§ 16. МІСТО І СЕЛО: ЖИТТЯ У ПОРЕФОРМЕНУ ДОБУ

За цим параграфом ви зможете:

• дізнатися про національний склад населення Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.;

• визначати характерні риси становища основних соціальних верств у суспільстві Наддніпрянщини цієї доби;

• характеризувати долю тогочасної української жінки;

• визначати зміни, що відбувалися у житті міст того часу.

1. Яким було повсякденне життя українських селян у першій половині XIX ст.? 2. Які риси менталітету притаманні українського селянству? 3. Як виглядали українські міста першої половини XIX ст.?

1. Населення Наддніпрянщини у другій половині XIX ст.

Упродовж другої половини XIX ст. кількість населення дев’яти губерній Наддніпрянщини збільшилася з 13,5 до 23,5 млн осіб. Це надзвичайно швидке зростання було безпосереднім результатом демографічного вибуху в європейських країнах упродовж другої половини XIX ст.

Особливо швидкими темпами зростала кількість населення Півдня і Сходу України, де відбувався бурхливий розвиток промисловості: його кількість збільшилася з 3,6 млн осіб у 1858 р. до 8,8 млн у 1897 р. Міське населення Правобережжя та Лівобережжя зросло за цей час утричі, Півдня і Сходу — вп’ятеро. Переважну більшість населення Наддніпрянщини (22 млн осіб) становили селяни. Промислових робітників наприкінці XIX ст. налічувалося близько 360 тис. осіб. За національним складом наприкінці XIX ст. переважну більшість населення Наддніпрянщини становили українці. Найчисленнішими національними меншинами були росіяни, білоруси, євреї, німці та молдавани. Найбільший відсоток росіян був характерним для губерній Півдня і Сходу — 21-27 %.

Якою була чисельність населення Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.?

Яка соціальна група становила більшість населення Наддніпрянщини?

2. Селяни

Українське селянство було тією частиною населення, яке не втратило своєї культури та мови. У пореформену добу село в цілому зберігало традиційний вигляд. Упродовж другої половини XIX ст. у середовищі незаможного селянства переважало житло, що складалося з хати й сіней. А от заможні господарі дедалі частіше влаштовували у своєму помешканні ще й комору.

Важливе місце в житті українського села посідала селянська громада. Проте реформа 1861 р. суттєво змінила економічні й правові основи її життєдіяльності. Відтоді громада стала низовою ланкою Імперської адміністрації. Земельний масив усієї надільної землі належав громаді, яка розподіляла його між окремими селянськими господарствами. Періодично відбувалися земельні переділи. Усі члени громади отримували певну смужку землі з різних полів, унаслідок чого виникало черезсмужжя. Селянин, отримавши у власність смужку землі, міг її продати за згодою громади, віддати як посаг за дочкою, але не мав змоги використовувати на власний розсуд. Ліси, пасовиська, луки, річки, озера залишалися неподільною спільною власністю громади. Наприкінці 60-70-х рр. XIX ст. українське селянство почало використовувати заводські металеві знаряддя праці. Поширення набули нові залізні плуги та плуги із залізними частинами. Заводи сільськогосподарського машинобудування випускали культиватори, парові молотарки та інший реманент. Проте використовувати техніку мали можливість лише заможні господарства.

Національний склад населення Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.

Робота в полі. Заготівля сіна

Металевий плуг

Заможний селянин

За пореформеної доби, коли селянство почало господарювати самостійно, дедалі помітнішим ставало його майнове розшарування. Внаслідок цього селянство поділилося на три основні групи:

— заможне селянство (куркулі), яке завдяки поєднанню важкої праці, ініціативності, землеробського таланту, використанню праці сільських наймитів успішно хазяйнувало. їхні господарства пристосувалися до ринкових потреб і орієнтувалися на виробництво товарної продукції. Куркулі нарощували свої землі, купуючи наділи збіднілих односельців;

— господарі середнього достатку, або середняки. Земельні наділи, що належали цій категорії селян, давали їм можливість прогодувати сім’ю. Вони також мали кількох коней та голів худоби. Попри те, що були працьовитими господарями, придбати недешеву сільськогосподарську техніку середняки могли дуже рідко. Працювали переважно самі, бо не мали змоги найняти наймитів;

— бідні селяни, або бідняки, були найчисельнішою групою сільського населення. Вони взагалі не мали землі або мали недостатню її кількість для того, щоб прогодуватися. Щоб якось проіснувати, бідняки наймалися працювати до заможних односельців і поміщиків, або шукали іншої сезонної праці. Значна кількість бідняків обумовлювала зростання напруженості в пореформеному українському селі. Ця ситуація певною мірою була наслідком непослідовної та незавершеної земельної реформи 1861 р.

Розшарування селянства Наддніпрянської України в пореформену добу

Фальц-Фейни та їхні друзі.

На які групи поділялося селянство за майновою ознакою?

3. Дворянство

Реформа 1861 р. стала рубіжною подією для більшості дворянства. Звиклі розпоряджатися долею своїх селян І не замислюватися над тим, звідки беруться гроші, землевласники після реформи опинилися в незвичних умовах. Тепер для того, щоб нормально жити, слід було навчитися підраховувати вартість робіт, витрати, прибутки тощо.

Для багатьох ці завдання виявилися не під силу. Замість переобладнання своїх маєтків, придбання машин тощо дворяни намагалися зберігати звичний стиль життя. Коли грошей не вистачало — закладали маєтки та брали позички, мало замислюючись над тим, що буде далі. Внаслідок цього 1877 р. 77% дворян мали великі борги. Розплачуватися за звичку до безтурботного життя багатьом доводилося землею, яку в них купували підприємливі селяни.

У 1862-1914 рр. дворянське землеволодіння у Наддніпрянській Україні зменшилося на 53 %.

І все ж частина землевласників Правобережжя та Півдня спромоглися перебудувати свої господарства відповідно до нових умов. У маєтках-економіях створювалися великі товарні виробництва з використанням вільнонайманої праці. Хоча за своєю соціальною приналежністю власники нових господарств залишалися привілейованим дворянським станом, фактично вони наближалися до великої буржуазії. Деякі з них згодом стали також власниками фабрик, заводів, банків.

Таким чином, нові історичні умови змусили дворян поступитися місцем провідної суспільної верстви представникам буржуазії.

Яких змін зазнало дворянство у пореформену добу?

4. Буржуазія

Реформи 60-70-х рр. XIX ст. активізували формування нових верств суспільства— буржуазії та промислових робітників. Процес формування буржуазії розпочався ще за дореформеної доби. Представники нової суспільної верстви були здебільшого вихідцями з купців або заможних селян. Прикладом становлення українського підприємництва була фірма «Брати Яхненки і Симиренко», про яку вже згадувалося. У пореформений період фірма стала лідером у цукровій промисловості.

Василь Симиренко

Наступним етапом формування буржуазії стала індустріалізація. Водночас з появою фабрично-заводських підприємств, банків, бірж у Наддніпрянській Україні посилювалися позиції буржуазії. Її ряди активно поповнювали представники інших станів. Крім купецтва, кількість її збільшувалася за рахунок заможних селян, чумаків, скупників, сільських лихварів. Поповнювали її склад і підприємливі дворяни. Найвідомішими з них стали Бобринські, Потоцькі, Браницькі.

Формування буржуазії вело до появи в її складі різних за рівнем заможності груп. Велика буржуазія була нечисленною, але зосереджувала у своїх руках найбільший капітал. Її представники володіли промисловими підприємствами, маєтками-економіями. Основну масу середньої буржуазії становило купецтво. До цієї групи також належали колоністи Півдня, власники середніх за розмірами промислових підприємств та інші. Найчисленнішою була дрібна буржуазія — власники крамниць, ремісничих майстерень тощо.

За складом буржуазія була багатонаціональною верствою, до якої належали українці, росіяни, євреї, поляки, німці, французи, бельгійці та ін. Хоча українці не мали в ній більшості, впродовж другої половини XIX ст. їхні позиції стали посилюватися.

Серед найвідоміших українських підприємців була сім’я Терещенків зі старовинного козацького роду м. Глухів.

Артем Терещенко (1794-1873)

Головою родини був Артем Терещенко (1794-1873). Свій капітал він створив, постачаючи продовольство російській армії під час Кримської війни. Потім зароблені гроші вклав у будівництво великої цукроварні в с. Хутір-Михайлівський на Чернігівщині. Пореформена доба стала періодом активізації підприємницької діяльності голови родини та його синів — Миколи Терещенка (1819-1903) і Федора Терещенка (1832-1893). Родина посіла провідні місця в торгівлі хлібом, цукром, худобою, у лісообробці, цукровому, гуральному, суконному виробництві, їй належало понад 200 тис. десятин землі. Нарощуючи виробництво, брати не забували піклуватися про людей. На їхніх заводах для робітників було створено лікарні.

Згодом брати Терещенки стали одними із засновників цукрового і рафінадного синдикатів та Всеросійського товариства цукрозаводчиків.

Родина Терещенків уславилася також своїм меценатством, витративши на нього близько 5 млн крб. Микола Терещенко виділяв кошти на будівництво притулків, навчальних закладів, лікарень, храмів, музеїв, пам’ятників, театральних приміщень, допомагав українським митцям.

Меценат — заможний покровитель наук і мистецтв.

Серед відомих представників української буржуазії пореформеної доби були також Харитоненки, Римаренки, Симиренки та ін.

Хто належав до дрібної буржуазії Наддніпрянщини?

Яку частину буржуазії можна назвати українською?

5. Робітники

Новою суспільною верствою пореформеної Наддніпрянщини стали промислові робітники. Наприкінці XIX ст. кількість промислових робітників Наддніпрянщини становила 330 тис. осіб.

Промислові робітники, на відміну від селян, не мали жодних засобів виробництва і змушені були продавати не власні вироби, а свою робочу силу. Участь у взаємозалежній за своєю природою праці сприяли формуванню в робітників почуття тісного взаємозв’язку з товаришами та колективізму. Результатом цього стало те, що, поступаючись кількістю селянам, вони були значно організованішими за них, тому утворили ту масу, яка згодом привернула увагу опозиційних царизмові сил.

Промислові робітники в другій половині XIX ст. були неоднорідною за складом верствою. Значну кількість робітництва становили сезонні працівники, зайняті в цукровій промисловості. Суто промисловими робітниками були, насамперед, — шахтарі Донбасу, металурги Кривого Рогу та ін. Доволі строкатим був і національний склад промислових робітників. У багатьох галузях промисловості Наддніпрянщини другої половини XIX ст. українці становили меншість серед робітників. Спричиняло таку ситуацію багато в чому те, що умови життя і праці робітників жахали українських селян. Тому вони всіляко намагалися не поривати своїх зв’язків із землею. Унаслідок цього підприємці залучали до праці на заводах і фабриках селян з інших губерній Російської імперії.

Украй важким було становище працівників великих промислових центрів. Робітники Наддніпрянщини отримували вдвічі менше, ніж їхні колеги в Англії, та вчетверо менше, ніж у США. Щоправда, висококваліфіковані робітники згодом почали отримувати гідну платню.

Зазвичай розрахунки з робітниками здійснювалися три-чотири рази на рік — на Різдво, Великдень тощо. До чергової платні працівник отримував продукти в заводській крамниці в кредит за цінами, що значно перевищували ринкові.

Робітники

Н. Kaсаткін. Дружина заводського робітника. 1901 р.

Знедолене становище спричиняло дедалі частіші страйки та інші сутички між власниками підприємств та їхніми працівниками. Завдяки своїм виступам робітники інколи виборювали деяке поліпшення свого становища.

Якою була чисельність промислових робітників Наддніпрянщини наприкінці XIX ст.?

6. Доля української жінки

XIX ст. стало часом стрімкої зміни долі жінки, її місця в суспільстві у провідних країнах світу. Відбувався злам традиційних відносин. Зі стрімким промисловим розвитком ці тенденції набули поширення й на українських землях. Проте вони зачепили лише незначну частину жіноцтва. Переважно це були жінки, причетні до еліти суспільства, а також мешканки великих промислових центрів. В українському селі продовжували зберігатися давні традиції родинного життя, за яких жінка мала вагоме слово, а часто й вирішальне.

Частина жінок із заможних родин прагнули здобути вищу освіту І брати активну участь у громадському житті. Проте в суспільстві існувало безліч упереджень і законодавчих перепон, які перешкоджали жінці стати на цей шлях. Тому лише поодинокі представниці змогли подолати силу суспільної думки, що призначення жінки лише вести домашнє господарство, народжувати та доглядати дітей.

Стрімкий розвиток великої індустрії долучив до міського життя велику кількість нових мешканців. Внаслідок цього відбувся злам традиційних шлюбно-сімейних відносин, і вони були не на користь жінки. Годувальником родини вважався чоловік. Таким чином, чітко визначилося залежне становище жінки.

На роботу йшли або незаміжні жінки, або жінки, сім’ї яких перебували у скрутному матеріальному становищі. Загалом на промислових підприємствах працювало близько 15 % жінок. Однак їх зарплата становила лише 30-50 % від зарплати чоловіків за ту саму роботу.

Що найбільш вплинуло на зміну долі жінки у XIX ст.?

7. Міста змінюють свій вигляд

Індустріалізація спричинила значні зміни в міському житті.

