Слава про Романа Мстиславовича сягала зарубіжних країн. Він допомагав краківському князю Лешку І Білому в протиборстві зі старшими родичами. Ще в 1195 році в жорстокій битві поблизу річки Мозгава зазнав важкого поранення. Надалі ж утручався в польські справи не менше і таки впливав на збереження посад за своїми союзниками. Підтримував також дружні відносини з Угорським королівством, а Візантійській імперії двічі надав значущу допомогу.

Завершального року XII століття підняли повстання болгари, які намагалися позбавитися ромейського панування. Для цього вони уклали союз із половцями. Щоби не допустити їхнього об’єднання, волинський і галицький князь рушив у Степ, де завдав кочовикам відчутних утрат. За свідченням хроніста Нікіти Хоніата, у 1200 році Константинополь було врятовано лише завдяки «Богом призваній фаланзі» руського самодержця. Того самого року він уклав угоду з Візантією, скріпивши її одруженням із донькою василевса Єфросинією. У цій сім’ї з’явилися на світ Данило — майбутній король Русі — та Василько — його молодший брат і вірний помічник. Близько 1203—1204 років Роман здійснив другий успішний похід проти половців, який викликав захоплення літописця: «Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх, як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха». Навіть половецькі жінки лякали своїх дітей відважним і рішучим русом.

Цікавий сюжет оповіли європейські хроністи. У 1204 році військо хрестоносців взяло штурмом Константинополь. На певний період Візантія перестала існувати, імператор Алексій III Ангел утік. Припускають, що він міг шукати притулку на теренах Русі, повторюючи той шлях, який торував до двору Ярослава Осмомисла утікач-попередник — Андронік І Комнін. Принаймні звернення до князя Романа як до неодноразового оборонця обділених візантійців виглядало б непоганим задумом.

На жаль, життя великого володаря раптово обірвалося на піку популярності. Ця трагедія сталася влітку 1205 року біля містечка Завихост (тепер у південно-західній Польщі). За деякими свідченнями, Роман Мстиславович вів своє військо до Німеччини, на зустріч із Філіпом Швабським. Маршрут пролягав через землі Лєшка І Білого, який був його родичем та другом. Несподівано між ними розгорівся конфлікт. Галицько-волинський князь повівся необережно і, можливо, від’їхав на полювання з кількома боярами. Його оточили поляки. У сутичці він загинув. Опісля винуватець не міг пояснити причини суперечки і розкаювався у скоєному! Поблизу того сумного «вбивчого» місця він заснував монастир, де згодом абатисою (настоятелькою) стала його донька Соломея, потім проголошена Святою. Насправді «самодержець Русі» мав чимало недоброзичливців серед галицьких бояр. Можливо, саме вони доклалися до загадкової смерті невгодного їм можновладця.

Таємниця загибелі князя досі остаточно не з’ясована. Однак факт залишається фактом: у розквіті сил його не стало. Здавалося, що через відсутність дорослих спадкоємців Галицько-Волинська держава пірне в морок роздробленості й розпадеться. Крім того, князівську родину почали переслідувати нові й нові випробування. Княгині та її хлопчакам довелося рятуватися втечею.

Утворення Галицько-Волинської держави — найбільший здобуток князя Романа Мстиславовича. Йому, на жаль, не судилося правити довго. Сини — Данило і Василько — опинилися на роздоріжжі галицько-волинського політичного протистояння. Але саме вони за підтримки матері Єфросинії-Анни та вірних побратимів не лише повернули батьківську спадщину, а й створили і розбудували Руське Королівство, навіки вкарбувавши свої імена на скрижалях історії.

Розв’яжи хронологічну задачу. У 1205 році літописець записав: «По смерті ж великого князя Романа <...> велика смута настала в землі Руській. Зосталися ж два сини його: один, [Данило], чотирьох літ, а другий, [Василько], двох літ». Коли народилися княжичі?