Войти
Закрыть

Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин

8 Клас

Події, які з 1648 р. розгорталися на українських землях у складі Речі Посполитої, викликали велику зацікавленість урядів тогочасних країн Західної і Центральної Європи. Проте в Європі, де в рік початку Національно-визвольної війни українського народу завершилася перша загальноєвропейська Тридцятилітня війна, визначальним залишався релігійний чинник. Саме тому ставлення до подій в Україні суттєво відрізнялося залежно від того, до якого табору — католицького або протестантського — належала держава. Більшість держав католицького табору — Франція, Іспанське королівство, Австрійські Габсбурги, Папська держава, князівства Південної Німеччини — відразу зайняла негативну позицію щодо національно-визвольної боротьби українського народу й підтримала свого союзника — Річ Посполиту. Папа Римський Інокентій X закликав католицькі держави надати допомогу Речі Посполитій у боротьбі з українськими козаками й застерігав польський уряд від найменших поступок їм. Він надіслав королю й сейму Речі Посполитої такий різкий протест проти укладення Зборівської угоди, що Ян Казимир не наважувався оголосити цей документ сейму. Папа заспокоївся лише тоді, коли польський уряд пояснив йому, що Зборівська угода є вимушеним кроком і дотримуватися її Річ Посполита не збирається. Австрійські Габсбурги, ослаблені Тридцятилітньою війною та протистоянням із протестантською Швецією, не мали можливості надати збройну допомогу Речі Посполитій, але дозволили їй набирати вояків-найманців у своїх володіннях....
0 Переглянути

Воєнно-політичні події 1650—1653 рр.

8 Клас

З листопада 1650 р. польський уряд активно готувався до воєнних дій проти України. 8 лютого 1651 р. польний гетьман Мартин Калиновський і брацлавський воєвода Станіслав Лянцкоронський розгорнули наступ на українські землі. 10—12 лютого загони М. Калиновського після жорстокої січі захопили містечко Красне на Східному Поділлі. Намагаючись оволодіти Східним Поділлям, М. Калиновський і С. Лянцкоронський 1—10 березня вели облогу Вінниці. Незважаючи на значну кількісну перевагу ворога, козаки, очолювані полковником Іваном Богуном, не дали захопити місто. 10 березня на допомогу обложеним прийшов уманський полк Йосипа Глуха та завдав удару польським частинам, які в паніці відступили. Розвиваючи наступ, козацькі війська захопили Бар, Хмільник, Шаргород, Меджибіж та інші міста. Спроба поляків оволодіти Східним Поділлям завершилася провалом. Вирішальна битва воєнної кампанії відбулася на Волині, неподалік міста Берестечка. Польське військо, очолюване королем Яном Казимиром, налічувало 100—120 тис. осіб, а зі слугами — близько 220—240 тис. осіб. 15 червня 1651 р. з-під Тернополя до Берестечка рушило військо Б. Хмельницького, яке налічувало близько 100 тис. осіб. До нього приєдналося 30—40-тисячне татарське військо на чолі з ханом Іслам-Гіреєм. Битва під Берестечком розпочалася 18 червня 1651 р. Перший бій між польською й татарською кіннотами завершився поразкою останньої. Наступний день не виявив переваги жодної зі сторін. Переламним днем стало 20 червня. Зранку польський король Ян Казимир розпочав наступ. Із дозволу короля Є. Вишневецький атакував правий фланг козацького війська, яким керував І. Богун. Іслам-Гірей наказав своїй кінноті завдати удару по військах Вишневецького та короля, які намагалися його підтримати. Поляки відкрили вогонь у бік ставки хана, серед татар зчинилася паніка, і вони почали тікати....
0 Переглянути

Заснування Української козацької держави — Війська Запорозького

8 Клас

На звільненій у роки Національно-визвольної війни із-під польсько-шляхетського панування території формувалася й міцніла Українська козацька держава. Її офіційна назва в цей час була Військо Запорозьке. Унаслідок того, що землі, на яких вона була розташована, підпорядковувалися гетьманській владі, неофіційно її називали Гетьманщиною. Сучасні дослідники називають її також Українською гетьманською (козацькою) державою. Зародком новоствореної держави стали традиції і звичаї козацької демократії Запорозької Січі та основні засади устрою Війська Запорозького. В основу політичного устрою Української гетьманської держави була покладена система органів влади довоєнного Війська Запорозького. За козацькою (січовою) традицією найвищим органом влади в Гетьманщині була Загальна (Генеральна) військова рада. У ній брало участь усе козацтво, а іноді й представники міщан і духовенства. Гетьману належала вища військова, адміністративна й судова влада, що поширювалася на всі стани. Він був головою держави й обирався на свою посаду Загальною військовою радою безстроково. Гетьман очолював Генеральний уряд, скликав Загальну військову та Старшинську ради, втілював у життя прийняті ними рішення. За його підписом «рукою власною» виходили універсали, накази й розпорядження. Гетьман розглядав скарги на рішення полкових і сотенних судів, відав фінансами, за рішенням ради розпочинав війну й укладав мир, командував армією, підтримував дипломатичні відносини з іншими державами....
0 Переглянути

Розгортання національно-визвольної боротьби в 1648—1649 рр.