Характерним явищем, пов’язаним зі швидким зростанням кількості міського населення, стала поява нічліжних будинків майже у кожному великому місті. їхніми мешканцями ставали переважно селяни, які працювали на місцевих фабриках і заводах. їм було важко пристосуватися до нових умов, і тому вони поповняли лави крадіїв і жебраків.

Міста ставали переважно російськомовними через великий наплив переселенців з російських губерній.

Київ наприкінці XIX ст.

У Києві запущений перший електричний трамвай у Російській імперії. 1892 р.

Індустріалізація змінила не лише склад міщан, а й зовнішній вигляд міст. З’явилася значна кількість громадських будівель: повітових і губернських земських установ, міських дум, дворянських і губернських зібрань тощо. Житлові квартали стали прикрашати пишні будинки підприємців, купців, банкірів. З’являлися цілі квартали приватних прибуткових будинків, квартири в яких винаймали платоспроможні. На міських околицях купчилися хатки незаможних міщан і робітничі оселі.

Значні зміни відбулися в міському благоустрої. Центральні вулиці викладали бруківкою, плитами, цеглою. Тротуари наприкінці XIX ст. почали асфальтувати. Зросла увага до озеленення міст. Уздовж вулиць Києва висаджували липи, тополі, каштани, придніпровські схили перетворювали на затишні парки. У другій половині XIX ст. значно поліпшилося освітлення міських вулиць. Спершу їх освітлювали гасовими, а згодом — газовими ліхтарями. Наприкінці 70-х рр. XIX ст. газове освітлення з’явилось у Києві, на Хрещатику, а від 1890 р. місто почали освітлювати електрикою.

Розгорнулося також будівництво водогонів і систем каналізації. У 1872 р. одним із перших було споруджено водогін у Києві, який забезпечував місто дніпровською водою. У наступні роки водогони з’явилися в Одесі, Харкові, Житомирі, Олександрійську. У середині XIX ст. каналізацію було побудовано у Феодосії, де відпочивала імперська знать, а наприкінці століття вона почала діяти в Києві, Одесі, Ялті.

На початку 80-х рр. XIX ст. розпочалося швидке поширення телефонного зв’язку. Через десять років телефонні лінії вже діяли в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві.

Із щоденника бельгійського інженера Альфонса Евераерта

«На Донбасі немає справжніх міст... немає публіки, яка повільно прогулюється, майже немає якої-небудь інфраструктури для задоволення артистичних або музичних потреб. Більш того, там, де були великі підприємства - Russo-Beige або Дніпровське, немає жодного театру... Єдиною великою подією була на вихідні дні прогулянка на станцію Дебальцево, щоб подивитися на прибуття і відправлення єдиного потяга».

Чим був зумовлений такий вигляд міст Донбасу?

Зростання міст і збільшення кількості їхнього населення спричинило появу міського громадського транспорту. В містах виникли кінні залізниці — конки. У 1890 р. конка з’явилася на вулицях Києва, а згодом і в інших містах. Починаючи з 80-х рр. XIX ст., у найбільших містах Наддніпрянщини споруджували електростанції. Відтак у 1892 р. конку на вулицях Києва замінив перший у Східній Європі електричний трамвай. До початку XX ст. трамвайний рух розпочався у Катеринославі, Житомирі, Єлисаветграді, Севастополі.

Коли і де у Наддніпрянській Україні з’явився перший у Східній Європі електричний трамвай?

ВИСНОВКИ

Демографічний вибух другої половини XIX ст. сприяв швидкому зростанню кількості населення українських земель.

У національному складі, особливо в містах і новосформованих промислових регіонах, відбулися певні зміни.

Найменш відчутними вони були для селянства, яке становило переважну більшість населення українських земель. Найвідчутнішими були зміни для мешканців міст, які активно долучалися до урбанізованого сучасного життя.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Яким було населення Наддніпрянської України у другій половині XIX ст.?

2. Які зміни відбулися у житті й суспільному становищі селян за пореформеної доби?

3. Яким було становище дворянства? Чим воно відрізнялося від їхнього життя у дореформену добу?

4. Із яких соціальних груп формувалася і яке становище в суспільстві посідала буржуазія?

5. Схарактеризуйте умови життя і праці промислових робітників.

6. Які зміни в долі української жінки відбулися у пореформену добу?

7. Проаналізуйте зміни, що відбувалися у містах Наддніпрянщини порівняно з першою половиною століття.

8. Робота в групах. Обговоріть, як змінилося повсякденне життя населення Наддніпрянщини порівняно з першою половиною століття.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно