Якщо у попередню епоху Рим вів війни за землю, то тепер війна стає головним джерелом для добування рабів і пограбування багатств.

Щодо переможених Рим керувався принципом «розділяй і володарюй». Чудово розуміючи, що сила народів в єдності, римляни насамперед прагнули зруйнувати союзи різних племен, роз’єднати підкорені міста й громади, нав’язуючи їм окремо нерівноправні договори. Це полегшувало завоювання і дозволяло тримати відокремлені громади у повному підпорядкуванні Риму.

Римські раби. Фреска

На захоплених землях часто засновувалися римські колонії, які заселялися римськими бідняками.

Проте головним призначенням колоній було утримування у покорі загарбаних народів. Колоністи ставали «жандармами римського народу». У більшості колоній діяло римське право, а їх громадяни користувалися всіма громадянськими правами, зокрема могли знову переїхати до Риму. В той же час сам Рим залишався полісом, тобто містом-державою, але тепер він стояв над усіма іншими містами. У результаті політики «розділяй і володарюй» з кінця IV ст. до н.е. склалася своєрідна римсько-італійська федерація.

2. Соціальні зміни

У середній період епохи республіки (III—II ст. до н.е.) верхівка заможних плебейських родів, отримавши доступ до вищих державних магістратур і користування загальнодержавною землею, поступово зрівнюється зі знатними патриціанськими родами й утворює новий правлячий стан Риму — нобілітет (від nobilis — знатний). Ознакою знатності стає багатство, воно ж є ключем до досягнення магістратур, які дають право стати сенатором. Основою могутності нобілів були великі землеволодіння, значна кількість рабів і грошей. Сенат став оплотом нобілітету.

Заможні, але незнатні плебеї увійшли до класу вершників, який вже нічого не мав спільного з бойовою кіннотою. Вершників у давнину називали «розсадниками сенату», оскільки лише належність до них могла відчинити двері до державних посад. До того ж багато вершників були землевласниками. Але головні доходи їм давало право на ведення зовнішньої торгівлі, постачання війська, будівництво.

Нобілітет в сенаті

3. Аппієва дорога

Підкоривши племена Центральної Італії, римляни завзято просувалися на південь Апеннінського півострова. Частину захоплених земель вони роздавали римським селянам. Римляни засновували нові міста і поселення, куди переселялися жителі Риму і Лація. Під час Самнітських війн в 312 р. до н.е. почалося прокладання доріг, що сполучали Рим і Капую. Це було зроблено за наказом цензора Аппія Клавдія Сліпого, тому дорога дістала назву Аппієвої.

Аппієва дорога (сучасний вигляд)

Якість будівництва Аппієвої дороги була такою, що й через тисячу років вона прекрасно функціонувала без ремонту. І сьогодні збереглися окремі ділянки Аппієвої дороги, що вражають своєю непорушністю.