Розвиток освіти

Політика Російської, а з кінця XVIII ст. і Австрійської імперії щодо українських територій значно впливала на розвиток освіти і науки України загалом.

На території Гетьманщини, наприклад, рівень шкільної справи був доволі високим. Дослідниця Наталя Полонська-Василенко зазначала: «Початкових шкіл в Гетьманській Україні було дуже багато. У XVIII ст. майже кожне село мало свою школу. Існували ці школи при церквах, навчали в них дяки. В монастирях теж були школи, в яких навчали ченців». Так, на початковому курсі, що тривав три роки, діти вчилися читанню та письму. Зауважте, що у Гетьманщині та Слобідській Україні шкіл було багато, а от на Правобережжі для українських селян початкова освіта була практично недоступна, оскільки майже всі школи перебували під контролем єзуїтів.

Новгород-Сіверське головне народне училище (нині — Новгород-Сіверська державна гімназія ім. К. Д. Ушинського). Фото XIX ст.

У 1782-1786 рр. Російська імперія провела освітню реформу. Відтак із 1786 р. у губернських містах було запроваджено головні народні училища (чотирикласні навчальні заклади з п’ятирічним курсом навчання), а в повітових — малі народні училища (двокласні навчальні заклади з дворічним курсом навчання). Навчання в таких школах було безстановим і безоплатним.

Шкільна реформа 1786 р. мала на меті дати освіту першочергово міському населенню, щоб забезпечити потреби виробництва та торгівлі. Статут 1786 р. сприяв відкриттю нових шкіл у Ніжині, Новгород-Сіверському, Полтаві, Прилуках, Глухові, Охтирці, Сумах та в інших містах. Зауважте, що населення України негативно ставилося до головних і малих народних училищ, оскільки в них було заборонено навчання українською мовою. Отже, школи стали дієвим знаряддям русифікації.

Вищу освіту в сучасному розумінні надалі репрезентувала Києво-Могилянська академія. Побудована за суворими правилами дванадцятирічна програма навчання в академії користувалася таким високим авторитетом, що російські правителі заповзято вербували її викладачів і випускників, пропонуючи їм найвищі в імперії церковні та урядові місця. Однак із XVIII ст. академія переживала різні періоди своєї діяльності, а взаємини її з російськими правителями не завжди були дружніми.

До прикладу, Наталя Полонська-Василенко, описуючи діяльність академії у другій половині XVIII ст., зауважила, що після блискучих професорів часів Мазепи, якими були Стефан Яворський, Йоасаф Кроковський і особливо Феофан Прокопович, настав занепад. Тимчасове піднесення відбулося за часів імператриці Єлизавети Петрівни та гетьманування Кирила Розумовського. Так, про рівень Академії у 1740-х роках свідчать імена професорів: Григорій Кониський, Сильвестр Ласкоронський, Юрій Щербацький, Давид Ніщинський, Михайло Максимович та інших, — які, на думку дослідників, зробили б блискучу кар’єру в будь-якому європейському університеті.

Невідомий художник. Григорій Кониський. XVIII ст.

До речі, Григорія Кониського, українського філософа, письменника, проповідника, церковного діяча, вважають одним з імовірних авторів «Історії русів» — анонімного трактату, у якому було зауважено на історичній відмінності та протистоянні між Україною та Московією.

Варто згадати, що у 1784 р. Йосиф II підписав диплом про реформаційні зміни у Львівському університеті. Тому, крім філософського, юридичного, медичного та теологічного факультетів, до складу університету входила і гімназія. Зауважте, що за змістом програм більшість факультетів мала світський характер. Мовою навчання була латина.

Важливою подією стало відкриття у 1787 р. при Львівському університеті Руського інституту, який готував вчителів для реальних і класичних гімназій, у яких навчалися діти українців.

Порівняйте умови навчання в Києво-Могилянській академії та Львівському університеті у XVIII ст. За потреби скористайтеся додатковими ресурсами.