§ 1. УКРАЇНА НА МЕЖІ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ

Поміркуйте, чому люди займають у суспільстві різне становище. Завдяки яким характерним рисам вони мають посідати найвищі місця в суспільстві ?

1. Політичне становище, українські землі в першій половині XVI ст.

У першій половині XVI ст. українські землі, які нині утворюють Українську державу, входили до складу різних держав і перебували в різному становищі. Більшість українських земель — Волинь, Полісся, Київщина, Східне Поділля — входили до складу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Провідну роль тут відігравали великі землевласники, нащадки давніх княжих династій: Острозькі, Збаразькі, Вишневецькі, Четвертинські та ін. Вони обіймали найвищі посади в уряді великого князя та воєвод. Це давало змогу їм зберігати давні українські державні традиції та культуру.

У складних умовах перебувала Сіверщина. Знаходячись на порубіжжі Великого князівства Литовського та Московії, вона часто потрапляла в епіцентр їхнього суперництва, переходила з рук у руки й зазнавала важких людських втрат і розорення господарства.

Ряд земель на той час повністю перебували під чужою державною владою. Галичина й Західне Поділля входили до складу Польщі. Місцева руська шляхта перебувала під владою польського короля та його намісників. Протягом першої половини XVI ст. руські шляхтичі втрачали залишки старих державницьких традицій, проте ще усвідомлювали належність до «руського племені», плекали любов до «милої Русі й старожитнього нашого народу руського».

Закарпаття залишалося під владою угорського володаря — трансільванського князя. Буковина перебувала під зверхністю молдовського господаря. Обидва володарі були васалами турецького султана. Зрозуміло, що чужі держави не дбали про інтереси та самобутність українців.

Герб князів Острозьких. XIV ст.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XV — у першій половині XVI ст.

Кримський півострів, заселений переважно кримськими татарами, і степові території Північного Причорномор’я між нижніми течіями річок Дністра та Дону, де кочували ногайські орди, входили до складу Кримського ханства, що теж перебувало у васальній залежності від турецького султана.

Південне узбережжя Криму, території князівства Феодоро, м. Керч з околицями й узбережжям Керченської протоки ще в останній чверті XV ст. були включені до складу Османської імперії як провінції з центром у м. Кафі (Кефе). Османам належали й причорноморські степи між нижніми течіями річок Дніпра та Дунаю.

Значні території сучасної України знаходилися в смузі Великого Кордону — території, що розмежовувала християнський та мусульманський світи. Тут протягом XVI ст. формувалася й міцніла окрема територія козацької України. За допомогою шаблі й плуга її творили в родючих південних степах вільні люди — козаки. Вони не визнавали над собою нічиєї влади. Своє життя облаштовували за допомогою «козацького порядку» і «козацького присуду».

Вільно живучи, обробляючи й захищаючи свої землі, козацтво своїм існуванням засвідчило, що українці можуть успішно господарювати без феодалів і здатні підтримувати суспільний порядок без чужоземних суддів і урядовців.

2. Соціальна структура суспільства (магнати, шляхта, духовенство, містяни, селяни)

Привілейовані верстви українського суспільства. Українське суспільство XVI ст. нагадувало піраміду. Її верхню частину утворювала шляхта. Вона поділялася на дрібну, середню та велику.

На вершині піраміди перебували князі — нащадки давніх князівських династій. Вони обіймали найвищі урядові посади, входили до складу великокняжої ради, воювали під власними хоругвами (прапорами), очолюючи власне військо. У своїх володіннях князі збирали податки, чинили княжий суд. Вони підлягали лише суду великого князя.

Другу сходинку піраміди утворювали пани — нащадки колишніх бояр. Вони володіли спадковими землями — вотчинами й за багатствами змагалися з князями. До найвідоміших панських родин належали: Боговитини, Монтовти, Семашки, Сенюти та ін.

Найвпливовіші та найбагатші князі й пани отримали загальну назву магнати.

Шляхта — привілейований стан землевласників, який вирішував суспільні справи та захищав суспільство від ворогів.

Магнат (від латин. magnatus — багата, знатна людина) — великий землевласник, представник родової і багатої шляхти.

М. Щепанчик. В.-К. Острозький. XVII ст.

