Альбом карт 9 клас Пометун, Гупан, Смагін
- 10-09-2022, 12:49
- 429
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
... |
Аж до початку XX ст. в районах Карпатської зони і Полісся зустрічалися елементи сімейної громади великої патріархальної сім’ї, яка складалася з кількох поколінь і заснована на колективній власності на землю і знаряддя праці та спільне використання продукції загального виробництва. Такі сім’ї нараховували до 20-25 осіб. Вони були поширені в районах із тяжкими умовами обробітку землі, де потрібно було більше дорослих осіб для виконання робіт на своєму полі. Панівною формою сім’ї поступово ставала мала сім’я, чисельність якої на початку XX ст. в середньому по Україні становила близько 6 осіб. За сучасним українським дослідником Романом Чмеліком Розвиток української сім’ї в цей період відбувався в напрямку збільшення кількості робітничих сімей. На початку виникнення робітнича сім’я мало чим відрізнялися від селянської. Більшість членів таких сімей не втрачали зв’язків із сільськогосподарським виробництвом. Це визначало їх традиційний уклад, який був подібний до сімей на селі. Проте у внутрішньосімейних стосунках, у розподілі родинних обов’язків, становищі молоді були помітні зміни в бік рівноправ’я та незалежності між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми. На початку XX ст. сім’я кадрових робітників істотно відрізнялась від селянської. За типом вона була простою і, як виняток, траплялися розширені чи складні сім’ї. Кількість дітей у ній була меншою за селянську.... |
У центрі уваги художників-реалістів було буденне життя, з його проблемами, людськими думками, зображенням подій вітчизняної історії, природи. Цей етап розвитку мистецтва пов’язаний з об’єднанням художників-передвижників. Серед них українські митці — Кириак Костанді, Петро Левченко та ін. Українська тема сприяла посиленню романтичних тенденцій у деяких картинах Іллі Рєпіна, пейзажних творах Архипа Куїнджі. Уже в 1872 р. відбулась перша виставка цього товариства в Києві та Харкові. Наступного року до маршруту включено Одесу, Полтаву, Миколаїв. Формується українська національна школа пейзажного живопису, серед майстрів якого постать Сергія Васильківського є найбільш масштабною й багатогранною. Він відкрив український живопис Європі, де був удостоєний честі виставляти свої картини в Паризькому салоні «поза чергою». Пейзаж у творчості С. Васильківського органічно поєднувався з історичними сюжетами з доби козацтва («Козаки в степу») або з побутовими картинами («Ярмарок у Полтаві»). До побутового жанру, пейзажу звертався й Опанас Сластіон у творах «Весна», «Волинь» та ін.... |
На хвилі антиукраїнської політики обох імперій розгорнулася творчість багатьох українських митців, які збагатили вітчизняну духовну скарбницю. Соціально-психологічні проблеми суспільства відображав у своїй творчості Іван Нечуй-Левицький. Він описав життя чи не всіх суспільних верств («Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» та ін.). Глибоким психологізмом сповнена творчість Панаса Мирного (Панас Рудченко), який відтворив панораму життя українського народу в XIX ст. Зокрема, у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та інших творах. У Північній Буковині та Східній Галичині предвісником українського національного відродження був Юрій Федькович, який у своїх творах («Довбуш» та ін.) змальовував життя буковинців. Починаючи з 80-х років XIX ст. в українській літературі плідно працював Борис Грінченко — прозаїк, поет, драматург, перекладач. У 90-х роках заявила про себе Леся Українка (Лариса Косач-Квітка). Проаналізувавши документ, ілюстрацію, а також пригадавши все те, що ви знаєте про творчість Лесі Українки, визначте основні напрями її творчості.... |
Характерними рисами нової економічної еліти українського суспільства були висока господарська культура, відкритість до нового (у техніці, науці, духовній сфері), активна громадянська позиція. Особливістю Харитоненків, Яхненків, Терещенків, Симиренків полягала в тому, що вони вийшли з глибин українського народу та зберігали зв’язок з його культурою і традиціями, одночасно приймаючи нові європейські здобутки. Які риси модернізаційної еліти ілюструє приклад, наведений дослідником? Сучасний український історик Олександр Сердюк про українських підприємців нового типу Представником нових підприємців був Іван Гвоздик із Полтавщини. У дитинстві наймитував. Пізніше займався торгівлею. З часом розбагатів та скупив занедбані маєтки дворян. Добре оплачував працю робітників, наголошуючи, що це вигідно господарю: угіддя будуть краще оброблені, врожай — щедрішим і зібраний вчасно. Дбаючи про майбутнє своїх господарств, набирав у робітники й підлітків, що закінчили земські школи. Діти працювали першу половину дня, а після обіду ставали учнями сільськогосподарської школи, яку утримував Гвоздик. Уроки практичного господарювання проводив сам господар. Від учнів не приховував, що готує їх до зайняття адміністративних посад у своїх господарствах.... |
... |
Сучасний український історик церкви Василь Іванішин: «...ще в 1816 р. митрополит Михайло Левицький утворив "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення писемності, просвіти і культури серед вірних на основах християнської релігії” — із завданням видавати книжки "мовою простою, уживаною по селах”. Ще в 1817 р., а потім у 1821 і 1836 рр. той же Левицький видає меморіали "в обороні державного управління і самостійності української мови”. Це він створює ще дві україномовні організації: "Просвітне товариство священиків” та "Інститут для образовання дякоучителів”». Сучасний український дослідник Володимир Бойцан: «...коли в 1818 році вийшли в Австро-Угорщині так звані "шкільні закони”... в багатьох селах почали навіть своїм коштом будувати шкільні будинки. В цей період стараннями духовенства було створено значну кількість парафіяльних шкіл, засновано дяко-учительський інститут і таким чином налагоджено підготовку українських вчителів... Авторами перших граматик української мови були також, здебільшого, священики: Іван Могильницький, Йосип Лозинський, Михайло Осадца, Йосип Левицький та ін.». Історик української діаспори ХХ ст. Михайло Демкович-Добрянський: «У греко-католицькій семінарії почала формуватись українська партія, або — як поляки її злобно називали — "російська”. Почалася пропаганда за українською мовою, праця над українським словником, над вивченням історії свого краю — під керівництвом професорів семінарії... З такого середовища вийшли перші "пробудителі” українського життя в Галичині Маркіян Шашкевич і товариші... Маркіян Шашкевич "запалив вогонь... спас народ від загибелі і отворив очі кожній людині, в котрої ще залишилось незіпсоване руське серце, показав їй обов’язки задля народу і спосіб їх здійснити”, — писав про вплив "Русалки Дністрової” тогочасний свідок».... |
На початку ХХ ст. центром українського національного руху стала Східна Галичина. Саме тут українці, хоч і обмежено, але користувалися демократичними правами: обирали своїх представників до крайового сейму й австрійського парламенту, мали українську пресу, умови для розвитку української мови, освіти, науки. Водночас зростання української національної свідомості обумовило гостру боротьбу українців проти економічного та політичного домінування поляків. Це протистояння призводило до радикалізації політичного життя в краї. На початку ХХ ст. національна ідея вийшла за межі вузького інтелігентського середовища. До неї тепер долучилися селяни, які організовувалися в кооперативному русі, і робітники, які перетворювалися на самостійну політичну силу. Тож було створено умови для формування та розвитку масового національного руху з політичним забарвленням. Соціалістичну течію українського руху представляла Русько-українська радикальна партія (РУРП). На з’їзді РУРП 1905 р. було схвалено програму, що базувалася на ідеях поєднання соціальної та національно-визвольної боротьби українського народу. Розв’язання національного питання радикали пов’язували з федералізацією Австро-Угорщини й об’єднанням в одну адміністративну одиницю українських частин Галичини й Буковини. Програма також містила вимоги політичних й економічних прав та свобод для робітників і селян.... |
На початок ХХ ст. економіка західноукраїнських земель мала забезпечувати промислові центри Австро-Угорської монархії дешевою сировиною. Водночас край став ринком збуту товарів з метрополії. Фабричне виробництво охопило деякі галузі промисловості, які займалися добуванням і первинним обробітком сировини: лісопильну, нафто- та озокеритодобувну, соледобувну, паперову, тютюнову, цегельну й металообробну. На початку ХХ ст. місцева адміністрація розширила кредитування фабрично-заводської промисловості та звільнила її від податків, що сприяло промисловому піднесенню. На той час діяло кілька сотень промислових підприємств, які загалом нараховували майже 50 тис. робітників. Австро-угорська влада не заохочувала переробку нафти на місцях, тому розвивалась переважно нафтодобувна галузь, у якій використовувалося значно більше парових двигунів і двигунів внутрішнього згорання, ніж у всіх інших галузях промисловості в цілому. Видобуток нафти швидко зростав: у 1900 p. це було 325 тис., а в 1909 p. — більш ніж 2050 тис. т, що становило 5 % світового видобутку нафти. Найбільше нафти добували в районах Борислава та Дрогобича. Друге місце після нафтодобувної посідала деревообробна промисловість. Працювало близько 100 лісопильних заводів, які щорічно експортували 80-85 тис. вагонів лісоматеріалів.... |