Войти
Закрыть

Узагальнення до розділу 5 «Руські удільні князівства у складі сусідніх держав. Кримське ханство»

7 Клас

У XІV ст. відбулися важливі зміни в політичному житті українських теренів: влада Золотої Орди занепала, натомість українські землі увійшли до складу різних держав: Королівства Польського, Угорщини, Великого князівства Московського, Великого князівства Литовського, Кримського ханства, Молдавії. • У XIV—XV ст. українські землі були включені до складу Великого князівства Литовського — багатоетнічної держави, у якій 9/10 населення були жителями руських земель — майбутні українці та білоруси. Відносини між правлячою династією і місцевим населенням складалися мирно. «Старовини не рушимо, новини не вводимо» — таким був принцип правління на українських землях. Офіційною мовою князівства була руська. • У 1385 р. між Польщею і Литвою, з метою захисту від агресії німецьких рицарів, було укладено Кревську унію. Союз було скріплено династичним шлюбом литовського князя Ягайла та польської королеви Ядвіги. • Кревська унія поклала початок поглиненню Великого князівства Литовського Польщею і поширенню католицизму в українських землях. • Об’єднання Литви та Польщі дало можливість відбити натиск Тевтонського ордену. У Грюнвальдській битві 1410 р. польсько-литовсько-руські війська розгромили тевтонців. • Від XIV ст. в українських містах набуло поширення «магдебурзьке право» за зразком німецьких міст. • У 1239 р. Крим завоювали монголи, і відтоді півострів став частиною Золотої Орди. У 1441 р. свою державу — Кримське ханство — утворили кримські татари....
0 Переглянути

Культура українських земель XIV—XV ст.

7 Клас

Українська культура XIV—XV ст. — спадкоємиця культури Русі-України та Галицько-Волинської держави. Культурний розвиток цього періоду відбувався у складних умовах. Українські землі, поділені між Великим князівством Литовським, Польщею, Московією, Османською імперією та іншими державами, опинилися під різними культурними впливами. До певного періоду сприятливими були умови для розвитку культури у Великому князівстві Литовському. Збираючи руські землі, литовські князі прагнули долучитися до культури Русі-України, Галицько-Волинської держави, надбання яких не відкидали, а підтримували разом із православною вірою і руською мовою. Поміркуймо! Після яких подій в історії українських земель у складі Великого князівства Литовського відчулося небажання владних кіл підтримувати православну віру? У Польському ж королівстві не сприймали православну культуру. Але водночас воно було брамою, крізь яку до України потрапляли ідеї Відродження — культури, що в XIV ст. зародилася в Італії і ґрунтувалася на ідеалах гуманізму та кращих традиціях античності. Саме через цю браму українці мали змогу долучитися до західноєвропейської системи освіти....
0 Переглянути

Господарство українських земель у XIV—XV ст. Українське суспільство. Магдебурзьке право

7 Клас

Працюючи з текстом параграфа, доберіть і випишіть до зошита факти, які підтверджують думку про те, що в XIV—XV ст. в українських землях зароджувалися ринкові відносини. Основу господарства українських земель становило землеробство і скотарство. Вирощували зернові, технічні, бобові, городні та садові культури. Переважала трипільна система землеробства. Для підвищення врожайності з XIV ст. почали застосовувати добрива. Вигідно було займатися скотарством, особливо свинарством, продукція якого йшла на продаж. У великих маєтках розвивалося конярство. Важливу роль у господарстві відігравали промисли. Особливо ті, що займалися переробкою сільськогосподарських продуктів: млиновий (виготовлення різних сортів борошна, крупи), винокурний і пов’язаний з ним корчемний. Важливими промислами були рибальство, солеваріння. Господарство українських земель у XIV—XV ст. зберігало переважно натуральний характер. Водночас у сільському господарстві відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку було зростання великого землеволодіння. Наприкінці XIV ст. на українських землях налічувалося кілька десятків великих маєтків. Основними способами зростання великого землеволодіння були: отримання землі за службу великому князеві, захоплення громадських земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель....
0 Переглянути

Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії, Османської імперії. Князівство Феодоро. Кримське ханство

7 Клас

На Закарпатті, що короткий час входило до складу Русі-України, здавна жили слов’янські племена білих хорватів. Вони ходили в походи з князем Олегом і були частиною держави Володимира Великого. На цих теренах слов’яни зіткнулися з племенами угорців. Як оповідає угорський хроніст початку XII ст., під містом Унгваром (Ужгород) угорські племена зустріли опір слов’янського князя Лаборця. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відійти до фортеці Земплін. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був страчений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості жителів Закарпаття. Перший король угорців Штефан І, скориставшись смутою на Русі після смерті Володимира, приєднав Закарпаття до Угорського королівства. Лише кілька разів на нетривалий час Закарпаття поверталося до руських земель: за князя Лева Даниловича та в XIV ст. — представнику роду Гедиміна подільському князю Федору Коріатовичу Закарпаття дісталося у спадщину від угорського короля. Після смерті Федора у 1414 р. Закарпаття надовго перейшло під владу Угорщини....
0 Переглянути

Українські землі у складі Великого князівства Литовського (середина XIV—XV ст.)

7 Клас

У першій половині XIII ст. на північному заході від руських земель утворилася нова держава — Велике князівство Литовське. Формуванню держави у литовців сприяв наступ німецьких рицарів-хрестоносців, які під гаслом християнізації язичників-литовців прагнули захопити їхні землі. Це спонукало литовців до об’єднання. Засновником держави був Міндовг, який приєднав до Литви Чорну Русь (переважно територія сучасної Білорусі) і коронувався 1253 р. в м. Новгородку (сучасне м. Новогрудок). Наступники Міндовга продовжили політику розширення держави завдяки сусіднім руським землям. Полегшувало їм цю справу те, що руські князівства втратили свою силу під час монгольського завоювання. Князю Гедиміну (1316-1341 рр.) вдалося поширити свою владу на більшу частину земель сучасної Білорусі та Смоленщину. До нас дійшли згадки, що Гедимін у міждержавних відносинах називався «королем литовців і русинів». Після отруєння Болеслава-Юрія II у 1340 р. волинські бояри обрали князем Любарта-Дмитра Гедиміновича, який був одружений з онукою правителя Королівства Руського Юрія І. Так на підставі династичного шлюбу Волинське князівство перейшло в управління литовської династії....
0 Переглянути

Узагальнення до розділу 4 «Королівство Руське (Галицько-Волинська держава)»

7 Клас

1119 р. волинський князь Роман Мстиславич заволодів Галичем та об’єднав його землі в одну Галицько-Волинську державу. Після приєднання Київщини майже всі українські землі увійшли до складу Галицько-Волинської держави. Після загибелі князя Романа в 1205 р. розпочалася тривала боротьба між боярами та сусідніми державами за князівство. • Значною перешкодою на шляху зміцнення Галицько-Волинської держави була сильна боярська опозиція князівській владі, зазіхання сусідів (Польщі, Угорщини) та монгольська навала. • На початку XIII ст. на Русь, яка переживала період політичної роздробленості, насунулася страшна небезпека — сюди прямували монгольські кочові племена. 1223 р. — руські князі вперше зіткнулися з монгольським військом на річці Калка. Руське військо зазнало поразки. 1239 р. — похід монгольського хана Батия на Русь, захоплено міста Переяслав і Чернігів. 1240 р. — оборона та руйнування Києва монголами. • 1238 р. переможна битва князя Данила під Дорогочином поклала край зазіханням німецьких лицарів-хрестоносців на руські землі. 1245 р. військо Данила Галицького здобуло перемогу в битві проти війська угорського короля і його союзників біля м. Ярослава на Сяні. • Усі свої зусилля князь Данило спрямував на зміцнення держави та князівської влади: укріплював міста, розбудовував нові (Львів, Холм), зміцнював православну церкву, сприяв розвиткові культури. Добився права на княжіння у хана Батия, розгорнув широку підготовку до боротьби з поневолювачами. 1253 р. дав згоду на пропозицію Папи Римського прийняти королівську корону....
0 Переглянути

Культура Галицько-Волинської держави (наприкінці XII — у першій половині XIV ст.)

7 Клас

Розвиток господарства, розширення міжнародних зв’язків у Королівстві Руському потребували подальшого розвитку освіти й писемності. Грамота була поширена не тільки серед багатих верств населення, а й серед ремісників, рядових дружинників. Про це свідчать написи ХІІ—ХІІІ ст. на стінах храмів у Галичі й Рогатині, на речах повсякденного вжитку, іменні позначки майстрів на глиняному посуді. У містах Галичини та Волині знайдено берестяні грамоти, бронзові, дерев’яні, кістяні стилуси (писала). Грамоти написані на доступному матеріалі — бересті. Текст видавлювали писалом — загостреним стрижнем, на протилежному кінці якого (нерідко оздобленому) було вушко для підвішування його до пояса одягу. У Галицько-Волинській державі продовжилась традиція літописання, яка склалась у Русі-Україні. Найвидатнішою пам’яткою є Галицько-Волинський літопис. На відміну від інших, він не поділяється на датовані літописні записи, а містить своєрідні повісті про воєнні походи й інші події 1201-1292 рр. та має дві частини. Галицько-Волинський літопис, як і літопис «Повість минулих літ», є цінним джерелом для вивчення історії Галицько-Волинської держави, Русі-України, але до нього потрібно ставитися критично. Адже літописці писали «на замовлення» галицько-волинських князів, тому могли не завжди об’єктивно висвітлювати події. Поміркуймо! Для чого сьогодні потрібно перевидавати стародавні літописи? На якого читача розраховані такі видання? Думки істориків Для західноукраїнських земель була природною солідарність із західним християнським світом. Культурне життя Волині й Галичини характеризувалося своєрідним переплетінням західноєвропейських і українських елементів. Зокрема, це відчувається у Галицько-Волинському літописі, який не демонструє жодних ознак відчуження між православним і латинським світами. Для автора літопису є прийнятними всі західні святі, римський престол він називає апостольською столицею святого Петра, Папу — «отцем», водночас декларуючи свою відданність «грецькій вірі»....
0 Переглянути

Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) в періоди стабільності та поступового занепаду (середина XIII — перша половина XIV ст.)

7 Клас

Данило управляв державою спільно з братом. Після смерті Данила правителем Королівства Руського став Василько (1264-1269 рр.), але його влада поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром. Володіння, що перебували під правлінням Данила, були розділені між трьома його синами — Левом, Мстиславом і Шварном. Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства зберіг за собою старший син Данила Романовича — Лев. Східну Волинь із Луцьком отримав Мстислав Данилович. Холмське князівство відійшло молодшому Даниловичу — Шварну. Після смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Незважаючи на поділ, обидві гілки Романовичів вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди. Після смерті Льва Даниловича одноосібним правителем Галичини і Волині став його син Юрій. Про Юрія І сучасник написав як про «мужа мудрого і доброго, до духівництва щедрого, під правлінням якого Русь славилася досягненнями миру і достатку». Столицею був Володимир. Юрій І Львович (1301-1308 рр.), як і його дід, титулував себе «королем Русі та князем Володимерії». Про це свідчить його особиста печатка. Однак утримати владу на всій території королівства він не зміг: Польща повернула собі Люблінську землю, Угорщина — частину Закарпаття....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 127 128 129 130 131 132 133 134 135 ... 370
Назад

Навігація