Щоб посилити ідеологічний вплив на суспільну свідомість, у повоєнні роки розширювалася мережа культурно-освітніх закладів: клубів, музеїв, театрів, кінотеатрів тощо. У 1949 р. у Києві відкрився Літературно-художній музей Т. Шевченка. У 1951 р. почав працювати професійний телецентр на Хрещатику в Києві - так було започатковано українське телебачення. Від 1952 р. розгорнув діяльність Київський планетарій. Проте весь арсенал культури був підпорядкований агітаційно-пропагандистським завданням державної партії.

Перший масовий телевізор КВН-49. Його чорно-білий екран був розміром з долоню. Щоб збільшити зображення, перед екраном установлювали збільшувальну лінзу, між скельцями якої, з’єднаними разом, усередину заливали дистильовану воду.

3. Літературно-мистецький процес

Однією з головних рис, що визначала літературно-мистецьке життя повоєнної доби, було грубе й некомпетентне втручання влади у творчу діяльність, заперечення елементарних художніх свобод.

Провідними темами творів літератури у ті часи були трагічний і героїчний воєнний досвід радянського народу в радянсько-німецькій війні, яку потрактовували як Велику Вітчизняну, проблеми людини та її виробничої діяльності.

Гострої, нищівної критики зазнали твори О. Довженка (кіносценарій «Україна в огні»), Ю. Яновського (роман «Жива вода», у якому зображено воєнну і повоєнну дійсність України), І. Сенченка (роман із життя київської молоді повоєнних років «Його покоління»), М. Рильського (поетичні твори «Мандрівка в молодість», «Київські октави»). Ви вже знаєте про кампанію проти вірша В. Сосюри «Любіть Україну».

Такі кампанії проти митців були покликані домогтися, щоб усі вони творили в межах так званого соціалістичного реалізму, що зводив художню майстерність до безмежного уславлення Сталіна, радянської влади і «незмірних досягнень соціалізму» (індустріалізації та колективізації). Наприклад, у прозі провідними були ідеї радянського патріотизму, уславлення народу як рушійної сили історії. Найяскравіше це виявилося в романі Олеся Гончара «Прапороносці». Ця книжка перекладена багатьма мовами народів СРСР і світу.

Та навіть за такого ідеологічного тиску українська література в повоєнні десятиріччя збагатилася високохудожніми творами. Активно розвивалися всі жанри письменства. У зв’язку з цим варто згадати мистецьки довершені поезії: «Шевченко і Чернишевський» П. Тичини, «Троянди і виноград» М. Рильського, «Вітчизна» В. Сосюри та ін.

Зусиллями талановитих митців України розвивалося театральне, музичне та кіномистецтво.

У 1950-х роках в Україні діяли близько 70 професійних театрів: опери та балету, оперети, музично-драматичних, драматичних, юного глядача, лялькових тощо. Провідними театрами України, відомими далеко за її межами, були академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр ім. Лесі Українки, Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка. У театрах України працювали талановиті актори.

Колгоспники на виставі в Українському драматичному театрі. Чернівці. 1950 р.

Кіномистецтво в Україні в перші повоєнні роки було представлено лише роботами Київської кіностудії, яка щорічно випускала один-два фільми. Вельми популярними були, зокрема, стрічки «Третій удар» І. Савченка, «Подвиг розвідника» і «Щедре літо» Б. Барнета. У 1951 р. на екрани вийшов останній фільм видатного українського кінорежисера Ігоря Савченка «Тарас Шевченко», головну роль у якому зіграв С. Бондарчук. Цензурні вимоги унеможливили створення переконливого образу поета, адже належало подати «революціонера-демократа», який слухняно діє за настановами старших російських братів. Попри те, у фільмі є і правдиво зображені факти - насамперед в епізодах, що оповідають про роки заслання, солдатчини. І. Савченко раптово помер, так і не закінчивши стрічки. Її завершували учні й асистенти режисера.

Кадр із фільму «Тарас Шевченко». 1951 р.

Державний український народний хор під час виступу. У центрі художній керівник і диригент Г. Верьовка, м. Київ. 1952 р.

Незважаючи на всі труднощі, збагачувалося музичне мистецтво України. В оперній царині значний розголос мала опера «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. Під час показу в Москві партійні пропагандисти виявили, що її лібрето, написане О. Корнійчуком та В. Василевською, містило численні «ідейні прорахунки».

Хорове мистецтво України розвивалося завдяки діяльності визначних хормейстерів Г. Верьовки, М. Вериківського, П. Козицького та ін. Національний академічний народний хор імені Г. Верьовки протягом усіх років свого існування був і залишається центром народної музичної культури.

Активно розвивався й пісенний жанр. Плідно співпрацювали поет А. Малишко і композитор П. Майборода, які подарували народові «Київський вальс», «Білі каштани», «Ми підем, де трави похилі», «Пісню про рушник», «Стежину».

4. Архітектура й образотворче мистецтво

Перед архітекторами в цей час стояло завдання: не просто відбудувати зруйновані міста і села, а й провести докорінну їх реконструкцію на основі найновіших досягнень науки і техніки. Забудова житлових масивів, розташованих недалеко від центрів міст, була переважно малоповерховою.

Тоді ще не існувало реальних можливостей для масового зведення багатоповерхових будинків.

Післявоєнна реконструкція зруйнованих районів великих міст супроводжувалася розвитком ансамблевої забудови. Одним із найбільш значних ансамблів, створених у повоєнні роки, є центральна магістраль Києва - Хрещатик.

Хрещатик у Києві. 1948-1953 рр.

У той період рівень українського живопису визначали твори різних за характером обдарування живописців: Г. Меліхова, Т. Яблонської, В. Костецького, С. Григор’єва, М. Хмелька та інших. Характерно, що найвищі досягнення в царині живопису належали переважно поколінню живописців, яке сформувалося напередодні війни в річищі приписів соціалістичного реалізму.

Найбільших успіхів було досягнуто в історичному та побутовому жанрах. Саме як історичні твори варто розглядати полотна перших повоєнних років, присвячені подіям радянсько-німецької війни, виконані часом на основі безпосередніх вражень.

Звернення до сучасності зумовило розвиток побутового жанру, основною темою якого стала мирна праця. Українські живописці відповідно до партійних настанов зосереджували увагу на розкритті громадянськості повсякденного життя, зображенні чеснот радянських людей, як-от: патріотизм, ентузіазм, самопожертва, скромність, багатий внутрішній світ. Таке розуміння побутового жанру характерне, зокрема, для творів Тетяни Яблонської. Її картина «Хліб» стала подією в радянському образотворчому мистецтві. Про неї говорили й писали з позицій соціалістичного реалізму як про твір, що оспівує людину праці: тільки в праці вповні виявляється людська краса. Досконале художнє втілення цієї ідеї визначило долю картини: вона стала хрестоматійною ілюстрацією в радянських шкільних підручниках.

Володимир Костецький. Повернення. 1947 р.

Пригадайте фото повсякденного життя колгоспників у повоєнну добу. Які невідповідності зображення на картині і з реального життя впадають в око? Доведіть, що ця картина є типовим зразком соціалістичного реалізму.