Яскравим представником української суспільної верхівки був князь Василь-Костянтин Острозький (1526-1608) — син великого гетьмана литовського Костянтина Острозького й Олександри Слуцької, племінниці останнього київського князя Семена Олельковича.

З 1540-х років став називатися іменем Костянтин, на знак пошани до свого батька — видатного полководця.

Василь-Костянтин Острозький був одним із найвпливовіших магнатів свого часу. Розмірами своїх маєтків поступався тільки королю Польщі. Лише на Волині йому належала третина поселень. Князь за потреби міг виставити 15-20-тисячне військо. При княжому дворі щороку навчалися лицарської справи майже 2 тис. молодих православних шляхтичів.

1559 р. В.-К. Острозький став київським воєводою.

На цій посаді перебував майже 50 років, до смерті. Він очолював боротьбу з татарами на південно-східних кордонах українських земель, активно залучав до боротьби козацькі загони. Був учасником одного з воєнних походів на Москву. Однак, на відміну від батька, увійшов у історію завдяки меценатству та просвітницькій діяльності.

Князь був різнобічно освіченою людиною, володів кількома мовами, добре розумівся на питаннях православного, католицького та протестантського богослов’я. Активно підтримуючи православ’я, він поважав віру інших конфесій. Тому давав гроші й на спорудження у своїх володіннях костьолу, мечеті та синагоги. Підтримував видання антиуніатських творів Герасима Смотрицького, Клірика Острозького, Дем’яна Наливайка та ін.

Князь усвідомлював значення науки, просвітництва та друкарства. На власні кошти він заснував у Острозі перший в У країні та Східній Європі вищий навчальний заклад європейського типу — Острозьку академію, започаткував школи в Києві, Турові, Володимирі-Волинському. Улаштував при академії друкарню, де була надрукована Острозька Біблія (1581).

Похований В.-К. Острозький у м. Острозі в Богоявленському замковому храмі.

Історичний факт

Поряд из відповідальними магнатами вистачало й егоїстичних. Особливою зухвалістю відзначався в той час магнат Самуїл Лащ. Він «уславився» жорстокістю до селян, зневагою до дрібних шляхтичів. За вчинені злочини й порушення його 236 разів засуджували до заслання. Але жоден із вироків суду так і не був виконаний, адже на його боці була сила й підтримка ще могутніших «королев’ят». Лащ знахабнів настільки, що спеціально для відвідин королівського двору наказав обшити свій верхній одяг отриманими судовими вироками.

З часом магнати переходили в католицьку віру й спольщувалися. Що швидше вони багатіли, то менше рахувалися з королівською владою, не визнавали жодних законів і судів. У залежність до них потрапили всі групи населення, у тому числі й шляхта. Чинячи свавілля, вони тішилися повною безкарністю й пихато заявляли: «Польща непорядком тримається».

Основну частину панівної верхівки утворювала середня та дрібна шляхта. Більшість її представників походили від дружинників, дрібних чи збіднілих бояр Київської держави. Шляхтичі мали право носити зброю, успадковувати маєтки батьків. Однак у Великому князівстві Литовському вони мали менше прав, ніж бояри в Русі чи шляхтичі в Польщі. Великий князь міг відібрати маєток, якщо шляхтич відмовлявся від військової служби, участі в будуванні замків, мостів, постачанні для війська запряжених підвод, сплати податків.

Панівне становище щодо народу шляхтичі закріпили в Литовських статутах. Вони мали право обирати й бути обраними до складу органів місцевого управління; обирати послів на сейм (шляхетський парламент). Шляхтичі вільно виїздили за кордон «для набуття ліпшого щастя або задля лицарських учинків». їх не можна було заарештувати чи позбавити маєтку без рішення суду. Шляхтичі мали право судити своїх підданих, що дуже виразно вказувало на їхнє панівне становище.

Духовенство. Важливу роль та особливе місце в українському суспільстві відігравало духовенство, яке становило окрему суспільну верству населення. У XIV-XVI ст. до нього належала майже десята частина населення. Його завданням була молитва за паству й поширення освіти. Духовенство поділялося на дві категорії: «біле» (парафіяльні священики, які не давали обітниці безшлюбності) і «чорне» (ченці й високі духовні ієрархи). Українське суспільство, утративши власну державність, сприймало церкву не тільки як духовного наставника, а й як гаранта збереження національної самобутності й осердя громадського життя.

