§ 13. Козацько-селянські повстання 20—30-х рр. XVII ст.

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: визначати причини козацько-польських збройних конфліктів і повстань; розповідати про перебіг козацьких виступів проти польської влади; пояснювати, у чому виявлявся національно-визвольний характер козацьких рухів; характеризувати результати та історичне значення козацько-польських збройних конфліктів і повстань; пояснювати поняття і терміни «Куруківська угода», «Тарасова ніч», «Ординація Війська Запорозького».

1. Якими були причини та наслідки козацьких війн кінця 90-х рр. XVI ст.? 2. Назвіть особливості соціально-економічного розвитку українських земель у складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст. 3. Які факти свідчать про те, що запорозьке козацтво було важливим чинником суспільного життя на українських землях?

1. Становище в Україні у 20-х рр. XVII ст.

Після Хотинської війни 40-тисячне козацьке військо повернулося до України. Однак ставши вагомим чинником здобуття Річчю Посполитою перемоги, козацтво одночасно програло. Обіцянки, які Сигізмунд III давав запорожцям напередодні війни, не були виконані. Уже в жовтні 1621 р. польський уряд наказав залишити в реєстрі лише 3 тис. козаків, а решті негайно повернутися під владу своїх панів і старост.

Значна частина виключених із реєстру козаків після повернення розташовувалася в панських маєтках на Київщині, зберігала військовий устрій і відмовлялася виконувати накази панських «старостків» та королівських урядників. Розгорталося масове покозачення селян і міщан, які через погіршення умов життя не визнавали місцевої адміністрації та проголошували себе козаками. До «самовільного» козацтва приєднувалися реєстровці, незадоволені тим, що в той час, коли вони воювали, їхні господарства були розорені панами.

Ситуацію ускладнювали також спроби польської влади перешкодити козакам здійснювати походи проти татар і турків. Обурені поведінкою влади запорожці не збиралися дотримуватися умов Хотинської угоди. Коли королівський посол, що прибув на Запорозьку Січ, став дорікати козакам за порушення домовленостей, козаки заявили: «Мир укладав король, а не ми!»

Замок Конецпольських у селі Підгірці Львівської області. Сучасний вигляд

М. Дорошенко

У 1621 та 1622 рр. козаки зверталися до Сигізмунда III з петиціями, де зобов’язувалися не нападати на турецькі володіння та Крим, якщо король задовольнить їхні вимоги. Вони просили зберегти давні вольності, збільшити реєстр. Козаки хотіли отримати дозвіл селитися й користуватися своїми правами як на королівських землях, так і в панських маєтках, мати можливість із відома короля найматися на службу до інших монархів, заборонити розміщення на постій королівських військ у Київському воєводстві. Запорожці наполягали також на скасуванні Берестейської унії й узаконенні православної церкви. Проте влада Речі Посполитої не бажала розглядати прохання козаків і вирішила приборкати їх силою.

2. Польсько-козацький збройний конфлікт 1625 р.

У вересні 1625 р. з міста Бар на Поділлі в Подніпров’я вирушило 30-тисячне каральне військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. Під натиском коронного війська окремі козацькі загони з Фастова, Канева, Черкас та інших міст подалися в напрямку до Запорожжя. Із Січі їм на допомогу вирушив гетьман Марко Жмайло. Незабаром вони об’єдналися у 20-тисячне військо та влаштували укріплений табір на південь від Крилова. 25 жовтня каральні війська атакували козаків. Після кривавої січі, що тривала весь день, Жмайло відвів повстанців до Курукового озера, де розташував у болотистій місцевості новий табір, оточивши його кількома рядами возів.

Конецпольський атакував повстанців, але, потрапивши в трясовину, відступив із великими втратами. Тим часом похолодало, випав сніг. Обидві сторони не були готові до тривалої облоги й розпочали переговори. Козаки відкинули вимогу поляків видати ватажків. Однак замість Жмайла новим гетьманом обрали поміркованого Михайла Дорошенка, який 6 листопада 1625 р. підписав із Конецпольським Куруківську угоду.

За цим договором усі учасники повстання отримували амністію (не підлягали покаранню). Кількість реєстрового козацтва збільшувалася з 3 тис. до 6 тис. осіб, із яких 1 тис. козаків мала перебувати на Запорозькій Січі й не допускати туди втікачів із панських маєтків. Установлювалася річна платня реєстровцям у розмірі 60 тис. злотих та додаткові виплати старшині. Козаки, які залишалися поза реєстром, поверталися під владу панів. Старшина зобов’язувалася не приймати до реєстру виключених із нього і придушувати будь-яке «свавільство».

С. Конецпольський

Тарас Федорович (Трясило)

Реєстровцям дозволялося селитися й володіти землею лише на «королівщинах» (державних землях). Ті, хто жив у панських маєтках, мали залишити їх протягом трьох місяців. За козаками зберігалося право обирати гетьмана, але затверджувати його мав король. Реєстровці зобов’язувалися не втручатися в релігійні справи в Україні, відмовитися від зв’язків з іноземними державами та здійснення походів проти Кримського ханства та Османської імперії.

Куруківська угода, як розраховував польський уряд, мала ізолювати реєстровців, що перебували на державній службі, від інших станів. Створення шести територіальних полків — Корсунського, Черкаського, Переяславського, Чигиринського, Білоцерківського, Канівського — примусило реєстровців підтримувати порядок і придушувати в цих землях повстанські виступи.

Однак влада не змогла повністю втілити в життя умови угоди. На Січі з 1628 р. формувалося нереєстрове козацтво, незалежне від польського уряду, яке обирало власного гетьмана. Реєстровці в майбутньому неодноразово приєднувалися до повстанців.

3. Повстання Тараса Федоровича (Трясила) 1630 р.

Наприкінці 1629 р., після закінчення війни зі Швецією, польський уряд розмістив свої війська в Україні. Розбої польських вояків, релігійні утиски, зростання суперечностей між реєстровими і нереєстровими козаками стали основними причинами повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила).

Нереєстрові козаки-запорожці відмовилися підкорятися гетьману реєстровців Григорію Чорному й обрали власного гетьмана Тараса Федоровича. У середині березня він разом із 10-тисячним військом повстанців вирушив із Січі до Черкас. Зайнявши місто, що було резиденцією гетьмана Чорного, запорожці стратили його за зраду козацьких інтересів.

Повстання швидко поширювалося. Козаки Федоровича взяли Корсунь, Канів та Переяслав. Із гаслом захистити православну церкву до повстанців звертався митрополит І. Борецький. Федорович закликав українців приєднуватися до запорожців, щоб боронити православну віру і звільнитися від польської влади. Тому повстання Тараса Федоровича вважається першим великим козацьким виступом, що мав характер національно-визвольної боротьби.

Національно-визвольна боротьба — рухи поневолених народів за повалення чужоземного панування, ліквідацію національного й колоніального гноблення, завоювання національної незалежності.

Під Переяславом відбулася вирішальна битва повстанців із каральним військом коронного гетьмана С. Конецпольського. Майже три тижні тривали запеклі бої між противниками. Центральною подією стала «Тарасова ніч», як назвав її в однойменній поемі про повстанців Т. Шевченко. Травневої ночі невеликий козацький загін непомітно проник у ту частину польського табору, де розташовувався штаб Конецпольського, і повністю знищив його охорону — «Золоту роту» зі 150 молодих шляхтичів із найзнатніших родів.

Неможливість здобути перемогу над повстанцями змусила Конецпольського укласти з ними Переяславську угоду 1630 р., згідно з якою козаки не підлягали покаранню за свій виступ, залишалися чинними статті Куруківської угоди, але реєстр збільшувався із 6 до 8 тисяч. Федорович відмовився укладати угоду з поляками, і її підписав новообраний гетьман Антон Конашевич-Бут.

4. Повстання І. Сулими 1635 р.

Прагнучи приборкати Запорозьку Січ, сейм Речі Посполитої в лютому 1635 р. ухвалив постанову «Про припинення козацького свавілля». Відповідно до постанови на правому березі Дніпра навпроти першого (Кодацького) порога мали збудувати фортецю. У липні 1635 р. спорудження Кодацької фортеці, яким керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан, було завершено. У фортеці розмістився гарнізон із 200 німецьких найманців.

Запорожці розуміли, яку небезпеку становить для них Кодак, що блокував рух утікачів на Січ і рейди козаків у верхів’я Дніпра. Гетьман нереєстрового козацтва Іван Сулима разом із січовою старшиною вирішив знищити фортецю. Близько середини серпня 1635 р. вночі загін козаків, очолюваний Сулимою, захопив Кодак і знищив залогу коронного війська. Після цього Сулима спробував підняти селян і міщан на повстання. Однак владі вдалося придушити його в самому зародку. Польські війська оточили Кодак, а загін реєстровців, який проник до фортеці, захопив Сулиму та видав його владі. Ватажка повстанців відправили до Варшави, де й стратили.

Фортеця Кодак

Визначте за малюнком особливості розташування і укріплень фортеці Кодак.

Фортецю Кодак козаки руйнували кілька разів, а польська влада відбудовувала. Чергового разу відновити її наказав у 1638 р. після придушення повстання Бута, Гуні та Остряниці великий коронний гетьман С. Конецпольський. Існує переказ, що, коли відбудова фортеці була завершена, Конецпольський особисто, із неприхованим задоволенням оглянув її укріплення. Після цього він з іронією спитав не дуже відомого тоді чигиринського сотника реєстрового козацтва, який супроводжував коронного гетьмана: «Ну як вам Кодак?» Дотепний, добре освічений і непокірний сотник миттєво відповів бездоганною латиною: Manu facta manu distuo («Руками створене руками руйнується»). Цим сотником був Б. Хмельницький, який через десятиліття очолив боротьбу українців проти влади Речі Посполитої.

5. Козацьке повстання 1637—1638 рр.

Новим великим виступом стало національно-визвольне повстання 1637—1638 рр. Поштовхом до початку повстання стала проведена наприкінці квітня 1637 р. польним гетьманом Миколою Потоцьким «чистка» козацтва, унаслідок якої в реєстрі залишилися лише ті, за кого ручалися місцеві старости.

Повстання очолив Павло Бут (Павлюк), обраний на Січі гетьманом нереєстрового козацтва. Виступаючи під гаслами знищення зрадників старшин-реєстровців, боротьби з «ляхами», захисту православної віри і «наших золотих вольностей», повстанці закликали решту населення приєднатися до них. Досить швидко Бут зібрав майже 10 тис. осіб. Однак повстанські загони діяли роз’єднано й були погано озброєні.

Наприкінці грудня 1637 р. польська армія, очолювана М. Потоцьким, виступила проти бунтівників. 16 грудня 1637 р. у вирішальному бою 15-тисячної польської армії з 10-тисячним козацьким військом під селом Кумейки неподалік Канева повстанці зазнали поразки. Вони відступили, але потрапили в оточення й змушені були здатися Потоцькому. Бута та інших козацьких ватажків, виданих старшиною полякам, пізніше було страчено у Варшаві.

Однак повстання не припинилося. Навесні 1638 р. боротьбу продовжив новообраний гетьман нереєстрового козацтва Яків Острянин (Остряниця). У березні він виступив із Січі, намагаючись знищити частини коронного війська на Лівобережжі. У квітні Острянин переміг велике польське військо під Говтвою. Проте сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську приспіли М. Потоцький і магнат Єремія Вишневецький.

Павло Бут (Павлюк)

Яків Острянин (Остряниця)

У травні повстанці зазнали невдачі під Лубнами.

Запеклі бої між Остряницею й каральним військом розгорнулися під Жовнином. Втративши надію на успіх, гетьман із кількома сотнями повстанців переправився через Сулу й пробився на територію Московської держави. Загони, які залишилися, продовжували боротьбу на чолі з новообраним гетьманом Дмитром Гунею.

Він відійшов на південь і створив укріплений табір в урочищі Старець на старому руслі Дніпра. Майже півтора місяця повстанці витримували облогу, але, довідавшись, що загони, які йшли їм на допомогу, розбиті, склали зброю. Повстання зазнало поразки.

6. Прийняття «Ординації Війська Запорозького».

На початку вересня 1638 р. польний гетьман М. Потоцький скликав у Києві Загальну раду реєстрового козацтва, де оголосив «Ординацію Війська Запорозького, яке перебуває на службі Речі Посполитої», ухвалену сеймом у березні 1638 р. Вона скасовувала «на вічні часи всі права й привілеї реєстровців, якими вони користувалися в нагороду за послуги, надані нашим предкам, і яких нині [вони] позбавляються внаслідок бунту». На посаду старшого Війська Запорозького (гетьмана) назавжди заборонялося обирати особу з козацького середовища. Замість нього за рекомендацією коронного гетьмана сейм призначав королівського комісара реєстру. Йому належала вся судова й військова влада в реєстрі. Виборність старшини й козацьке судочинство скасовувалися.

Реєстр становив 6 тис. козаків. До нього могли увійти ті, хто не брав участі в повстаннях. Усі виключені з реєстру поверталися до свого попереднього стану. Міщанам і селянам заборонялося вступати до козаків під загрозою конфіскації майна та навіть видавати заміж дочок за козаків. Полки реєстровців по черзі несли службу на Запорозькій Січі. Вони мали «попереджувати, щоб свавілля не переховувалося на островах і річках і звідти не відправлялось у морські походи».

На початку грудня 1638 р. в урочищі Маслів Став (поблизу сучасного села Миронівка Київської області) відбулася «остаточна комісія з козаками», де реєстровці змушені були прийняти умови «Ординації Війська Запорозького».

Висновки. В основі козацьких рухів 20—30-х рр. XVII ст. було незадоволення представників різних верств українського населення польською політикою.

Незважаючи на поразки, повстання 20—30-х рр. XVII ст. мали важливе історичне значення. Відстоювання козацтвом своїх станових привілеїв набуло форми національно-визвольної боротьби. Висунуті гасла захисту православ’я, звільнення селян від панів і всієї України від польської влади забезпечили підтримку повстанців більшістю населення.

Козацтво продемонструвало можливість виконувати роль провідника українського національно-визвольного руху.

Запитання та завдання

1. Хто очолював повстанців під час польсько-козацького збройного конфлікту 1625 р.? 2. Яка кількість реєстру встановлювалася Куруківською угодою? 3. Назвіть козацькі полки, створені після укладення Куруківської угоди. 4. Які події дістали назву «Тарасова ніч»? 5. Яких змін зазнав кількісний склад реєстру за Переяславською угодою 1630 р.? 6. Коли І. Сулима зруйнував Кодацьку фортецю? 7. Хто очолив козацьке повстання в 1637 р.? 8. Коли було прийнято «Ординацію Війська Запорозького»? 9. Хто очолював реєстрове козацтво за «Ординацією Війська Запорозького»?

10. Якими були основні причини початку козацьких виступів у 20-х рр. XVII ст.? 11. Як розгортався польсько-козацький збройний конфлікт у 1625 р.? 12. Охарактеризуйте повстання Тараса Федоровича. 13. Які обмеження накладалися на козацтво «Ординацією Війська Запорозького»? 14. У чому полягає історичне значення козацьких рухів 20—30-х рр. XVII ст.?

15. Визначте за картою атласу, які території були охоплені козацькими рухами у 20—30-х рр. XVII ст. 16. Складіть у зошиті таблицю «Козацькі повстання 20—30-х рр. XVII ст.».

17. На думку істориків, «національно-визвольна війна 1637—1638 рр. ... знаменувала собою прояв найвищого піднесення справді всенародного руху за своє визволення у першій половині XVII ст. [Воно] підготувало революційний виступ українців на чолі з великим гетьманом Б. Хмельницьким у 1648 р.». Поясніть, як ви розумієте таку характеристику. Наведіть факти, що підтверджують вашу думку.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно