали у 1920 р. Румунія була однією з найвідсталіших країн у Центрально-Східній Європі. До того ж політичний режим виявився нестабільним і жорстким, за якого періоди відносної лібералізації змінювались авторитарним правлінням. Згідно із конституцією країни 1923 р., засадничою тезою у внутрішній політиці стала уніфікація, тобто румунізація усіх численних груп країни нерумунів, які опинилися тут після Першої світової війни. Відтак влада вважала українське населення румунами, слов’янізованими під впливом історичних обставин....
0 Переглянути

Політичне життя: українські землі у складі Польщі

10 Клас

Польська політична система ґрунтувалася на конституційних засадах, відтак українці, попри постійну дискримінацію, все ж таки могли обстоювати свої інтереси в інститутах державної влади, використовуючи легальні форми боротьби. Політична палітра на західноукраїнських землях була різноманітною. У 1925 р. українці мали тут дванадцять політичних партій, багато організацій і груп, які ідеологічно охоплювали прихильників різних поглядів — від крайніх лівих до крайніх правих. Наймасовішою легальною українською політичною силою стало Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), засноване у Львові 1925 р. Воно було спадкоємницею довоєнної Української національно-демократичної партії. Головою об’єднання обрали Дмитра Левицького, а з 1935 р. — Василя Мудрого. До лідерів партії належали також Стефан Баран, Остап Луцький, Мілена Рудницька. Основне завдання УНДО бачило у створенні умов для розвитку українського національного капіталу, освоєння ринків збуту продукції українськими товаровиробниками на всій території Польщі, досягнення для українців рівних прав у суспільно-політичному житті. Метою діяльності було здобуття незалежності України. УНДО підтримувало кооперативний рух, який забезпечував зайнятість населення. Зокрема її члени контролювали українські кооперативні організації «Центросоюз», «Маслосоюз», «Народну торгівлю». Його підтримували фінансові кола, великі і середні землевласники, інтелігенція. Партія мала вплив на товариства «Просвіта», «Рідна школа». На виборах до польського сейму УНДО завойовувала більшість українських мандатів. Партія видавала газету «Діло» із найбільшим тиражем на західноукраїнських землях. У 1933 р. УНДО ініціювало кампанію зі збору допомоги для жителів Наддніпрянської України, які потерпали від голоду....
0 Переглянути

Українські землі у складі Польщі

10 Клас

Після завершення Першої світової війни й українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. під владою Польщі опинилася частина етнічних українських земель: Східна Галичина і Західна Волинь. їхня належність до Другої Речі Посполитої була закріплена міжнародними угодами. Західна Волинь відійшла до Польщі за умовами Ризького договору 1921 р. Питання щодо статусу Східної Галичини врегулювала Рада послів Антанти у 1923 р. Західні держави, насамперед Велика Британія і Франція, погодилися на те, щоб цей край залишився у складі Польщі за умови надання йому автономії і поважання національних прав українського населення. Українці стали найчисельнішою національною групою в країні після поляків: близько 5 млн мешканців (15%) від усього населення. Українське населення в Польщі складалось із двох окремих громад, і уряд робив усе можливе, щоб підкреслити відмінність між ними. Влада встановила адміністративну межу між Галичиною та українськими північно-західними землями — Волинню і Холмщиною, умовно названу «сокальським кордоном» (від міста Сокаль на Львівщині). Більшість українців проживало на території Східної Галичини, що у довоєнний період належала до Австро-Угорщини. У 1920 р. тут утворили три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське. Понад три мільйони галицьких українців, головно греко-католиків, були добре організованими, національно свідомими, мали досвід відстоювання своїх прав....
1 Переглянути

Узагальнення за розділом: Встановлення й утвердження комуністичного тоталітарного режиму в Україні

10 Клас

Український письменник і кінорежисер Народився в м. Сосниця на Чернігівщині. Навчався в Глухівському учительському інституті, Київському комерційному інституті, Київській академії мистецтв. Служив у Червоній армії, працював у Києві завідувачем відділу мистецтв у губернському управлінні народної освіти, в консульствах у Варшаві та Берліні, де вивчав модерне європейське мистецтво; карикатуристом та художником-ілюстратором у редакції харківської газети «Вісті». На тридцять третьому році життя переїхав до Одеси, де почав працювати режисером на кіностудії. У 1920-ті роки зняв такі фільми: «Ягідка кохання», «Сумка дипкур’єра», «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Картина «Земля» визнана однією з десяти кращих стрічок усіх часів і народів, але режисер отримав від радянської влади за неї тавро «українського буржуазного націоналіста». В 1934 р., рятуючись від репресій, переїхав до Москви, де вимушено звернувся до Й. Сталіна з проханням «захистити мене й допомогти мені творчо розвиватися». Актор, режисер, теоретик театру Народився у м. Самборі на Львівщині. Навчався у Тернопільській гімназії, Віденському та Львівському університетах. Від 1916 року — актор Київського театру М. Садовського. Очолив студію молодих акторів і став її режисером. Так утворився «Молодий театр», який працював три роки — до 1920-го. Організував Київський драматичний театр («Кийдрамте»), який улітку 1920 р. гастролював містами Київщини. Створив філософсько-новаторський театр «Березіль», який діяв з 1922 р. Співпрацював із драматургом Миколою Кулішем: були поставлені п’єси «Комуна в степах», «Народний Малахій», «Мина Мазайло». Дві останні зазнали критики, проти Л. Курбаса й М. Куліша були висунуті звинувачення у викривленні «оптимістичної радянської дійсності». Не зрозуміли критики й філософську драму М. Куліша «Маклена Ґраса». 5 жовтня 1933 р. у спеціальній постанові уряду театр «Березіль» названо «шкідницькою організацією», Л. Курбаса — «націоналістом, який скотився до фашизму». Його звільнили з посади головного режисера, а театр розформували. Митця спочатку вислали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, згодом відправили на Соловки, де в 1937 р. розстріляли в урочищі «Сандормо»....
0 Переглянути

Література. Музика. Театр. Кінематограф. Архітектура. Образотворче мистецтво

10 Клас

Революційний ентузіазм і політика українізації викликали у 1920-х рр. бурхливе мистецьке життя. Почала творити плеяда молодих і талановитих українських митців, сприяючи цим відродженню української культури. Виникла низка літературно-художніх об’єднань: «Плуг», «Гарт», «Молодняк», «Авангард», «Вільна академія пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ). Літературна організація «Плуг» мала на меті поширювати пролетарську літературу й організовувала курси для селянських письменників. Інші літературні групи прагнули створити нову соціалістичну культуру, яка відповідала б найвищим естетичним стандартам. ВАПЛІТЕ, яку заснував у 1926 р. Микола Хвильовий, виступала за високу якість художніх творів і закликала розвиватися, використовуючи європейський досвід і досягнення. М. Хвильовий започаткував дискусію щодо шляхів розвитку української літератури, до якої долучились інші письменники. Українських читачів ставало дедалі більше, разом з тим, набувала популярності чудова когорта молодих поетів, прозаїків і драматургів, серед яких Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Микола Зеров. Основними складниками світогляду новітньої літературної еліти стали бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Це були переважно інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. Зрозуміло, що не всі літератори 1920-х рр. досягли високого рівня творчої майстерності. Десятки «пролетарських» письменників створювали тільки ідеологічно вивірені тексти, які не мали художньої цінності. А найвитонченіші твори українських символістів, романтиків, неокласиків найчастіше друкували із пропагандистськими одноденками низької літературної якості....
0 Переглянути

Ідеологізація культури. Освіта, наука у 1920-1930-х рр.

10 Клас

Перемігши у громадянській війні, незважаючи на розруху і злиденне становище населення, більшовики не залишали поза увагою питання культури. Однією зі складових частин проголошеної утопічної мети - побудувати комуністичне суспільство була «культурна революція». Комуністичну ідеологію влада прагнула насаджувати, використовуючи усі засоби. Означений період у розвитку культури, як і суспільства загалом, був суперечливим. Історики виокремлюють два етапи: 1920-ті рр. - доба українізації, та 1930-ті рр. — період утвердження тотального контролю за культурними процесами, масових репресій проти наукової та культурної еліти України. У роки непу влада не обмежувала свободи художньої творчості, принаймні поки та не закликала до відкритого конфлікту з режимом. Це був час культурного новаторства й один із найяскравіших і найпродуктивніших періодів у історії української культури. Натомість із 1930-х рр. у розвитку культури посилилися консервативні тенденції, причому на першому плані завжди були свято й оптимізм. «Жити стало краще, товариші. Жити стало веселіше», — заявив Й. Сталін 1935 року, і за ним рефреном це повторювала уся радянська культура. Того ж таки року повернули заборонену раніше новорічну ялинку, що започаткувало нову традицію радянської новорічної ялинки. Як і усі громадяни СРСР, українці раділи подвигам пілотів, ходили на паради фізкультурників та співали пісні з нових звукових (раніше були німі) фільмів. Сталінський режим дедалі більше ототожнював себе з російською мовою і російською традицією, а українську культуру почали відсувати на задній план....
0 Переглянути

Суспільство УСРР у 1930-х рр.

10 Клас

Громадсько-політичне життя УСРР наприкінці 1930-х рр. розвивалося під впливом суперечливих факторів. Кардинально змінився соціальний склад населення. Практично зникли економічно активні за доби непу соціальні групи приватних торговців, власників, підприємців, яких зазвичай називали непманами. Натомість значно зросла чисельність робітників, спричинена форсованою індустріалізацією. Уперше в історії України більше половини із них були українцями. Поповнювався робітничий клас насамперед за рахунок селян, котрі переселялися до міст, головно шукаючи кращого життя. Упродовж 1928-1940 рр. учетверо зросла чисельність службовців і спеціалістів. Із них понад 25% мали середню та вищу освіту. Зникло багатомільйонне селянство, яке досі господарювало самостійно. Тепер селяни стали підневільними, колгоспними. Індустріалізація супроводжувалася бурхливим розвитком міст. У 1926-1939 рр. кількість міських жителів УСРР збільшилась із 5,4 до 11,2 млн осіб. Причому міста у цей період зростали переважно за рахунок українців. Якщо у 1920 р. вони становили третину міських жителів, то в 1939 р. — 58%. Водночас гостро відчувалися нестача житла, продовольства, кваліфікованого медичного обслуговування, побутова невлаштованість. У 1932 р. уряд запровадив внутрішні паспорти і прописку в містах. Цим рішенням забезпечили адміністративне скорочення кількості містян, котрих централізовано постачали продуктами харчування. А запобігти міграції робітників і боротися з прогулами мали: закон, за яким робітника могли за найменшу провину звільнити з роботи, залишаючи без картки споживача із наступним виселенням його сім’ї із квартири, і закон про запровадження трудових книжок....
0 Переглянути

Великий терор 1930-х рр.

10 Клас

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. політична система СРСР перетворилася на різновид тоталітарної — сталінізм. В одному із чисел газети «Правда», що вийшла наприкінці 1929 р. напередодні 50-річчя від дня народження Генерального секретаря ВКП(б) Й. Сталіна, більша частина статей мала такі заголовки: «Сталін і партія», «Сталін і Червона Армія», «Сталін та індустріалізація країни», «Стальний солдат більшовицької гвардії». Це свідчило про початок утвердження режиму особистої влади Й. Сталіна, якому вдалось розправитися зі своїми політичними опонентами. Партійний і державний апарат формувався на принципах особистої відданості вождю та готовності реалізувати будь-який наказ згори. ЦК КП(б)У тоді очолювали люди, котрі сумлінно виконували волю Й. Сталіна, зокрема Л. Каганович (1925-1928 рр.) та С. Косіор (1928-1938 рр.). Тоталітарний режим базувався на своєрідній системі монополій: монополії на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою. Більшовики усунули з політичного життя УСРР усі політичні партії, окрім своєї автономної частини КП(б)У. Була заборонена діяльність лівих есерів, комуністів-боротьбистів, укапістів та інших політичних партій, які пропонували альтернативні шляхи розвитку. Вищий представницький орган України — з’їзд рад — став однопартійним, більшовицьким. Із 304 депутатів, обраних до Верховної Ради України у 1938 р., 222 були комуністами, 36 комсомольцями і 46 безпартійними. Відбулось об’єднання партійного і державного апаратів. Ключові посади в державному апараті могли належати лише членам КП(б)У. Серед директорів підприємств на початок другої п’ятирічки близько 70% становили комуністи. Більшовики забезпечили свій контроль над усіма громадськими об’єднаннями, а їхньою опорою були профспілкові та комсомольські організації. На одному з партійних більшовицьких форумів наголосили: «Наша партія керує усіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства...» У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології: право на істину визнавали тільки за марксизмом-ленінізмом. Головну роль у насадженні офіційної ідеології відігравала цензура, за допомогою якої більшовики контролювали всі засоби впливу на духовне життя — пресу, радіо, освіту, культуру. Для цього утворили спеціальну структуру — Головполітосвіту, яка співпрацювала з органами ГПУ (Державного політичного...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 45
Назад

Навігація