Перевірте свої знання з розділу VII
- 10-09-2022, 12:43
- 440
| ... |
Практичне заняття. Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель
- 10-09-2022, 12:42
- 890
| Сучасний український історик церкви Василь Іванішин: «...ще в 1816 р. митрополит Михайло Левицький утворив "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення писемності, просвіти і культури серед вірних на основах християнської релігії” — із завданням видавати книжки "мовою простою, уживаною по селах”. Ще в 1817 р., а потім у 1821 і 1836 рр. той же Левицький видає меморіали "в обороні державного управління і самостійності української мови”. Це він створює ще дві україномовні організації: "Просвітне товариство священиків” та "Інститут для образовання дякоучителів”». Сучасний український дослідник Володимир Бойцан: «...коли в 1818 році вийшли в Австро-Угорщині так звані "шкільні закони”... в багатьох селах почали навіть своїм коштом будувати шкільні будинки. В цей період стараннями духовенства було створено значну кількість парафіяльних шкіл, засновано дяко-учительський інститут і таким чином налагоджено підготовку українських вчителів... Авторами перших граматик української мови були також, здебільшого, священики: Іван Могильницький, Йосип Лозинський, Михайло Осадца, Йосип Левицький та ін.». Історик української діаспори ХХ ст. Михайло Демкович-Добрянський: «У греко-католицькій семінарії почала формуватись українська партія, або — як поляки її злобно називали — "російська”. Почалася пропаганда за українською мовою, праця над українським словником, над вивченням історії свого краю — під керівництвом професорів семінарії... З такого середовища вийшли перші "пробудителі” українського життя в Галичині Маркіян Шашкевич і товариші... Маркіян Шашкевич "запалив вогонь... спас народ від загибелі і отворив очі кожній людині, в котрої ще залишилось незіпсоване руське серце, показав їй обов’язки задля народу і спосіб їх здійснити”, — писав про вплив "Русалки Дністрової” тогочасний свідок».... |
Національне піднесення в західноукраїнських землях на початку ХХ ст.
- 10-09-2022, 12:40
- 405
| На початку ХХ ст. центром українського національного руху стала Східна Галичина. Саме тут українці, хоч і обмежено, але користувалися демократичними правами: обирали своїх представників до крайового сейму й австрійського парламенту, мали українську пресу, умови для розвитку української мови, освіти, науки. Водночас зростання української національної свідомості обумовило гостру боротьбу українців проти економічного та політичного домінування поляків. Це протистояння призводило до радикалізації політичного життя в краї. На початку ХХ ст. національна ідея вийшла за межі вузького інтелігентського середовища. До неї тепер долучилися селяни, які організовувалися в кооперативному русі, і робітники, які перетворювалися на самостійну політичну силу. Тож було створено умови для формування та розвитку масового національного руху з політичним забарвленням. Соціалістичну течію українського руху представляла Русько-українська радикальна партія (РУРП). На з’їзді РУРП 1905 р. було схвалено програму, що базувалася на ідеях поєднання соціальної та національно-визвольної боротьби українського народу. Розв’язання національного питання радикали пов’язували з федералізацією Австро-Угорщини й об’єднанням в одну адміністративну одиницю українських частин Галичини й Буковини. Програма також містила вимоги політичних й економічних прав та свобод для робітників і селян.... |
Соціально-економічний розвиток краю на початку ХХ ст.
- 10-09-2022, 12:38
- 451
| На початок ХХ ст. економіка західноукраїнських земель мала забезпечувати промислові центри Австро-Угорської монархії дешевою сировиною. Водночас край став ринком збуту товарів з метрополії. Фабричне виробництво охопило деякі галузі промисловості, які займалися добуванням і первинним обробітком сировини: лісопильну, нафто- та озокеритодобувну, соледобувну, паперову, тютюнову, цегельну й металообробну. На початку ХХ ст. місцева адміністрація розширила кредитування фабрично-заводської промисловості та звільнила її від податків, що сприяло промисловому піднесенню. На той час діяло кілька сотень промислових підприємств, які загалом нараховували майже 50 тис. робітників. Австро-угорська влада не заохочувала переробку нафти на місцях, тому розвивалась переважно нафтодобувна галузь, у якій використовувалося значно більше парових двигунів і двигунів внутрішнього згорання, ніж у всіх інших галузях промисловості в цілому. Видобуток нафти швидко зростав: у 1900 p. це було 325 тис., а в 1909 p. — більш ніж 2050 тис. т, що становило 5 % світового видобутку нафти. Найбільше нафти добували в районах Борислава та Дрогобича. Друге місце після нафтодобувної посідала деревообробна промисловість. Працювало близько 100 лісопильних заводів, які щорічно експортували 80-85 тис. вагонів лісоматеріалів.... |
Перевірте свої знання з розділу VI
- 10-09-2022, 12:37
- 469
| ... |
Наддніпрянська Україна в 1907–1914-х роках
- 10-09-2022, 12:37
- 427
| Революція 1905-1907 рр. довела, що аграрне питання з економічного переросло в політичне. Розуміючи, що від настроїв селянства — абсолютної більшості населення — залежить майбутнє Російської імперії, її правлячі кола після революції наважилися на проведення аграрної реформи. На початку ХХ ст. в підросійській Україні ще зберігалася сільська община, яка була юридичним власником землі. Тому община періодично перерозподіляла землю, і селянин не був зацікавлений у дбайливому ставленні до неї, оскільки після наступного розподілу міг отримати іншу ділянку. Це призводило до збіднення села та посилювало його революційність. Прем’єр-міністр Росії Петро Столипін оголосив проведення реформи (1906—1910/11). Чи могла реалізація таких завдань справді розв’язати аграрне питання? Чи можна вважати цю реформу продовженням модернізаційних процесів на селі у другій половині ХІХ ст.? Цілі аграрної реформи: створення ефективних селянських господарств, орієнтованих на ринок; ліквідація сільської общини й передача у приватну власність селянським господарствам земель, якими вони користувалися; збереження землеволодіння поміщиків при частковому продажу ними своєї землі селянам;... |
Політичне й громадське життя в Наддніпрянщині в 1905–1907-х роках
- 10-09-2022, 12:36
- 337
| Наростання економічних, соціальних і політичних протиріч на початку ХХ ст. завершилося в Російській імперії буржуазно-демократичною Революцією 1905-1907-х рр. Не залишився осторонь цих подій і український народ. Разом із загальноросійськими революційними вимогами (ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів, повалення самодержавства, встановлення демократичних свобод і 8-годинного робочого дня для промислових робітників), у підросійській Україні висували і власні вимоги — досягнення політичної й культурно-національної автономії українських земель. У січні 1905 р. страйкували робітники Києва, Харкова, Одеси та інших міст. Страйк — одна з форм розв’язання конфлікту між працівниками та працедавцями, яка полягає в тимчасовому колективному припиненні праці з метою домогтися виконання певних вимог, наприклад, поліпшення умов праці. У лютому—березні виступи робітників підтримали селяни Лівобережжя. Вони знищували маєтки поміщиків і підприємців. Долучилися до революції й українські студенти, які навчалися в Росії. Вони створили для координації своїх дій Головну студентську раду в Петербурзі. Про що йдеться в документі? Як ставилася Головна студентська рада до загальноросійської мети революції? Яку кінцеву мету революції щодо України вбачали автори документа? З відозви Головної студентської ради «До українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів у Петербурзі» від 2 березня 1905 р. Гасло демократичної республіки, яке має російська демократія, забезпечує громадянські права кожної людини. В боротьбі за ці права ми зичимо російській демократії успіху. Проте українська демократія, українські маси потребують забезпечення не лише своїх загально-громадських прав, а йнаціональних. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити культурний розвиток українського народу.... |
Практичне заняття. Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини
- 10-09-2022, 12:34
- 1 333
| Лібералізм. Оборонці лібералізму наголошували передусім на пануванні закону, індивідуальній свободі, конституційних процедурах, релігійній толерантності та на загальних правах людини... Економічний лібералізм зосереджувався на концепції вільної торгівлі... Націоналізм — сукупність ідей, пов’язаних із нацією, чиї інтереси вважалися за найвище добро... Соціалізм, як і націоналізм, — колективна віра. Він виступає проти експлуататорів і власників задля захисту не просто індивіда, а суспільства в цілому... Соціалізм вважає, що знедоленим, кволим та пригнобленим життя буде гарантованим тільки тоді, коли будуть об’єднані ресурси, порівну поділені багатства... Яка ідея щодо самовизначення України (самостійницька чи автономістська) переважала в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини? Чому? Сучасний український історик Ірина Ковальська-Павелко про течії в українському визвольному русі За концептуальними підходами щодо вирішення національного питання і визначення перспектив державності України програми українських політичних угруповань, а отже і самі партії, сучасні історики умовно поділили на дві групи. Одну з них становили партії, що відстоювали ідею автономії України в складі демократизованої Росії (РУП з 1903 р., УСДРП, УДП, УРП, УДРП), а іншу — партії, що своє програмне завдання вбачали в досягненні самостійної української держави (РУП до 1903 р., УСП, УНП)... теза автономного статусу України в складі Росії була більш поширеною і стала орієнтиром у програмах соціал-демократичних і ліберально-демократичних партій... Національно-радикальні партії першість віддавали досягненню українством державної незалежності як найважливішої передумови здійснення соціалістичних перетворень.... |
Український політичний і національний рух на початку ХХ ст.
- 10-09-2022, 12:33
- 476
| Для початку ХХ ст. характерний процес стрімкої політизації українського суспільства, що зумовлювалося інтенсивним розвитком економіки, зрушеннями в соціальній структурі суспільства, розгортанням національного руху, поширенням соціалістичних ідей та ідей парламентаризму. Політизація — активізація в суспільстві сил, що висувають політичні вимоги, як-от: зміна форми правління, виборче право, свобода слова, друку, мітингів, зборів. Економічна криза погіршила життя робітників, загострила аграрне та національне питання. Очолила протестний рух інтелігенція, яку до певної міри підтримали робітники та селяни. 1900-1903 рр. пов’язані з масовими виступами промислових робітників з вимогами встановити 8-годинний робочий день і дотримуватися політичних свобод. Особливо масштабні страйки та демонстрації розгорнулися в липні-серпні 1903 р., охопивши Київ, Миколаїв, Катеринослав та інші міста. У них узяли участь 115 тис. робітників. Учасники акцій протестували під гаслом «Геть самодержавство!» Влада відповіла на виступи робітників репресіями. Тільки в 1903 р. в сутичках із поліцією й військами загинуло понад 100 осіб, чимало демонстрантів були поранені, понад 2 тис. осіб — заарештовані. На відміну від робітників, виступи селян здебільшого мали стихійний характер. Селяни захоплювали поміщицькі землі й угіддя, чинили опір розмежуванню земель, знищували поміщицькі посіви й сінокоси, рубали ліси, виступали проти продажу майна за недоїмки, відмовлялися вносити борги й різні платежі, вимагали поліпшення орендних умов. У 1902 р. наймасовішими були виступи селян у Подільській, Полтавській і Харківській губерніях. Сільська біднота розгромила 40 панських маєтків, спалила 2 заводи, захопила майже 2 тис. десятин поміщицьких земель. У 1903-1904 рр. у селах Наддніпрянщини відбулося близько 1 тис. виступів бідноти.... |
Особливості соціально-економічного розвитку Наддніпрянщини
- 10-09-2022, 12:32
- 534
| В умовах модернізації провідну роль в економіці починає відігравати промислове виробництво. Саме в цьому полягає суть переходу від аграрно-ремісничої до індустріальної епохи. Тому початок XX ст. в економіці України характеризувався пришвидшенням темпів індустріалізації, що виражалося у збільшенні кількості підприємств великої машинної індустрії та створенні нової структури економіки. В Україні з її родовищами корисних копалин у Донбасі та Криворізькому басейні набула розвитку кам’яновугільна й металургійна промисловості, Російська імперія стимулювала розвиток саме цих галузей промисловості, оскільки виходила з інтересів збереження та посилення своєї військово-політичної могутності. У підросійській Україні в 1900 р. виробництво заліза і сталі зросло у 27 разів порівняно з попереднім десятиріччям. Такі досягнення значною мірою відбулися завдяки модернізації промислового обладнання. Центральні та північні райони підросійської України мали сприятливі умови для вирощування цукрового буряку, тому саме ці регіони імперії стали центром цукроваріння. Саме на цих трьох галузях — кам’яновугільній, металургійній і цукровій — трималася промисловість України. Інші важливі галузі промислового виробництва, зорієнтовані на задоволення повсякденних потреб населення, зокрема текстильна, взуттєва, а також машинобудівна, в Україні були представлені слабко. Продукція цих галузей ввозилася в Україну з Росії чи з-за кордону. Виняток становило виробництво сільськогосподарських машин і реманенту, яке розвивалося в південних губерніях України.... |
