Войти
Закрыть

Перетворення Галичини на «український П’ємонт». Особливості суспільно-політичного життя на Буковині та Закарпатті у другій половині ХІХ ст.

9 Клас

Вихід українського руху (як старорусинів, так і народовців) на широку політичну арену мав неминучим наслідком вплив на нього модерних європейських політичних теорій, зокрема соціалізму. Нові віяння в Галичині зініціювала східноукраїнська інтелігенція, яка на той час була більш розвиненою в інтелектуальній площині. Цьому сприяла, зокрема, енергійна діяльність Михайла Драгоманова, який закликав молодь йти далі старшого покоління, не лише словом, а й ділом розвивати українське суспільство. На його заклики відгукнулася невелика група західноукраїнської молоді. Так в українському русі виникла ще одна течія — радикальна. Перші прибічники М. Драгоманова з’явились у віденському клубі українських студентів «Січ». Наприкінці 70-х рр. XIX ст. його ідеї підтримували два львівські студентські гуртки: один, що перебував під впливом старорусинів, — «Академический кружок», інший — народовський «Дружній лихвар». Згодом коло прихильників розширювалося. Найбільш здібними послідовниками поглядів М. Драгоманова стали Іван Франко та Михайло Павлик, які піднесли український рух у Галичині на новий інтелектуальний рівень, подолавши його провінційну обмеженість і консерватизм. Свою діяльність представники нової течії розпочали з активної пропагандистської роботи. З 1876 р. Павлик і Франко редагували журнал «Друг». Вони відкинули «язичіє», яким публікувався журнал, і перейшли на українську народну говірку. Свої перші критичні статті спрямували проти старорусинів. Згодом зачепили і народовців, висміюючи їх за пересічність літературної продукції та консерватизм. Проте основний удар критики було спрямовано проти духівництва, що його радикально налаштована молодь намагалась усунути від керівної ролі в духовному житті суспільства....
0 Переглянути

Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях у 60–70-ті рр. ХІХ ст.

9 Клас

Період 1849-1867 рр. відзначився трансформацією Австрійської імперії в конституційну Австро-Угорську монархію. У перше десятиліття після революції в імперії панувала реакція, яка за прізвищем міністра внутрішніх справ Александра фон Баха отримала назву «бахівської». Реакція стала формою, в якій відбувалося перегрупування політичних сил в імперії. Найвпливовішими силами були національні еліти (угорська, чеська, польська та ін.), які перебували в опозиції до імперського центру. Знайдення спільної мови з ними рятувало імперію від розпаду. Прискорили цей процес поразки Австрійської імперії на міжнародній арені: Австрія програла війну у 1859 р. Франції та П’ємонту, а у 1866 р. — Пруссії. Під впливом цих подій австрійські правлячі кола змушені були в 1860 р. відновити конституцію. Було створено двопалатний законодавчий орган — Державну Раду. У 1861 р. австрійські володіння було визначено як автономні краї з власними представницькими органами — сеймами, хоч і з обмеженими повноваженнями. Аби не допустити неконтрольованого розвитку подій, у 1867 р. було укладено угоду, що містила австро-угорський компроміс, внаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію: австрійську — Цислейтанія (крім інших земель до неї ввійшли українські землі Галичини й Буковини) та угорську — Транслейтанія (крім інших земель до неї ввійшло Закарпаття) частини. Австрійську частину монархії переділили на автономні коронні краї, утворення яких було довільним і закладало протистояння двох чи декількох націй. На лавіруванні між різними інтересами, на протистоянні націй, в якому імперський центр виступав як арбітр, і базувалася влада австрійського цісаря. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу — централізм поступався місцем федералізму....
0 Переглянути

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині ХІХ ст.

9 Клас

Упродовж другої половини століття кількість населення західноукраїнських земель збільшилася. За даними австрійських та угорських державних переписів 1857 і 1900 рр., тут мешкало відповідно 2600 тис. і 3814 тис. українців. Таке стрімке зростання населення свідчило про демографічний вибух. Проте питома вага українців у його складі зменшилася. Спричиняло це як збільшення української трудової еміграції до Америки, так і зростання чисельності поляків, угорців, німців, євреїв тощо. Зростання чисельності населення дедалі більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. У Галичині густота населення в сільській місцевості за цей час збільшилася з 32 до 102 осіб на 1 кв. км. Упродовж другої половини XIX ст. соціально-економічні характеристики західноукраїнських земель не зазнали суттєвих змін. Станом на кінець XIX ст. вони залишалися аграрним суспільством, позаяк 95 % населення трудилося на землі, а близько 1 % працювало на промислових підприємствах. Західноукраїнська інтелігенція, з місцевим духівництвом включно, була чисельно невеликою. Так, у Східній Галичині вона становила близько 0,5 % загальної кількості українського населення. Рівночасно поляки, скажімо, складали 22 % мешканців Східної Галичини, а їхня Інтелігенція — понад 3 % загальної кількості населення....
0 Переглянути

Народницький, соціал-демократичний та земський рухи

9 Клас

Обмеженість реформ 60-х рр. XIX ст. спричинили зростання невдоволення різних прошарків суспільства. Молодь, схильна до максималізму, стала основою радикального руху, який виступав за прискорення кардинальних змін. Радикально налаштовану молодь імперії, що об’єднувалась у таємні організації для боротьби з існуючим ладом, називали народниками. Ця назва походила від ідеалізації молодою різночинною інтелігенцією народу (в умовах Російської імперії — селянства). Народництво — ідеологія й громадсько-політичний рух, що охопив вихідців з дворянства і різночинної інтелігенції Російської імперії у 60-80-х рр. XIX ст. Поєднував у собі соціалістичні ідеї з вимогами селянства. Виступав як проти залишків кріпосництва, так і проти капіталістичного розвитку суспільства. Інтелігенція — суспільна група, що складається з осіб, для яких розумова праця є професією (лікарі, інженери, педагоги, науковці тощо). Народники виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. Зародившись наприкінці 60-х рр. XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х рр. XIX ст. Народники були переконані в тому, що колективістські традиції сільської громади є основою соціалістичної організації суспільства. Росія, на їхню думку, на відміну від країн Західної Європи, мала оминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму....
0 Переглянути

Український національний рух наприкінці 1860 — у 1880-х рр.

9 Клас

Наприкінці 60-х рр. XIX ст. в умовах певного послаблення антиукраїнської політики влади відбувалося відновлення громадівського руху, але вже у формі нелегального. Центром його відродження знову став Київ, де були зібрані значні інтелектуальні сили. Поряд із колишніми громадівськими діячами з’явилася талановита молодь — М. Зібер, О. Русов, С. Подолинський та інші, — яка додала йому динамізму. Завдання кожного громадівця полягало в конкретних справах засвоїм фахом: історія, мовознавство, література тощо. Крім Києва, громади відновили свою діяльність у Чернігові, Полтаві, Харкові, Єлисаветграді, Одесі. їх діяльність координувала київська «Українська громада». У 1873 р. вона виступила зі своєю політичною програмою, основною тезою якої були вимоги до оформлення федеративного ладу Росії і надання Україні широкої автономії. Межі нелегальної роботи стримували розвиток громадівського руху. Його провідники постійно прагнули знайти легальну трибуну, яка відкрила б простір для широкої літературної, етнографічної, видавничої та іншої діяльності. Вагомим кроком у цьому напрямку стала участь у відкритті та роботі колегії Гната Ґалаґана у 1871 р., яка завдяки викладацькій діяльності членів Київської «Української громади» перетворилася на кращий навчальний заклад Києва. Іншим кроком до поширення своєї легальної діяльності було заснування в січні 1873 р. Історичного товариства Нестора Літописця. Однак найбільш плідну діяльність громадівці розгорнули завдяки створенню Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства, яке стало центром українознавчих досліджень, та придбання ними газети «Киевский телеграф» — легальної трибуни для українознавчої діяльності....
0 Переглянути

Український національний рух наприкінці 50-х – у 60-х рр. ХІХ ст. Зародження громадівського руху

9 Клас

Друга половина XIX ст. як у Європі, так і в Україні характеризувалася організаційним оформленням і виробленням Ідейних основ визвольних рухів, що зародились у першій половині XIX ст. Кожен європейський визвольний рух вирішував завдання, що стояли перед ним, за трьома головними напрямами: національним, загальнодемократичним та соціальним. У першому напрямі головною є боротьба за національну свободу, у другому — за демократичний устрій суспільства, права й свободи людини, у третьому — за соціальну справедливість. Напрями діячів, які розв’язання всіх проблем зводять до здобуття національної незалежності, називають націоналістами. Для послідовного демократа (тоді їх було прийнято називати лібералами) всі питання вирішуються з розв’язання проблем прав і свобод людини. Діячі й напрями, що обстоювали принципи соціальної справедливості, називалися соціалістами, соціалістичними. Термін «соціаліст» у той період не належав до певного соціально-політичного вчення, яких було багато (марксисти, прудоністи, лассальянці, фабіанці та ін.), а розумівся широко — як обстоювання соціальної справедливості щодо бідних, знедолених, вихідців із простого люду. Об’єднавчим для всіх цих напрямів, течій було прагнення повернути життя на краще, змінити існуючий лад на справедливий, доцільний. Боротьба за вирішення цього спільного завдання збалансовувала ці течії, змушувала їх знаходити спільну мову. Проте це правило було правильним для більш-менш сформованих державних націй. Для бездержавних зосередження на соціальних проблемах або демократичних свободах часто вело до відриву від національних проблем, долучання їхніх діячів до загальноімперського руху. З іншого боку, зосередження на суто національних питаннях за відсутності національної самосвідомості звужувало соціальну базу руху і відривало його від народу. Отож перед українським рухом стояла проблема виробити збалансовану у трьох площинах політичну платформу, що була б прийнятною для всіх прошарків українського суспільства. Крім того, слід було віднайти й організаційну форму руху. Над вирішенням цих завдань і працювали діячі українського руху впродовж другої половини XIX ст....
0 Переглянути

Місто і село: життя у пореформену добу

9 Клас

Упродовж другої половини XIX ст. кількість населення дев’яти губерній Наддніпрянщини збільшилася з 13,5 до 23,5 млн осіб. Це надзвичайно швидке зростання було безпосереднім результатом демографічного вибуху в європейських країнах упродовж другої половини XIX ст. Особливо швидкими темпами зростала кількість населення Півдня і Сходу України, де відбувався бурхливий розвиток промисловості: його кількість збільшилася з 3,6 млн осіб у 1858 р. до 8,8 млн у 1897 р. Міське населення Правобережжя та Лівобережжя зросло за цей час утричі, Півдня і Сходу — вп’ятеро. Переважну більшість населення Наддніпрянщини (22 млн осіб) становили селяни. Промислових робітників наприкінці XIX ст. налічувалося близько 360 тис. осіб. За національним складом наприкінці XIX ст. переважну більшість населення Наддніпрянщини становили українці. Найчисленнішими національними меншинами були росіяни, білоруси, євреї, німці та молдавани. Найбільший відсоток росіян був характерним для губерній Півдня і Сходу — 21-27 %. Якою була чисельність населення Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.? Яка соціальна група становила більшість населення Наддніпрянщини?...
0 Переглянути

Особливості модернізації промисловості й сільського господарства

9 Клас

Реформи 60-70-х рр. XIX ст., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель, уможливили, хоч і запізнілу, індустріалізацію. її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалось у Наддніпрянській Україні, де всього за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. Промисловий розвиток краю супроводжувався змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо. Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна давала 26 % загальноімперського прибутку. Однак на власні потреби використовувала не більше половини від цієї суми. Засобом перекачування капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправляли з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. У такий спосіб капітали фінансували розвиток інших регіонів. Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини виявлялося також у тому, що пріоритет надавався тим галузям української економіки, які мали задовольняти потреби Російської імперії (вугледобувна, металургійна, залізорудна). Внаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні Першої світової війни Наддніпрянщина давала 72 % усього видобутку сировини в імперії та лише 15 % виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська економіка набула однобічного характеру розвитку....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 275 276 277 278 279 280 281 282 283 ... 370
Назад

Навігація