Зміни у складі та соціальній структурі населення
- 20-06-2022, 11:58
- 644
11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (профільний рівень)
§ 16—17. Зміни у складі та соціальній структурі населення
ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися, якими були особливості демографічної ситуації, що склалася в тогочасній Україні; проаналізувати зміни соціальної структури українського суспільства в середині 1960 — на початку 1980-х рр.; визначити здобутки і проблеми розвитку соціальної сфери республіки в цей період; з'ясувати, які зміни відбувалися у сферах охорони здоров'я, торгівлі й побутового обслуговування населення УРСР.
ПРИГАДАЙТЕ:
1. Які демографічні зміни відбувалися в УРСР у післявоєнний період? 2. Визначте характерні риси соціальної структури українського суспільства в попередні часи. 3. Укажіть зміни в житті й побуті населення УРСР, що відбувалися в період післявоєнної відбудови. 4. Назвіть нові явища в соціальній сфері життя населення республіки періоду «відлиги». 5. За курсом географії пригадайте значення понять «демографічна політика», «демографічний вибух», «урбанізація», «міграція», «мегаполіс».
1. ЗМІНИ У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ. Упродовж 30 років — від перепису 1959 р. до перепису 1989 р. — кількість населення України збільшилася із 42,3 млн до 51,54 млн осіб. За кількістю населення в період «застою» республіка посіла шосте місце в Європі після РРФСР, Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції. Однак при цьому приріст населення в УРСР із року в рік суттєво зменшувався через переважання смертності над народжуваністю. Із 1980-х рр. природний приріст уже не забезпечував просте відтворення населення республіки. Унаслідок цього вперше реальною стала загроза депопуляції.
Темпи природного приросту населення в Україні в період «застою» порівняно з попередніми роками знизилися в 4 рази. За смертністю населення в цей час вона посіла третє місце серед радянських республік.
Процеси скорочення кількості населення дещо пом’якшувалися міграційними процесами. Україна була однією з небагатьох республік СРСР, де кількість осіб, що переїздили сюди на постійне проживання, була вищою, ніж кількість тих, хто з неї виїздив назавжди. Одним із наслідків цього процесу стало зменшення кількості українців у складі населення республіки. Так, із 1959 до 1989 р. частка українців в УРСР зменшилася із 76,8 до 72,7 %, а частка росіян зросла із 16,7 до 22,1 %. Одночасно із цим постійно зменшувалася кількість єврейського населення, для якого влада СРСР під тиском країн Заходу змушена була дозволити еміграцію під приводом «возз’єднання сімей».
Негативним явищем для населення тогочасної України стало скорочення в його складі частки сільського населення. Небезпека цього процесу полягала перш за все в тому, що село завжди було головним осередком збереження українських традицій і джерелом відтворення людських ресурсів. Склад сільських родин у 1979 р. зрівнявся з міським — три особи на родину. У свою чергу, у містах через складні житлові умови, низький рівень охорони дитинства і високий рівень зайнятості жінок у виробничій сфері (працювало в середньому дев’ять із десяти жінок) народжуваність також була низькою.
Депопуляція — вимирання населення певного регіону або країни, що відображається в переважанні показників смертності над показниками народжуваності.
Партійна (партійно-державна) номенклатура — привілейована правляча верства, еліта, «політичний клас», відносно закрита соціальна група в країнах соціалістичного суспільства. У науковий обіг цей термін запровадив югославський політичний діяч, письменник і дисидент М. Джилас.
Зміни в національному складі населення республіки періоду «застою» стали сприятливими для розгортання зросійщення. Зокрема, російська мова майже витіснила з повсякденного спілкування українську в південних та східних областях республіки. Однак за даними переписів, жителі цих областей називали себе українцями, незважаючи на те, що користувалися російською мовою у спілкуванні.
2. ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ. Соціальна структура тогочасного суспільства УРСР не відповідала потребам часу і відображала кризовий стан радянської системи. Привілейоване становище належало групі керівних працівників різних рівнів, або партійній (партійно-державній) номенклатурі. Порівняно з довоєнним періодом її частка у структурі суспільства зросла більш ніж у 2 рази і досягла 6 %.
У період «застою» в республіці спостерігалося зростання кількості робітників у промисловості. Обумовлено це було перш за все прискореним розвитком галузей промисловості та фактичною неможливістю здійснення інтенсифікації виробничого процесу в умовах командно-адміністративної моделі. Так, у 1965 р. кількість робітників у промисловості становила половину від усієї кількості тих, хто працював у господарстві, а на 1985 р. цей показник збільшився до 60 %. При цьому в 1980-х рр. спостерігався дефіцит робочих рук у зв’язку з вичерпанням трудових ресурсів. При цьому в Україні в цей період ручну працю використовували набагато більше, ніж у провідних країнах Заходу. Так, вручну працювали близько 40 % промислових і до 60 % будівельних робітників.
Більшість робітників промисловості України, як і раніше, працювала в галузях групи «А». Серед них переважали підприємства військово-промислового комплексу й ті, що забезпечували його всім необхідним. Галузі групи «Б» залишалися малорозвиненими, тут було зайнято менше працівників, і їхньої продукції майже завжди не вистачало.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
ПРИРОДНИЙ ПРИРІСТ НАСЕЛЕННЯ УРСР у 1959—1989 рр. (тис. осіб)
Обговоріть у парах. 1. Які зміни відбувалися в прирості населення республіки в цей період? 2. Як змінювався національний склад населення тогочасної України?
ЦІКАВІ ФАКТИ
Партійна номенклатура тогочасної України, як і СРСР загалом, через неможливість у межах радянського ладу забезпечити високий рівень життя громадян шляхом системи привілеїв забезпечувала його для себе.
Для неї у кращих районах міст споруджували спеціальні будинки. Існувала мережа закритих магазинів, де за нижчими, ніж роздрібні, державними цінами номенклатурні працівники отримували імпортні товари і побутову техніку, виготовлені у спеццехах продукти харчування, вирощені у спецгосподарствах без використання хімічних добрив овочі й фрукти. Виключно для них за кордоном дрібними партіями закуповувалися різноманітні високоякісні товари.
Партійну номенклатуру обслуговували спеціальні медичні установи, розташовані в нових будівлях, оснащені новітнім імпортним обладнанням та укомплектовані висококваліфікованим персоналом, який отримував вищу за пересічних медичних працівників зарплату. Усі ці медичні установи, а також будинки відпочинку, санаторії, пансіонати підпорядковувалися спеціальному четвертому управлінню Міністерства охорони здоров'я і мали окреме першочергове фінансування.
За вищою партійною номенклатурою закріплювалися сімейні дачі, автомобілі, обслуга, що перебували на утриманні держави. При цьому весь персонал та його родичів ретельно перевіряли органи держбезпеки. За свою працю, що вважалася державною, вони отримували певні привілеї.
Для дітей номенклатури існували окремі дитячі садки, школи, їм надавали можливість вступати фактично до будь-яких вищих навчальних закладів.
За роки «застою» в республіці, як уже зазначалося, суттєвих змін зазнало співвідношення між сільським і міським населенням. Так, кількість сільського населення з 1960 до 1985 р. скоротилася із 22,6 до 17,6 млн осіб, а кількість жителів міст збільшилася з 19,9 до 33,2 млн осіб. Кількість сіл в Україні в цей період зменшилася більш ніж на 2 тис. Оскільки село залишала переважно молодь, спостерігалося старіння населення. Загальна кількість колгоспників у ці роки скоротилася із 6,4 до 3,9 млн осіб. Якщо в 1960 р. селянство становило половину населення республіки, то в 1985 р. — лише третину. Продуктивність праці в сільському господарстві за ці роки майже не збільшилася. У результаті цього українське селянство, тобто третина населення, було не здатне повністю забезпечити продовольством дві третини населення, яке жило в містах України.
Відповідно до комуністичної ідеології про структуру суспільства прошарком між «свідомим» робітництвом і селянством була інтелігенція. їй відводилася підлегла роль у системі суспільних відносин. У добу «застою» в Україні в середовищі інтелігенції значного поширення набуло опозиційне ставлення до радянської дійсності.
3. ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ. Протягом 1965—1985 рр. національний дохід у республіці збільшився у 2,5 разу й досяг 96,6 млрд руб. Із цієї суми 80 % використовувалося на задоволення матеріальних потреб трудящих через суспільні фонди споживання, видатки на спорудження й утримання житла, лікарень, навчальних, спортивних, культурних закладів тощо. За рахунок суспільних фондів виплачувалися стипендії учням технікумів і студентам, фінансувалися пільги різним категоріям населення. Протягом 1968—1985 рр. сума цих виплат із суспільних фондів збільшилася в Україні майже в 5 разів.
Згортання економічної реформи 1965 р. і подальше падіння темпів виробництва обумовили зменшення національного доходу. У результаті цього можливості для спрямування коштів на задоволення матеріальних потреб погіршилися. Радянське керівництво почало використовувати для закупівлі товарів народного споживання та продуктів харчування так звані «нафтодолари» — прибутки, отримані від продажу за кордон природного газу та нафти. Однак такий крок не вирішував існуючих економічних проблем, а сприяв їх накопиченню й ускладненню.
У роки «застою» в республіці відбувалося підвищення заробітної плати різних категорій населення. У середині 1960-х рр. було збільшено посадові оклади працівників охорони здоров’я, народної освіти, житлово-комунального господарства, торгівлі й громадського харчування. У 1972 р. на 20—30 % було підвищено заробітну плату працівників дитячих дошкільних установ, учителів, лікарів та стипендії студентів. Мінімальну заробітну плату збільшили із 40—50 руб. у 1965 р. до 70 руб. у 1977 р., скасували стягнення з неї податків.
У будівництві та сільському господарстві продовжувала використовуватися переважно ручна праця. Київщина. Кінець 1970-х рр.
Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців зросла із 78 руб. у 1960 р. до 155 руб. у 1980 р.
Негативним явищем в оплаті праці з кінця 1960-х рр. стало посилення так званої «зрівнялівки». У результаті цього в 1985 р. різниця в заробітній платі робітників та інженерно-технічного персоналу в промисловості республіки становила близько 10 %, а в деяких галузях робітники в середньому отримували навіть більше. Незначною стала також різниця в оплаті праці високо- та малокваліфікованих робітників. Усе це негативно впливало на матеріальну зацікавленість працівників результатами своєї праці, перешкоджало професійному зростанню робітників.
Із 1983 р. дещо збільшилися надбавки до пенсій за безперервний стаж роботи на одному підприємстві та за віком. Однак більшість пенсіонерів отримували пенсії в розмірах, недостатніх для нормального існування, і фактично перебували за межею бідності.
Певні зміни на краще відбулися в оплаті праці колгоспників. У 1966 р. всі колективні господарства перевели на гарантовану грошову оплату. Середньомісячна оплата праці протягом 1965—1985 рр. у колгоспах республіки зросла до 134 руб., або у 2,7 разу, у радгоспах — до 163 руб., або у 2,3 разу. Унаслідок цього розрив в оплаті праці селянства і робітництва скоротився до 20—46 %. Реальні доходи селянства перевищували ті, які на той час мали робітники і службовці, але погані побутові умови й важка фізична праця спричиняли відплив населення із села.
Незважаючи на заходи зі збільшення оплати праці, за цим показником і його часткою в національному доході Україна, як й інші радянські республіки, суттєво поступалася тогочасним країнам Заходу, де панувала ринкова економіка. За показниками рівня життя СРСР належав до слаборозвинених країн світу. Такі «переваги» «найбільш прогресивного в історії людства соціалістичного ладу» ретельно приховувалися від радянських громадян.
У роки «застою» в Україні загалом зберігалися високі темпи житлового будівництва. Протягом 1965—1985 рр. у республіці було збудовано 7,3 млн нових квартир. У Києві, Харкові, Дніпропетровську, Вінниці, Львові та інших містах з’явилися нові житлові мікрорайони з кварталами багатоповерхових будинків і відповідною інфраструктурою. У цей період в Україні постали нові міста — Українка, Вільногірськ, Нововолинськ, Світловодськ, Придніпровськ тощо.
Новим явищем у житловому будівництві стала поява житлових кооперативів, що будували житло за кошти громадян. Із 1965 р. в республіці було розпочато реалізацію програм зі створення експериментально-показових сіл, що поєднували здобутки тогочасної архітектури з народними традиціями. У 1966—1975 рр. в Україні виникло близько 44 таких населених пунктів. У 1970 р. керівництво республіки оголосило про початок реалізації програм із реконструкції старих сіл. Заходи, здійснені в межах цих програм, загалом позитивно вплинули на благоустрій українського села.
Радянська карикатура («Що з того, що ми з тобою на різних дошках, усе одно зарплати однакові»). 1984 р. Художник В. Добровольський
Які явища розвитку соціальної сфери УРСР у цей період відображають ілюстрації, наведені на с. 83, 84?
Стела на честь заснування м. Вільногірськ. 12 серпня 1956 р.
Разом із тим для успішного розв’язання житлової проблеми держава не мала відповідних ресурсів: на початку 1980-х рр. кожна п’ята міська сім’я стояла в черзі на поліпшення житлових умов. Проявом кризових явищ у житловому будівництві, як і в інших сферах господарства республіки, ставало постійне, від п’ятирічки до п’ятирічки, зниження обсягів уведення в експлуатацію житла. Так, якщо в 1966—1970 рр. в Україні житлові умови поліпшили 8,9 млн осіб, то в 1981—1985 рр. — 7,7 млн осіб. При цьому чимало нарікань викликали як система розподілу нового безкоштовного житла, за якої порушувалися принципи соціальної справедливості, так і якість новобудов, переїзд до яких найчастіше необхідно було відкладати, поки не усунуть усі недоліки.
4. ЗМІНИ У СФЕРАХ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ТОРГІВЛІ Й ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ. Стан медичного обслуговування в цей період в Україні був неоднозначним. Досить значні кошти виділялися на будівництво поліклінік, лікарень тощо. У республіці діяли 15 вищих і десятки середніх спеціальних медичних навчальних закладів. Завдяки цьому лише в 1960—1975 рр. кількість медичних працівників в Україні збільшилася приблизно в 1,5 разу, унаслідок чого на кожні 300 жителів республіки припадали один лікар та три медсестри.
Компартійні ідеологи республіки, як і СРСР загалом, постійно наголошували, що за кількістю медичного персоналу і лікарняних ліжок країна посідає перше місце у світі. Однак при цьому не згадували про фінансування медицини за залишковим принципом та її низьку порівняно з країнами Заходу технічну оснащеність. На підготовку лікаря в СРСР витрачали в 10 разів менше коштів, ніж у цих країнах. Влада усвідомлювала, що кваліфікація значної частини медичних працівників далеко не найвища, а лікарняні установи не мають новітньої апаратури й препаратів. Через це набула поширення система закритих для населення відомчих медичних закладів, медичних установ для партійних працівників, де якість послуг була набагато вищою.
Через кризові явища в економіці виникала невідповідність між надходженнями до державного бюджету і видатками. Долаючи її, держава час від часу випускала в обіг нові, не забезпечені товарною масою гроші. Протягом 1971—1985 рр. кількість грошей в обігу збільшилася в 3,1 разу, а виробництво товарів народного споживання — у 2 рази. Через те, що на руках у населення були гроші, а товарів не вистачало, в Україні, як і в інших радянських республіках, виникло таке явище, як дефіцит.
Характерною рисою повсякденного життя населення України періоду «застою» стали пошуки необхідних товарів, чутки про те, коли вони з’являться в продажу, і довгі черги за очікуваним «дефіцитом». У зв’язку із цим сформувалося досить своєрідне, притаманне радянському суспільству уявлення про престижні й непрестижні професії. До перших належали ті, що мали відношення до виробництва й розподілу дефіцитних товарів, а також ті, хто мав право їх отримувати. Це партійно-державні керівники різних рівнів, тобто партійна номенклатура.
Мікрорайон «Сонячний». Дніпропетровськ. 1970-ті рр.
Дефіцит (товарний) — перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією.
Черги та дефіцит — характерні ознаки часів «застою». Харків. 1970-ті рр.
Чим, на вашу думку, були обумовлені явища, які ілюструють наведені зображення? Чи було можливим їх подолання за радянської моделі розвитку?
Поряд із проблемами у сфері торгівлі були й здобутки. Зокрема, з’явилися нові, більш досконалі форми торгівлі — універмаги, магазини самообслуговування, виїзна торгівля тощо. Так, у цей період набуло поширення регулярне обслуговування працівниками торгівлі селян під час польових робіт. Незважаючи на проблему дефіциту, населення республіки в цей період усе більше використовувало побутову техніку — пральні машини, пилососи, холодильники, радіоприймачі, магнітофони, телевізори тощо. Крім нестачі дефіцитних товарів, у населення республіки часто викликали нарікання низька якість вітчизняних товарів, їхній малопривабливий вигляд тощо. До цього додавалося незначне, але постійне зростання роздрібних цін на товари народного споживання. Загалом у 1975—1985 рр. темпи зростання реальних доходів населення порівняно з попереднім десятиліттям знизилися на 10 %.
У сфері побутового обслуговування в цей період набували популярності різноманітні підприємства з надання послуг населенню — побутові комбінати, фірми побутових послуг, будинки побуту тощо. Так, однією з перших у СРСР стала фірма побутових послуг «Світанок» у Києві, яка надавала послуги населенню з вивчення іноземних мов, навчання музики, машинопису, перекладу, догляду за хворими і дітьми, ремонту квартир тощо. Так, якщо в 1960-х рр. населенню України, за офіційними даними, надавалося 60—80 видів послуг, то на 1975 р. їхня кількість перевищила 600 видів.
Існування численних привілеїв для партійної номенклатури не афішувалося в суспільстві, але було добре відомо всім громадянам. Одні її засуджували або потай висміювали, інші намагалися будь-якими шляхами наблизитися до партійних «кормушок» і дещо покращити своє життя.
Заселення нового будинку. Харків. 1975 р.
Надзвичайно негативним чинником було також те, що партійна номенклатура фактично перебувала поза критикою і поза законом. Виникали сприятливі умови для зловживань службовим становищем, корупції, хабарництва тощо. Усе це призвело до того, що в період «застою» суспільство опинилося у стані глибокої моральної кризи, спричиненої розривом між гаслами партійної пропаганди та аморальністю, підлабузництвом, користолюбством, прихованим цинізмом і правовим нігілізмом у повсякденному житті.
ВИСНОВКИ
- У період «застою» демографічна ситуація в Україні невпинно погіршувалася.
- Для соціальної структури тогочасної України були характерні постійне зростання кількості промислових робітників і зменшення кількості селянства.
- У соціальній сфері тогочасної України накопичувалися проблеми, які унаочнювали нездатність радянської влади і створеної нею командно-адміністративної моделі розвитку економіки забезпечувати відповідний до викликів часу розвиток суспільства. Свідченням того, що партійно-державне керівництво країни усвідомлювало цей факт, стала створена система медичних установ, закритих магазинів, спецгосподарств тощо.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Якою була кількість населення республіки в 1989 р.? 2. Що таке депопуляція? 3. Яку частину населення республіки становили селяни в 1985 р.? 4. Яку частину національного доходу України в цей період використовували на задоволення матеріальних потреб трудящих? 5. Якою була середньомісячна заробітна плата робітників та службовців республіки в 1980 р.? 6. У скільки разів у період «застою» збільшилася кількість грошей в обігу, а у скільки — товарів народного споживання?
7. Охарактеризуйте демографічні проблеми УРСР у період «застою». 8. Проаналізуйте зміни, що відбувалися в соціальній структурі тогочасної України. 9. Якими були основні здобутки і проблеми соціальної сфери розвитку республіки? 10. Які зміни відбувалися у сферах охорони здоров'я, торгівлі й побутового обслуговування?
11. Продовжте складання таблиці «Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 1960 — початок 1980-х рр.)» (с. 74). 12. Обговоріть у малих групах. Про що свідчили етносоціальні зміни та життєвий рівень населення в УРСР доби «застою»?
13. Якими, на вашу думку, могли бути шляхи подолання розглянутих проблем розвитку етносоціальної сфери України в період «застою»?
Коментарі (0)