§ 12. Причини дроблення Русі-України. Розвиток Київського, Переяславського і Чернігово-Сіверського, Галицького і Волинського князівств

1. Передумови та причини політичного дроблення Русі-України

Кінець XI - середина XIII ст. увійшли в історію Київської держави як період політичного дроблення. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже в XII ст. на території Русі-України з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутороканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі.

Характерною рисою дроблення був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку XIII ст. становила 50, а в XIV ст. — 250 князівств.

За аналогією з європейськими державами періоду Середньовіччя дроблення Русі-України іноді називають «феодальним». Натомість політичне дроблення Русі-України спричинили декілька факторів.

По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного державного апарату управління.

Великий князь на той час не володів достатньо міцним, сформованим і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвиненої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на території у 800 тис. км2. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких часто обтяжувала така зверхність.

Двір удільного князя. Худ. А. Васнецов

Князівська усобиця. Мініатюра з літопису

По-друге, етнічне різномаїття населення.

Не сприяло міцності держави і те, що в Київській державі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.

По-третє, зростання великого землеволодіння.

В міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалось і велике землеволодіння. Маючи натуральний характер, господарства посилювали владу місцевих князів і бояр, які, своєю чергою, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.

Велике землеволодіння утворювалося різними способами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їхньою купівлею. Наприкінці XI - у XII ст. набуває поширення практика роздавання земель боярам і дружинникам у спадкове володіння (вотчину) як нагорода за службу князю. Але пізніше, цілком опанувавши підвладні землі та створивши свій апарат управління і дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.

Удільні князі (сучасна реконструкція)

По-четверте, відсутність чіткої системи престолонаслідування.

Спочатку на Русі домінував принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості князівських нащадків зумовило їх прагнення до встановлення «вотчинного» принципу (від батьків до сина). Але в реальному житті відбувалося накладання цих двох принципів. Невизначеність і неврегульованість питання престолонаслідування розхитувало підвалини держави, становило основний зміст міжусобних війн. Центром міжусобної боротьби став Київ, що на той час був не тільки символом, а й засобом влади.

По-п’яте, зміна напрямків основних торговельних шляхів. Так, наприкінці XI ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою Четвертого хрестового походу. Унаслідок цього Київ залишився поза основними торговельними шляхами. Такий стан речей зумовив певний занепад міста. З’являються нові центри торгівлі й торговельні шляхи. Дедалі серйозніше про себе починають заявляти Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк.

По-шосте, постійні напади кочовиків і втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі-України.

Лише половці, за свідченням літописців, здійснили в 1055-1236 рр. 12 великих походів на руські землі. До того ж вони понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях.

Крім того, неодноразово в міжусобній боротьбі брали участь правителі сусідніх держав: Польщі, Угорщини тощо, які були не проти прихопити і частину земель Русі.

Половецький вершник (сучасна реконструкція)

Період політичного дроблення в історії Київської держави є закономірним етапом, що відображає не особливості розвитку руського суспільства, а загальноєвропейські тенденції. Він не передбачає занепад, а навпаки — розвиток окремих регіонів.

У період політичного дроблення на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виокремилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства (останні два в 1199 р. були об’єднані в єдине).

Які причини дроблення Київської держави?

Які особливості роздробленості?

2. Київське князівство

Київське князівство належало до найбільш розвинених в економічному аспекті земель Русі. У літописах згадуються 79 його міст. Головне місто — Київ, яке було політичним, економічним і релігійним центром Русі. Його населення становило близько 50 тис. жителів. Через Київське князівство пролягали Грецький, Соляний і Залозний торговельні шляхи. Основою господарства князівства було орне землеробство.

Київське князівство не перетворилося, на відміну від інших земель, на спадкову вотчину якоїсь із князівських ліній. Упродовж XII - першої половини XIII ст. до нього ставилися як до власності великокнязівського київського престолу і навіть як до спільної спадщини князівського роду.

Боротьба за Київ завжди набувала загальнодержавного масштабу. Лише за одне століття (1146-1246 рр.) київський престол 46 разів переходив від одного князя до іншого.

У 40-х роках XII ст. розгорнулася жорстока боротьба за київський престол між родами Мономаховичів і Ольговичів, а потім між різними гілками Мономаховичів.

Літопис про погром Києва дружиною Андрія Боголюбського (1169 р.)

«І грабували вони два дні увесь город — Поділля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучуючи із мужами їхніми. Діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна без рахунку, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали... і всі святині були забрані. Запалений був навіть монастир Печерський... І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестанні».

• Із якою метою було здійснено такий погром міста? Чому в церквах було забрано ікони, книги, ризи, дзвони, святині?

Під час міжусобиць князі брали собі за союзників чорних клобуків, половців, поляків, литовців та угорців. У такій княжій колотнечі фактичними господарями Києва стали бояри. Вони виганяли або труїли небажаних князів, запрошували на престол того князя, який їм подобався.

Так, зокрема, сталося з володимиро-суздальським князем Юрієм Долгоруким, який тричі захоплював Київ.

Водночас Київ страждав від князівської боротьби. В історію ввійшов страшний погром, заподіяний місту в 1169 р. князем Андрієм Боголюбським (син Юрія Долгорукого), який намагався знищити Київ як столицю-суперницю, натомість піднявши роль свого князівства. Проте місто незабаром відновилося.

Військо Андрія Боголюбського вдирається до Києва. Худ. М. Фартух

Зрештою, київські бояри придумали хитру систему одночасного співправління двох князів із різних княжих родів. Ця система в останній чверті XII ст. забезпечила місту відносний спокій і розвиток. Такими співправителями стали Святослав Всеволодович (належав до роду Ольговичів) (1177-1194 рр.) і Рюрик Ростиславич (належав до роду смоленських Ростиславичів) (1180-1202 рр.). У цьому дуумвіраті першість мав Святослав. Саме він організував далекі походи проти половців 1183, 1185, 1187 рр., які змусили останніх відкочувати до пониззя Сіверського Дінця. По смерті князів Київське князівство знову охопив вир міжусобної боротьби.

Після загибелі в битві з монголами на річці Калка в 1223 р. князя Мстислава Романовича політична роль Києва занепала. Київські князі вже не впливали на перебіг подій. Останнім київським князем був Михайло Всеволодович (1235-1239 рр.), який, дізнавшись про наближення монголів, утік із міста в Угорщину. Напередодні страшної навали місто залишилося без правителя, і його взяв під свою опіку галицько-волинський князь Данило.

Чому в роки дроблення Русі за Київ точилася запекла боротьба між князями? Із якою метою володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський пограбував і спалив Київ?

3. Чернігівське князівство

Чернігівське князівство сформувалося в середині XI ст. Воно простягалося від Дніпра до Десни, а також включало Муромську волость і Тмуторокань. Найбільш розвиненими були землі навколо Чернігова. Більша частина князівства була вкрита лісами. Економічних зв’язків між окремими районами майже не існувало. Серед сорока міст князівства вирізнявся Чернігів — другий після Києва центр Русі.

Борисоглібський собор у Чернігові (сучасний вигляд)

У період свого розквіту в середині XII ст. князівство справляло великий вплив на сусідні землі та навіть претендувало на роль об’єднувача земель Русі. Ольговичі були одним з найвпливовіших княжих родів. Певний час вони володіли і Києвом. Проте протягом XII - першої половини XIII ст. князівство не знало спокою. Часті зміни князів, облоги, пожежі стали звичними для Чернігова.

Найвідомішим чернігівським князем був Михайло Всеволодович (1224-1234 рр.). Він намагався вступити в боротьбу за київський престол. Але в 1234 р. Михайло був змушений тікати з Чернігова, який узяли в облогу війська Данила Галицького. Наступного року він помстився, ставши галицьким князем, а потім останнім перед монгольською навалою — київським. У 1246 р. Михайла стратили у Золотій Орді за відмову поклонитися язичницьким ідолам. Згодом він був канонізований Православною церквою.

Яка особливість Чернігівського князівства у політичному устрої порівняно з іншими удільними князівствами?

4. «Слово о полку Ігоревім»

5. Переяславське князівство

Переяславське князівство як один із трьох осередків формування Русі склалося ще з його розподілу між синами Ярослава Мудрого. На відміну від інших князівств, у XII - першій половині XIII ст. Переяславське князівство не мало політичної самостійності й було цілком залежним від Києва, а згодом — від Суздаля і Чернігова. У ньому, здебільшого, сиділи князі, які претендували на київський престол, або ті, хто отримував це князівство як компенсацію за відмову від претензій на Київ. Територія князівства була порівняно невеликою. На сході й півдні переяславські землі межували зі Степом. Тут розташовувалися опорні пункти оборони від кочовиків: фортеці Воїнь, Лубни, Полтава. Окрім стольного Переяслава, інших великих міст земля не мала.

Пам’ятник Володимиру Глібовичу в Переяславі

Найвизначнішим із переяславських князів був Володимир Глібович — онук Юрія Долгорукого, який правив у 1169-1187 рр. Його головною турботою була боротьба з половецькими ханами Кобяком і Кончаком. Після невдалого походу 1185 р. Новгород-сіверського князя Ігоря проти кочовиків Переяславське князівство опинилось у вкрай тяжкому становищі. У 1186 р. половці обступили місто. У такій скруті Володимир зміг розгромити половців під стінами міста, а наступного року разом з іншими князями відігнати їх далеко від Русі. Проте під час походу 1187 р. він застудився і невдовзі помер. Саме в оповіді про смерть цього князя літописець ужив стосовно земель Південної Русі назву «Україна»: «І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато постогнала». Це — найдавніша згадка назви «Україна» в писемних джерелах. Другу згадку про Україну цей же літописець подає під 1213 р., розповідаючи, що князь Данило [Галицький] «прийняв Верестій, і Угровеськ, і Верещин, і Столп’є, Комов, і всю Україну».

З діяльністю якого князя пов’язано першу згадку назви земель Південної Русі «Україна»?

6. Галицьке князівство

Галицьке князівство сформувалося на землях, які були заселені хорватами, частково тиверцями та уличами, й увійшли до складу Київської держави за правління Володимира Великого. Вони мали вдале розташування, будучи недосяжними для нападів кочовиків зі Степу. Ці землі були густозаселені та господарська розвинені, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу. Крім того, в Галичині містилися значні родовища солі, яким забезпечувалися вся Київська держава та сусідні держави.

Ще до входження до складу Русі в Галичині існувало державне утворення хорватів, сформувалася власна владна верхівка, яка стала основою для майбутнього багатого й могутнього боярства.

Після смерті Ярослава Мудрого в Галичині формувалася власна династія, родоначальником якої став онук Ярослава — тмутороканський князь Ростислав Володимирович. Його сини Рюрик, Володар і Василько в 1084 р., діючи спільно і спираючись на підтримку місцевих бояр, самочинно проголосили себе князями в цих землях. Вони заснували три удільні князівства. Спроби великого київського князя вигнати їх звідти не мали успіху, і тоді на Любецькому з’їзді було визнано їхнє право на ці землі як на вотчину.

Галицькі бояри (сучасна реконструкція)

Замок у Галичі (сучасний вигляд)

По смерті братів між їхніми нащадками спалахнула міжусобна війна, перемогу в якій здобув Володимир Володарович на прізвисько Володимирко (1124-1152 рр.). Він у 1141 р. об’єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі та відстояв у боротьбі з Києвом його незалежність. Проте в останньому бою Володимирко загинув.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часів правління сина Володимирка Ярослава (1152-1187 рр.). Йому відразу, як і батькові, довелося відстоювати своє право на княжіння в боротьбі з київським князем (згодом волинським) Ізяславом Мстиславичем. У битві поблизу Теребовлі молодий Ярослав здобув перемогу.

Ярослав Осмомисл. Скульптурна реконструкція за черепом. Автор С. Горбенко

Маючи великий талант державного діяча, Ярослав, уміло застосовуючи і дипломатію, і силу, домагався свого. За часів його правління до Галицького князівства були приєднані землі аж до пониззя Дунаю, що відкривало нові торговельні шляхи по Дністру й Дунаю та сприяло розвитку міст князівства. Ярослав установив дружні відносини з Польщею та Угорщиною, вів боротьбу з половцями, будував укріплені міста на кордонах Галицької землі. Станом на середину 80-х років XII ст. Ярослав, якого прозвали Осмомислом (тобто багатодумним), став найвпливовішим князем на Русі.

Найскладнішою проблемою для князя була постійна боротьба з боярством, яке не хотіло погодитися з утратою свого домінуючого впливу. У цій боротьбі Ярослав так і не досяг бажаного успіху.

Бояри тягнуть Настаську на вогнище. Худ. К. Лебедев

У 1171 р. бояри спалили на вогнищі коханку князя, бояриню Настаську з половецького роду Чагрів, оголосивши її відьмою, і повернули до Галича законну дружину князя Ольгу, яка з частиною бояр переховувалась у Польщі. Хоча князь змирився з ситуацією, лад у сім’ї так і не настав. Ольга знову покинула Галич. Помираючи, Ярослав заповів, щоб його позашлюбний син Олег, більш здібний до державної справи, успадкував владу в Галичі, а Ольжиного сина відправив в уділ у Перемишль.

Робота з історичними джерелами

Про Ярослава Осмомисла (Зі «Слова о полку Ігоревім»)

Чому боярство Галицької землі сформувалось як міцний стан?

7. Волинське князівство

Останнім серед удільних князівств сформувалося Волинське. Воно розташовувалося на землях волинян. Ще до входження цих територій до складу Русі тут існував могутній дулібський союз племен, який загинув у боротьбі з аварами.

Волинські землі київські князі вважали своєю вотчиною і не бажали віддавати у спадкове володіння будь-якій князівській лінії. Унаслідок цього до середини XII ст. Волинь не мала власної династії: вона або безпосередньо управлялася з Києва, або ж волинський престол займали ставленики київських князів. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич 1136-1142, 1146-1154 рр.

Волинський вершник (сучасна реконструкція)

Що відмінного в озброєнні та обладунках у зображеного вершника з європейським рицарем?

Його син Мстислав Ізяславич (1154-1170 рр.), а також онук Роман Мстиславич (1170-1205 рр.) перетворили князівство на одне з найвпливовіших. Волинське князівство стало центром об’єднання Південно-Західної Русі.

Роман Мстиславич приймає папських послів. Худ. Н. Неврев

Місто Володимир-Волинський (реконструкція)

Чому Волинське князівство утворилося пізніше за інші князівства на українських землях?

ВИСНОВКИ

У другій половині XII - на початку XIII ст. відбувся остаточний розпад Русі на окремі князівства, які, своєю чергою, поділялися на уділи. На південноруських землях постали Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське і Галицьке князівства. Усі вони мали певні відмінності у своєму розвитку і різну подальшу історичну долю. Певний час зберігався авторитет Києва як політичного центру Русі. Але постійна боротьба за нього між князями призвела до його занепаду і, відповідно, зміцнення регіональних центрів. У кожному утвердилася власна княжа династія, але всі походили від Рюрика, тобто були родичами.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Які причини жорстокої міжусобної боротьби між князями у другій половині XII — на початку XIII ст.?
• 2. Назвіть імена наймогутніших князів другої половини XII — першої половини XIII ст.
• 3. Під яким роком в історичних джерелах уперше згадується назва «Україна»?
• 4. Укажіть важливі епізоди політичної історії Київського, Чернігово-Сіверського і Переяславського, Галицького і Волинського князівств. Визначте наслідки цих подій для удільних князівств. Відповідь оформіть у вигляді таблиці.
• 5. Питання для дискусії. Чи призвела поява самостійних князівств до припинення існування Київської держави? Свою відповідь обґрунтуйте.
• 6. Яку роль відіграло боярство у становленні незалежного Галицького князівства? А яку роль у його розвитку?
• 7. Обговоріть у групах. З’ясуйте позитивні п негативні сторони роздробленості для розвитку Русі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 7 клас Сорочинська, Гісем 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)