Правобережна Україна та західноукраїнські землі у другій половині XVIII ст.
- 19-10-2022, 23:06
- 301
8 Клас , Історія України 8 клас Власов, Панарін (поглиблене вивчення 2021)
§ 38. Правобережна Україна та західноукраїнські землі у другій половині XVIII ст.
Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. На яких особливостях внутрішнього життя Речі Посполитої напередодні Коліївщини наголошував Т. Шевченко? 2. У чому вбачав головну причину нового гайдамацького повстання?
«Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою... Було колись...
Та що не минає?
Було, шляхта, знай, чваниться,
День і ніч гуляє
Та королем коверзує...
Сейми, сеймики ревіли,
Сусіди мовчали,
Дивилися, як королі
Із Польщі втікають,
Та слухали, як шляхетство
Навісне гукає.
"Nie pozwalam! Nie pozwalam!” -
Шляхта репетує,
А магнати палять хати,
Шабельки гартують.
Довго таке творилося,
Поки не в Варшаві
Запанував над ляхами
Понятовський жвавий.
Запанував, та й думав шляхту
Приборкать трошки... Не зумів!..
А потім Польща запалала...
На ґвалт Пулавського і Паца
Встає шляхетськая земля,
І - разом сто конфедерацій.
Розбрелись конфедерати
По Польщі, Волині,
По Литві, по Молдаванах
І по Україні...
Руйнували, мордували,
Церквами топили...
А тим часом гайдамаки
Ножі освятили».
Т. Шевченко. «Гайдамаки». 1841 р.
1. Причини національно-визвольного руху в Правобережній Україні у XVIII ст.
Війни, що без упину точилися протягом другої половини XVII ст., спустошили Правобережжя. Проте королівська влада не бажала втрачати родючі землі, сподіваючись завдяки їм відродити колишню велич держави. Польський уряд усіляко заохочував переселенців, звільняючи їх на певний час від податків і панщини. Утім, пільги надавали на стислі терміни. Основою господарського життя знову ставала фільварково-панщинна система з примусовою працею та кріпацтвом. Як і колись, до Національно-визвольної війни, зазнавала утисків православна церква. При цьому польські можновладці відмовлялися від найменших поступок у визнанні за українцями їхніх прав.
Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки». Художник О. Сластіон. 1886 р.
Рішення сеймів 1717 й 1733 рр. позбавили православних права брати участь у сеймових комісіях і трибуналах. Сейм 1717 р. навіть ухвалив закрити всі православні церкви. Православні єпархії силоміць перетворювали на уніатські. У 60-х роках XVIII ст. у Київському й Подільському воєводствах залишалося всього 20 православних парафій.
Зазнавала переслідувань й уніатська церква. Так, наприклад, католицьке духовенство вдавалося до спроб наблизити їх обряд до римо-католицького - нав’язувало польську мову богослужіння. На західноукраїнських землях, у Волинському воєводстві, північно-західних частинах Подільського та Київського воєводств панщина сягала, залежно від розмірів земельної ділянки, від 2 до 6 днів на тиждень із волоки.
СЛОВНИК
Гайдамаки (від турецького «гайде» - гнати, нападати) - українські повстанці-месники, провідна сила визвольного руху в Правобережній Україні проти панування Речі Посполитої у XVIII ст. Вперше згадуються під 1715 р. З падіннями й піднесеннями гайдамацький рух тривав до кінця XVIII ст.
Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського населення складалися в господарствах, які безпосередні власники передавали в оренду третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів. Становище ускладнювалося й тим, що після ліквідації козацтва в краї не було сили, здатної очолити боротьбу українців за поновлення прав і вольностей. Стихійними борцями за кращу долю стали гайдамаки.
Гайдамацький рух із кожним роком зростав і поширився майже на всю Правобережну Україну, а частково й Лівобережну, то підіймаючись до могутніх повстань, то обмежуючись партизанськими діями в якомусь одному селі чи містечку.
2. Розгортання гайдамацького руху. Коліївщина
Для початкового етапу розгортання руху гайдамаччини характернішими були соціальні вимоги. Вдаючись до стихійних протестів, гайдамаки виступали проти соціальної кривди - зубожіння одних і необмеженого збагачення інших, принизливого кріпацтва та обтяжливих повинностей.
СЛОВНИК
Коліївщина - народно-визвольне гайдамацьке повстання на Правобережній Україні проти панування Речі Посполитої у 1768-1769 рр.
Проте вже перше велике гайдамацьке повстання 1734 р. засвідчило, що гайдамаків спонукало до боротьби дещо інші причини. Період безкоролів’я в Речі Посполитій активізував різні табори всередині країни. У цю боротьбу спробували втрутитися й російські урядовці. Вони підбурювали козаків виступити проти прихильників С. Лещинського. Невдоволені польським режимом об’єднувалися навколо Верлана, який стверджував, що є «виконавцем волі царського уряду». Нова хвиля гайдамацького руху припала на 50-ті роки XVIII ст. Численні загони гайдамаків захопили Умань, Вінницю, Летичів, Корсунь. Повстання сягнуло Галичини, Підляшшя та Білорусі. Зазнаючи невдач, повстанці відходили на територію Запорожжя, у степи й ліси Лівобережжя або до Молдови. Туди ж пролягав шлях утікачів від панської сваволі. Лави повстанців постійно поповнювалися, тому остаточно придушити гайдамаччину поляки ніяк не могли.
У 1768 р. спалахнуло нове повстання, яке силою й розмахом перевершило всі попередні й нагадало польським можновладцям буремні роки Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. То була Коліївщина.
Піднесення гайдамацького руху наприкінці 60-х років XVIII ст. було зумовлене ускладненням ситуації на Правобережжі. Варшавський сейм 1766 р. виніс ухвалу, за якою шляхтича, що обстоював права некатолицького населення, оголошували ворогом. Протистояння католиків і православних загострилося.
У конфлікт втрутилася Російська імперія, яка через свого ставленика-короля домоглася певних поступок дисидентам (так у Польщі називали некатолицьке населення). На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Російською імперією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками.
Той трактат залишився на папері, бо проголосити рівність було значно легше, ніж домогтися її втілення. Проте частина польської шляхти й магнатів сприйняла польсько-російський трактат як зазіхання на їхні необмежені права. У лютому 1768 р. у м. Барі (нині Вінницька обл.) було утворено конфедерацію - військово-політичне об’єднання польської шляхти й католицького духовенства для протидії будь-яким поступкам некатоликам у церковно-релігійному житті й для збереження необмежених привілеїв шляхетського стану. Барська конфедерація мала зовнішньополітичну підтримку країн, що не бажали посилення впливу Росії у Східній Європі.
Зібравши 10-тисячне військо, Барська конфедерація розпочала похід Правобережжям: переслідувань і репресій зазнавали православні селяни, містяни, священники, з жорстокістю придушувалися найменші прояви протесту чи невдоволення. Окрім того, конфедерати свавільно встановлювали податки, збільшували повинності на свою користь.
Навесні 1768 р. на Правобережжі почалася підготовка великого повстання. У Холоднім Яру біля Чигирина зібралося кілька сотень осіб, з яких почалося формування повстанського війська. За козацьким звичаєм, гайдамаки обрали собі полковника. Ним став Максим Залізняк.
Похід гайдамацьких загонів під проводом М. Залізняка розпочався у травні 1768 р. Порівняно з попередніми виступами рух мав ширшу соціальну базу, вищий рівень організації (наявність єдиного керівного центру, поділ війська на окремі підрозділи тощо) та ідеологічну спрямованість. Невдовзі повстанці визволили з-під польської влади Жаботин, Черкаси, Смілу, Корсунь, Богуслав, Лисянку та багато інших міст, містечок і сіл. Їхні лави невпинно зростали за рахунок покозачених селян і містян. На визволеній території скасовували панські повинності.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Послушник Мотронинського монастиря Максим Залізняк. Невідомий художник. Кінець XVIII ст.
Максим Залізняк (бл. 1740 - після 1769) - один із керівників Коліївщини. Здійснив велику організаторську роботу з підготовки повстання. З його початком на визволених територіях Правобережжя прагнув проводити справедливу соціальну політику, налагоджував нормальне господарське життя. Затриманий загоном російських військ, що перебували на Правобережжі у зв’язку з виступом Барської конфедерації. Засланий до Сибіру на каторжні роботи. М. Залізняк зажив гучної слави завдяки народній творчості, що зберегла про нього десятки дум, історичних пісень, переказів, легенд.
Скрізь запроваджувалося козацьке врядування. З тогочасних джерел відомо, що М. Залізняк мав намір оголосити визволені землі Гетьманщиною, де жителі «відбуватимуть саму лише козацьку службу».
М. Залізняк постійно звертався до мешканців Правобережжя з універсалами. У них ішлося про проект відновлення Гетьманщини і знищення станів, усі мали стати козаками. Це неабияк піднімало повстанський дух, тож створювалися нові й нові загони, які в червні - на початку липня визволили Канів, Ржищів, Фастів, Брусилів. Значною перешкодою на шляху подальшого просування повстанців була Умань - міцна фортеця з добре озброєною залогою. Охорону Умані її власник, граф С. Потоцький, поклав на жовнірський гарнізон та два полки надвірних козаків. Один із полків, очолений сотником Іваном Гонтою, перейшов на бік повстанців. Здобуття Умані повстанцями завершилося страшною різаниною, жертвами якої стали кілька тисяч євреїв, поляків та уніатів. Рада, що відбулася в таборі повстанців, проголосила М. Залізняка гетьманом, а І. Гонту - полковником.
Гайдамаки біля Умані. Художник І. Бурячок. 1922 р.
Іван Гонта. Невідомий художник. 1822 р.
Розмах повстання налякав польський уряд. Він звернувся по допомогу до російських військ, які прибули на Правобережжя, щоб допомогти ставленику Росії - польському королеві - аби придушити виступ конфедератів. Втручання царських військ стало для повстанців згубою: сподіваючись на підтримку в боротьбі проти конфедератів, керівники гайдамаків повірили царським обіцянкам. Тим часом імператриця Катерина ІІ надала таємну інструкцію командувачеві російських військ сприяти війську короля у придушенні повстання. 26 червня 1768 р. М. Залізняка й І. Гонту схопили. 27 червня гайдамацький табір оточили. Ошукані повстанці майже не чинили опору. Тисячі гайдамаків було страчено. І. Гонту закатували. М. Залізняка як підданого Російської імперії засудили до жорстокого тілесного покарання й відправили на каторжні роботи до Сибіру. Незважаючи на страту ватажка й розгром основних сил, Коліївщина тривала до травня 1769 р.
Прочитайте тексти джерел і дайте відповіді на запитання. 1. Як автор розповіді ставиться до згаданих історичних діячів та подій/явищ, про які йдеться? Чому ви так вважаєте? 2. Спробуйте пояснити, навіщо автор свідчить про ці події. Чи є достовірною інформація, яку він наводить? 3. Поміркуйте, чому смертну кару повстанцям було змінено на інше покарання.
«Головний цих розбійників начальник Максим Залізняк... Народився він в польському містечку Медведівка, із мужиків, де і жив, а потім пішов у Запорозьку Січ, був там козаком років із п’ятнадцять, а із Січі Запорозької прийшов у Мотронинський монастир, який знаходиться у Польщі, на послушання. Нинішнього року у квітні місяці... разом із 70 людьми-втікачами запорозькими козаками для викорінення у Польщі конфедератів поляків... пішов із цього монастиря на містечко Жаботин, під яким розгромили конфедератів п’ятдесят чоловік... а потім пішли далі... до містечка Умані...
З містечка Умані сотник Іван Гонта... прибувши до нього, Залізняка, оголосив, що він: має козаків до чотирьохсот, і так з обох, погодившись з ним, Залізняком, в те містечко Умань сильно увійшли по настанню вже другого дня зранку... А при цій зграї, яка зібралася, визнався був він, Залізняк, полковником, у яке звання він тими запорозькими козаками, з якими була в нього згода... вибраний був ще при виступі його, Залізняка, із Мотронинського монастиря».
З документів Київської губернської канцелярії. 1768 р.
«[...] Його, Залізняка, як головного порушника прикордонної тиші, колесувати і живого покласти на колесо, але замість цього скасувавши це, нині вживане до найважливіших злочинців покарання бити кнутом - дати сто п’ятдесят ударів і, вирізавши йому ніздрі і поставивши на лобі і на щоках указні знаки, заслати в Нерчинськ на каторжну роботу вічно.
2-е. Бувшим з ним, Залізняком, разом в спільництві розбійникам... за вчинені ними грабунки і смертні вбивства, в яких вони при слідстві і обвинувачувались, і за самовільну їх, без відома команд своїх відсутність, і за таємний прохід через кордон - в Польщу - відсікти голови, а замість цього бити їх кнутом - дати по сімдесят ударів кожному і, вирізавши ніздрі і поставивши указні знаки, заслати в Нерчинськ на каторжну роботу вічно».
Із рішення Київської губернської канцелярії. 1768 р.
3. Рух опришків. Олекса Довбуш
Не тільки Правобережжя здригалося від проявів народного протесту. Протягом кількох століть тривала боротьба народних месників у Галичині. Там їх називали опришками.
Загони опришків збиралися навесні, переховуючись у малодоступних гірських районах. У Карпатах перетиналися кордони трьох держав - Польщі, Угорщини й Молдови. Це давало змогу повстанцям вільно переходити з однієї країни до іншої та легко уникати переслідування. Найбільший розмах цього руху пов’язаний з іменем Олекси Довбуша. Його виступи тривали протягом 1738-1745 рр.
Своїми успіхами О. Довбуш завдячував передусім умілій організації загонів та міцному зв’язку з місцевим мешканцями. Основу загону становило збідніле українське населення.
Довбуш завжди проводив попередню розмову з новаком, якого докладно розпитував про колишнє життя, а також про причини, що спонукали людину податися в гори. Кількісний склад загону О. Довбуша часто змінювався, коливаючись у межах 10-50 осіб. Нечисленні ватаги опришків відзначалися маневреністю та мобільністю. Такі загони могли легко й надійно переховуватися. Багато залежало й від організації походів. Головними тактичними хитрощами О. Довбуша були несподіваність та блискавичність нападів. Швидка зміна місць розташування створювала враження, ніби діє не кілька десятків опришків, а цілий полк.
Олекса Довбуш. Невідомий художник. XVIII ст.
ЗАУВАЖТЕ
Слово «опришок» у перекладі з латинської означає «знищувач», «порушник». Історики по-різному трактують діяльність опришків. Одні вважають їх учасниками соціального і національно-визвольного руху. Інші вчені схиляються до думки про відсутність в учасників цього руху будь-яких національних чи релігійних мотивів. Опришками ставали здебільшого селяни, які бралися за зброю, щоб позбутися визиску чужинців. Застосовуючи тактику партизанської війни, вони діяли невеличкими загонами в Галицькому Прикарпатті, Буковині та Закарпатті. Перші свідчення про опришків подають джерела XVI ст.
Для боротьби проти опришків галицька шляхта організовувала каральні загони з найманців. Крім того, опришків розшукували й підрозділи коронного війська. Проте переслідувати їх без підтримки населення було дуже складно. Щоб знешкодити О. Довбуша, по всіх галицьких селах оголосили, що той, хто спіймає чи вб’є О. Довбуша, буде звільнений від усіх повинностей. Загинув лідер опришків від руки заможного селянина, який повірив обіцянкам.
Одночасно із загоном О. Довбуша діяло чимало окремих ватаг у різних місцях Підкарпаття й Закарпаття. Не припинився рух опришків і після смерті О. Довбуша.
4. Поділи Речі Посполитої та українські землі
Унаслідок глибокої соціально-політичної кризи, економічного застою та ослаблення міжнародного впливу Річ Посполиту наприкінці XVIII ст. поділили між собою істотно сильніші сусіди - Королівство Пруссія, Австрійська імперія та Російська імперія. Опору Річ Посполита не чинила, а Сейм затвердив результати поділів. Позначилися вони й на українських землях, що перебували у складі Польщі. За Першим поділом, що відбувся у 1772 р., Руське (без Холмської землі), Белзьке (до Бугу на півночі) та західна частина Подільського воєводства (між лівими притоками Дністра - Збручем і Стрипою), а також південно-західна частина Волинського воєводства відійшли до Австрійської монархії (див. карту на с. 346).
На приєднаних землях австрійський уряд створив провінцію під назвою «Королівство Галіції (Галичини) і Лодомерії (Володимирщини)». Назва провінції мала доводити спадкові права Габсбургів на приєднані землі. Дві третини території королівства становили українські етнічні землі, західну її частину - польські території. У 1786 р. до «Королівства Галіції і Лодомерії» як її 19-ту округу було приєднано Буковину. У 1775 р. ці землі за Константинопольською конвенцією відійшли на «вічні часи» Австрії від Османської імперії. У складі Австрійської імперії перебувала й Закарпатська Україна.
Рейтан на сеймі 1773 року. Художник Я. Матейко. 1866 р.
На картині відтворено момент, коли депутат від білорусько-литовського м. Новогрудка шляхтич Тадеуш Рейтан намагався зірвати сейм, щоб не допустити затвердження Першого поділу Речі Посполитої. Патріот не випускав депутатів із зали засідань - ліг перед виходом зі словами: «Убийте мене, не вбивайте Вітчизну!».
Розгляньте картину, прочитайте текст до неї і дайте відповіді на запитання. 1. Поміркуйте, кого зображено на картині. Учасниками якої історичної події вони були? 2. Про що свідчать емоції та настрої героїв картини? 3. Уявіть себе учасником / учасницею зображених подій. Як би ви поставилися до вчинку головного героя?
Помітний вплив на долю західноукраїнських земель мали реформи австрійських монархів Марії-Терезії та її сина й наступника Йосифа II, які відбулися в 70-80-х роках XVIII ст. Указами Марії-Терезії з 5-6 до 3 днів на тиждень скорочено панщину.
За державний кошт почали відкривати світські школи, запроваджено обов’язкову шкільну освіту - у містах, містечках і селах на західноукраїнських землях з’явилися однокласні «парафіяльні» школи з навчанням рідною мовою, трикласні «тривіальні» та чотирикласні «нормальні» школи. У 1774 р. у Відні було засновано греко-католицьку семінарію для навчання руського духовенства («Барбареум»), у 1783 р. її було переведено до Львова.
Імператор Йосиф ІІ (1780-1790) запровадив свободу віросповідання та зрівняв у правах греко-католицьке духовенство з римо-католицьким. Після ліквідації ордену єзуїтів 1773 р. було закрито єзуїтську академію у Львові, натомість 1784 р. відкрито Львівський університет. При ньому з 1784 по 1805 р. діяв Руський інститут («Studium Rutenum»), де навчалися студенти-русини. У 1782 р. Йосиф ІІ скасував особисту залежність селян від землевласника, зробив спробу скасувати панщину й замінити її податками, щоправда, невдалу.
Після подій 1772 р. у Польщі розгорнули активну діяльність патріотично налаштовані сили. Було ухвалено конституцію та розпочато реформи з модернізації країни. Проте внутрішні чвари зводили нанівець такі перетворення. У 1793 р. стався Другий поділ Речі Посполитої, унаслідок якого території Київського, Брацлавського й Подільського воєводств та східна частина Волинського воєводства відійшли до Росії. Відповіддю на Другий поділ стало польське національне повстання під проводом Тадеуша Косцюшка, яке охопило й Правобережжя. За остаточним, Третім поділом 1795 р. до Росії було приєднано західну частину Волинського воєводства, східні частини Холмської землі й Белзького воєводства. Уся Правобережна Україна ввійшла до складу Росії. Річ Посполита неодноразово вирішувала долю України без її участі. Так само вчинили сильніші держави і з Річчю Посполитою, яка більше ніж на сто років зникла з карти Європи.
У 1795 р. на Правобережжі було створено Волинське, Брацлавське й Подільське намісництва. За наказом імператора Павла І у 1797 р. замість намісництв постали Київська, Подільська та Волинська губернії.
ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ
ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ
- У першій половині XVIII ст. соціально-економічні протиріччя та релігійні утиски на Правобережжі посилювалися. У відповідь на дії польського уряду почали вибухати повстання, які дістали назву гайдамацьких.
- Найвищого розвитку гайдамацький рух досяг у 1768–1769 рр., коли розпочалося повстання, що мало єдиний організаційний центр, а повсталі мали певну програму дій. Повстання дістало назву «Коліївщина».
- На західноукраїнських землях діяли загони народних месників – опришків. Вони не мали цілісної ідеї та конкретної мети окрім боротьби з панами. Специфічна форма опору та підтримка місцевих мешканців забезпечили тривале існування руху опришків.
- У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала занепад шляхетської демократії. Цим скористалися сильніші сусідні країни, що здійснили три поділи Польщі. Як наслідок, держава припинила існування, а українські землі опинилися у складі двох імперій – Австрійської та Російської.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Прочитайте текст джерела й визначте, ким та за яких умов воно було складено. До кого звертається автор? У чому полягає головний заклик автора? У чому полягає історичне значення подій, які можуть бути проілюстровані цим джерелом?
«Громадяни Корони, численні мешканці шляхетських, королівських і церковних маєтків! Уже настала пора вам визволитися від рабства, скинути ярмо й тягарі, які на вас накинули ваші безжальні пани. Бог лагідно глянув з високого неба на ваші сльози й стогони, які линуть аж на край світу, і послав вам захисників, які відплатять за завдані вам кривди. Надавайте допомогу тим, хто хоче визволити вас – забезпечити вам права й свободи. Нині настала пора пригадати ваші кривди й нечувані здирства, яких ви зазнавали від своїх панів. Ми посилаємо до вас провідників, яким ви повинні вірити. Рушайте за ними, покинувши домівки, дружин і коханих діток своїх без жалю, бо скоро побачите, що Бог дасть нам, правовірним, перемогу».
2. Про що йдеться в тексті джерела?
«...У Львові як столиці Галичини вже існуючі і ті, що будуть відкриті в майбутньому, наукові інститути творитимуть разом університет з такими факультетами: богословським, правничим, філософським і медицини».
3. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Утворення Брацлавського, Волинського та Подільського намісництв Російської імперії • остаточна ліквідація гетьманства на Лівобережній Україні • початок Коліївщини, Другий поділ Польщі.
4. За допомогою карти на с. 346 визначте, які території були охоплені гайдамацьким рухом у другій половині XVIII ст. На яких теренах розгорталися події Коліївщини? Які землі перейшли під владу Росії, а які – під владу Австрії внаслідок трьох поділів Речі Посполитої?
5. Дайте відповіді на запитання.
• Чому гайдамацький рух називають формою національно-визвольної боротьби українського народу? Чим він був спричинений? • Чому Коліївщину вважають найяскравішим проявом гайдамацького руху? За яких обставин Коліївщину було придушено? • Що відомо про опришківський рух? • Які держави розділили територію Речі Посполитої наприкінці XVIII ст.? Яке це мало значення для українських земель? • У чому полягала суть реформаторської діяльності Марії-Терезії та Йосифа ІІ?
6. Користуючись додатковою літературою та інтернет-ресурсами, складіть історичний портрет одного з лідерів національного руху в Україні у XVIII ст.
Коментарі (0)