За результатом зустрічі 3 серпня 1992 р. президентів України Л. Кравчука і Російської Федерації Б. Єльцина в Ялті підписали «Угоду між РФ та Україною про принципи формування ВМФ Росії і ВМС України на базі ЧФ колишнього СРСР». За нею — Чорноморський флот мав бути поділений навпіл. Однак, використавши період міждержавних переговорів, Росія поставила флот під свій цілковитий контроль. Росіяни також відмовлялися залишати Севастополь, мріючи про його передачу Росії.

Після довгих переговорів 9 червня 1995 р. новий Президент України Л. Кучма та російський президент Б. Єльцин вирішили поділити флот таким чином: 18,3 % кораблів мали перейти до України, а 81,7 % — до Росії. Військово-морські бази в Ізмаїлі, Одесі, Очакові, Керчі, Донузлаві й Балаклаві та ще 10 баз морської авіації перейшли під контроль Військово-Морських сил України. За домовленістю між Україною та Росією Чорноморський флот на території України міг мати 338 кораблів і суден. Чисельність особового складу не повинна була перевищувати 25 тис. осіб. Крім того, до складу флоту могло входити 22 військових літаки.

Хоча у прийнятій 1996 р. Конституції України заборонено базування на території держави будь-яких іноземних військових формувань (ст. 17), у 1997 р. погодили термін перебування флоту РФ у Севастополі до 2017 року. 28 травня 1997 року було підписано договір «Про параметри поділу Чорноморського флоту» строком дії на 20 років. Однак з плином часу стало зрозуміло, що базування іноземного військового флоту на території України є однією з головних загроз безпеці держави.

• Які труднощі виникли зі створенням Збройних сил України і Військово-Морських сил?

5. Розбудова судової системи і правоохоронних органів

Важливе значення для розбудови демократичної держави, втілення в життя верховенства права мало проведення судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильної, незалежної судової влади.

Формування судової влади відбувалося доволі повільно. Впродовж 1992-1996 рр. парламент так і не схвалив концепції судово-правової реформи, не був сформований і Конституційний Суд, хоча закон про його доцільність ухвалили ще в червні 1992 р.

Виникла потреба в перегляді та підготовці нових кодексів України: Цивільного, Трудового, Адміністративного та інших. Однак парламент через розбіжність у концептуальних підходах у цьому питанні, внаслідок своєї надмірної політизації виявився неспроможним їх ухвалити.

Важливим заходом на захист інтересів незалежної держави стало створення 20 вересня 1991 р. правоохоронного органу — Служби безпеки України (СБУ). Спочатку вона називалася Служба національної безпеки України.

Також було ухвалено ряд законів, що поклали початок формуванню правоохоронних органів — прокуратури, міліції, служби безпеки, нотаріату, адвокатури, митної служби, податкової служби тощо.

• Які принципи були покладені в основу формування судової системи України і правоохоронних органів?

6. Визначення громадянства і кордонів України

Важливим елементом незалежної держави є формування інституту громадянства. 8 жовтня 1991 р. ВРУ схвалила Закон «Про громадянство України», що визначав громадянство як невід’ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство. Громадянство надали всім, хто проживав на території України, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти нього. З 1997 р. почався обмін радянських паспортів на українські.

Поряд з цим декларувалися всі права національних меншин, що зазначено в Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р.

Український паспорт

7 листопада 1991 р. ВРУ схвалила Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканність кордонів, визначав порядок їх охорони та правила переходу. Були створенні Прикордонні війська України. Державні кордони України проходили у відповідності з адміністративними межами УРСР у складі СРСР. Ділянки колишнього західного кордону СРСР з Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною (згодом Словаччиною), Польщею стали кордоном України.

Проте розв’язання проблеми кордонів розтягнулося на тривалий час. З Росією це питання так і залишилося неврегульоване. З усіма іншими сусідами України суперечливі питання були розв’язані.

• З якими державами Україна має спільний кордон?

7. Розбудова місцевих органів влади

Важливим елементом державного будівництва стало створення вертикалі виконавчої влади на місцях. 5 березня 1992 р. Верховна Рада схвалила Закон «Про представників Президента України».

Відповідно до нього в областях, районах та містах центрального підпорядкування — Києві та Севастополі — на базі виконкомів обласних рад формувались нові органи влади — місцеві адміністрації. їх очолювали представники президента, яких він призначав особисто.

Це посилило виконавчу владу, дозволило центру активніше контролювати процеси в регіонах. Водночас в окремих місцях виникли серйозні суперечності між призначеними представниками президента і головами обласних рад. Це було пов’язане з невизначеністю їхнього статусу. У березні 1993 р. ВРУ визнала, що вищою посадовою особою в регіоні є голова обласної чи районної ради. Однак реально більше влади мав представник президента. Врешті-решт, під тиском місцевих рад та більшості ВРУ інститут представників президента у 1994 р. ліквідували. Натомість, відповідно до нового законодавства, функції виконавчої влади в областях, містах, районах переходили до виконкомів рад. Виконкомами та радами відповідних рівнів керували їхні голови, котрих обирали всенародним прямим голосуванням.

• Україна розбудовувалася як федерація чи унітарна держава?

8. Автономістські та сепаратистські рухи в Україні на початку 1990-х рр. Кримська автономія

На початку 1990-х рр. окремі регіони України охопили сепаратистські рухи, які підживлювалися зовнішніми силами.

На Закарпатті угорці вимагали додаткових гарантій культурно-національних прав і навіть у 1992 р. надіслали до ВРУ проект автономії Закарпаття. Втім, після ухвалення законів про права національних меншин й особливо після підписання україно-угорського державного договору 1993 року, такі настрої вдалося вгамувати. Одночасно сформувалася «русинська проблема». Частина інтелігенції області у лютому 1990 р. заснувала культурно-освітнє Товариство підкарпатських русинів. Воно виступало за культурне відродження русинів (яких в Україні офіційно визнають субетносом українського народу, але заперечують, що це окрема нація). Товариство домоглося, що під час референдуму 1 грудня 1991 р. в Закарпатті винесли додаткове питання — про надання краю «особливого статусу» самоврядної території. «За» висловилося 78% учасників голосування. Кульмінацією русинського руху стало створення у 1993 р. Тимчасового уряду Підкарпатської Русі на чолі з професором І. Туряницею. Він виступав за визнання русинів окремою нацією і перетворення Закарпаття на самостійну нейтральну державу. «Уряд» мав підтримку русинських організацій США і Канади. Але коли ця підтримка згасла, згас і сам рух. «Уряд» саморозпустився у 2001 р.

У 1990 р. в Галичині була створена «Галицька асамблея», яка до моменту розпаду СРСР пропагувала ідею федеративної України. У 1992 р. «Асамблея» припинила існування, а її лідер В. Чорновіл визнав за необхідне побудову унітарної держави.

У 1990 р. після проголошення Декларації про державний суверенітет УРСР на Донбасі виник рух за самостійне входження області до складу СРСР. Також комуністами пропагувалась ідея відновлення Донецько-Криворізької республіки, що існувала в 1918 р. Із серпня 1991 р. у краї набули популярності гасла про економічну автономію регіону і надання особливого статусу російській мові. У березні 1994 р. навіть провели референдум щодо визнання російської мови державною і перетворення України на федерацію. «За» висловилося понад 80% учасників референдуму. Але на цьому справа і закінчилась. Однак такими настроями вміло скористався Л. Кучма для приходу до влади, а також регіональні фінансово-промислові (олігархічні) групи, що формувалися.

Також проросійські сили виступали за створення з областей Півдня і Сходу України «Новоросії». Але ця ідея не знайшла підтримки населення.

Найбільш небезпечні для територіальної цілісності України події розгорнулися в Криму в 1991-1994 рр. Крим був тісно пов’язаний з підприємствами Росії. Міцні позиції у політичному житті зберігали комуністи. Російськомовне і російське населення становило на той час 67%. На півострові 30% населення — це пенсіонери. З кінця 1980-х рр. у Крим стали масово прибувати кримські татари. У період безладу початку 1990-х років над півостровом встановили контроль декілька кримінальних угруповань. До цього всього додалося втручання Росії і суперечка за розподіл Чорноморського флоту.

На початку 1992 р. у Криму розгорілась боротьба за владу між колишньою партійною номенклатурою на чолі з М. Багровим (був головою ВР Криму) і блоком російських націоналістів, місцевої інтелігенції, військових пенсіонерів, бізнесменів, що були тісно пов’язані з Росією. Обидві конкуруючі групи вкрай загострили відносини з Києвом і лякали кримчан «українським націоналізмом» та татарською загрозою. Своєю чергою татари створили кримсько-татарський національний рух на чолі з Рефатом Чубаровим та представницький орган — Меджліс кримськотатарського народу, який очолив Мустафа Джемілєв.

Рефат Чубаров

Навесні 1992 р. між ВР Криму і ВР України розгорілась «війна законів», кульмінацією якої стало ухвалення ВР Криму конституції, у якій йшлося про право Республіки Крим на самостійну зовнішню політику, на власні правоохоронні органи та на володіння всіма ресурсами на її території. При цьому республіка нібито залишалась у складі України, але відносини з якою мали регулювати спеціальні угоди. Остаточно нову конституцію мав схвалити референдум. У цей же час Верховна Рада Російської Федерації ухвалила постанову, в якій Акт передачі Кримської області із складу РРФСР до складу України визнавався неконституційним,а Севастополь проголошувався російським містом.

У відповідь ВРУ заявила про антиконституційність дій. У результаті переговорів вдалося накласти мораторій на референдум і дещо підправити конституцію Криму. У вересні 1993 р. було запроваджено посаду президента Криму. Ним став лідер блоку «Росія» — Ю. Мєшков. У квітні 1994 р. відбулися вибори і до парламенту Криму, де теж перемогу здобули прихильники «Росії». Мешков підпорядкував собі силові відомства Криму, створив президентську гвардію, намагався запровадити російський рубль як кримську валюту, призначив прем’єр-міністром росіянина Є. Сабурова, запровадив московський час.

У відповідь Київ надіслав на півострів підрозділи Національної гвардії, а також були створені паралельні, підпорядковані Києву, силові відомства. ВРУ зажадала приведення законодавства півострова у відповідність з українським. Ситуація вкрай загострилася. Російське керівництво на чолі з Б. Єльциним, яке мало власні внутрішні проблеми (війна в Чечні), чітко заявило, що не має територіальних претензій до України. Крім того, Мешков повністю ігнорував інтереси кримськотатарського й українського населення півострова. За цих обставин поміркована частина кримських політиків пішла на переговори з Києвом. Вона підтримала Л. Кучму під час виборів Президента України. У вересні ВР Криму скасувала посаду президента, а виконавча влада на півострові була передана голові уряду А. Франчуку.

Зі схваленням Конституції України у 1996 р. Крим було визнано територіальною автономією, а сепаратистський рух приборкано. Проте не вдалося остаточно розв’язати відносини щодо Криму з Росією.

• У яких регіонах України у перші роки незалежності існували сепаратистські рухи?

9. Державна символіка

Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформлення української державності постала нагальна потреба у власних державних атрибутах і символіці.

28 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним Гербом України. Ескіз великого Державного Герба розроблено, однак ще не затверджено.

15 січня 1992 р. Верховна Рада затвердила Державним Гімном України музику на вірш «Ще не вмерла Україна», а 6 березня 2003 р. Верховна Рада схвалила Закон «Про Державний Гімн України». Згідно зі статтею 1 цього закону Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського з незначними змінами.

• Назвіть державні символи України.

Висновки

• Проголошення незалежності України поставило перед українським народом нові завдання і, перш за все, — будівництво власної суверенної держави. Вже перші кроки на цьому шляху виявилися нелегкими. Однак незаперечним є те, що він поступово все ж таки набирав демократичних рис, створював підґрунтя для майбутніх реформ.
• Упродовж 1990-1993 рр. в Україні було закладено лише основу для формування й діяльності державно-правових інститутів, реалізації прав і свобод громадян, забезпечення оборони і безпеки держави, існування окремих інститутів громадянського суспільства.
• Одним із найскладніших моментів у становленні незалежної України стала протидія з боку Росії. Єдине, що рятувало Україну, — ситуація в Росії теж була складною.

Запитання і завдання

• 1. Що таке державотворчий процес? Які його складові?
• 2. Як відбувався процес утворення українських владних структур? У чому полягали його особливості?
• 3. Чим було зумовлено спалах сепаратистських рухів в Україні на початку 1990-х років?
• 4. Сформулюйте основні здобутки і прорахунки державотворчого процесу першої половини 1990-х років.
• 5. Користуючись матеріалом підручника, заповніть таблицю «Державотворчий процес в 1991-1994 рр.: здобутки і прорахунки».

• 6. Які ви можете назвати здобутки державотворчого процесу на першому етапі? Які, на вашу думку, були допущені прорахунки?
• 7. Проведіть дискусію. Яка форма державного устрою, на вашу думку, є оптимальною для України?