Непривілейовані верстви. Як окрема суспільна верства жило міщанство. Його верхівку утворювали патриціат — багаті купці, цехові майстри та бюргерство — середні та дрібні крамарі, підмайстри, інші заможні міщани. Представники патриціату й бюргерства посідали головні посади в міському господарстві, управлінні, відігравали провідну роль у громадському житті.

На найнижчому щаблі міського життя знаходилися плебеї (плебс) - учні ремісників, ремісники-партачі, наймити, челядники та ін. Міщани залежних від феодалів міст платили грошові й натуральні податки, працювали на панських ланах, ремонтували дороги й мости, чистили стави, будували греблі тощо.

Такі великі міста, як Київ, Львів, Луцьк, мали право на самоврядування — магдебурзьке право. В українських містах XVI ст., що перебували під владою Польщі, становище українців різко погіршувалося. Винятком був Кам’янець-Подільський, де на рівних діяли три громади: українська, польська й вірменська. Незважаючи на те, що розвиток міст гальмувався державною владою та феодальною аристократією, ускладнювався національно-релігійним протистоянням, містяни перебували в кращому становищі, ніж селяни.

Магдебурзьке право — система середньовічного міського права, що юридично закріпила права та свободи громадян, їхнє право на самоуправління.

Святковий одяг українських селян XV-XVII ст. Реконструкція

Основою й найнижчим станом соціальної піраміди було селянство. Щоб успішно вести господарство, 5-10 димів-хат об’єднувалися у дворище. Кілька чи кільканадцять дворищ утворювали сільську громаду. Вона обирала старшого — війта (або старця, тивуна чи отамана). Громада мала свої спільні ліси, пасовиська, сіножаті й рибні озера, орні землі (розподілялися між дворищами). Вона платила податки, виконувала повинності, утримувала церкву та священика.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА XVI ст.

• Поміркуйте, де в цій схемі можна було б розмістити мешканців слобід.

Протягом XVI ст. магнати й шляхтичі організовували міцні господарства. Вони захоплювали землі громад, а селян примушували відбувати панщину та сплачувати все більші податки. Зростало число кріпаків. Остаточно кріпацтво було утверджене артикулами польського короля Генріха Валуа (1573) і Третім Литовським статутом1 (1588). Відповідно до них, тривалість панщини визначав пан; селянин не розпоряджався своїм майном, насамперед землею; шляхтич мав право карати його за непослух на смерть; утікачів розшукували протягом 20 років.

1 Перший Литовський статут затвердив у 1522 р. польський король Сигізмунд І; Другий Литовський статут у 1569 р. прийняв Люблінський сейм.

Становище селян у різних регіонах було неоднаковим. У Галичині панщина досягала 5-6 днів на тиждень, на Київщині - 1-3 дні, але не від диму, а від дворища.

У центральних і південно-східних районах Київщини й Брацлавщини землероби перебували під постійною загрозою татарських набігів. Тому панщини не відбували. За її відсутність селяни платили власного кров’ю, а нерідко й життям.

Селяни-новопоселенці користувалися слободами1 й на цей час звільнялися від усіх повинностей.

1 Слобода — поселення, яке певний час користувалося правом звільнення від податків.

Завдання та запитання

1. До складу яких держав входили українські землі наприкінці XVI ст.? Знайдіть ці держави на мапі.

2. Користуючись схемою (с. 13), дайте характеристику соціальної структури українського суспільства XVI ст.

3. Скориставшись словником підручника, пригадайте визначення понять «шляхта», «магнат», «міський патриціат», «бюргерство», «плебс».

4. Невелика частина шляхти в XVI ст. мала назву «пани хоруговні». Кого саме так називали?

5. Опишіть історичний портрет князя В.-К. Острозького.

6. Селян XVI ст. розділяли на «похожих» і «непохожих» (назви утворено від слова «ходити»). Яку вагому ознаку становища селянства відображали такі назви?

7. Уявіть себе селянином, якому загрожує покріпачення. Ваші дії? Поміркуйте, з яких причин селяни все-таки погоджувалися стати кріпаками.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно