Петро Шелест

Щодо питання про повернення до Криму репресованих кримських татар П. Шелест ставився негативно. Він відправив до Москви спеціальний лист, де виклав свою аргументовану позицію про недоцільність цього. У 1968 р., коли в Чехословаччині спалахнули протести проти сталінської моделі соціалізму, саме він став одним з активних прихильників уведення туди військ країн — учасників Варшавського договору для придушення «Празької весни».

У відносинах із підлеглими П. Шелест, як стверджували ті, хто з ним працював, був доволі грубим, авторитарним і віддавав перевагу методам «твердої руки».

Прийшовши до влади на хвилі українізації партійно-державного апарату республіки, П. Шелест поєднував, з одного боку, віру в те, що комуністична ідеологія є єдино правильним шляхом розвитку, і прихильне ставлення до української мови та історії, а з іншого — жорстоку боротьбу з українським дисидентством. Саме йому належало авторство химерного «винаходу» комуністичної ідеології про «змикання українського "буржуазного націоналізму” й сіонізму» та необхідність протидії цьому «небезпечному союзу».

Період перебування на посаді першого секретаря партійної організації республіки П. Шелеста (1963—1972 рр.) став, на думку багатьох вітчизняних істориків, добою найвищого прояву автономістських тенденцій в українському керівництві. Він намагався відстоювати перед союзним керівництвом економічні інтереси України, виступав за надання республіці ширших прав у внутрішній та зовнішній політиці. П. Шелест також не погоджувався з тогочасною політикою поступового зросійщення України. Так, у 1966 р. у промові на З’їзді письменників України він рішуче виступив на захист рідної мови, заявивши: «Слід дбайливо, із повагою ставитися до нашої рідної чудової української мови. Це наш скарб, велика спадщина, який кожний з нас і насамперед ви, письменники, повинні берегти і розвивати». Завдяки підтримці П. Шелеста в Україні з’явилися нові україномовні газети, збільшилася кількість програм українською мовою на республіканському телебаченні. Українською мовою почала виходити наукова література, що сприяло розвитку спеціальної україномовної термінології.

П. Шелест став ініціатором заходів, що передбачали надання переваг під час вступу до вищих навчальних закладів тим, хто краще володів українською мовою, викладання нею у вищих навчальних закладах суспільних наук, друкування підручників і наукових журналів. Однак реалізувати ці нововведення в республіці П. Шелесту перешкодило союзне керівництво.

Обкладинка книги «Україно наша Радянська». 1970 р.

Він також намагався перевести діловодство в УРСР на українську мову й здійснити українізацію управлінського апарату. Так, у період перебування П. Шелеста на чолі партійного керівництва республіки три чверті посад у партійно-державному апараті посіли українці, а з 33 вищих посадовців КПУ 30 осіб були українцями.

П. Шелест захищав від звинувачень у націоналізмі письменників Олеся Гончара та І. Дзюбу. У 1970 р. він сам видав книгу «Україно наша Радянська». Багатьох здивувало, як прихильно її автор писав про забуті за радянських часів сторінки української історії. Пригадуючи своє козацьке походження, він зазначав: «Запорозькі козаки були героїчними захисниками українського народу. Козацькі звитяги вражали весь тодішній світ. У запеклих боях із польськими і татаро-турецькими загарбниками запорозькі козаки вкрили себе невмирущою славою».

Союзне керівництво й особисто Л. Брежнєв тривалий час не реагували на українофільство П. Шелеста. Однак, зміцнивши свої позиції, Л. Брежнєв ініціював зміну голови республіканської партійної організації в Україні на В. Щербицького, із яким товаришував.

У березні 1972 р. у Москві П. Шелест й очолюване ним керівництво республіканської партійної організації зазнали нищівної критики за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». Наприкінці травня цього року його звільнили з посади. У квітні 1973 р. в журналі «Комуніст України» з’явилася розгромна рецензія на книгу П. Шелеста «Україно наша Радянська», де автора відкрито звинуватили в націоналізмі. Після цього колишньому першому секретарю приписали ідеалізацію українського козацтва і Запорозької Січі, недооцінювання ролі й значення єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу, недостатню увагу до братерської дружби українського і російського народів. П. Шелеста відправили на пенсію за станом здоров’я. При цьому йому заборонили оселитися в Україні, тож він під постійним наглядом жив у Підмосков’ї. Книгу «Україно наша Радянська», якою раніше райкоми партії нагороджували кращих пропагандистів, вилучили з продажу і масових бібліотек.

3. ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ В. ЩЕРБИЦЬКОГО НА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ РЕСПУБЛІКИ. Новопризначений перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький розпочав свою діяльність у республіці з показової ідеологічної «чистки» партійно-радянського апарату від прибічників П. Шелеста та його українофільського курсу. Її провідником став новий секретар ЦК КПУ з питань ідеології, науки та культури Валентин Маланчук. Достатньою підставою для звинувачень у націоналізмі, на його думку, був інтерес до історії України та української мови. У республіці в цей час змінили багатьох керівників ідеологічних та наукових установ. Так, втратив свої посади директора Інституту археології Академії наук УРСР та керівника «Українського історичного журналу» відомий український історик Ф. Шевченко. Новим завданням українських суспільствознавців, на думку В. Маланчука, стало «не культивування національної свідомості й національного характеру», а «наукова розробка таких соціально-психологічних категорій, як, скажімо, загальнонаціональна гордість радянських людей».

Депутати Верховної Ради УРСР голосують за нову Конституцію. 1978 р.

Володимир Щербицький

Поширення уявлень про необхідність протидії націоналізму призвело до того, що в 1970-х рр. на вулицях столиці України почали з підозрою дивитися на людину, яка розмовляла українською мовою. У Львові на площі Ринок зі статуї античного бога Нептуна відламали тризуб, мотивуючи це можливістю виникнення небажаних асоціацій. Сам В. Щербицький, вільно володіючи українською мовою, показово вживав на офіційному рівні виключно російську мову. Його приклад наслідувала багатотисячна армія партійно-радянського чиновництва республіки. В. Маланчук зберігав контроль над ідеологічною сферою близько семи років, поки В. Щербицький не вирішив позбутися його, заявивши, що у В. Маланчука відсутні «ділові відносини з діячами науки і культури». Наслідком цього стало виникнення оманливих уявлень про обмежену лібералізацію культурного життя республіки.

З ім’ям В. Щербицького в історії України цього періоду пов’язані посилення зросійщення під приводом реалізації тогочасної комуністичної ідеологеми «злиття націй» і жорстоке переслідування представників українського дисидентства, що фактично спричинило його розгром. Саме з його ініціативи вся діяльність партійно-державного апарату республіки в цей період здійснювалася виключно російською мовою.

В. Щербицький, очолюючи партійну організацію республіки протягом 1972—1989 рр., приділяв чимало уваги питанням розвитку економіки України, за що, за спогадами співробітників його апарату, здобув прізвисько «господар». Він намагався підтримувати розвиток промисловості, сільського господарства і науки в республіці. Проте при цьому він однозначно підтримував лінію союзного центру на обмеження прав республіки і те, що Україна повинна мати статус «другої серед рівних». Така лояльність керівника партійної організації республіки оцінювалася належно, що й дозволило В. Щербицькому обіймати цю посаду найдовше.

Намагання союзного і республіканського партійно-радянського керівництва зберегти владу, удосконаливши ідеологічні основи радянської моделі розвитку запровадженням концепції «розвиненого соціалізму» і відповідно до цього свою діяльність, свідчили, що СРСР поступово заглиблюється в системну кризу. Ця криза відображала історичну безперспективність усієї радянської моделі розвитку.

Системна криза — криза базових цінностей, на яких побудована певна модель розвитку.