§ 26. Концепція «радянського народу». Суспільна атмосфера в Україні

1. Формування концепції «радянського народу». Мовне зросійщення України

Поняття «радянський народ» з'явилося в середині 1930-х років під час наступу сталінського режиму на права неросійських народів (що відбувався під гаслом боротьби з «буржуазним націоналізмом»), знищення національних партійних кадрів і культурної верхівки. На офіційному рівні його вперше вжито в резолюціях XVIII з'їзду ВКП(б) (1939 р.), тоді ж воно увійшло до партійного статуту. Розгорнуте ж визначення дав Микита Хрущов на XXII з'їзді КПРС (1961 р.): «У СРСР склалась нова історична спільнота людей різних національностей, що мають спільні характерні риси, спільну соціалістичну Батьківщину - СРСР, спільну економічну базу, соціалістичне господарство, спільну соціально-класову структуру, спільний світогляд - марксизм-ленінізм, спільну мету - побудову комунізму, багато спільних рис у духовному обличчі, у психології». Тоді це твердження не увійшло до програмних документів, однак стало провідним у практичній діяльності органів влади. У 1970-х роках його повторювали щоразу частіше.

Попри напівофіційне використання поняття «радянський народ», до програми КПРС, ухваленої в 1961 р., було включено конкретні заходи з реалізації цієї концепції: перемішування населення через обмін кадрами, багатонаціональність союзних республік і затирання кордонів між ними, зменшення відмінностей між народами СРСР, об'єднуючу силу російської як мови міжнаціонального спілкування, неприпустимість національного «самообмеження». Надалі, особливо в 1970-х роках, цей перелік уточнювали. Було вказано, зокрема, на такі спільні риси «радянського народу», як ідеологія, що об'єднує всіх громадян незалежно від національності, єдина радянська культура, зростання почуття належності до нової історичної спільноти, і те, що в межах радянського народу твориться новий тип людей, які при збереженні національних особливостей мають спільні радянські риси. Підкреслено й пріоритет всесоюзних інтересів, зокрема в економіці, стосовно інтересів окремих народів СРСР (так званий єдиний народногосподарський комплекс). Найчастіше ж апелювали до радянського патріотизму, який став основним ідеологічним компонентом концепції «радянського народу».

Плакат «Для нас зайнявся день новий - ясний, прекрасний, трудовий!». Худ. К. Кудряшова. 1964 р.

Насправді концепція «радянського народу» була ширмою для політики асиміляції. Незалежно від офіційних заяв і публікацій, ЦК КПРС провадив державну, політичну, господарську й духовну інтеграцію народів СРСР. Її здійснювали шляхом стимулювання міграцій, змішування населення і створення багатонаціональних робочих колективів. У СРСР не було рівних можливостей для розвитку народів. Росіяни мали перевагу. В Україні темпи приросту російського населення були вищими від українського, вищим був і рівень урбанізованості. Росіяни мали окремі школи, частка студентів-росіян, аспірантів, наукових працівників була значно більшою від їх відсоткової частки серед населення, високою була частка росіян у державному й партійному апаратах. Панівне становище росіян віддзеркалювала кількість друкованої літератури. З усіх книг і брошур (кількість одиниць), надрукованих у СРСР у 1973 р., 80,4 % припало на російську мову, періодичних видань (у тому числі журналів, але без газет) - 85,4 %, газет - 62,3 % (за їхнім річним накладом 80,7 %); українською мовою відповідно: 3,9 %, 2,9 % і 20,0 % (7,8 %). Існувала й дискримінація республік з погляду капіталовкладень; нагромаджені кошти потрапляли в союзний бюджет без участі органів влади республік. Подібне відбувалося в економічному плануванні й розміщенні промисловості.

Плакат «Перше вересня! Пора йти до школи, дітвора!». Худ. К. Кудряшова. 1970-ті роки

З початку 1960-х років Україна пережила десятиліття культурного ренесансу. Після розвінчання «культу особи» Сталіна й пов'язаної із цим лібералізації режиму в республіці з'явилася група талановитих молодих митців - шістдесятників. Водночас лібералізація суспільства в період хрущовської «відлиги» не зачепила основ радянської мовно-культурної політики. Русифікація населення союзних республік залишалася її головним завданням. Реформа освіти 1958 р. ввела в законодавство положення про вільний вибір мови навчання і вільний вибір вивчення другої мови в російських школах, що закріпило панівне становище російської мови у шкільництві. У 1960-х роках відбувалося кількісне зниження україномовних книжкових видань: з 80 % у 1950 р. до 66 % у 1963 р. Загалом україномовна книжкова продукція в СРСР у 1963 р. становила 3321 назву, близько 4,3 % при 17 % українського населення. Подібне спостерігалося в періодичних виданнях. Зокрема, на російську перейшло багато видань наукової періодики: у 1967 р. російськомовні наукові журнали й періодичні збірники, видані в УРСР, кількісно вже переважали україномовні (відповідно перших виходило 197, других - 126). Набула поширення пропагандистська теза, згідно з якою функція російської мови в СРСР не повинна вичерпуватися роллю засобу міжнаціонального спілкування - вона мала стати другою рідною мовою для неросійських народів. Уперше тезу про російську як другу рідну мову озвучив Микита Хрущов у доповіді на XXII з'їзді КПРС (1961 р.).

На початку 1960-х років у Академії наук СРСР було створено наукову раду, яка мала зайнятися з'ясуванням «закономірностей розвитку національних мов у зв'язку з розвитком соціалістичних націй». Програму ради опубліковано в журналі «Вопросы языкознания» в 1962 р. Після загальної фрази про «повне рівноправ'я всіх народів і мов у СРСР» програма доводила неоднаковість мов за сферою функціонування. На цій підставі мови народів СРСР розподіляли на перспективні й неперспективні. До перших зараховано, крім російської, вірменську, грузинську, латиську, литовську й естонську мови. Решта мов потрапили у групу неперспективних. Як видно, до перспективних віднесли тільки ті мови, носії яких виявляли національну солідарність і чинили сильний опір русифікації, не переходячи на російську як мову щоденного спілкування. Мовне зросійщення було одним з головних причин виникнення руху опору. Іван Дзюба звертав увагу, що концепція «радянського народу» призначена для того, щоб «обґрунтувати й виправдати широко розгорнутий курс русифікації».

У період правління Володимира Щербицького російсько-українська двомовність у сфері партійного офіціозу дістала логічне завершення. Щербицький повністю впровадив російську мову у практику офіційного спілкування партійної й адміністративної верхівки УРСР. В одному з виступів він стверджував: «Сьогодні в процесі культурного будівництва, як ніколи, підвищується роль і значення російської мови, яка по праву є другою рідною мовою у нас в республіці». У 1970-х і першій половині 1980-х років русифікація освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури відзначалася особливою інтенсивністю. Одним з головних знарядь русифікації була школа. У 1975 і 1979 рр. у Ташкенті (Узбекистан) відбулися дві всесоюзні науково-практичні конференції щодо подальшого поширення російської мови в національних республіках. У 1978 р. видано постанову ЦК КПРС про так зване вдосконалення вивчення і викладання російської мови та літератури (її називали «Брежнєвський циркуляр»), у 1983 р. - постанову про посилене вивчення російської мови, підвищення заробітної плати вчителям російської мови («Андроповський указ»). Наступного року з'явився наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях на російську мову.

Ad fontes

Пропозиції Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР про відзначення основних історичних і культурних подій в 1979 р., надіслані ЦК Компартії України. 26 березня 1979 р.

В 1979 р. сповнюється 325-річчя возз'єднання України з Росією. Ця знаменна подія, на наш погляд, має бути в центрі зовнішньополітичної пропаганди протягом всього року. <...>

В інформаційно-пропагандистській діяльності на закордон можна виділити такі провідні теми:

- 325-річчя возз’єднання України з Росією - знаменна подія в громадсько-політичному житті Радянської України.

- Історичне коріння єдності українського і російського народів.

- Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. і возз'єднання України з Росією.

- Революційна єдність російських і українських трудящих у боротьбі за перемогу Великого Жовтня.

- Перемога Великого Жовтня - головна політична умова здійснення докорінних соціально-економічних перетворень, втілення в життя ленінської програми з національного питання.

- Комуністична партія - організатор братерського співробітництва народів СРСР.

- Допомога братнього російського народу українському народові у боротьбі проти іноземних поневолювачів.

- Економіка Української РСР в єдиному народногосподарському комплексі СРСР.

- Розквіт економіки і культури Радянської України у братній сім'ї народів СРСР - торжество ленінської національної політики КПРС.

- Радянський народ - нова соціальна та інтернаціональна спільність людей.

- Втілення ленінських ідей національно-державного будівництва в новій Конституції СРСР.

- Національні відносини в умовах розвинутого соціалізму.

- Радянський Союз - прапороносець інтернаціоналізму, миру і дружби народів. <...>

Чільне місце в інформаційно-пропагандистській роботі на закордон в 1979 р. має зайняти розкриття історичних досягнень першої в світі загальнонародної держави, її економічної і політичної системи, соціальної структури і духовного розвитку суспільства розвинутого соціалізму, миролюбної зовнішньої політики Країни Рад.

Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів / упоряд. М. І. Панчук (кер.) та ін. Київ, 1994. С. 424-425.

• Поясніть сутність концепції «радянського народу». Схарактеризуйте діяльність влади щодо її реалізації та наслідки для України. Спираючись на наведений документ, схарактеризуйте зміст і поясніть спрямованість радянської пропаганди. Чи була ця пропаганда результативною?

2. Кампанія критики інтелектуальної діяльності в галузі української історії та літератури

Ревним виконавцем політики русифікації України був Валентин Маланчук. Період його перебування на посаді секретаря ЦК КПУ з ідеології (у 1972-1979 рр.) інколи називають «епохою маланчукізму». Ще раніше, на посаді секретаря Львівського обкому КПУ (1964-1967 рр.), він зажив сумної слави теоретика й борця з українським націоналізмом: самовільно призупинив на території області рішення про обов'язкове запровадження української мови у вищих навчальних закладах, опублікував у Москві (без погодження з республіканським партійним керівництвом) кілька статей, де визначав боротьбу з націоналізмом в Україні як основне завдання партії. Груба поведінка Маланчука з львівською науковою і творчою інтелігенцією дала підстави Шелесту перевести його до Києва на посаду заступника міністра вищої та середньої освіти УРСР, що фактично означало зупинення партійної кар'єри. З приходом до влади Щербицького впливи Маланчука не тільки відновилися, а й суттєво зросли.

Маланчук спирався на підтримку союзного центру, зокрема Михайла Суслова, секретаря ЦК КПРС. Суслов був другою (після Брежнєва) людиною в державно-партійній ієрархії СРСР, його називали «сірим кардиналом». Як політик він дотримувався вкрай консервативних і сталінських позицій. Завдяки йому посилилася політична цензура, тиск КДБ на творчу інтелігенцію, переслідування дисидентів. Йому належала одна з вирішальних ролей у радянській агресії проти Чехословаччини (1968 р.) й Афганістану (1979 р.). В Україні «епоха маланчукізму» характеризувалася різким зростанням політичних репресій, жорстким ідеологічним тиском на творчу інтелігенцію, нищівним руйнуванням національної культури. Тільки за перші півроку перебування на посаді в 1972 р. він зупинив у видавництвах і друкарнях 600 версток готових до другу українських книг. Маланчук став одним з ініціаторів розгортання кампанії боротьби з націонал-комунізмом, здійснення заходів, спрямованих на звуження сфери вжитку української мови, натхненником ідеологічних «чисток» у Спілці письменників України, академічних установах республіки, вищих навчальних закладах.

Плакат «Хліб - сила і міць держави!». Худ. Є. Кудряшов. 1970-ті роки

У 1973 р. Маланчук звернувся з листом до політбюро КПУ «Про деякі питання роботи з творчою інтелігенцією республіки», у якому пропонував провести суттєві кадрові зміни в керівництві творчих спілок, громадських організацій, висунути на головні посади «ідейно зрілих» літераторів і митців. Найбільшим був тиск на істориків і літераторів. Зокрема, у 1972 р. було усунуто від керівництва «Українським історичним журналом» та Інститутом археології АН УРСР видатного українського історика Федора Шевченка. У 1966 р. він опублікував статтю «Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну?», узявши таким чином участь у реабілітації Грушевського. Йому закидали наявність у науковій діяльності «випадків відходу від класових інтернаціоналістських позицій в оцінці окремих історичних подій» та «політичну незрілість». У 1973 р. перестав влаштовувати владу і був звільнений з посади директора Інституту історії АН УРСР Андрій Скаба, який у недалекому минулому - як секретар ЦК КПУ (1959-1968 рр.) - сам був причетний до переслідування дисидентів. Тоді ж відбулася «чистка» у Спілці письменників України. Від її керівництва спочатку усунули Олеся Гончара, а згодом Юрія Смолича. Ліні Костенко заборонено друкувати роман у віршах «Маруся Чурай». Крига трохи скресла аж у 1979 р., коли спілку очолив Павло Загребельний.

• Схарактеризуйте «епоху маланчукізму» в історії української інтелектуальної і творчої культури. Чому увага влади була найбільш прискіпливою до роботи істориків і літераторів?

3. Морально-психологічний стан українського суспільства в 1970-1980-х роках. Інтелектуальні та моральні орієнтири українських дисидентів

Морально-психологічний стан пересічних мешканців України в 1970-х і першій половині 1980-х років визначало головним чином повсякдення. За зовнішньою стабільністю приховувалася стагнація, яка не давала підстав з оптимізмом дивитися в майбутнє. Попри реальне підвищення життєвого рівня населення (насамперед завдяки масовому житловому будівництву, підвищенню мінімальної зарплати, запровадженню щомісячної оплати праці в колгоспах, газифікації міст і селищ, розширенню мережі санаторіїв і будинків відпочинку), екстенсивна радянська економіка працювала на межі можливостей. Проблеми зростали. Населення, грошові надходження якого тільки в 1971-1975 рр. зросли у 3,1 раза, уже не хотіло купувати вітчизняні товари, якість і вибір яких були далекими від вимог часу. Черги за престижними імпортними товарами сягали не годин, а днів. У середині 1970-х років, у зв'язку зі стрибком цін на нафту у світі, радянський уряд мав змогу, продаючи нафту і газ за кордон, закуповувати якісні імпортні продовольчі товари й товари широкого вжитку. Однак на зламі 1970-1980-х років з переходом індустріальних та постіндустріальних країн на енерго- та ресурсозберігаючі технології потік «нафтодоларів» зменшився, і товарів групи «Б» вже не вистачало. Розпочався «товарний голод». На кінець 1970-х років став відчутним дефіцит товарів. Невдовзі з полиць магазинів майже зникли м'ясо-молочні вироби. Зростання цін, нестача промислових товарів і високоякісних послуг (зокрема в медичній сфері) викликали роздратування. Найбільше невдоволення зумовлювало привілейоване становище партійно-державної номенклатури, яка собі ні в чому не відмовляла: мала спеціальні медичні заклади, окремі магазини з продуктами й одягом, житло покращеного планування, профспілкові відпустки на найкращих курортах, можливості для влаштування дітей у бажані вищі навчальні заклади. У підборі кадрів ключовими були родинні зв'язки і знайомства.

Іншим, вочевидь, був морально-психологічний стан інтелігенції, а особливо дисидентів. Хрущовська «відлига», з одного боку, поліпшила умови національно-культурного життя України, з другого - дала потужний імпульс русифікації. Головним знаряддям слугувала школа через розширення можливостей для вивчення російської мови замість української, скорочення кількості українських шкіл. У багатьох інших ділянках використання української мови так само звужувалося. Сигналом для тривоги стала загадкова смерть у 1979 р. композитора Володимира Івасюка, автора знаменитої «Червоної рути». Водночас із справжнім мистецтвом і літературою в цей період існувала, а подеколи й переважала потужна течія казенної, сумнівної вартості культури «соціалістичного реалізму», яку влада всіляко підтримувала й заохочувала численними званнями й нагородами. У часи брежнєвського «застою» відбувалося поступове розмивання комуністичної ідеології. Це було помітним як у повсякденному житті, так і в текстах дисидентського самвидаву. Усупереч репресіям, українські дисиденти з великою надією сприймали деградацію радянської системи влади й неефективність економіки. Бо це давало надію на реалізацію програмних постулатів, пов'язаних зі здобуттям національних та інших свобод. Образно цей настрій сформулював історик Валентин Мороз на судовому засіданні 17 листопада 1970 р. у зв'язку із звинуваченням його в антирадянській діяльності: «Ваші греблі міцні і надійні, але вони стоять на сухому. Весняні води просто оминули їх і знайшли нові русла».

Похорон Володимира Івасюка, який перетворився на масову акцію протесту. 22 травня 1979 р.

Ех libris

Погляд історика

Анекдот зробив Брежнєва головним резонером дискредитації програмних постулатів компартії, ідеалів соціалізму і комунізму, внутрішньої і зовнішньої політики Радянського Союзу. <...>

Трансформуючи в анекдотичні сюжети різні аспекти політичної діяльності, публічної поведінки і особистої вдачі Брежнєва, народна фантазія наділила його роллю збирача анекдотів про себе. Не просто невинного колекціонера, а такого, що владно користується статтями кримінального кодексу стосовно цього виду народної творчості.

- Леоніде Іллічу, яке у вас хобі?

- Я збираю анекдоти про себе.

- І багато вам вдалося зібрати?

- Два з половиною табори.

Згодом майже двадцятиріччя «державного» правління Брежнєва політологи назвуть епохою застою. Але скоріше його точніше можна було б визначити як період деградації країни.

Кирчів Р. Двадцяте століття в українському фольклорі. Львів, 2010. С. 488-489.

• Схарактеризуйте морально-психологічний стан українського суспільства в 1970-1980-х роках, беручи до уваги настрої як інтелігенції (зокрема представників руху опору), так і пересічних мешканців. Ознайомтеся з виданням: Десятов Д. Л. Використання історичних анекдотів на уроках історії. Харків, 2010. Поясніть, чому історики вважають анекдот джерелом історичної інформації. Чи згодні Ви з твердженням, що «у радянському тоталітарному та посттоталітарному суспільстві політичні анекдоти були способом психологічного опору комуністичному режимові й важливим елементом конформістського пристосування більшості людей до цього режиму»? Відповідь обґрунтуйте.

Ad disputandum

• Розгляньте карикатуру й прочитайте гумористично-сатиричний вірш. Об'єднавшись у групи, спробуйте й собі зобразити 1970-ті й початок 1980-х років в історії України в подібній художній/літературній формі.

Повна приватність

Щоб зрозуміти світ тутешній,

У Картера питає Брежнєв:

- Що заробля, скажім, на рік

Американський робітник?

- Десь, тисяч десять - каже Картер,

- А скільки - Брежнєв знов питає -

Він тратить в рік на прожиття?

- Та щось приблизно тисяч п'ять,

- А де ж - це Брежнєв вичисляє -

П'ять зайвих тисяч він діває?

А Картер: - Вільний птах на крилах.

Це, бачте, не моє вже діло!

І тим, що знався на лічбі,

Питає згодом і собі:

- А що совєтський робітник

Приблизно заробля за рік?

Стис Брежнєв зморшки на чолі:

- Десь, коло тисячі рублів.

- А скільки він проїсть за рік?

- Та, мабуть, тисячі із три.

- А де ж - підскочив Картер з місця -

Бере він ще отих дві тисячі?

А Брежнєв: - Вільний птах на крилах!

Це, бачте, не моє вже діло.

3.12. [19]80 р.

Караванський С. Гумористичний самвидав: Гумористично-сатиричні вірші. Філядельфія, 1982.

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які характеризують суспільну атмосферу в Україні в період брежнєвського «застою».

2. Зберіть відомості з історії рідного краю 1970-х і початку 1980-х років. Чи ілюструють вони загальноукраїнські процеси, описані в підручнику?

3. Проведіть опитування (інтерв’ювання) рідних і знайомих про суспільні настрої в 1970-1980-х роках. Узагальніть цю інформацію.

4. Поміркуйте, як реалізація владою концепції «радянського народу» позначилася на становищі й настроях українського суспільства.

5. Які чинники, на Вашу думку, визначали в той час морально-психологічний стан українського суспільства? Спробуйте змоделювати настрої представників різних верств суспільства (радянсько-партійної номенклатури, інтелігенції, робітництва, селянства). Поміркуйте про становище жінки в брежнєвському «суспільстві розвиненого соціалізму».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 11 клас Мудрий, Аркуша (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)