|
На прикордонні між землями Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (з 1569 року — Речі Посполитої) та Кримським ханством простяглося Дике Поле. Так називали великі, майже незаселені, території. Фактично це була нічия земля, яка відмежовувала християнський світ від іншої цивілізації — мусульманської. Та умовна межа, названа Великим кордоном, стала місцем, де селилися вільні люди, котрих згодом почали йменувати козаками (слово має тюркське походження й означає «ходити», «шукач пригод», «вільна людина»). Перші писемні згадки про козаків віднаходимо в 1489 році в «Хроніці польській» Марціна Бельського. Безмежне природне багатство цього прикордоння із розгалуженими водними артеріями манили сюди вихідців із різних верств населення. На всьому тому просторі водилася сила найрізноманітніших звірів і птахів, а в ріках, озерах та лиманах — велика кількість різної риби та раків. У Дике Поле на промисли (полювання, рибальство, бджільництво та інші) йшли мешканці прикордонних територій — Київщини, Брацлавщини, жителі порубіжних міст, а також мешканці з інших регіонів. Природним явищем став зростаючий відхід селян із центральних районів на окраїни, що в той час не зустрічало перешкод з боку властей. Людей, які об’єднувались у ватаги і займалися промислами в Дикому Полі, називали уходниками. З плином часу їхня чисельність зростала. Помітний вплив на формування козацького стану зумовили заходи, вжиті урядом Речі Посполитої, по колонізації Наддніпрянщини. Роздача земель у власність з метою їхнього заселення практикувалася ще за литовської доби. Козаки поступово заселяли нові території — від річки Дністер до річок Сіверський Донець і Дон....
|
