§ 35 ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. ВПЛИВ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ПІДНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

1. Участь священиків греко-католицької церкви у процесі національного відродження західноукраїнських земель

Спираючись на інформацію попередніх параграфів та подані джерела, схарактеризуйте участь священиків греко-католицької церкви на академічному (фольклорному), культурницькому й політичному етапах національного відродження. Свою відповідь оформіть у вигляді таблиці.

Сучасний український історик церкви Василь Іванішин: «...ще в 1816 р. митрополит Михайло Левицький утворив "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення писемності, просвіти і культури серед вірних на основах християнської релігії” — із завданням видавати книжки "мовою простою, уживаною по селах”. Ще в 1817 р., а потім у 1821 і 1836 рр. той же Левицький видає меморіали "в обороні державного управління і самостійності української мови”. Це він створює ще дві україномовні організації: "Просвітне товариство священиків” та "Інститут для образовання дякоучителів”».

Сучасний український дослідник Володимир Бойцан: «...коли в 1818 році вийшли в Австро-Угорщині так звані "шкільні закони”... в багатьох селах почали навіть своїм коштом будувати шкільні будинки. В цей період стараннями духовенства було створено значну кількість парафіяльних шкіл, засновано дяко-учительський інститут і таким чином налагоджено підготовку українських вчителів... Авторами перших граматик української мови були також, здебільшого, священики: Іван Могильницький, Йосип Лозинський, Михайло Осадца, Йосип Левицький та ін.».

Історик української діаспори ХХ ст. Михайло Демкович-Добрянський: «У греко-католицькій семінарії почала формуватись українська партія, або — як поляки її злобно називали — "російська”. Почалася пропаганда за українською мовою, праця над українським словником, над вивченням історії свого краю — під керівництвом професорів семінарії... З такого середовища вийшли перші "пробудителі” українського життя в Галичині Маркіян Шашкевич і товариші... Маркіян Шашкевич "запалив вогонь... спас народ від загибелі і отворив очі кожній людині, в котрої ще залишилось незіпсоване руське серце, показав їй обов’язки задля народу і спосіб їх здійснити”, — писав про вплив "Русалки Дністрової” тогочасний свідок».

Історик української діаспори ХХ ст. Іван Лисяк-Рудницький: «Під час революції 1848 року в Австрії саме представники церкви стали ініціаторами політичної активізації галицьких українців. Сьогодні, як ніколи, актуально звучить заява цих провідників: "Ми належимо до великого українського народу... Наш народ був колись самостiйний, рівнявся у славі з наймогутнішими народами в Європі... Встаньте, браття, будьте тим, чим ми можемо бути, будьмо народом”. На "Собор руських учених” у Львові 1848 році зібралося 118 представників української світської та духовної інтелігенції, які заснували так звану "Галицько-Руську Матицю”. 90 % учасників "Собору...” були священики».

Сучасний український дослідник Володимир Бойцан: «На першому загальному зборі товариства "Просвіта” відсоток священиків був незначний. Уже через 5 років більшість пастирів включилися до просвітницької роботи...

Однією з поширених форм просвітньої роботи стали читальні, що розрослись по Галичині. I перша така читальня з’явилася в Коломиї в 1848. Згодом постала сітка читалень... Греко-католицькі священики очолили більшість читалень, перебрали на себе керівництво філіями "Просвіти”.

Користуючись авторитетом серед народу, чимало священиків були обрані до австрійського парламенту і галицького сейму. Священики-депутати, поряд зі світськими послами, обороняли права українського народу».

Сучасний український дослідник Андрій Кліш: «...розвитку українського кооперативного руху активно сприяла греко-католицька церква, представники якої пропагували кооперативну ідею, ініціювали створення кооперативних організацій у своїх парохіях, керували ними... Греко-католицьке духовенство надавало українському кооперативному рухові духовної глибини, широти замислу та творчого ставлення до буденних господарських справ, перетворювало його на впливову економічну й політичну силу, яка забезпечувала матеріальну підтримку процесові становлення національної самосвідомості українців, їхній боротьбі за громадянські та політичні права, за економічну самостійність і політичну незалежність».

2. Внесок діячів греко-католицької церкви в піднесення національної свідомості українського населення

Опрацюйте одну з поданих історичних біографій митрополитів УГКЦ ХІХ — початку ХХ ст. Обговоріть, чи сприяв він розвитку українства. Чому? З якими перешкодами він боровся? Чи був, на вашу думку, важливим внесок цього діяча в українське національне відродження? Обміняйтесь думками з однокласниками.

Митрополит Григорій Яхимович (1792-1863) — митрополит Галицький та архієпископ Львівський. Доктор богослов’я, професор педагогіки та теології у Львівському університеті, ректор Львівської духовної семінарії. Виступав проти заміни кирилиці латинським алфавітом, був членом Собору руських учених, відкрив багато народних шкіл, домігся запровадження викладання української мови у школах Галичини. Очолювана ним Головна руська рада висунула австрійському урядові вимогу автономії Східної Галичини.

Був послом до Галицького сейму та австрійського парламенту. Крім церковної й суспільно-політичної діяльності, захоплювався астрономією й технікою. Написав декілька досліджень, сконструював машину для косіння трави, розробляв план пароплавного сполучення на річці Сян.

Митрополит Спиридон Литвинович (1810-1869) — митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Каменський, прелат Його Святості Папи. Доктор богослов’я.

Відстоював права українського населення краю. Був віце-маршалком галицького сейму, членом Державної ради Австрійської імперії, співголовою палати послів австрійського парламенту.

Заслугою Спиридона Литвиновича було прийняття в 1863 р. «Конкордії» з римо-католицькою церквою — угоди, яка стала перешкодою в полонізації Галичини.

Відстоював політичні права українського населення в Галичині, підтримував проект її поділу на дві окремі адміністративні одиниці — західну (польську) і східну (українську). Автор патріотичних поезій.

Митрополит Йосиф Сембратович (1821-1900) — митрополит Галицький та архієпископ Львівський, предстоятель Української греко-католицької церкви. Доктор теології, професор.

Намагався відстояти право Української греко-католицької церкви на лідерство в українському русі, підтримував старорусинів.

Закликав усіх освічених українців, а насамперед священство, до боротьби з пияцтвом. Заохочував створювати при церквах братства тверезості. Заходи його проти пияцтва не подобалися польським поміщикам, бо позбавляли їх чималих прибутків.

Митрополит Сильвестр Сембратович (1836-1898) — митрополит Галицький, архиєпископ Львівський та єпископ Кам’янецький, предстоятель Української греко-католицької церкви. Доктор теології, професор. Небіж митрополита Йосифа Сембратовича.

Заснував дівочий інститут Василіанок, збудував нову Духовну семінарію у Львові. Заснував священиче Товариство Св. Апостола Павла, що видавало релігійні книги, та Товариство Св. Апостола Петра, яке допомагало бідним парафіям. Очолив процес оновлення Української греко-католицької церкви в Галичині, домігся офіційного визнання нею засад української національної окремішності. У 1883-1897 рр. — віце-маршалок галицького крайового сейму. Прихильник народовців та української мови. Підтримував контакти із групою О. Барвінського, виступив одним із речників «нової ери».

3. Учені про роль греко-католицької церкви в українському національному русі

Порівняйте подані думки про роль УГКЦ в українському русі. Які з них ви підтримуєте? Чому? Сформулюйте власну позицію щодо цієї ролі та викладіть її в короткому есе.

Сучасний український дослідник Іван Пільгук: «Українська греко-католицька церква стала майже синонімом української національності, основою українського національного відродження. "Хлоп і поп”, як казали поляки, держалися разом і спільно переживали всі лихоліття польських знущань. Греко-католицьке духовенство дало власне людей, які стали в обороні українського народу на право здобувати освіту рідною мовою й у рідній школі. Нечисленна українська інтелігенція складалася в той час зі священиків або їхніх дітей, які здобували освіту й творили нові професійні кадри. Тому й не дивно, що, на відміну від Східної України, оборонці й ідеологи національного українського відродження, та навіть і його творці вийшли з греко-католицького духовенства».

Сучасний український дослідник Андрій Кліш: «Якщо в європейських країнах носіями духовної та світської влади були різні соціальні прошарки, то для галицьких українців священицька генерація упродовж середини ХІХ ст. охоплювала всю інтелігенцію й уособлювала одночасно як релігійний, так і національно-релігійний провід, творила основу впорядкованості світу».

Сучасний український дослідник Ярослав Грицак: «Порівняння національних рухів так званих неісторичних народів Європи показує, що провідну роль на різних етапах завжди відіграють ті класи, які, зберігши свою етнічну ідентичність, мали найвищий статус у соціальній ієрархії даної етнічної групи й найкращі можливості для впливу на найбільшу кількість місцевого населення даної етнічної групи.

Греко-католицьке духовенство ідеально підходило до цих критеріїв. З одного боку, воно не засимілювалося і зберегло свою етнічну окремість, з другого — являло собою єдину еліту руського суспільства. Його патріотизм мав релігійний характер. Віросповідання слугувало надійним і простим способом самоідентичності руського населення, оскільки інші етнічні групи — поляки, мадяри, німці — належали переважно (у польському випадку виключно) до римо-католицької церкви... Приналежність до східного обряду успадковувалась — греко-католики не могли хрестити свою дитину в латинському обряді. Тому релігійна ідентичність зберігалася навіть при мовній і культурній асиміляції».

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Обговоріть у загальному колі:

1. Що з інформації уроку було для вас зовсім новим? 2. Що вас зацікавило? 3. Які факти здивували або вразили? 4. Про що ви хотіли б дізнатися більше, а про що — розповісти іншим?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно