§ 5. Литовські статути про рівність, недоторканність, захист прав і відповідальність вільних («шляхетських») осіб. Практичне заняття

Литовські статути - правовий кодекс Великого князівства Литовського, який увібрав у себе основні положення державного, цивільного, кримінального й процесуального права. Джерелами литовських статутів були: звичаєве право литовських, українських, польських та білоруських земель; «Руська правда»; судові постанови; німецьке, польське та римське право. Протягом XVI ст. здійснено три видання цих кодексів (1529, 1566, 1588 рр.). Найдосконалішим серед них був Статут 1588 р., який діяв на землях Київщини,

Фрагмент титульної сторінки Литовського статуту 1566 р.

Волині та Поділля аж до 1840 р. і юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині та Придніпров’ї. Статут був написаний старобілоруською мовою, а 1614 р. його переклали і опублікували польською, згодом іншими мовами. Норми литовських статутів обстоювали захист приватної власності, закріплювали станові привілеї землевласників та визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства.

Ознайомтеся з текстом джерела 1 і дайте відповіді на запитання. 1. Чи однаково Литовський статут карав за вбивство представників різних верств суспільства? Як ви гадаєте, чому? 2. Чи захищав закон залежні верстви? 3. Який із пунктів документа засвідчує привілейоване становище шляхти? 4. Які зі статей документа підтверджують існування залишків язичництва у суспільстві і суперечать християнській моралі? 5. Які зі статей документа перегукуються зі статтями «Руської правди»? Порівняйте покарання за вбивство та каліцтво.

Перший литовський статут (1529) про покарання за злочини

1. «Простих людей господар (король) не повинен підносити над шляхтичами. Також не маємо не шляхтичів підносити над шляхтичами, а зберігати усіх шляхтичів у їхній гідності.

...Якби шляхтич побив шляхтича, тоді, відповідно до закону, має сплатити дванадцять кіп грошей. Якщо ж на шляхтича здійме руку, поб’є його і пустить кров простий селянин або міщанин, а шляхтич би те довів, тоді селянина або міщанина має бути покарано відтинанням руки, за винятком, якби той міщанин був райцем (членом ради). А якщо міщанин був би райцем, тоді також має сплатити дванадцять кіп грошей, а руки не втрачає.

СЛОВНИК

Головщина - в литовському праві убивство людини або штраф за «голову убитого», який сплачували сім’ї або родичам убитого. Розмір головщини залежав від соціального становища убитого.

...Якби який шляхтич на дорозі влаштував засідку одній або декільком особам з метою поранити або пограбувати, або вбити їх і його самого було б убито тими, проти кого він улаштував засідку, і якби родичі цього вбитого присягнули, що він його вбив перш ніж той напав, тоді той, що вбив, мусить платити головщину. А якби родичі вбитого не хотіли присягнути, заявляючи, що вони при цьому не були присутні, тоді той, що вбив, може виправдатися присягою із двома співприсяжникми-шляхтичами, навіть якщо б ці шляхтичі були його слугами, тоді він не мусить платити за вбивство. Проте, якщо виявиться, що він скоїв це вбивство, захищаючи своє життя, то він звільняється від сплати штрафу і головщини.

...Якби шляхтич шляхтича вбив під час сварки або ненавмисне і це було доведено в суді, тоді винуватий має сплатити родичам убитого сто кіп грошей, а в державну казну - другі сто кіп грошей. А якщо вбивця, злякавшись відповідальності, втік би з країни, то родичам і в казну має бути сплачено із майна того, хто втік, головщина; діти, того, хто втік, можуть володіти маєтком.

...Якби хто убив тяглового селянина, той мусить платити за нього головщину десять кіп грошей; за невільного парубка - п’ять кіп, а невільній жінці стільки ж головщини.

...Якби родовий шляхтич звинуватив у чиємусь маєтку яку-небудь людину в крадіжці, говорячи так: "Добре знаю, що та твоя, людина - злодій і він мені завдав збитку”, тоді звинувачену людину має бути притягнуто до суду, а той, хто його звинуватив, якщо не мав належних доказів, мусив підтвердити своє звинувачення особистою присягою із двом свідками».

Прочитайте тексти джерел 2-5 і дайте відповіді на запитання. 1. Яке із джерел свідчить про утвердження у Литві та Польщі єдиного шляхетського стану землевласників? 2. Про що дізналися з джерела 3? 3. Як відбувався суд над шляхтичами згідно з пунктами джерела 2? 4. У якому з джерел засвідчено право недоторканності шляхетської особи та її майна? 5. У якому з джерел втілено ідею зрівняння усіх представників шляхетського стану в правах?

Перший литовський статут 1529 р. про суд над шляхтичем

2. «Постановляємо, що державці (молоді судді), яких нещодавно почали називати державцями, а раніше називалися вони тіунами, не повинні самі судити шляхтичів і бояр наших, але їх повинні судити воєводи і маршалки наші, земський і двірний, і старости. Проте якби шляхтичі і бояри наші самі з доброї волі захотіли постати перед судом державців, то вони мають право їх судити. При цьому, якби одна із сторін визнала вирок несправедливим, то вона може апелювати до воєводи або старости, хто з них буде у якому повіті. Державці ж не повинні їм перешкоджати у цьому, але повинні допустити їх апелювати до того воєводи, в чиєму повіті вони будуть».

Другий литовський статут 1566 р. про судочинство над шляхтою

3. «Установляємо, що княжата і пани, шляхту і кожного з лицарства нашого, які теж шляхту нашу в служінні у себе тримають, не мають самі про поштивість судити, крім нас; бо той суд нікому іншому не належить, тільки Господарю (королеві). А що стосується злодійства, вбивства та інших справ злочинних - те вільні будуть панове їх над ними, посадивши при собі шляхту, людей добрих, правосуддя чинити, і в чому би був хто судом покараний, тоді той за проступок свій терпіти і покараний має бути, навіть і смертю».

Другий литовський статут 1566 р. про шляхетські права

4. «Обіцяємо і хочемо навіки мати, аби пани наші, як духовні, так і світські, і всі інші урядники наші земські і двірні у цьому панстві нашому, Великому князівстві Литовському були на всяких посадах і у поштивості збережені, згідно з давнім звичаєм і кожний згідно знатності і місця свого. І що стосується підсудності і справ їх судових; у тому вони мають дотримуватися і виконувати, як нижче у цьому статуті є описано.

Установляємо, що усім станам шляхетського народу, як людям вільним, вільно є і буде маєтками своїми батьківськими, материнськими і яким-небудь іншим чином набутими розпоряджатися, згідно з потребою, волею і уподобаннями своїми, віддати, продати, дарувати, зоставити в борг, закласти, міняти».

Третій литовський статут 1588 р. про вольності шляхетські

5. «Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі, пани й уся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прабатьків наших славної пам’яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого володіння держали і володіли, щоб їм такі маєтки, землі, людей вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати й володіти, і їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і листів, тобто грамот і кріпосних документів ніяких не було... на вічні часи зберігати. А про таке добро і землі шляхетські аби сумнівів ніяких не було, вільно завжди з усіма прибутками, які б коли-небуть в їхніх землях отримувались, так і рудами усілякими і шахтами соляними зоставатися мають. А ми і нащадки наші перешкоджати їм на вічні часи вільного вживання не маємо».

Прочитайте текст джерела 6 і дайте відповіді на запитання. 1. Про що ви довідалися з тексту джерела? Про які зміни у становищі селян свідчить документ? 2. Які права шляхти закріплює цей документ? 3. Що у тексті документа підтверджує найвищий статус шляхи у Речі Посполитій?

Третій литовський статут 1588 р. про втечу селян із панського маєтку

6. «Постановляємо, яка б слуга чи челядь власна або полонена втекла від княжат, панів, або від якого шляхтича і прийшла до столичного нашого міста Віленського, або до інших міст наших привілейованих чи непривілейованих, також до міст князівських, панських, духовних, то тих людей і слуг мають війти і бурмістри з міст наших, вислухавши попередньо докази панів їхніх, або за їхнім власним зізнанням, видати панам. А тих слуг і шляхетських людей, які прийшовши до міст наших осілість (тобто житло) мають і проживуть 10 років, міські урядники видавати не повинні. Але вони мають відкупитися згідно зі станом своїм. Так само проти втікачів мають чинити урядники міст, які не мають магдебурзького права. А ті міські урядники, які переховують і не хочуть слуг панам видавати, мають штраф заплатити у двадцять кіп грошей, а втікачі видані бути мають».

Прочитайте текст джерела 7 і дайте відповіді на запитання. 1. Як джерело характеризує становище жінки у Речі Посполитій? 2. Чи відрізнялися права жінок різних суспільних верств? Як? 3. Поміркуйте, чи можемо ми говорити, що жінка у Речі Посполитій мала такі самі права, як і чоловік. Відповідь аргументуйте. 4. Пригадайте, який документ регламентував становище жінок у Русі-Україні. Які права мали жінки в Русі-Україні? Порівняйте становище української жінки у часи Русі-України та Речі Посполитої.

З Другого (1566) та Третього (1588) литовських статутів про становище жінки

7. «Теж обіцяємо і наказуємо княгинь, пань, вдів, княжних, панянок, дівок-шляхтянок і жінок будь-якого іншого стану походження земського, як людей вільних, під вільним пануванням нашим господарським, зберігати їх при вольностях їх і силою ні за кого їх видавати заміж не маємо без волі їх, за кого захочуть, за того вільно піти...

...Кожний мешканець цього панства будь-якого стану, видаючи дочку свою заміж і даючи за нею придане, перш ніж дівку видати, має від зятя взяти запис під печаткою його і під печаткою людей добрих, яким він третю частину майна свого передає як віно (подарунок нареченого при укладанні шлюбу, плата за наречену), а становити воно має у два рази більше, ніж придане нареченої, а потім цей запис в книги земські записати має, такий порядок має бути в кожному разі дотриманий. А якби батько, видаючи дівку заміж, перед виданням її, віна від зятя свого не одержав, така дівка після смерті мужа свого внесення втрачає, хоча б і велику суму за собою внесла.

Українська дівчина-шляхтянка. З альбому Ю. Глоговського

...Після смерті мужа вдова отримує третю частину майна і своє придане, будучи вільна розпоряджатися власністю своєю. По смерті батька кожна дочка має отримати четверту частину маєтку.

...Уставуємо, яка б дівка або вдова, будучи стану шляхетського, маючи маєтки батьківські або материнські, пішла заміж за простого стану чоловіка, не шляхтича, така від всіх маєтків своїх, як батьківських, так і материнських, назавжди відлучається, але ті маєтки до родичів мають перейти, а після вдови - до дітей і теж до родичів її, а такі діти, як і родичі, будуть повинні такій дівці або вдові за ті маєтки її відкласти суму грошей згідно з рахунком статутовим, або пополовині..

...Якби шляхтич за дружину собі не рівну взяв, такі жони і їх діти шляхецьких прав набути мають. Проте, якби така жінка потім пішла за простого чоловіка, тоді поштивість шляхетську втрачає. А дітям, яких з першим чоловіком-шляхтичем мала, те шкодити не буде, за шляхтичів мають бути визнані.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Пригадайте текст «Руської правди», яку ви вивчали на уроках історії України у 7 класі. Порівняйте правове становище представників різних суспільних верств. Складіть порівняльну таблицю «Руської правди» і литовських статутів у зошиті за такою схемою:

2. Уявіть, що ви укладаєте литовські статути. Які з пунктів ви б затвердили, які б змінили? Обґрунтуйте свою думку.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 8 клас Власов, Панарін (поглиблене вивчення 2021)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)