Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман І. Сірко

§ 32—33. Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман І. Сірко

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: визначати адміністративно-територіальний устрій Слобожанщини та Запорозької Січі; характеризувати господарський розвиток і розвиток землеволодіння на цих землях; називати особливості розвитку Січі у складі Гетьманщини; характеризувати роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.; розповідати про кошового отамана І. Сірка.

1. Які українські землі перебували під владою гетьмана? Яким був адміністративно-територіальний устрій Української козацької держави за гетьмана Б. Хмельницького? 2. Яку роль відігравала Січ у подіях Національно-визвольної війни? 3. Яким був устрій Запорозької Січі?

Виникнення та розвиток Слобідської України. Починаючи з другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст. Слобожанщину, що перебувала під владою московського царя, почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського гноблення.

У 1638 р. сюди прибули учасники козацького повстання на чолі з Яковом Острянином (вони оселилися в місті Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, виникло місто Харків. Схожу історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклія, Ізюм та багато інших. Разом із містами виникали й нові села.

Масове переселення на Слобожанщину українського населення розпочалося в другій половині XVII ст. і було пов’язано з добою Руїни. У верхів’ях річок Сіверський Донець, Ворскла, Псел та інших переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині вже налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. осіб, серед яких більшість складали українці (80 %).

Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північні частини Донецької та луганської областей України; південно-східні частини Воронезької, південно-західні частини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва Слобідська Україна). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складанніприсяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, якими управляли царські воєводи.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

Із грамоти Посольського приказу яблонському воєводі (17 липня 1651 р.)

Відомо нам стало, що поляки черкасів побили, і що черкаські табори розпалися, і що черкаси всі розійшлися в різні сторони. І як до вас ця наша грамота прийде, і як оті черкаси почнуть приходити в наші українні міста на наше царське ім'я з жінками і з дітьми на вічне проживання чоловік по 20, і по 30, і по 50, і по 100, і по 200... то щоб ти тих черкасів з жінками і з дітьми велів приймати... А кого з ними до тих міст проводжатих почнеш посилати, то щоб ти їм категорично наказав, щоб вони від тих черкасів не користувалися.

А якщо станеться, що прийде на наше царське ім'я який-небудь полковник, то щоб ти також велів прийняти і в міста про це відписати ж. А якщо черкаси прийдуть у нашу країну великими групами, то щоб ти велів говорити їм, щоб вони йшли в наші україні міста... а в близьких наших окраїнних містах жити їм не можна, щоб не викликати сварки (з поляками). Та щоб ти й про те в міста до воєвод велів відписати, щоб вони черкасів у нашу країну самі не переманювали і переманювати щоб нікого не посилали.

1. Після якої події московська влада очікувала масового напливу українських біженців? 2. Яким є ставлення московської влади до українських втікачів?

У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно-територіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких радах.

Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого й писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими та військовими справами в полках опікувалися полковники, у сотнях — сотники.

Система органів влади Слобідської України

Фортеця Харків. Друга половина XVII ст.

Полковників обирали довічно. Крім того, на Слобожанщині нерідко спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов’язано з особливостями заселення краю: полковники, як правило, були ватажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку затверджував бєлгородський воєвода, а потім подавав його на затвердження царю. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.

Царський уряд використовував українських переселенців для господарського освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, забезпечував їх зброєю, продовольством, зберігав за переселенцями козацькі привілеї та самоврядування.

Із відписки бєлгородського воєводи Г. Ромодановського (22 жовтня 1670 р.)

А в твоїй, великого государя, грамоті, написано: по твоєму, великого государя, указу велено жінку зрадника острогозького полковника Івана Дзиковського за його, Івашкову, зраду і за її злочин, що вона посилала на Дон до донських Боровських козаків, щоб вони, злочинці, донські козаки, з Дону йшли до Острогозька і його, Івашку, виручили, об'явивши їй вину, скарати смертю... Писали ми, холопи твої, в Острогозьк до Кирила Кравцова і веліли йому, зібравши острогощан міських, всяких чинів людей, жінку зрадника Івашки Дзиковського, об'явивши їй ту її вину, при всіх міських людях скарати смертю — відтяти голову. Писав до нас, холопів твоїх, із Острогозького Кирило Кравцов, що жінка зрадника Івашки Дзиковського скарана.

1. Кого і за що переслідує московська влада? Користуючись знаннями зі всесвітньої історії, поясніть, яку небезпеку вбачає московська влада у взаємозв'язках слобідського полковника та донських козаків. 2. Спираючись на текст документа, визначте, яка ієрархія системи управління характерна для Слобожанщини.

Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особливості. У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, щоб врегулювати займанщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну ділянку, яка розподілялася серед поселенців. Ліси, луки, річки та озера люди використовували спільно. Кожний полк мав певний резерв незайманих земель, якими розпоряджався полковник. Однак багато поселян відмовлялися від наділів із полкового фонду, оскільки за них необхідно було записуватися в козаки й нести важку та небезпечну військову службу. Тому здебільшого люди оселялися на землях полкової й сотенної старшини, де мали можливість заводити досить велике господарство. Отримуючи у власність ділянку, вони мали за це ходити на відробітки — виконувати панщинні роботи на користь старшини. Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами й хуторами. Упродовж другої половини XVII ст. відбувався процес перетворення багатої старшини на великих землевласників, серед яких можна назвати родини полковників Ф. Шидловського, Г. Дінця, Г. Кондратьєва та інші.

Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею.

Зі звернення жителів Сумського полку до царя

Наші діди, батьки, брати і родичі, і ми самі поприходили з різних гетьманських і задніпрянських міст в Україну [Слобідську Україну] на закликання бєлгородських та курських воєвод, які запевняли нас царським словом — не відбирати від нас наших вольностей. Вони веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московські українські міста по Бєлгородській лінії у диких степах на татарських займищах, якими ходили татари під ці міста. І для збільшення населення у цих нових містах велено було нам закликати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля, Краснопілля, Білопілля та інші міста, а до них повіти і села. І ми вірою та правдою служили. І тоді, коли татари приходили плюндрувати українські міста, ми не приставали ні до якої зради. За те пожалувано нас усякими вольностями і дозволено займанщини займати, пасіки і всілякі ґрунти заводити і всілякими промислами промишляти без чиншу (податку), за старим українським звичаєм.

1. Як формувалося населення Слобожанщини? 2. Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні московсько-татарського порубіжжя? 3. Яким було ставлення царської влади до поселенців?

Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст. Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмельницький та його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Часто вона йшла врозріз із політикою гетьманів.

Протистояння між гетьманами та запорозькою старшиною було вигідне царському уряду. Зокрема, за гетьманування І. Виговського звернення кошового отамана Якова Барабаша по допомогу до Москви дало їй зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царський уряд усіляко підтримував їх у конфліктах. Завдяки допомозі запорожців і сприянню Москви, як ви вже знаєте, здобув гетьманську булаву І. Брюховецький.

З «Історії запорозьких козаків» Д. Яворницького про плату московського уряду запорожцям

Джерелом прибутків Війська Запорізького низового було грошове й хлібне жалування спочатку від польського, а потім від російського уряду... З якого року вони стали отримувати грошове, а разом з тим і хлібне жалування від Москви, точно не відомо; ймовірно, це могло статися з часу приєднання Малої Росії до Великої, тобто з 1654 р. ... 19 березня 1654 р. українські посланці казали в Москві, що з України в Запорожжя «на кошових козаків запаси хлібні й зілля (порох) і кульки посилають»... В актах 1061 р. сказано, що низові козаки за 8 миль від Січі «вдячно» прийняли царське жалування; але скільки його було, невідомо. Так само під 1008 р. сказано про жалування «2000 крб та сукна різного кольору сто в'язок німецьких». 1675 р. їм видали 500 червінців, 150 половинок сукна, 50 пудів свинцю й зілля також... 1708 р. звичайне жалування запорозьких козаків визначалось у 10 тис. крб на рік. Якщо. розподілити на все Запорозьке Військо, тобто в середньому на 10—12 тис. чоловік, то царського жалування виявиться абсолютно недостатньо навіть для першої необхідності — утримання коней у воєнний час.

1. Від кого і за що отримували «жалування» запорожці після приєднання України до Московії? 2. Із чого складалася плата запорожців? 3. Наскільки ця плата задовольняла потреби запорожців?

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої та Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р. Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме із цього часу були заборонені будь-які відносини запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях були збудовані фортеці, де розміщувалися московські залоги.

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед Степом Микитиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортомлик, що розташовувався при впаданні в Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівка на Дніпропетровщині). Цей район був більш захищений від нападів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели й могутні штучні укріплення.

Устрій і господарський розвиток Січі. За роки Національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. Запорожці об’єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. До них входили також юнаки й хлопчики, які готувалися стати козаками,— молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки й сотні, до яких обирали відповідно полковників і сотників.

Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося Запорозьким кошем (Запорозькою Січчю). Її очолював кошовий отаман.

Вибори кошового отамана

Зимівник

Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їхня роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

На Запорозькій Січі дотримувалися традиції козацької демократії та соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Тривала війна й негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені, які гостро реагували на будь-які утиски й обмеження прав і свобод, що перетворювало Січ на небезпечного противника.

У другій половині XVII ст. економічне життя Запорожжя мало змінилося порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Найбільше значення для них мав рибний промисел. Потреба в солі для цього промислу сприяла розвитку чумацтва.

Крім запорожців влітку промислами на Запорожжі займалися козаки Лівобережжя та Правобережжя, а також селяни й міщани з усіх українських земель.

Основу господарства Запорожжя складало скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де взимку утримувалася худоба. Переважно розводили велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозвинене через постійну воєнну загрозу й відсутність великої кількості робочих рук. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян, вважали, що землеробство не є гідним для них заняттям. На Січі працювало чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для гармат, амуніцію, господарський реманент, морські та річкові човни тощо.

Чималу роль відігравала на Запорожжі й торгівля. Через Запорожжя пролягали важливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на перевозах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, охорони тощо. Козаки підтримували торговельні зв’язки з Гетьманщиною, Кримом, Польщею, Московією. Запорожці вивозили рибу, волів, коней, овець, мед, віск, а купували зерно, сіль, зброю, тканини тощо.

Проте господарська діяльність козаків повністю не забезпечувала їхні потреби. Додатковим джерелом матеріального забезпечення козаків була царська й гетьманська платня грошима, сукном, військовими припасами, а також воєнна здобич.

Кошовий отаман І. Сірко. Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 р.). Він здійснив понад 60 переможних битв проти військ Туреччини, Кримського ханства й ногайських орд. Вважається, що під його керівництвом запорожці звільнили понад 100 тис. бранців.

Польський хроніст В. Коховський про І. Сірка

Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім'я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде». Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Влітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському порубіжжі. Він не любив марнувати час або впадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.

1. Як характеризує І. Сірка польський хроніст? На що він звертає увагу?

2. Кого він вважав головними ворогами І. Сірка?

Постать І. Сірка — одна з найбільш суперечливих в українській історії. Уперше в писемних джерелах його ім’я згадується в 1653 р. У 1658—1660 рр. подільські козаки обрали його вінницьким (кальницьким) полковником. І. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Акерман, що спричинив розпад українсько-татарського союзу та не дозволив І. Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив Виговського зректися булави та зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від московського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

І. Сірко

Після підписання Слободищенського трактату 1660 р. І. Сірко виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запорожжя. У 1660—1661 рр. він брав участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства. Після обрання І. Брюховецького гетьманом у 1663 р. І. Сірко вперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. У 1663 р. він здійснив два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року спільно з московськими військами Сірко здійснив похід на Правобережжя та розгромив загони польського полковника Стефана Чарнецького й правобережного гетьмана Павла Тетері.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. між Московією та Річчю Посполитою І. Сірко деякий час підтримував П. Дорошенка в його боротьбі за возз’єднання козацької України, але після рішення правобережного гетьмана прийняти протекторат турецького султана виступив проти нього. Восени 1667 р. І. Сірко став полковником Харківського полку на Слобожанщині та здійснив похід у Крим: 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду біля самої Кафи (Феодосії) і визволило близько 2 тис. бранців. Однак переможний похід став поразкою для П. Дорошенка в боротьбі за об’єднання України, він втратив татар як союзників.

Із листа І. Сірка царю Олексію Михайловичу (13 березня 1664 р.)

Я, Іван Сірко, звичайної своєї служби вашій царській пресвітлій величності не залишаючи, місяця січня 8 числа з коша славного Запорожжя пішли за дві ріки, за Буг і за Дністер, де з милості Божої... напавши на турецькі села повище Тигині (Бендер), багатьох бусурманів побили і здобич велику взяли... я з Військом Запорозьким, повернувшись з-під Тигині, міста турецького, прийшов під міста черкаські. Через нас, Івана Сірка, до вашої царської величності привернута вся Мала Росія, міста, що є над Бугом і за Бугом, а саме: Брацлавський полк, Кальницький, Могилів, Рашків, Уманський повіт.

1. На чиїй службі перебував Сірко? 2. Про які успіхи він доповідає царю?

У 1670 р. запорожці знову обрали І. Сірка своїм кошовим. Того ж року він здійснив похід на Очаків, захопив і зруйнував турецьку фортецю на узбережжі Чорного моря.

У жовтні 1671 р. І. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов’язався воювати з Кримським ханством.

У 1672 р. після усунення від влади Д. Многогрішного І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву, але зазнав поразки. Полтавський полковник Федір Жученко захопив І. Сірка в полон і передав московському царю. І. Сірка засудили й відправили до Сибіру.

Запорожці пишуть листа турецькому султану. Художник І. Рєпін

Розгляньте ілюстрацію. Із якою метою козаки писали листа султану?

Навесні 1672 р. в Україну рушило 300-тисячне турецьке військо. Турки загрожували спустошити не лише українські землі, а й землі Речі Посполитої та Московської держави. Виявилося, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не було. І тоді на прохання польського короля І. Сірка було звільнено. У червні 1673 р. він уже знову був на Січі. Зібравши козаків, славний ватажок запорожців штурмом взяв Аслам, потім Очаків, а також захопив великий загін ординців.

Розгніваний султан Мехмед IV в 1674 р. відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом. (За цим історичним сюжетом художник Ілля Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».)

Взимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на Січ. Козаки, хоча й запізно, помітили ворогів і кинулися в рукопашний бій. Із Січі втекло лише півтори тисячі яничарів, 150 потрапили в полон. Запорожці в цій битві втратили лише 50 осіб.

Влітку 1675 р. І. Сірко здійснив похід на Кримське ханство. Він зруйнував чимало міст і селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Військо хана було розбите, а самому йому довелося рятуватися втечею.

Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла — далися взнаки події Руїни.

У 1676 р. після зречення влади П. Дорошенком І. Сірко прийняв від нього клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 р. кошовий боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід Сірко здійснив на початку 1679 р., коли вщент зруйнував турецькі фортеці, що перешкоджали виходу козацьких чайок із Дніпра в Чорне море. За ці зухвалі дії султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте коли турки дізналися, що козаки підготувалися до оборони й чекають на них, вони повернули назад.

Влітку 1680 р. кошовий І. Сірко, що був уже в похилому віці, занедужав і незабаром помер у своєму хуторі Грушівка (тепер село Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області).

Висновки. Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині існували десятки міст і містечок, сотні сіл. Поряд із сільським господарством у них успішно розвивалися ремесла, промисли й торгівля.

В Українській козацькій державі Запорозька Січ формально підпорядковувалася владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі.

Найвідомішим отаманом Запорозької Січі другої половини XVII ст. був І. Сірко, який відзначився своїми переможними походами й битвами проти татар і турків.

Запитання та завдання

1. Коли почалася колонізація Слобідської України українськими козаками й селянами? 2. Визначте причини української колонізації Слобожанщини.

3. Поясніть походження назви регіону Слобожанщина. 4. Що таке займанщина? 5. Які форми землеволодіння були характерні для козацтва та селянства? 6. Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Слобожанщиною? У чому їх особливості? 7. Яким був

господарський розвиток Слобідської України? 8. Як змінювалося адміністративне підпорядкування Запорозької Січі упродовж другої половини XVII ст.? 9. Якою була система управління на Січі? 10. Де розміщувалася і яку назву мала Січ від 1652 р.? 11. На яких галузях господарства базувалася економіка Запорожжя? 12. Який отаман відігравав провідну роль в історії Січі другої половини XVII ст.?

13. Які чинники впливали на розвиток господарства Слобожанщини? 14. За рахунок чого відбувалося формування великого землеволодіння? 15. Яку мету ставили запорожці, здійснюючи походи проти Османської імперії та Кримського ханства? 16. Чому московські царі підтримували суперництво запорожців із гетьманами України? 17. Які зміни відбулися у складі запорозького товариства в другій половині XVII ст.? Як вони вплинули на розвиток Січі?

18. Визначте основні етапи української колонізації Слобожанщини. Запишіть їх у вигляді хронологічної таблиці в зошиті. 19. Складіть історичний портрет І. Сірка. 20. Складіть у зошиті таблицю «Господарство Запорозької Січі».

21. Чи можна стверджувати, що в 1660—1670-х рр. Запорозька Січ відіграла руйнівну роль? 22. Якою, на вашу думку, була роль кошового отамана І. Сірка в подіях Руїни? Чи можна стверджувати, що всі його перемоги принесли Україні більше лиха, ніж користі?

Практичне заняття. Руїна: причини і наслідки

1. Що називають Руїною? 2. Коли почалася Руїна Української козацької держави?

Мета: підбити підсумки та закріпити вивчений матеріал.

Завдання для підготовки до практичного заняття: 1) повторіть матеріал підручника (§ 27—33); 2) за додатковою літературою або ресурсами Інтернету підготуйте есе на тему «Період Руїни в історії козацької України».

Хід роботи

1. Об’єднайтеся в малі групи, обговоріть свої есе та презентуйте класу висновки, яких ви дійшли.

2. Українські історики мають різні думки щодо періодизації доби Руїни. Яка з них вам здається найбільш доцільною?

1) Період від смерті Б. Хмельницького в 1657 р. до початку гетьманування І. Мазепи в 1687 р.

2) Період від придушення повстання Пушкаря і Барабаша в 1658 р. до складання булави гетьманом П. Дорошенком у 1676 р.

3) Період від розколу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну в 1663 р. до остаточного розподілу території Гетьманщини між Річчю Посполитою та Московською державою в 1686 р.

3. Складіть хронологічний ланцюжок ключових подій Руїни.

4. Заповніть у зошиті узагальнюючу таблицю «Руїна: причини і наслідки».

5. Зробіть висновок відповідно до мети заняття.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно