Щоб посилити ідеологічний вплив на суспільну свідомість, у повоєнні роки розширювалася мережа культурно-освітніх закладів: клубів, музеїв, театрів, кінотеатрів тощо. У 1949 р. у Києві відкрився Літературно-художній музей Т. Шевченка. У 1951 р. почав працювати професійний телецентр на Хрещатику в Києві - так було започатковано українське телебачення. Від 1952 р. розгорнув діяльність Київський планетарій. Проте весь арсенал культури був підпорядкований агітаційно-пропагандистським завданням державної партії.

Перший масовий телевізор КВН-49. Його чорно-білий екран був розміром з долоню. Щоб збільшити зображення, перед екраном установлювали збільшувальну лінзу, між скельцями якої, з'єднаними разом, усередину заливали дистильовану воду.

3. Літературно-мистецький процес

Однією з головних рис, що визначала літературно-мистецьке життя повоєнної доби, було грубе й некомпетентне втручання влади у творчу діяльність, заперечення елементарних художніх свобод.

Провідними темами творів літератури у ті часи були трагічний і героїчний воєнний досвід радянського народу в радянсько-німецькій війні, яку потрактовували як Велику Вітчизняну, проблеми людини та її виробничої діяльності.

Гострої, нищівної критики зазнали твори О. Довженка (кіносценарій «Україна в огні»), Ю. Яновського (роман «Жива вода», у якому зображено воєнну і повоєнну дійсність України), І. Сенченка (роман із життя київської молоді повоєнних років «Його покоління»), М. Рильського (поетичні твори «Мандрівка в молодість», «Київські октави»). Ви вже знаєте про кампанію проти вірша В. Сосюри «Любіть Україну».

Такі кампанії проти митців були покликані домогтися, щоб усі вони творили в межах так званого соціалістичного реалізму, що зводив художню майстерність до безмежного уславлення Сталіна, радянської влади і «незмірних досягнень соціалізму» (індустріалізації та колективізації). Наприклад, у прозі провідними були ідеї радянського патріотизму, уславлення народу як рушійної сили історії. Найяскравіше це виявилося в романі Олеся Гончара «Прапороносці». Ця книжка перекладена багатьма мовами народів СРСР і світу.

Та навіть за такого ідеологічного тиску українська література в повоєнні десятиріччя збагатилася високохудожніми творами. Активно розвивалися всі жанри письменства. У зв'язку з цим варто згадати мистецьки довершені поезії: «Шевченко і Чернишевський» П. Тичини, «Троянди і виноград» М. Рильського, «Вітчизна» В. Сосюри та ін.

Зусиллями талановитих митців України розвивалося театральне, музичне та кіномистецтво.

У 1950-х роках в Україні діяли близько 70 професійних театрів: опери та балету, оперети, музично-драматичних, драматичних, юного глядача, лялькових тощо. Провідними театрами України, відомими далеко за її межами, були академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр ім. Лесі Українки, Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка. У театрах України працювали талановиті актори.

Колгоспники на виставі в Українському драматичному театрі. Чернівці. 1950 р.

Кіномистецтво в Україні в перші повоєнні роки було представлено лише роботами Київської кіностудії, яка щорічно випускала один-два фільми. Вельми популярними були, зокрема, стрічки «Третій удар» І. Савченка, «Подвиг розвідника» і «Щедре літо» Б. Барнета. У 1951 р. на екрани вийшов останній фільм видатного українського кінорежисера Ігоря Савченка «Тарас Шевченко», головну роль у якому зіграв С. Бондарчук. Цензурні вимоги унеможливили створення переконливого образу поета, адже належало подати «революціонера-демократа», який слухняно діє за настановами старших російських братів. Попри те, у фільмі є і правдиво зображені факти - насамперед в епізодах, що оповідають про роки заслання, солдатчини. І. Савченко раптово помер, так і не закінчивши стрічки. Її завершували учні й асистенти режисера.

Кадр із фільму «Тарас Шевченко». 1951 р.

Незважаючи на всі труднощі, збагачувалося музичне мистецтво України. В оперній царині значний розголос мала опера «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. Під час показу в Москві партійні пропагандисти виявили, що її лібрето, написане О. Корнійчуком та В. Василевською, містило численні «ідейні прорахунки».

Прочитайте фрагменти історичних джерел. » 1. Визначте, які епізоди (картини) не сприйняла влада. Чому саме ці? » 2. Чому твори вимагали доопрацьовувати, а не просто забороняли? » 3. Чому обмеження свободи творчості стосуються не самих лише митців, а загалом прав людини? » 4. Як пропоновані доопрацювання мистецьких творів характеризують політику влади в галузі культури? » 5. У загальному колі обміняйтеся думками про те, що спільного і чим відрізняється загальний тон зауважень.