Адміністративно-територіальні зміни й зовнішньополітична діяльність УРСР
- 20-06-2022, 11:10
- 564
11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (профільний рівень)
§ 2. Адміністративно-територіальні зміни й зовнішньополітична діяльність УРСР
ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися, які адміністративні зміни відбулися в УРСР у перші післявоєнні роки; проаналізувати перебіг операції «вісла» та її наслідки; визначити особливості зовнішньополітичної діяльності УРСР у цей період.
ПРИГАДАЙТЕ:
1. Якою була територія УРСР напередодні Другої світової війни? 2. Як змінилася територія УРСР у перший період Другої світової війни? 3. Назвіть особливості політики влади Польщі на українських землях у передвоєнний період. 4. коли утворилася ООН? 5. За курсом економічної і соціальної географії пригадайте, у чому полягає відмінність між поняттями «країна», «держава» та «залежна територія», якими є основні напрями зовнішньої політики України.
1. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ. Друга світова війна спричинила значні територіальні зміни.
Питання про західний кордон СРСР, а відповідно, й України, актуалізувалося під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Його активно обговорювали під час Тегеранської (1943 р.), Ялтинської (Кримської, 1945 р.) та Потсдамської (1945 р.) конференцій глав держав антигітлерівської коаліції.
Остаточно післявоєнні кордони УРСР сформувалися у процесі українсько-польського, радянсько-польського, радянсько-чехословацького, радянсько-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки земель, які увійшли до складу УРСР протягом 1939—1945 рр. Особливо складним і тривалим було врегулювання територіальних питань із Польщею та Чехословаччиною. На цей процес суттєво вплинуло міжнародне становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Центрально-Східній Європі.
Першим кроком на шляху до остаточного визначення кордону з Польщею стала Люблінська угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частину українських земель (частина Підляшшя і Холмщини, Надсяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, було передано Польщі, хоча ще влітку 1944 р. було складено карту майбутньої Холмської області УРСР. У такий спосіб сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд і зменшити негативне ставлення польської громадськості до СРСР через події 1939 р.
Крім того, угода передбачала обмін населенням: українці повинні були переселитися на територію УРСР, а поляки — на територію майбутньої Польщі. Переселення мало відбутися добровільно, проте пізніше воно набуло примусового характеру. Відповідно до міжнародного міграційного права цей процес називають репатріацією, а його учасників — репатріантами.
Особливістю угоди про обмін населенням було те, що її підписували представники УРСР, а не СРСР, як в інших подібних випадках. Отже, уряд СРСР подавав ці події як спільне бажання двох народів, а сам залишався осторонь і в разі міжнародних конфліктів міг заявити, що не має відношення до цього.
У реальному житті переселення в більшості випадків виявилося недобровільним і затяглося до березня 1947 р., а не до 1 лютого 1945 р., як передбачалося. Переселенню чинили опір як поляки, так і українці. За офіційною статистикою, до Польщі до жовтня 1946 р. було переселено 812 688 поляків, а до УРСР до березня 1947 р. — 472 635 українців.
Обмін населенням — взаємне добровільне переселення на територію іншої держави представників певних груп населення відповідно до міждержавних домовленостей.
Репатріація — повернення на батьківщину з поновленням у громадянських правах військовополонених і цивільних осіб, які під час війни опинилися за її межами. термін має особливий політичний зміст, коли його застосовують щодо повернення політемігрантів до країни походження.
Репатріант — особа, яка через економічні, соціальні або особисті причини добровільно переселяється до країни свого громадянства або походження з метою постійного проживання.
Евакуаційний лист про переселення з Польщі до УРСР. 1946 р.
Територіальне розмежування між СРСР і Польщею було закріплене Договором про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 р. Цей документ встановлював кордон по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5—8 км, а на окремих ділянках — на 17 км (район Немирів—Ялівка) і навіть 30 км (район р. Солокії і м. Крилів).
Процес українсько-польських територіальних домовленостей завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, у результаті якого до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинопіль (згодом перейменували на Червоноград), а до Польщі відійшли території навколо м. Нижні Устрики Дрогобицької області.
На завершальному етапі Другої світової війни, коли радянські війська наблизилися до кордонів Чехословаччини, постало питання про подальшу долю Закарпатської України. У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е. Бенеша та в Договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між Чехословаччиною та СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Закарпатську Україну вирішилося на користь Чехословаччини.
У травні 1944 р. в Лондоні між СРСР і Чехословаччиною було підписано угоду про відносини між чехословацькою владою і союзними (радянськими) військами на визволеній території. Угода передбачала, що головнокомандувач радянських військ матиме владу лише в межах зон ведення військових дій. На решті території влада здійснюватиметься чехословацькою адміністрацією.
Проте після вступу радянських військ на територію Закарпатської України ситуація змінилася. Радянське керівництво почало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення свого впливу в Центральній та Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало місцевий антинацистський і національно-визвольний рухи.
Для легалізації радянської окупації Закарпаття 26 листопада 1944 р. в м. Мукачеве за підтримки нової влади скликали так званий з’їзд Народних комітетів Закарпатської України. На з’їзді ухвалили маніфест про приєднання краю до Радянської України, обрали Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України й сформували прорадянський уряд. Досить швидко були створені всі органи радянської влади Закарпатської України: суд, прокуратура, збройні сили, органи управління на місцях тощо.
Події в Закарпатті непокоїли уряд Чехословаччини. Міністр закордонних справ ЧСР Я. Масарик відверто заявив, що Закарпаття не буде віддано СРСР, бо «Росію не можна пускати в Європу».
Проте розвиток подій змушував керівництво Чехословаччини враховувати нові обставини. У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачеві. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.
Делегати з'їзду Народних комітетів Закарпатської України голосують за об'єднання Закарпаття з Радянською Україною. 26 листопада 1944 р.
Яку мету, на вашу думку, ставила радянська влада, дозволяючи провести це зібрання?
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Із маніфесту скликаного за дозволом радянської окупаційної адміністрації першого з'їзду Народних комітетів Закарпатської України (26 листопада 1944 р.)
...Закарпатсько-український народ, вирваний з німецько-мадярського полону, вирішив раз і назавжди здійснити свою віковічну мрію і возз'єднатися з Радянською Україною. Із цими думками він йшов на вибори сільських, районних і міських Народних комітетів із наказом їм — добитися возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.
Спираючись на непохитну волю всього народу, висловлену в петиціях і постановах робітників, селян, інтелігенції і духовенства всіх міст і сіл Закарпатської України, перший з'їзд Народних комітетів усієї Закарпатської України постановляє:
1. Возз'єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір'ю Радянською Україною і вийти зі складу Чехословаччини.
2. Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закарпатську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.
3. Обрати Народну Раду Закарпатської України як єдину центральну владу, діючу по волі народу на території Закарпатської України.
4. Уповноважити і зобов'язати Народну Раду Закарпатської України здійснити рішення з'їзду про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.
Обговоріть у парах. 1. Як ви оцінюєте значення рішення першого з'їзду Народних комітетів Закарпатської України для України і долі краю? 2. Для чого, на вашу думку, радянській владі було потрібне це рішення?
Зі статті заступника директора Державного архіву Закарпатської області М. Марканича «Довга дорога до злуки»
Завершення процесу возз'єднання всіх українських земель у єдиній державі знаменувало закінчення цілої епохи боротьби за єдність українського народу, стало доленосним актом надзвичайної ваги в історії України.
Незважаючи на те, що возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною відбулося в специфічних умовах Другої світової війни, панівного становища Радянського Союзу під час вступу його військ на територію Східної Європи і поєднувалося з рознузданою радянською пропагандою та переслідуванням провідників Карпатської України, які заклали підвалини цього єднання, мусимо вкотре визнати, що наші попередники вдало використали історичний момент... у разі упущення в 1944—1945 рр. наданої історією можливості воно могло відбутися хіба що через тисячу років.
Обговоріть у групах. Чи поділяєте ви твердження автора, що «наші попередники вдало використали історичний момент»? Поясніть свою думку.
За радянсько-румунським договором, підписаним 10 лютого 1947 р., до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р. Згодом ці кордони були підтверджені угодою 1961 р.
Урегулювання радянською владою територіальних питань мало для майбутнього України важливе історичне значення:
- остаточно встановлювалися та юридично закріплювалися її кордони;
- збільшилася територія республіки;
- відбулися демографічні зміни у складі її населення;
- до республіки приєднали деякі з давніх українських етнічних земель. Проте значна частина українських етнічних земель залишалася поза її межами.
Вихід України на міжнародну арену зумовив необхідність зміни державної символіки республіки. Президія Верховної
Міністр закордонних справ Румунії підписує мирний договір. Париж. 10 лютого 1947 р.
Ради УРСР прийняла Указ про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР і Державний гімн. Червоний прапор із написом «УРСР» було замінено двоколірним: верхня частина, що становила дві третини ширини полотна, була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилося зображення серпа і молота, а над ним — п’ятикутної зірки. Деяких змін зазнав і герб УРСР.
2. ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА». Хоча обмін населенням між УРСР і Польщею було завершено в 1947 р., чимало українців продовжували жити на українських етнічних землях Посяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя, які узагальнено називали Закерзонням.
Щоб «остаточно вирішити українське питання» (саме таке завдання зафіксували міністри громадської безпеки та національної оборони Польщі у спільному проекті навесні 1947 р.): полонізувати ці землі й остаточно приборкати УПА, яка фактично їх контролювала, польська влада за погодженням із радянським та чехословацьким керівництвом провела у 1947 р. депортаційну операцію «Вісла». Вона передбачала переселення частини українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини та Підляшшя на захід і північ Польщі, на так звані «повернуті землі» (землі, які відійшли до Польщі від Німеччини).
Близько 30 тис. польських солдатів і офіцерів, спираючись на підтримку радянських і чехословацьких військ, які блокували кордони, оточили формування УПА і в запеклих боях знищили або захопили багатьох українських воїнів (655 осіб загинуло, 1466 були заарештовані). Під загрозою покарань у стислі строки на нові землі було переселено 140 575 осіб українського і мішаного українсько-польського населення. Для тих, хто намагався уникнути переселення або повертався додому, створили концентраційний табір у Явожні, де утримувалося 3800 осіб.
У результаті операції «Вісла» для загонів УПА, які втратили соціальну опору, зник сенс боротьби на цих територіях. Командувач УПА Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка, Тур) видав наказ про припинення боротьби в Закерзонні. Загони УПА, які опинилися без підтримки місцевого населення, перемістилися на територію УРСР і продовжили боротьбу. А три сотні членів УПА здійснили рейди через Угорщину, Польщу, Чехословаччину до Західної Німеччини. Ці рейди мали велике пропагандистське значення. Вони прорвали інформаційну блокаду і донесли до широких кіл світової громадськості відомості про боротьбу українців проти комуністичного режиму.
Операція «Вісла» — військово-адміністративна операція, що по суті була етнічною чисткою, здійснена в 1947 р. за домовленістю партійно-державного керівництва Польщі, СРСР та Чехословаччини. Полягала в депортації українців із їхніх етнічних територій у складі Польщі на території в західній частині польської держави, що до 1945 р. належали Німеччині, із метою обмежити підтримку українського підпілля місцевим населенням.
Етнічна чистка — політика, спрямована на насильницьке вигнання з певної території осіб іншої етнічної групи. Може відбуватися в різних формах: масове переселення етнічних груп, примус до еміграції і депортація. Генеральна Асамблея ООН визнала етнічну чистку однією із форм геноциду.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Зі звіту міністра оборони, заступника начальника Генерального штабу Війська Польського генерала С. Моссора (лютий 1947 р.)
...При розгляді ситуації на території Краківського округу виникла проблема із залишками українців. Багато осіб і навіть цілі сім'ї українців сховалися в лісах або в прикордонних теренах Чехословацької Республіки, а потім повернулися у свої садиби, становлячи бази для банд УПА і небезпеку іредентизму (об'єднання народу, нації в межах однієї держави — Ред.) на майбутнє. Оскільки Радянський Союз не приймає на даний час цих людей, здається, необхідно навесні здійснити енергійну акцію переселення цих осіб окремими сім'ями, розкидуючи їх по всіх відновлених територіях, де вони швидко асимілюються...
Обговоріть у групах. Як у джерелі польська влада обґрунтовувала необхідність виселення українців із їхніх земель? Дайте власну оцінку наведеній аргументації.
Виселення українського населення солдатами батальйону Корпусу внутрішньої безпеки «Познань». 1947 р.
Опишіть за ілюстрацією, як польська влада здійснювала виселення українського населення.
Унаслідок депортаційних акцій заселені українцями землі на території Польщі були полонізовані. Операція «Вісла» стала злочином комуністичних режимів Польщі та СРСР проти українського населення краю.
У 1990 р. Сенат Республіки Польща засудив операцію «Вісла». 22 квітня 2017 р. в Україні на державному рівні відзначався День пам’яті жертв операції «Вісла».
3. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УРСР. Наприкінці Другої світової війни, як ви вже знаєте, Україна знову вийшла на зовнішньополітичну арену. Проте, перебуваючи у складі Радянського Союзу, вона не мала можливості здійснювати самостійну зовнішню політику.
27 січня 1944 р. на пленумі Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (ЦК ВКП(б)) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. X сесія Верховної Ради СРСР (28 січня — 1 лютого 1944 р.) ухвалила закон про перетворення Народного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський. А в березні 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ УРСР. Його першим керівником став письменник О. Корнійчук, а згодом Д. Мануїльський. Також було створено Народний комісаріат оборони УРСР, який очолив В. Герасименко.
Зважившись на такий крок, сталінське керівництво мало далекосяжні стратегічні цілі: по-перше, подавати приєднання західних областей України та Білорусії як акт возз’єднання територій, населених представниками одного етносу; по-друге, збільшити кількість своїх представників в ООН, переговори про створення якої активно велися наприкінці війни.
У серпні 1944 р. на конференції в Думбартон-Оксі (США) під час обговорення проекту майбутньої ООН радянський представник А. Громико вніс пропозицію вважати 15 радянських республік членами-засновниками організації. Хоча ця пропозиція була відхилена, сталінське керівництво не полишало цієї ідеї. На Ялтинській (Кримській) конференції в лютому 1945 р. США й Велика Британія зобов’язалися підтримати пропозицію радянського уряду щодо прийняття УРСР і БРСР у члени ООН.
6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно залучилася до роботи. Д. Мануїльський очолив комітет із підготовки тексту преамбули (вступу) і першого розділу Статуту ООН «Цілі та принципи діяльності Організації». Інші члени української делегації — І. Сенін, О. Палладій, В. Бондарчук, М. Петровський, П. Погребняк — також узяли участь у роботі комітетів.
Пам'ятний знак депортованим українцям із Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Підляшшя в м. Самбір (Львівщина). 2006 р.
Українська делегація на установчій конференції ООН у Сан-Франциско. 1945 р.
Американські кадети піднімають прапор Української РСР над резиденцією ООН. Сан-Франциско. 1945 р.
Всесвітня рада миру — вищий постійний орган світового руху прибічників миру, створений у 1950 р.
На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1946 р. УРСР було обрано до складу Економічної і Соціальної Ради, а в 1948—1949 рр. — непостійним членом Ради Безпеки ООН. Її представників запросили до багатьох структур організації, у тому числі й до Міжнародного суду. УРСР підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу, її представник відіграв важливу роль у прийнятті рішення про поділ Палестини на єврейську та арабську частини й створення Держави Ізраїль.
Із перших років своєї діяльності українська дипломатія була досить активною. Представники УРСР брали участь у Паризькій мирній конференції (29 липня — 15 жовтня 1946 р.), у лютому 1947 р. підписали мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.
Українська делегація також узяла активну участь у роботі Дунайської конференції 1948 р., яка вирішувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї. Уже під час «холодної війни» УРСР увійшла до складу Всесвітньої ради миру, запропонувала низку мирних ініціатив.
Незважаючи на таку бурхливу зовнішньополітичну діяльність, УРСР не виходила за межі політики, яку диктувало радянське керівництво. Так, угоди з Польщею та Чехословаччиною про врегулювання питання кордонів підписувалися представником союзного Народного комісаріату закордонних справ. Пропозиції Великої Британії (1947 р.) та Судану (1956 р.) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з УРСР так і залишилися без відповіді.
Таким чином, вихід УРСР на зовнішньополітичну арену був зумовлений стратегічними інтересами СРСР.
ВИСНОВКИ
- Завершення Другої світової війни призвело до подальших злочинів радянської влади проти України.
- Майже всі українські землі було об'єднано в межах однієї держави. Проте це було зумовлено стратегічними інтересами тоталітарного радянського режиму СРСР.
- Операція «Віспа» стала яскравим прикладом ігнорування комуністичним режимом Польщі прав людини.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Дайте визначення поняття «репатріант». 2. Коли було підписано радянсько-румунський договір про кордон? 3. Що таке операція «Вісла»? 4. Скільки українців було виселено на нові землі під час операції «Вісла»? 5. Назвіть дату створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР. 6. Хто очолював українську делегацію на установчій конференції ООН у Сан-Франциско?
7. Охарактеризуйте процес визначення державних кордонів УРСР у післявоєнних міжнародних договорах. 8. Проаналізуйте операцію «Вісла» з точки зору порушення прав людини. 9. Яку участь брала УРСР у діяльності міжнародних організацій в перші післявоєнні роки?
10. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Яку роль відіграла Україна в системі міжнародних відносин у післявоєнний період?». 11. Складіть таблицю «Операція "Віспа"».
12. Покажіть на карті атласу, як відбувалося визначення кордонів УРСР у цей період.
13. У 2007 р. президенти Польщі Л. Качинський та України В. Ющенко в спільній заяві засудили операцію «Віспа» й зазначили, що вона суперечила базовим правам людини. Які права людини порушила операція «Віспа»? 14. Упродовж вивчення розділу підготуйте до уроку узагальнення знань навчальний проект на теми (за вибором): 1) Україна для ООН. ООН для України. 2) Етапи боротьби за незалежність: від УНР до УПА (початок кейсу «Як трансформувався український визвольний рух у XX ст.?»).
Коментарі (0)