Войти
Закрыть

Поглиблення кризових явищ в економіці. Шахтарський страйк 1989 р. Політичні реформи

11 Клас

СПРОБИ ВПРОВАДЖЕННЯ РИНКОВИХ МЕХАНІЗМІВ. Із 1988 р. економіку СРСР охопила криза. Це спонукало владу до пошуку шляхів виходу із ситуації. У 1988 р. приватна діяльність була легалізована більш ніж у 30 видах виробництва товарів і послуг. Почали бурхливо розвиватися кооперативний сектор та індивідуальна трудова діяльність. Поява приватного сектору супроводжувалася встановленням дуже високих цін, орієнтованих аж ніяк не на пересічного споживача. У більшості випадків приватний сектор почав «відмивати» гроші тіньової економіки і «вимивати» ресурси з державних підприємств. Цього ж року було офіційно визнано оренду землі на тривалий (до 50 років) термін за умови, що орендар самостійно розпоряджатиметься всією виробленою продукцією. Колгоспам надавалося право визначати площу індивідуальних ділянок і поголів’я худоби в особистому господарстві. На практиці ці заходи дали лише символічні результати. Колгоспи залишилися під опікою районної влади, яка продовжувала планувати їхнє виробництво і поставки державі. Крім того, селянство було позбавлене техніки та всієї економічної інфраструктури, необхідної для надання продукції товарного вигляду та її реалізації. Ті, хто бажав взяти землю в оренду, наражалися на опір місцевої влади. Найчастіше термін оренди не перевищував п’яти-десяти років, а договори набували законної сили тільки в разі, якщо особи укладали їх без права заповіту й спадкування. Таким чином, жодна з розпочатих в економіці реформ майже не дала позитивних результатів, а залучення кредитних ресурсів лише відтягувало економічний крах. Не врятувало економіку й те, що законодавчо було закріплено модель регульованої ринкової економіки (червень 1990 р.). Автором програми «орендизації» економіки був Л. Абалкін. Підприємства мали передаватися у власність трудовим колективам....
0 Переглянути

Початок «перебудови» в СРСР і УРСР

11 Клас

ЗМІНИ У ВИЩОМУ ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНОМУ КЕРІВНИЦТВІ ПІСЛЯ СМЕРТІ Л. БРЕЖНЄВА. На початку 1980-х рр. стало очевидним, що радянська модель розвитку потребує змін. Її охопила системна криза. Між тим Генеральний секретар ЦК КПРС Л. Брежнєв в останні роки свого життя майже не опікувався державними справами. Замість оновлення керівних кадрів було висунуто гасло стабільності кадрів, що цілком відповідало інтересам партійно-державної номенклатури. Середній вік вищого керівництва СРСР становив понад 70 років. Після смерті Л. Брежнєва в листопаді 1982 р. розпочався перехідний період у реорганізації вищого партійно-державного керівництва. Наступником Л. Брежнєва став Юрій Андропов. Його нетривале керівництво запам’яталося «закручуванням гайок»: спробою відновити трудову дисципліну, виконанням планових показників, розгортанням боротьби проти проявів корупції у вищих ешелонах влади (проте це не афішувалося), посиленням репресій проти інакомислячих. Ходили чутки про його наміри розпочати реформи. Після смерті Ю. Андропова його місце зайняв Костянтин Черненко. Період його перебування при владі називають «міні-застоєм». У цей час було згорнуто навіть незначні реформаторські починання його попередника. Різко поглиблювалася недовіра населення до офіційної влади. Країна перебувала на межі загальнополітичної кризи....
0 Переглянути

Розвиток культури й духовного життя

11 Клас

ОСВІТА. У 1966—1967 рр. було розпочато переведення шкіл на 10-річний термін навчання. До навчального плану увійшли нові предмети — основи Радянської держави і права у 8-му класі та суспільствознавство в 10-му класі. Із 1972 р. в усіх середніх школах запровадили також обов’язкову початкову військову підготовку. Запровадження загальної обов’язкової середньої освіти з 10-річним терміном навчання було закріплено в Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Після 8-го класу (здобуття неповної середньої освіти) молодь продовжувала навчання або в старшій школі, або в середніх спеціальних навчальних закладах — професійно-технічних училищах і технікумах. Перехід до загальної середньої освіти став важливим культурним досягненням. Для здійснення цього в Україні були використані значні кошти, хоча були й інші пріоритети. Однак це завдання дещо полегшувалося скороченням за два останні десятиліття кількості учнів у республіці за рахунок зменшення природного приросту населення. Негативний чинник запровадження загальної середньої освіти полягав у погіршенні якості навчання. Здобувати освіту в старшій школі мали всі без винятку. Унаслідок цього до наступних класів переводили разом з усіма навіть не дуже успішних учнів, щоб не отримати догану від органів управління освітою. Усіх, хто не мав середньої освіти у віці до 45 років, примушували навчатися у вечірніх та заочних школах. Перехід до загальнообов’язкової середньої освіти на селі відбувався зі значними труднощами. У більшості сіл діяли переважно малокомплектні початкові або неповні середні школи. Повні середні школи створювали одну на декілька сіл, й учні змушені були долати десяток кілометрів, щоб до неї дістатися. У результаті цього найбільш зручним типом навчальних закладів для сільської місцевості стали школи-інтернати....
0 Переглянути

Дисидентський рух

11 Клас

АКТИВІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ. Наприкінці серпня — на початку вересня 1965 р. в республіці заарештували кілька десятків представників молодої творчої і наукової інтелігенції. Серед постраждалих були мистецтвознавець Б. Горинь, художник О. Заливаха, літературний критик І. Світличний, літературознавець М. Косів та інші. Арешти здійснювалися здебільшого в Києві та західних областях України. Це була перша хвиля арештів у республіці після приходу до влади нового керівництва, під час якої ув’язнили 25 опозиціонерів. У пресі про них не повідомлялося, жодних звинувачень затриманим не висували. Натомість поширювалися чутки, що органи держбезпеки викрили антирадянську націоналістичну підпільну організацію. До ЦК КПУ із запитами про долю затриманих зверталися відомі представники української інтелігенції — кінорежисер С. Параджанов, письменники й поети А. Малишко, Ліна Костенко, І. Драч, М. Стельмах, авіаконструктор О. Антонов та інші. Однак відповіді вони не отримали. 4 вересня 1965 р. в київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Перед початком сеансу зі своїх місць підвелися Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл і Василь Стус, які повідомили, що в Україні відбуваються арешти інакомислячих. У залі виникло хвилювання, припинене зусиллями адміністрації та працівників органів держбезпеки, що прибули пізніше. Ця подія вважається першим громадським політичним протестом у СРСР після доби правління Й. Сталіна. У вересні—грудні 1965 р. І. Дзюба написав працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Звертаючись перш за все до керівників республіки, автор критикував їхню національну політику. На думку автора, компартійні лідери, прикриваючись ім’ям Леніна, порушують проголошувані ним принципи національної політики. Так, І. Дзюба піддав критиці наявну дискримінацію українського народу в економічній, політичній, культурній, мовній та інших сферах, ідею майбутнього злиття націй при комунізмі, уявлення про «цивілізаторську» роль російського народу стосовно інших народів у складі СРСР, твердження щодо добровільності «входження» народів до складу Російської імперії в період її виникнення і розширення....
0 Переглянути

Зміни у складі та соціальній структурі населення

11 Клас

ЗМІНИ У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ. Упродовж 30 років — від перепису 1959 р. до перепису 1989 р. — кількість населення України збільшилася із 42,3 млн до 51,54 млн осіб. За кількістю населення в період «застою» республіка посіла шосте місце в Європі після РРФСР, Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції. Однак при цьому приріст населення в УРСР із року в рік суттєво зменшувався через переважання смертності над народжуваністю. Із 1980-х рр. природний приріст уже не забезпечував просте відтворення населення республіки. Унаслідок цього вперше реальною стала загроза депопуляції. Темпи природного приросту населення в Україні в період «застою» порівняно з попередніми роками знизилися в 4 рази. За смертністю населення в цей час вона посіла третє місце серед радянських республік. Процеси скорочення кількості населення дещо пом’якшувалися міграційними процесами. Україна була однією з небагатьох республік СРСР, де кількість осіб, що переїздили сюди на постійне проживання, була вищою, ніж кількість тих, хто з неї виїздив назавжди. Одним із наслідків цього процесу стало зменшення кількості українців у складі населення республіки. Так, із 1959 до 1989 р. частка українців в УРСР зменшилася із 76,8 до 72,7 %, а частка росіян зросла із 16,7 до 22,1 %. Одночасно із цим постійно зменшувалася кількість єврейського населення, для якого влада СРСР під тиском країн Заходу змушена була дозволити еміграцію під приводом «возз’єднання сімей». Негативним явищем для населення тогочасної України стало скорочення в його складі частки сільського населення. Небезпека цього процесу полягала перш за все в тому, що село завжди було головним осередком збереження українських традицій і джерелом відтворення людських ресурсів. Склад сільських родин у 1979 р. зрівнявся з міським — три особи на родину. У свою чергу, у містах через складні житлові умови, низький рівень охорони дитинства і високий рівень зайнятості жінок у виробничій сфері (працювало в середньому дев’ять із десяти жінок) народжуваність також була низькою....
0 Переглянути

Економічна ситуація в УРСР

11 Клас

ПЕРШІ РІШЕННЯ НОВИХ КЕРІВНИКІВ КРАЇНИ З ЕКОНОМІЧНИХ ПИТАНЬ. Керівництво, що прийшло до влади у країні після відставки М. Хрущова, майже одразу почало відмовлятися від деяких його нововведень. На початку листопада 1964 р. Президія Верховної Ради УРСР визнала такими, що втратили чинність, укази, які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Було скасовано низку документів, ухвалених у 1959—1963 рр., а саме: заборона утримувати худобу в особистій власності громадян, які проживають у містах і робітничих селищах; норми утримання худоби в особистій власності громадян-неколгоспників; підвищене оподаткування власників худоби, які «не займалися суспільно корисною працею»; підвищені податки із громадян, що утримували худобу «з метою особистого збагачення». Земельні органи республіки повернули населенню більшу частину землі, відібраної в роки хрущовських перетворень. У 1968 р. в Україні присадибні ділянки мали 5,2 млн сімей колгоспників, 1,8 млн сімей робітників і службовців, що жили в сільській місцевості, та 2 млн сімей робітників і службовців у містах і селищах міського типу. Незважаючи на відсутність техніки, населення вирощувало на цих ділянках (загалом вони становили 7,7 % від усіх орних площ) чверть загального обсягу споживаних у республіці овочів, фруктів, понад половину картоплі. Ці дані свідчать про низьку ефективність колгоспного ладу....
0 Переглянути

Наростання кризових явищ у суспільно-політичному житті республіки

11 Клас

ІДЕОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКОГО КЕРІВНИЦТВА. У 1964—1982 рр. вище партійне й державне керівництво в СРСР очолював Л. Брежнєв. Ця доба увійшла в історію країни як період «застою». У цей період Україна, як й інші радянські республіки, продовжувала розвиватися. Реалізовувалися п’ятирічні плани розвитку господарства, будувалися нові промислові об’єкти, житло тощо. Поряд із цим посилювалося відставання від провідних країн світу, де НТР докорінно змінювала життя суспільства. Швидко накопичувалися проблеми, які нове радянське керівництво не вирішувало. До того ж воно було сформоване з найбільш послідовних противників десталінізації, які взагалі заперечували навіть можливість будь-яких нових заходів із лібералізації суспільно-політичного життя. Однак в уряді усвідомлювали, що проголошений курс на «будівництво комунізму» — утопія і не сприймається серйозно в суспільстві. Унаслідок цього компартійні ідеологи в 1967 р. запровадили в обіг термін «розвинений соціалізм» — не визначений у часі період переходу до комунізму, протягом якого радянський лад ставатиме більш досконалим. Республіканський партійний актив наполегливо намагався укорінити ці уявлення у свідомості народу. Проте навіть серед лояльних до режиму громадян він не знаходив відчутної підтримки й розуміння. У 1977 р. Верховна Рада СРСР прийняла нову Конституцію, а в 1978 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила відповідний до союзного новий Основний Закон республіки. У ньому вперше в радянській конституційній практиці запроваджувалася норма, що закріплювала панівну роль Комуністичної партії в політичній системі країни. Стаття 6, де ця норма була викладена, стала об’єктом критики опозиційних радянському режиму сил у республіці та за її межами. Вони звертали увагу, що ця норма фактично легалізує в країні комуністичну диктатуру....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 40
Назад

Навігація