8 Клас

Військо Речі Посполитої, зібране для боротьби з повстанцями та очолюване коронним гетьманом Миколою Потоцьким і польним гетьманом Мартином Калиновським, розташувалося в таборі між Корсунем та Чигирином. Коронний гетьман планував здійснити каральний похід на Запорожжя силами двох угруповань. Перше, очолюване сином М. Потоцького Стефаном, мало просуватися суходолом, а друге, що складалося переважно з реєстрових козаків на чолі з осавулами І. Барабашом та І. Караїмовичем, — на човнах по Дніпру. Завдяки чудово організованій розвідці Б. Хмельницький вчасно довідався про цей план і вирушив із Січі навперейми С. Потоцькому. 19 квітня 1648 р. загони татарської кінноти, очолювані перекопським беєм Тугаєм, вступили в бій із поляками у верхів’ї річки Жовті Води, лівої притоки Інгульця. Невдовзі з основними силами підійшов гетьман і розпочав облогу польського табору. Через облогу С. Потоцький не мав можливості повідомити батька про напад. У той самий час у флотилії реєстровців, що підходила до Січі, прихильники гетьмана підняли повстання. Вони вбили Барабаша та Караїмовича і приєдналися до Б. Хмельницького. На бік гетьмана перейшли також реєстровики з табору С. Потоцького. Опинившись у критичному становищі, поляки в ніч із 5 на б травня 1648 р. спробували прорвати оточення. Однак козаки й татари опівдні 6 травня розгромили їх вщент. Важко пораненого С. Потоцького взяли в полон татари, і дорогою до Криму він помер. Здобувши блискучу перемогу на Жовтих Водах, Б. Хмельницький вирішив негайно рухатися під Корсунь, щоб завдати удару основним силам коронного та польного гетьманів. Магнатські загони поповнилися новими силами....
0 Переглянути

Початок Національно-визвольної війни

8 Клас

Найважливішою подією української історії XVII ст. стала Національно-визвольна війна українського народу. Її спалах був обумовлений загостренням суперечностей у різних сферах розвитку суспільства, які спричинили формування передумов війни. У цей час надзвичайно ускладнилася ситуація в соціально-економічній сфері. Унаслідок зростання в Україні землеволодінь польської шляхти селяни втрачали землю та ставали кріпаками. Значно погіршилося також життя міщан і реєстрових козаків. Критичним було становище в національно-релігійній сфері. Усіляко обмежувалися можливості українців вживати рідну мову. Незважаючи на проголошувану владою свободу віросповідання, не припинялися утиски православних. У тогочасній Україні саме релігійне гноблення було чинником, що об’єднував представників різних верств у їхніх протестах проти польської влади. У політичній сфері відсутність власної державності, полонізація та окатоличення призвели до того, що український народ за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої не мав перспектив для повноцінного розвитку. Назрівали також психологічні передумови до вибуху Національно-визвольної війни. Ступінь і характер насильства в діях панів, орендарів, урядовців і католицького духовенства викликали в українському суспільстві гнів щодо гнобителів і прагнення помститися за заподіяні кривди....
0 Переглянути

Культура України наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. Розвиток театру, музики, архітектури та образотворчого мистецтва

8 Клас

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. на українських землях виник шкільний театр. У слов’яно-греко-латинських школах учнів навчали складати й виголошувати вірші та промови. Виконавці виходили й декламували фрагменти твору, об’єднані спільною темою. У 30-х рр. XVI ст. у Львівській братській і Київській лаврській школах були започатковані шкільна драма і театр. Першою відомою пам’яткою української великодньої драми вважається надрукований 1631 р. твір учителя Львівської братської школи Іоаникія Волковича «Роздуми про муку Христа Спасителя нашого». Розвитку шкільного театру в Києво-Могилянському колегіумі сприяли програми навчання в класах поетики та риторики. У першій половині XVII ст. з’явилися перші містерії — духовні драми на біблійні сюжети. Так, у цей час на Волині або Галичині було створено «Слово про збурення (зруйнування) пекла». Містерії виконувалися на майданах міст і містечок мандрівними акторами в дні церковних свят. Між діями містерії, а згодом шкільної драми розігрувалися інтермедії. У XVII ст. в Україні значної популярності набув різдвяний ляльковий театр — вертеп. Вертепник мандрував зі спеціальною скринею, розділеною на два поверхи, із бічними дверцятами, через які «заводили» ляльок. На верхньому поверсі розігрували сцени, пов’язані з Різдвом, а на нижньому — казки, перекази, комедійні побутові сценки. Зростанню популярності вертепного театру сприяли учні Києво-Могилянського колегіуму, які ходили з вертепом людними місцями, домівками й заробляли собі на життя....
0 Переглянути

Культура України наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. Розвиток освіти, літописання, літератури, книговидання

8 Клас

У першій половині XVII ст. на українських землях продовжувала розвиватися шкільна освіта. Основним типом навчальних закладів, де здобували освіту діти українських міщан, козаків і духовенства, залишалися слов’яно-греко-латинські школи. Ці школи, як і раніше, засновувалися при братствах. На початку XVII ст. в Україні налічувалося близько 30 братських шкіл. У 1615 р. виникла школа при Київському, у 1620 р. — при Луцькому, у 1636 р. — при Кременецькому братствах. Єлизавета Гулевичівна (1575—1642) була однією із засновників Київського братства, монастиря і школи при ньому. У 1615 р. заповіла свою садибу із землями на Подолі в Києві для заснування монастиря, шпиталю і школи. Цим було покладено початок Київській братській школі, а згодом — Києво-Могилянській академії. У братських школах працювали відомі педагоги, вчені й діячі культури. Так, ректорами Київської братської школи були майбутній православний київський митрополит Іов Борецький, вчений і письменник-полеміст Мелетій Смотрицький, поет і церковний діяч Касіян Сакович. Викладачами в ній були білоруський просвітитель Сава Андрієвич і відомий православний богослов Захарія Копистенський. Восени 1631 р. у Києво-Печерській лаврі архімандрит П. Могила заснував школу («гімназіон»). За своєю програмою навчання вона нагадувала єзуїтські колегіуми, які в тогочасній Європі за якістю освіти вважалися кращими. У першій половині XVII ст. в Україні збільшувалася кількість єзуїтських, протестантських і греко-католицьких навчальних закладів. У 1608 р. єзуїтські колегіуми було відкрито у Львові та Луцьку, у 1615 р. — у Гуменному на Закарпатті. Протестантські школи існували в Гощі, Берестечку, Хмільнику, Крилові й Панівцях. Школу вищого типу протестанти заснували 1638 р. в селі Кисилин на Волині. За зразком єзуїтських колегіумів греко-католики організували василіянські школи в Бересті, Володимирі-Волинському, Шаргороді та Холмі....
0 Переглянути

Козацько-селянські повстання 20—30-х рр. XVII ст.

8 Клас

Після Хотинської війни 40-тисячне козацьке військо повернулося до України. Однак ставши вагомим чинником здобуття Річчю Посполитою перемоги, козацтво одночасно програло. Обіцянки, які Сигізмунд III давав запорожцям напередодні війни, не були виконані. Уже в жовтні 1621 р. польський уряд наказав залишити в реєстрі лише 3 тис. козаків, а решті негайно повернутися під владу своїх панів і старост. Значна частина виключених із реєстру козаків після повернення розташовувалася в панських маєтках на Київщині, зберігала військовий устрій і відмовлялася виконувати накази панських «старостків» та королівських урядників. Розгорталося масове покозачення селян і міщан, які через погіршення умов життя не визнавали місцевої адміністрації та проголошували себе козаками. До «самовільного» козацтва приєднувалися реєстровці, незадоволені тим, що в той час, коли вони воювали, їхні господарства були розорені панами. Ситуацію ускладнювали також спроби польської влади перешкодити козакам здійснювати походи проти татар і турків. Обурені поведінкою влади запорожці не збиралися дотримуватися умов Хотинської угоди. Коли королівський посол, що прибув на Запорозьку Січ, став дорікати козакам за порушення домовленостей, козаки заявили: «Мир укладав король, а не ми!»...
0 Переглянути

Церковне життя наприкінці XVI — у першій половині XVII ст.

8 Клас

Укладення Берестейської унії спричинило розкол між прихильниками православної та греко-католицької церков в українському суспільстві. Одразу після укладення унії 15 грудня 1596 р. король Сигізмунд III видав універсал із вимогою до всього православного духовенства й віруючих визнати унію. Користуючись правом патронату, він роздавав єпископські кафедри тим, хто визнав унію, фактично ліквідувавши православну ієрархію. На місцях у православних силою відбирали церкви й монастирі та передавали греко-католикам. Проте православні чинили цьому опір. Так, коли 1599 р. король призначив греко-католицького митрополита Іпатія Потія архімандритом Києво-Печерської лаври, міщани й козаки не пустили його до монастиря. У 1609 р. озброєні кияни напали на Видубицький монастир, де сховався намісник греко-католицького митрополита Антоній Грекович. За підтримки влади він мав намір захопити Софійський собор і Києво-Печерську лавру. Проте в 1618 р. козаки втопили Грековича в Дніпрі. Дії міщан підтримував київський воєвода князь К.-В. Острозький. Унаслідок боротьби православної шляхти на сеймі Речі Посполитої Сигізмунд III офіційно визнав Києво-Печерську лавру за православними. Київська митрополія фактично розкололася на визнану польською владою греко-католицьку («з’єднану») і нелегальну, не визнану владою й патронами-католиками православну («нез’єднану») церкви. У цих умовах православна церква в Україні вистояла завдяки підтримці віруючих. На захист православ’я піднялися братства. Братчики складали колективні протести щодо протиправних дій греко-католиків та їхніх протекторів на сеймики й Вальний сейм Речі Посполитої, вели процеси за церковне майно й подавали відповідні матеріали сеймовим послам....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 196 197 198 199 200 201 202 203 204 ... 370
Назад

Навігація