§ 29. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ. КУЛЬТУРА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.

За цим параграфом ви зможете:

• визначати, як була підпорядкована Українська православна церква московському патріархові;

• з’ясувати особливості розвитку української культури наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.;

• дізнатися про основні здобутки української культури цієї доби;

• дізнатися про видатних представників української культури.

1. Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату

 

Від часу прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не полишав спроб підпорядкувати Українську православну церкву владі московського патріарха. Це дало б змогу не тільки політично, а й через душі вірних контролювати Україну. Крім того, впала б ще одна підпора української державності. Попри всі намагання здійснити цей акт, українське духівництво противилося йому, розуміючи, що воно фактично втратить існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський митрополит Йосип Тукальський, який усіляко підтримував гетьмана П. Дорошенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання підпорядкувати Київську митрополію. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріархові Якову царську грамоту із пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита і відрядити його на висвячення до Москви. У липні 1685 р. скликаний Собор обирає митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк Четвертинський). Він виїхав до Москви, де у грудні 1685 р. отримав дозвіл на митрополію. Гедеон офіційно отримав титул «митрополит Київський, Галицький і Малия Росії», а традиційна частина титулу Київських митрополитів — «і всія Росії» — вилучається. Тим часом московські дипломати залагоджували цю справу у Стамбулі (Константинополі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро обдарувавши константинопольського патріарха Діонісія, Московія у 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії Московському патріархату.

Митрополит Гедеон

Ця акція стала для Української православної церкви катастрофою. Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відокремлення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріархові. Однак найголовнішим було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність, а московський уряд отримав вагомий чинник впливу на душі українців.

Коли Київська православна митрополія потрапила у підпорядкування московського патріарха?

2. Особливості розвитку культури

Українська культура наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст. розвивалася у суперечливих умовах. Так, з одного боку, створення власної держави, підтримка культури з боку гетьманів, загальне національне піднесення сприяли розвиткові української культури, а з другого — її розвиток гальмувався заходами царської влади та поступовим занепадом держави. У 20-ті рр. XVIII ст. в Україні прокотилася перша хвиля зросійщення. Проте у цей період ще переважали тенденції, що зумовили розквіт української культури.

Культура цього періоду ґрунтувалася на двох основах: попередньому розвиткові української культури та впливу західноєвропейського бароко.

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу вченим-мистецтвознавцям стверджувати про існування «українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періоду почала швидко набувати світських рис.

На характер культури цього періоду мали вплив і зміни у соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно розвинутого населення становили вже не шляхтичі и духівництво, а козаки, козацька старшина, міщани. Це зумовило розширення підґрунтя, на якому розвивалася українська культура.

Успенський собор Києво-Печерської лаври (сучасний вигляд)

Який стиль домінував у мистецтві на українських землях наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.?

3. Освіта і книговидання в Україні. Києво-Могилянська академія

Наприкінці XVII ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Могилянського колегіуму. Вони навчали читати, писати, рахувати, співати. Поширеним було й домашнє навчання.

Саме в цей період у Гетьманщині виникла й набула поширення форма навчання і здобуття професійних знань при канцеляріях, де виконували різні доручення й водночас навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерною була професійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку освіту здобували й козацькі діти у січовій школі на Запорожжі, де готували канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів тощо.

Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1726 р.), Переяславський (1738 р.). Останній цілеспрямовано займався підготовкою духівництва для православних парафій Правобережжя. Значним освітнім центром став Харківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія і геодезія.

У колегіумах викладали старослов’янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов’я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (астрономію), музику.

На Правобережжі та західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам’янецький, Львівський, Перемишльський та інші.

Вищу освіту на українських землях здобували у Києво-Могилянському колегіумі (1632 р.) та Львівському університеті (1661 р.).

Києво-Могилянський колегіум за організаційною структурою відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. У 1694 р. після тривалих клопотань колегіум одержав царську грамоту на самоврядування. За грамотою Петра І від 1701 р. він був перетворений на академію як вищий навчальний заклад. У 1709 р. тут навчалося близько 2 тис. студентів. Проте вже за декілька років через обмеження і занепад академії їхня кількість скоротилася до 165 осіб.

Харківський колегіум (кін. XVIII ст.)

Головний корпус Києво-Могилянського колегіуму

Друкарня Києво-Печерської лаври

Як було організовано навчання у Києво-Могилянській академії?

Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкарнею в Україні із 13 існуючих була друкарня Києво-Печерської лаври. Серед виданих нею книг відома, зокрема, «Іфіка ієрополітика» (1712 р.), у якій пояснювалися норми поведінки. Видавали релігійні трактати, букварі та інші книги.

На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки. Вагомий внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні.

Прикметною рисою книгодрукування, попри заборони Синоду російської православної церкви, стало зростання друку світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зробив книжки більш доступними для широкого кола читачів.

Які найбільші друкарні діяли на українських землях наприкінці XVII —у першій половині XVIII ст.?

4. Розвиток природничих наук

У XVII-XVIII ст. на українських землях, як і в інших країнах Європи, починає швидко розвиватися наука. Особливістю науки в Україні було те, що, на відміну від Європи, де вона долала сильний опір церкви, тут її представниками здебільшого були церковні діячі, іноді вищі ієрархи. Так, Феофан Прокопович навіть виголосив спеціальну промову перед студентами і професорами Києво-Могилянської академії «Про заслуги й користь фізики».

Тому видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема, Й. Галятовський намагався розкрити причини таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Є. Славинецький здійснив переклад слов’янською мовою посібника з астрономії Везалія «Космографія», яку вивчали у медичних колегіумах. У 1707-1708 рр. Ф. Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для Києво-Могилянської академії. Будучи одним із наближених до царя Петра І, Ф. Прокопович сформувлював ідею створення Російської імперії.

Феофан Прокопович

У XVIII ст. набувають поширення медичні знання. З’явилася низка лікарів-українців, які отримали вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, М. Кружень, П. Погорецький та інші. У 1707 р. у м. Лубни відкрилася перша в Україні польова аптека.

Які галузі наук отримали розвиток на українських землях?

5. Розвиток літератури

Із другої половини XVII ст. розпочався період піднесення літературної творчості. Для літератури цього періоду прикметними були такі риси:

• зберігався зв’язок літератури з релігійним світоглядом;

• мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;

• усе виразніше виявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;

• головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також на її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.

Друга половина XVII ст. — це період розквіту української літератури стилю бароко.

Найяскравіше барокові риси виявляються в поезії. Вірші цієї доби різноманітні: від громадсько-політичних до ліричних.

Громадсько-політична поезія пов’язана з Національно-визвольною війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. У цих творах змальовано історичні події, подано їх аналіз. Відомі такі твори: «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому от народа малоросійського» тощо.

Основоположниками релігійно-філософської поезії були представники духівництва — Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші. У творах цих авторів порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напряму найбільше виявляється стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, ускладнені асоціації, натуралістичність деталей. Найбільшу поему (23 тис. рядків) на релігійну тематику написав І. Максимович «Богородице Діво».

У руслі бароко розвивалася і панегірична поезія.

Найвідомішими її представниками були І. Величковський та Л. Баранович.

Великою популярністю користувалися епіграми.

Серед найкращих епіграфістів були Л. Баранович, І. Величковський, Д. Братковський, К. Зиновіїв.

В епіграмах часто перепліталися релігійно-філософські та побутові сюжети.

Фігурні вірші

Лазар Баранович

Найкращі зразки ліричної поезії написані С. Климковським, І. Бачинським, Д. Левицьким, І. Мазепою, Л. Барановичем. Жанрово ця поезія дуже різноманітна — це і опис соціально-побутових явищ, і опис природи, і любовні елегії. Вона наповнена народними образами та символами.

Значної популярності набула й сатирична віршована література. У рукописних збірках поширювалися вірші К. Зиновієва (370 віршів) та І. Некрашевича («Ярмарок», Сповідь»). У них відтворювалися колоритні побутові сцени, висміювали вади суспільства, прославляли чесну працю хлібороба і ремісника.

Які жанри характеризують розвиток української поезії?

Серед прозової літератури найбільше виокремлюють полемічну богословську. Серед найвидатніших полемічних творів — «Фундаменти», «Бесіда» И. Галятовського, «Нова міра старої віри» Л. Барановича, «Навіти» анонімного автора.

До богословської літератури належать і проповіді. їхні автори використовують багато художніх прийомів, вдаються до порівнянь, алегорій, метафор тощо. Найвизначнішими його творами були «Б істинній вірі», «Мир з богом людині» І. Гізеля, «Меч духовний» Л. Барановича і «Труби словес проповідних». Крім того, проповідями уславилися Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші.

Продовжує розвиватися й агіографічний жанр (опис житій святих). Найвидатнішою пам’яткою цього жанру є чотиритомна збірка житій святих Д. Туптала.

Від середини XVII ст. у літературі набув поширення жанр езопівської байки. Її вивчали в школах, розповсюджували в рукописних збірках. Згодом ці байки сприяли формуванню нової української літератури.

Великий пласт літературного доробку складає історична література. Зокрема, варто виокремити «Синопсис»— короткий нарис історії України та Московії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. (автор невідомий).

У XVIII ст. в українському суспільстві викликали зацікавлення подіями Національно-визвольної війни. У 1702 р. з’явився перший такий твір — «Літопис Самовидця», створений одним із діячів доби Руїни Р. Ракушкою-Романовським. Найпопулярнішими творами стали праці С. Величка і Г. Граб’янки. У XIX ст. їхні твори називали літописами, хоча насправді це були типові історичні твори XVIII ст., написані у бароковому стилі.

Сторінка «Синопсису»

У своїх творах «Сказання про козацьку війну з поляками» та «Повість літописна про малоросійські та частково інші події» С. Величко докладно описав події української історії від 1648 до 1700 рр.

У 1710 р. Г. Граб’янка написав твір «Дійствія презільної брані» («Події визначної війни»), у якому основну увагу приділив висвітленню подій Національно-визвольної війни. Він мав велику популярність серед козацької старшини і поширювався у рукописних списках. Г. Граб’янка наголошував на винятковості козацького стану і доводив історичність права на власну державність.

6. Архітектура

Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, події Руїни, народні повстання, війни Росії, Речі Посполитої з турками, татарами, шведами зумовили бурхливий розвиток фортифікаційного будівництва. Не було такого міста, містечка, яке б не мало оборонних споруд із валів, ровів, дерев’яних або кам’яних стін, ланцюгових мостів, башт тощо. Розвиток артилерії зумовив і зміни у фортифікації. Домінуючими стають укріплення бастіонного типу, які зводять навіть навколо старих фортець і замків у Кам’янці-Подільському, Хотині, Львові, Ужгороді тощо.

З другої половини XVII ст. нове піднесення переживає монументальне будівництво, яке розвивалося на міцному фундаменті багатовікової української культури й увібрало кращі досягнення європейського мистецтва. На українському ґрунті воно поширювалося за двома напрямками: українізація західноєвропейського бароко і барокізація, надання барокового вигляду українській архітектурній традиції. Як наслідок, мистецтвознавці твердять про існування українського (козацького) бароко, що має свої специфічні риси.

Для архітектури бароко були характерні риси урочистої піднесеності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих композицій, декоративної насиченості та вишуканості.

Які основні риси архітектурного бароко?

Покровський собор у Харкові

Велика лаврська дзвіниця (архітектор Й. Шеделя)

Дзвіниця. Софійського собору в Києві

Будинок Кочубея в Батурині (сучасний вигляд)

Будинок Мазепи в Києві (тепер Музей гетьманства)

Архітектура бароко насамперед вплинула на оздоблення старовинних храмів, які, зберігаючи попередню структуру, отримали новий декор — вишукані декоративні фронтони, обрамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, ступінчасті дахи. Після реконструкції бароковий вигляд отримали Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові. У такому бароковому вигляді ці храми існують і сьогодні.

Більшість барокових споруд в Україні були збудовані за часів гетьманства І. Мазепи або його коштом. До найкращих барокових ансамблів культового призначення належать і Миколаївський собор у Ніжині (1668), Троїцький собор Густинського монастиря (1671), Спасо-Преображенський собор в Ізюмі (1684), Преображенський собор Мгарського монастиря під Лубнами (1684), Покровська церква у Харкові (1689), Троїцький собор у Чернігові (1679-1695), Всесвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври (1696-1698), собори Братського та Миколаївського монастирів у Києві (1690-ті роки), Юр’ївський собор Видубицького монастиря у Києві (1696-1701), церква Катерини в Чернігові (1716), Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1734), костел домініканців у Львові (1745-1749) та інші. До цього переліку можна додати дзвіницю Софії Київської.

Крім церковного зодчества, розгортається і світське кам’яне будівництво. Зводяться трапезні, колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Серед цих споруд треба відзначити корпус Київської академії, келії Києво-Печерської лаври, Троїцького і Єлецького монастирів у Чернігові, будинок Кочубея в Батурині.

Проте основним будівельним матеріалом залишається дерево. До наших днів збереглося чимало дерев’яних храмів, особливо у Прикарпатті, Буковині та на Закарпатті.

1. Які можна визначити спільні риси зображених будівель? 2. Назвіть архітектурні пам’ятки у стилі бароко. 3. Використовуючи додаткову літературу, складіть опис однієї з археологічних пам’яток тогочасної доби.

Козак Мамай

7. Образотворче мистецтво

Від другої половини XVII ст. український живопис швидко відходить від церковних канонів. У ньому починає переважати зображення реальних людей і подій. Домінуючим у творчості митців цього періоду був вплив мистецького стилю бароко.

У монументальному живописі яскраво виявлялися народні традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей з народу, краєвиди в оздобленні церкви Св. Юра у Дрогобичі, а також у розписах дерев’яних храмів на Закарпатті. У Софії Київській створені нові розписи з використанням сюжетів, що показували боротьбу з татарами та поляками. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври була написана ціла портретна галерея української знаті тієї доби.

Творчість народних майстрів яскраво відображена в картинах «Страшного Суду». Визначним явищем стало звернення до образів козака-бандуриста — оборонця Батьківщини («Козак Мамай»), а також селянина-повстанця.

На замовлення магнатів монументальними розписами прикрашалися палаци, замки і костели. Такими розписами прикрашений палац Конецпольського у Підгірцях, палац Собеського у Жовкві, костел монастиря єзуїтів у Львові.

Продовжував розвиватися іконопис. Проте на іконах поряд із біблійними стали зображати реальних персонажів — гетьманів, старшин, рядових козаків, міщан на тлі реальних інтер’єрів тогочасної доби. Так, на одній з найвідоміших лівобережних ікон другої половини XVII ст. — «Воздвижения Хреста» — зображені не лише церковні діячі, а й міщани, козаки, студенти, селяни.

Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність художнього осередку в Жовкві. Серед представників цієї школи можна назвати імена І. Рутковича (1667-1707) та Й. Кондзелевича (1667-1740).

Найвідомішими творами І. Рутковича є іконостаси храмів у Жовкві, Волі-Деревлянській, Волі-Висоцкій, Скваряві-Новій. Й. Кондзелевич створив іконостаси для Скита Минявського (тепер експонується у Львівському національному музеї), Білостоцького та Загородського монастирів.

До плеяди жовквівських митців належать також Ю. Шиманович, М. Альтамонте, В. Петрович.

Ікона Архангела Михаїла з іконостасу церкви Різдва Христового в м. Жовква (робота І. Рутковича)

Ікона Успіння Богородиці з іконостасу церкви Воздвижения Чесного Христа монастиря Скит Минявський (робота Й. Кондзелевича)

Києво-Печерський патерик

У цей період набув розвитку український портретний живопис, особливо популярний у середовищі шляхти і козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. він ще зберігав тісний зв’язок з іконописом. Були створені монументальні портрети Б. Хмельницького і відомих козацьких старшин. Розквіт портретного живопису припадає вже на другу половину XVIII ст. Великої популярності за тих часів набув ктиторський портрет — зображення засновників і покровителів храмів.

Помітного розвитку досягла у цей період графіка. її розвиток був тісно пов’язаний із друкарством. Книжки ілюстрували гравюрами, що виконували на дереві чи металі.

Найбільшу роль у розвитку графічного мистецтва того часу відіграли брати Тарасевичі. Олександр створив портретну галерею визначних діячів України, Леонтій виконав цикл ілюстрацій до «Києво-Печерського патерика» та «Нового Заповіту».

У другій половині XVII ст. високого розвитку досягло декоративно-ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву. Геометричні або рослинні орнаменти прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози тощо.

З усіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішими в Україні були ткацтво та вишивка, пов’язані з художнім прикрашанням побуту, одягу, житла.

Канони православної церкви, що забороняли відтворення зображень у вигляді статуй, доволі довго стримували розвиток скульптури. Натомість поширювалося декоративне ліплення, яким прикрашали фронтони і портали, віконні та двірні отвори, вкривали стіни. Найвідомішими є оздоблення Миколаївського та Братського соборів у Києві, Софійської дзвіниці, Лаврської дзвіниці на Дальніх печерах, церкви у Сорочинцях.

8. Музика і театр

У цей період завершується формування основних рис народної музики, що існують і до сьогодні. Народні думи та історичні пісні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталюється народна інструментальна музика, що супроводжує всі свята — троїсті музики.

Мазепа в оточенні добрих справ (гравюра на міді І. Мигури)

Троїсті музики (худ. М. Маловський)

Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, яку виконували музиканти: мелодія, ритм, темп.

Побутовий багатоголосий пісенний жанр — кант (псалма) — набув національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилюються світські мотиви.

Мелодика кантів слугувала джерелом і для культової музики того часу. Авторами кантів були визначні культурні діячі тієї доби — Л. Баранович, Д. Туптало та інші.

Продовжував розвиватися хоровий спів. Найбільш поширеним став партесний концерт. Спів відбувався без інструментального супроводу. Виступи колективів відбувалися в панських палацах та церквах.

Професійну музичну освіту можна було здобути у Києво-Могилянській академії, музичних школах при магістратах, духовних семінаріях, оркестрах. У 1738 р. у Глухові була відкрита спеціальна музична школа.

Німецький дворянин Ульріх фон Вердум про одяг і зовнішній вигляд українців (1670-ті рр.)

«На Русі чоловіки й жінки по селах носять коричневі опанчі з сукна, яке самі тчуть. Шляхта й купці носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, влітку носять опанчі з білого сукна, а взимку — з баранячих шкур. Вони сягають від шиї аж до п’ят; вишиті на плечах ремінцями з червоної, жовтої і коричневої шкіри, опанчі виглядають дуже гарно. Така опанча в них називається кожухом, і дехто гадає, що від цього слова походить назва козаків. Узимку така опанча складає весь одяг козачки. Влітку ходять у самій сорочці. У селянок вона з грубого полотна, у міщанок і заможніших дівчат — з гаптованої китайки... Верхня частина таких сорочок біля шиї й пояса зібрана складками, наче каптан, і гарно облямована кольоровою бавовною. При цьому понад стегнами вони оперезуються червоним, жовтим, зеленим чи іншого кольору поясом, і з ним виглядають цілком непогано. Щодо оздоблення голови, то тут вони відзначаються великою зграбністю. Влітку прикрашають її свіжими квітами й зеленими вінками, узимку мусять замість них одягати воскові віночки. Носять також багато перстнів на пальцях, у вухах дуже великі сережки, а на шиї — прикраси з кришталю, скла, міді, бронзи — залежно від фантазії і заможності... На селі чоловіки й жінки взимку і влітку носять чоботи, міщанки ж улітку носять також черевики».

1. Про які види народної творчості згадує Ульріх фон Вердум? 2. Пригадайте матеріал з всесвітньої історії і порівняйте одяг українця та європейця.

Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися — нових персонажів брали з казок, легенд, переказів.

Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли в Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм було обов’язковим складником навчального процесу. Дійства шкільного театру поділялися на Різдвяні та Великодні.

Найпопулярнішими драмами були «Комедія на день Рождества Христова» Д. Туптала та «Слово про збурення пекла». Шкільна драма поступово ускладнювалася, виникали її різноманітні форми — повчальні та історичні драми тощо.

ВИСНОВКИ

Підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату послабило політичні позиції гетьманського уряду і мало далекосяжні наслідки для Української держави, культури, церкви.

У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. українська культура досягла небувалого розквіту. Особливо це виявилося в освіті, архітектурі та мистецтві.

В українській культурі цього періоду тісно пов’язані національні традиції і західноєвропейські впливи, що спричинило виникнення такого явища, як «українське (козацьке) бароко».

Перебування Української козацької держави у складі Росії, що перетворювалася на імперію, стало негативно впливати на українську культуру: заборони, вилучення провідних діячів на службу імперії, нищення національних ознак.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Чому Московському патріархатові вдалося підпорядкувати православну церкву на українських землях?

2. Які чинники впливали на розвиток української культури кінця XVII — першої половини XVIII ст.?

3. Із яких закладів складалася система освіти в українських землях? Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. на території Лівобережної Гетьманщини був високий рівень освіченості населення, більша частина дорослого населення була письменною. Чим це було зумовлено?

4. Що свідчило про розвиток друкарства на українських землях?

5. Визначте риси української літератури того часу. Схарактеризуйте жанрове різноманіття української літератури у другій половині XVII — першій половині XVIII ст. Відповідь оформте у вигляді схеми.

6. Чому в другій половині XVII — першій половині XVIII ст. в Україні швидкими темпами розвивалося оборонне будівництво?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно