§ 36. Українці під владою Румунії за міжвоєнної доби.

• Які українські землі приєднали до Румунії після Першої світової війни?

• У чому сутність понять «анексія», «уніфікація»?

• Що передбачали Сен-Жерменський договір та Бессарабський протокол?

1. Правове становище українських земель.

Іншою країною, яка у хаосі 1918-1919 рр. захопила більшу частину українських земель, була Румунія. За румунською статистикою, у 1920 р. в її межах проживало близько 700 тис. українців. Вони мешкали на трьох етнографічно-географічних територіях, що потрапили під румунську окупацію. Близько 450 тис. осіб проживало у південно-східній частині країни, в колишній провінції Російської імперії — Бессарабії, що мала вихід до Чорного моря. Після того, як румуни придушили Хотинське повстання, населення цього регіону не проявляло політичної активності. Інша, порівняно невелика, група українців проживала в колишній угорській території Марамарош і була також політично малоактивною. Третю і найдіяльнішу українську громаду становили близько 310 тис. українців Північної Буковини. Під владою Австро-Угорщини Буковина була автономною провінцією, а українці, її найчисельніша група, мали порівняно значне представництво у віденському парламенті. Унаслідок румунської анексії краю все це було втрачене. Північну Буковину перетворили фактично у звичайну румунську провінцію, в якій до 1928 р. діяв воєнний стан.

Прилучення українських земель до Румунії закріпили міжнародними угодами. Зокрема, Північна Буковина стала частиною держави згідно з умовами Сен-Жерменського договору 1919 р. між Австрією і країнами-переможцями у Першій світовій війні. А приєднання Бессарабії до Румунії узаконив Бессарабський протокол, який держави Антанти та Королівство Румунія підписали у 1920 р.

Румунія була однією з найвідсталіших країн у Центрально-Східній Європі. До того ж політичний режим виявився нестабільним і жорстким, за якого періоди відносної лібералізації змінювались авторитарним правлінням. Згідно із конституцією країни 1923 р., засадничою тезою у внутрішній політиці стала уніфікація, тобто румунізація усіх численних груп країни нерумунів, які опинилися тут після Першої світової війни. Відтак влада вважала українське населення румунами, слов’янізованими під впливом історичних обставин.

Уряд закрив усі українські школи. Замість українських учителів призначали румунських. У Чернівецькому університеті перестала функціонувати кафедра української мови, було заборонено друкувати українською мовою наукові праці. На румунський взірець змінювали українські прізвища. Географічні назви були також перейменовані румунською мовою. В освітніх заходах 1924 р., скерованих на румунізацію шкіл, українців називали громадянами румунського походження, котрі забули власну мову. Отже, влада здійснювала курс на асиміляцію представників інших національностей жорсткими методами. За будь-який супротив цій політиці карали.

HauptStrasse (Головна вулиця) у Чернівцях. Фото 1930-х рр.

1. На яких територіях, що потрапили під владу Румунії, проживали українці?

2. Які міжнародні угоди закріплювали приєднання українських земель до Румунії?

3. Як румуни здійснювали уніфікацію українських земель?

Мовою джерела. Із Закону «Про рідну мову» від 24 липня 1924 р.:

«Громадяни румунського походження, що забули свою матірну мову, зобов’язані давати своїм дітям освіту тільки в державних або приватних школах з румунською мовою викладання».

1. З якою метою був прийнятий закон? Як він вплинув на життя українців?

Мовою джерела. Український тижневик у Парижі «Українське слово» від 22 травня 1938 р.:

«Наступ румунщини на все, що українське, досягнув нині свого вершка. В усіх школах Буковини, Бессарабії й Мармарощини заборонено навіть вивчення релігії українською мовою. Православні священики не мають права відправляти похорони або вінчати по-українськи. В урядових установах висять вивіски: українець, якщо скаже українською, буде негайно видалений зі служби... Не можна носити вишиваних сорочок».

1. Аргументовано підтвердіть або спростуйте тезу: «Політика Румунії стосовно українців була колоніальною».

2. Соціально-економічне становище. Татарбунарське повстання.

Основою економіки Бессарабії та Північної Буковини залишалося сільське господарство, яке й у довоєнний період не вирізнялося високим рівнем розвитку. Провівши у 1921 р. аграрну реформу, уряд не зміг розв’язати проблему малоземелля і безземелля, позаяк великим землевласникам і надалі належало більше половини загальних земельних площ. Розподілені в ході реформи землі отримували насамперед щойно прибулі румунські колоністи. їм виділяли на садибу половину гектара, гектар пасовищ і 4/5 га ріллі. Українські селяни отримували земельні наділи, зазвичай малопридатні для обробітку. Середній розмір їх земельної ділянки не перевищував 2/3 га. Така політика негативно позначилася на загальному становищі у сільському господарстві, спричинила руйнування частини господарств місцевих селян, зниження врожайності, різке зменшення поголів’я худоби, зубожіння сіл. Негативні тенденції посилила світова економічна криза 1929-1933 рр. Високі податки і несприятлива економічна кон’юнктура спричинили розорення більшості селянських господарств.

Промислові підприємства Північної Буковини та Бессарабії залишалися кустарними і напівкустарними. Поширеними були миловаріння, виробництво тканини, олії тощо. Розвивалися сировинні галузі: лісова й деревообробна на Буковині, рибне господарство у Бессарабії. Зазнаючи економічних ускладнень, румуни прагнули розв’язати їх за рахунок загарбаних територій, перетворивши їх у ринки збуту товарів румунської промисловості та джерело сировини. Важливі для Чернівців підприємства закривали, а їхнє обладнання вивозили до Бухареста або у центральні регіони Румунії. Упродовж 1922-1929 рр. на Буковині перестали працювати 85 підприємств, а в умовах світової економічної кризи їхня кількість у краї зменшилася майже удвічі. Робітники, яким вдалося зберегти роботу, одержували зарплату в половинному розмірі. Ще гіршим було становище безробітних.

Важке економічне становище, асиміляторська політика румунського уряду спонукали населення до різних форм соціального протесту. Його кульмінацією стало Татарбунарське повстання 1924 р. В селі Татарбунари, що у Бессарабії, мешканці захопили владу й утримували її кілька днів. До повстанців приєдналися селяни Аккерманського, Ізмаїльського й частково Бендерського і Кагульського повітів. Загалом у повстанні взяли участь близько 6 тис. осіб. Однак протистояти регулярним частинам румунської армії вони не змогли. Після тижневих боїв повстання придушили. Частина його учасників загинула, близько 500 осіб віддали під суд. Над заарештованими було організовано «процес 500», який набув широкого міжнародного розголосу. Напередодні суду і під час судового процесу в Королівстві Румунія та за його межами розгорнулася широка кампанія підтримки учасників повстання. На їхній захист виступили відомі західноєвропейські діячі культури і науки — Анрі Барбюс, Альберт Ейнштейн, Томас Манн, Бернард Шоу, Луї Арагон тощо. Тому заарештованим винесли порівняно ліберальні вироки. Зокрема, 85 осіб покарали різними термінами тюремного ув’язнення і каторжними роботами, решту відпустили.

1. Які особливості проведення аграрної реформи 1921 р. в Румунії?

2. Стисло охарактеризуйте розвиток промисловості Північної Буковини й Бессарабії.

3. Коли відбулося Татарбунарське повстання? Які були його причини й наслідки?

3. Суспільно-політичне життя. Українська національна партія.

Політичне життя Північної Буковини та Бессарабії було ускладнене дією воєнного стану впродовж 1918-1928 рр. Воно дещо пожвавилося наприкінці 1920-х рр., коли у Румунії встановився порівняно ліберальний політичний режим. У Північній Буковині розпочала легальну діяльність Українська національна партія (УНП) на чолі з Володимиром Сергієм Залозецьким-Сасом, утворена в 1927 р. Вона орієнтувалася на відстоювання національних інтересів українців, виступала проти політики румунізації, за впровадження української мови у школах, церкві, а також домагалася перегляду аграрної реформи. Партія орієнтувалася на компроміс із владою і намагалася парламентськими формами боротьби домогтися поліпшення становища українців. УНП активно діяла серед українського населення і зуміла здобути кілька місць у румунському парламенті.

Із 1929 р. на Буковині легально діяла прокомуністична організація «Визволення», що пропагувала ідеї одержавлення економіки, аграрних перетворень і приєднання до УСРР. Проте широкої підтримки ця організація, як й інші групи подібного спрямування, серед населення не мала.

У середині 1930-х рр. активізувався націоналістичний рух, головно на Буковині. Його учасниками була переважно студентська молодь, члени академічних і спортивних товариств «Запорожець», «Мазепа», «Залізняк» тощо, а його лідерами — Орест Зибачинський, Іван та Петро Григоровичі, Денис Квітковський. Члени націоналістичних груп видавали місячник «Самостійна думка», із яким співпрацював

Олег Ольжич, і тижневик «Самостійність». За ідеологічними основами і частково методами боротьби цей рух уподібнився до діяльності ОУН. Однак наприкінці 1930-х рр. у політичному житті країни посилюються авторитарні тенденції. Король Румунії Кароль II установив військову диктатуру, внаслідок чого була заборонена діяльність усіх політичних партій і об’єднань.

1. Як лібералізація політичного режиму Румунії вплинула на український національний рух?

2. Яка прокомуністична організація розпочала діяти в 1929 р. у Румунії?

3. Хто представляв націоналістичний рух у Буковині?

Мовою джерела. Зі статті Івана Одовічука «Чи зрозуміємо ми колись» у тижневику «Самостійність» (8 квітня 1934 р.):

«Чи зрозуміємо ми колись то, що всі вільні народи давно зрозуміли: що без згоди нема свободи!? Та хвиля, коли ми це зрозуміємо, буде найбільшою подією в нашій історії, бо відтоді «не плакати будуть діти, не ридати буде мати».

Мовою джерела. Звернення Ольги Кобилянської «До українського громадянства!» у часописі «Самостійна думка» (січень 1931 р.):

«Нехай кожний сам себе спитає, що його праця варта, що він, хоч у найменшій мірі, дав позитивного для свойого народу... Кожний мусить сам себе виховати, сам себе побороти...»

1. Опрацюйте документи. Складіть формулу успіху українського народу.

Коли в Україні у Татарбунарах тривало повстання проти румунської влади, ...

Італії відмовилася визнавати умови Рапалльського договору.

Із підготовленої для Консульського з’їзду довідки про об’єднання Буковини з Румунією та його економічні наслідки (1934 р.): /book/xrestomatia/.

Резолюція з’їзду «Стоваришення Український робітничий дім» у Канаді проти національного поневолення українського населення Західної України та Північної Буковини (1924 р., березень): /book/xrestomatia/

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1924 р. — відбулося Татарбунарське повстання;

- 1927 р. — утворена Українська національна партія (УНП);

- 1929 р. — розпочала діяльність прокомуністична організація «Визволення».

2. Поясніть значення понять: УНП, Татарбунарське повстання.

3. Порівняйте соціально-економічне становище українців під владою Румунії та Польщі. Визначте спільні й відмінні риси.

4. Складіть таблицю «Українські політичні партії Північної Буковини»:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно