§ 21. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У 60-70-ті рр. ХІХ СТ.

За цим параграфом ви зможете:

• розповідати про розвиток українського руху на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.;

• визначати та характеризувати течії українського руху;

• з’ясувати, як відбувся перехід від культурницького до політичного етапу в українському русі на західноукраїнських землях.

1. Назвіть основні особливості суспільно-політичного розвитку Галичини у першій половині XIX ст. 2. Які основні здобутки українського руху в революції 1848-1849 рр.? 3. Назвіть основні особливості українського руху у Наддніпрянській Україні у 60-90-х рр. XIX ст.

1. Конституційні реформи 60-х рр. XIX ст. в Австрійській імперії

Період 1849-1867 рр. відзначився трансформацією Австрійської імперії в конституційну Австро-Угорську монархію. У перше десятиліття після революції в імперії панувала реакція, яка за прізвищем міністра внутрішніх справ Александра фон Баха отримала назву «бахівської». Реакція стала формою, в якій відбувалося перегрупування політичних сил в імперії. Найвпливовішими силами були національні еліти (угорська, чеська, польська та ін.), які перебували в опозиції до імперського центру. Знайдення спільної мови з ними рятувало імперію від розпаду. Прискорили цей процес поразки Австрійської імперії на міжнародній арені: Австрія програла війну у 1859 р. Франції та П’ємонту, а у 1866 р. — Пруссії.

Під впливом цих подій австрійські правлячі кола змушені були в 1860 р. відновити конституцію. Було створено двопалатний законодавчий орган — Державну Раду. У 1861 р. австрійські володіння було визначено як автономні краї з власними представницькими органами — сеймами, хоч і з обмеженими повноваженнями.

Аби не допустити неконтрольованого розвитку подій, у 1867 р. було укладено угоду, що містила австро-угорський компроміс, внаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію: австрійську — Цислейтанія (крім інших земель до неї ввійшли українські землі Галичини й Буковини) та угорську — Транслейтанія (крім інших земель до неї ввійшло Закарпаття) частини. Австрійську частину монархії переділили на автономні коронні краї, утворення яких було довільним і закладало протистояння двох чи декількох націй. На лавіруванні між різними інтересами, на протистоянні націй, в якому імперський центр виступав як арбітр, і базувалася влада австрійського цісаря. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу — централізм поступався місцем федералізму.

Відень у XIX ст.

Агенор Голуховський

Щодо Галичини австро-угорський компроміс було доповнено австро-польським, який намітився ще в роки реакції, а перші його реальні плоди проявились у перші роки конституційних реформ. У 1860 р. міністром внутрішніх справ Австрійської імперії призначили поляка Агенора Голуховського. Він, коли ще був намісником у Галичині, доклав усіх зусиль для встановлення польського домінування в краї. Систему виборів до Галицького сейму було влаштовано так, що поляки одразу отримували більшість. За умов компромісу намісник Галичини обов’язково мав призначатися з польських аристократів (у 1866 р. ним знову став А. Голуховський). Польську мову офіційно запровадили в адміністрації, судочинстві, органах самоуправління, Львівському та Ягеллонському університетах.

Попри свою недосконалість, конституційні реформи 60-х рр. XIX ст. в Австрійській імперії мали далекосяжні наслідки:

• всім народам імперії було відкрито шлях до здобутків європейської демократії;

• українському рухові було дано новий імпульс. Декларування, хоч і формальне, рівності всіх народів імперії пробуджувало національну гідність — першу, необхідну підставу національного відродження;

• утвердження парламентаризму поступово змінювало суспільну психологію. Маси населення з мовчазних підданих перетворювались у співносіїв влади, громадян.

Коли Австрійська імперія стала Австро-Угорщиною?

2. Галицький сейм

Компетенція Галицького сейму, визначена лише у 1873 р., обмежувалася цариною культури, освіти, аграрних відносин тощо.

Вибори до сейму відбувалися раз на 6 років. Галицький крайовий сейм складався зі 150 послів від шести суспільних категорій. Загалом безпосередні виборці становили 10 % населення (серед селян, які складали 95,5 % населення краю, — 8,8 %). Такий виборчий закон забезпечував половину місць у сеймі послам «від народу». Теоретично всі ці мандати могли вибороти селяни, міщани або їхні представники, що зумовлювало гостру передвиборну боротьбу правлячих кіл за голоси простого люду.

Галицький крайовий сейм засідав у будівлі сучасного головного корпусу Львівського національного університету

Орієнтування виборчого закону на становий, а не на національний склад ставило українське населення Галичини в нерівні умови через його переважно селянський склад. Українці теоретично могли отримати лише третину місць. Таку кількість, тобто 51 мандат, українці здобули тільки під час перших виборів у 1861 р. Подальші вибори відзначалися зменшенням українського представництва. У 1883 р. воно було найменшим — 12 послів.

Яким було українське представництво у виборчих органах?

3. Польські та єврейські рухи на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.

Після ліквідації польської державності перед польським визвольним рухом стояло завдання відновлення держави, об’єднання в ній всіх польських земель, переділених трьома імперіями.

Найбільш сприятливі умови для розгортання польського національно-визвольного руху у другій половині XIX ст. склалися в Австрійській імперії (з 1867 р. — Австро-Угорській монархії), де внаслідок польсько-австрійського компромісу Галичина отримала автономію, у якій провідні позиції зайняли поляки. Творці компромісу плекали надію перетворити Галичину в «польський П’ємонт», навколо якого в майбутньому відбудеться об’єднання польських земель у межах «історичних кордонів» (тобто у 1772 р.). У Галичині мала сформуватися модель майбутньої Польської держави, ключовим елементом якої мав стати сейм.

Таких позицій дотримувалися і краківські консерватори (стальники). Крім того, вони засуджували будь-які насильницькі дії та закликали польське суспільство зайняти лояльну позицію щодо австрійського імператора, який, згідно з міжнародними угодами, був законним спадкоємцем польського престолу.

Політичними суперниками стальчиків були східногалицькі консерватори (подоляки), краківські та львівські ліберал-демократи. Останні вимагали від імператора надання полякам таких самих прав, що й угорцям, і проведення виборчої реформи. Подоляки, на відміну від стальчиків, категорично відкидали можливість будь-якої згоди з українцями. Обидві вказані течії (консервативна і ліберальна) були переважно представлені польською аристократією, яка міцно тримала владу в Галичині.

Г. Руданський. Візит цісаря до Галицького крайового сейму

Газета «Час» — часопис польських стальчиків

Єврейська синагога у Стрию наприкінці XIX ст.

У другій половині XIX ст. вирізнились і нові напрями в польському русі — людовий (народний, або селянський) і соціалістичний, які набирали силу і на початку XX ст. зайняли провідні позиції. їх поява була характерною ознакою нової доби, коли швидко зростала громадська самосвідомість широких верств населення, формувалися масові політичні рухи.

Нові течії, хоча й були політичними противниками консерваторів і лібералів, в українському питанні не запропонували нічого нового. Право українського населення на власну державу, а тим паче в Галичині, категорично заперечувалося.

Крім української та польської, впливовою громадою краю була єврейська. У 1880 р. вона становила 11,52 % населення Галичини. Основна маса проживала в містах і містечках, проте наприкінці XIX — на початку XX ст. характерною особливістю Галичини стало зростання єврейської громади на селі. По селах євреї були переважно корчмарями, лихварями, управителями маєтків тощо. Така станова структура єврейської громади небезпідставно сприймалась українським селянином як недружня, проте єврейських погромів, як у Російській імперії, тут не було.

У політичній площині єврейська громада, а особливо її еліта, була схильна до мирного співіснування з владою, отже — до співпраці з поляками. Багато з них ставали щирими польськими патріотами. Проте така тенденція в єврейській громаді тривала тільки до початку 90-х рр. XIX ст. Це зумовлювалося тим, що у польському русі почав наростати антисемітизм. Реакцією на нього стало поширення ідей сіонізму. Головною метою сіоністів в Галичині була боротьба за збереження єврейської національної ідентичності. Така зміна пріоритетів у єврейському русі позначилась і на українсько-польському конфлікті: євреї в ньому зайняли переважно нейтральну позицію, а подекуди підтримували українців.

Якою була мета польського і єврейського національних рухів у Галичині?

4. Старорусини, москвофіли

У 50-70-х рр. XIX ст. в українському русі Галичини різко посилювався русинський, або старорусинський напрям, відгалуженням якого стало москвофільство, або русофільство. Започатковано цей напрям було ще в 40-х рр. XIX ст. У його лавах опинилася майже вся стара українська інтелігенція, в тому числі Яків Головацький. Соціальну базу течії становили духівництво, поміщики, чиновники, інтелігенція. Визнаними лідерами москвофілів у різні часи були: в Галичині — Денис Зубрицький, Богдан Дідицький, Іван Наумович та Михайло Качковський; на Буковині — Касіян Богатирець; на Закарпатті — Адольф Добрянський та ін.

Денис Зубрицький

Адольф Добрянський

Значну роль у становленні ідей старорусинства відіграло греко-католицьке духівництво, яке в роки реакції стало на захист староукраїнських звичаїв, виступило проти латинізації церковної та світської культури, зокрема проти спроб перевести «руську мову» на латинський алфавіт, замінити юліанський календар григоріанським.

Причинами домінування цього напряму були:

• посилення польських позицій у Галичині, зневіра українців у справедливості австрійського цісаря;

• зневіра у власних силах, пошук надійної опори в суспільно-політичному житті, якою вбачалася Росія;

• поширення серед значної частини галицьких селян у 60-80-х рр. наївної віри у російського царя, який нібито вижене євреїв, покарає поляків, відбере землю у панів і роздасть її селянам;

• консервативний характер українського суспільства в Галичині.

Вперше політичного значення старорусинська течія набрала в 1866 р., коли Австрія програла війну проти Пруссії. Старорусини чітко висловили свою позицію, заявивши, що окремого українського народу не існує, а галицькі русини є представниками «єдиного великорусского народа», який проживає на території «від Карпат до Уралу». Також вони заперечували самостійність української мови, яку вважали однією з говорів російської.

На хвилі зростання антипольських настроїв старорусини перейняли керівництво у громадсько-культурних установах Львова — Ставропігійному інституті, Народному домі та Галицько-руській матиці, а також у відкритій у 1861 р. «Руській бесіді».

Для поширення своїх ідей старорусини розгорнули широку культурно-просвітницьку діяльність. По містах і селах створювали читальні, бібліотеки, школи, кооперативи, різноманітні товариства. Вони започаткували видання серії популярних книжок для селян штучно створеною мовою, яку назвали «язичієм». То була мішанина російської, української, польської та церковнослов’янської мов.

Таку проросійську позицію не могли не помітити в Санкт-Петербурзі. Царський уряд на підтримку старорусинів спрямував значні субсидії. За проросійську позицію старорусинську течію стали називати москвофільською. Проте старорусинство було ширшим явищем і мало солідну опору в галицькому суспільстві. Ототожнювати його з москвофільством не варто. Головною ознакою старорусинства була чітка антипольська спрямованість, опір будь-яким проникненням західних модерних впливів. Маючи сумніви у спроможності самостійно обстояти свою культуру, а тим паче політичне існування, вони заявляли: «Якщо нам судилося потонути, то краще зробити це в російському морі, ніж у польському болоті». Москвофільство — відгалуження від старорусинського руху. Його представники виступали із проросійських позицій, стверджуючи, що галицькі русини — це росіяни, намагалися поширити в краї російську мову.

У 1870 р. старорусини заснували політичну організацію — Руську раду, що мала продовжити справу Головної руської ради 1848-1851 рр. щодо захисту прав та інтересів населення. Органами Руської ради були журнал «Слово» (1861-1887), газети «Руська рада» (1871-1912), «Наука» (1874-1900) та ін.

І все ж, попри такий розмах і підтримку ззовні, від 80-х рр. старорусинство в Галичині почало занепадати. Проте на Буковині, а особливо на Закарпатті, цей напрям домінував аж до середини XX ст.

Яку назву мала політична організація старорусинів, москвофілів?

5. Народовці

Погляди, що їх сповідували старорусини, не задовольняли всіх представників українського руху, особливо молодь. Молодіжна опозиція виникла насамперед під впливом Наддніпрянської України — Шевченкової поезії, контактів з літераторами, головно з П. Кулішем, О. Кониським, які разом з І. Нечуєм-Левицьким з 1864 р. почали друкуватись у Львові. Відтак на західноукраїнських землях на початку 60-х рр. XIX ст. в українському русі зародився новий напрям — народовський.

Степан Качала

Д. Танячкевич

Юліан Лаврівський

Народовці проповідували ідеї національного відродження, започатковані «Руською трійцею» та діячами з Наддніпрянської України. Вони виходили з того, що українці — це окрема нація, яка проживає на території від Кавказу до Карпат. Основними цілями їх діяльності були розвиток української мови на основі народної говірки, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнських земель, згуртування національних інтелектуальних сил. Саме тому на першому етапі своєї діяльності вони зосередилися на культурно-просвітницькому аспекті.

Попервах розбіжності між старорусинами й народовцями стосувалися виключно мови й літератури.

Свою діяльність народовці почали зі спроб заснування періодичних видань і створення громад, на кшталт Київської, зі старшокласників і студентів Львова (першу громаду у 1863 р. започаткував Д. Танячкевич).

У 1862-1863 рр. народовці організувалися довкола літературного тижневика «Вечорниці» (Ф. Заревич, Д. Танячкевич, В. Шашкевич — син Маркіяна, К. Климович, Н. Вахнянин). Через брак коштів тижневик занепав, але відтворився під назвою «Мета» (1863-1864 рр.) за редакцією молодого письменника Ксенофонта Климковича. Тоді ж за редакцією Костя Горбаля виходив журнал «Нива», а Володимира Шашкевича — «Русалка».

До молодих народовців долучились і старші діячі — священик Степан Качала, судця Юліан Лаврівський, правник Іван Борискевич, колишній заступник голови Головної руської ради, письменник Корнило Устиянович та Сидір Воробкевич.

В умовах, коли всі культурно-освітні установи Галичини перебували під впливом старорусинів, народовці вдалися до створення власної мережі культурно-просвітніх установ. У 1861 р. вони заснували «Руську бесіду», а згодом її театр, який став першим українським професійним театром. Першу свою виставу він показав у 1864 р.

Переломним виявилося створення у 1868 р. товариства «Просвіта», яке за статутом мало «спомагати народну просвіту в напрямах моральнім, матеріальнім і політичним». У відозві про заснування «Просвіти» зазначалося, що вона своєю діяльністю повинна «заложити будучність нашої народності».

Трупа Русько-народного музично-драматичного театру львівського товариства «Руська бесіда»

О. Барвінський

Етапним у діяльності народовців стало започаткування у 1873 р. у Львові Товариства Ім. Т. Шевченка, яке згодом за відсутності власної державності фактично відігравало роль Української Академії наук.

Заборона українського слова у Наддніпрянській Україні та гоніння царського режиму проти українства додали жвавості народовському рухові. Українські діячі з Наддніпрянщини намагалися перетворити Галичину в «український П’ємонт», надаючи як фінансову, так і інтелектуальну допомогу національному рухові.

Від 1879 р., після поразки старорусинів на виборах до Галицького сейму, народовці вже виступали як політична сила.

Першим політичним актом народовців стало видання того самого року газети для селян «Батьківщина» за редакцією Юліана Романчука.

У грудні 1879 р. було вирішено започаткувати українську щоденну газету «Діло», щоб, на противагу старорусинському «Слову», «ділом, не словом прямувати до кращого народові». Головним редактором став О. Барвінський. Перший номер вийшов у січні 1880 р.

Народовство активно розвивалося, тоді як старорусинство, відігравши свою Історичну роль у стримуванні процесу полонізації, вичерпало себе і стало анахронізмом.

Активна політична діяльність народовців сприяла заснуванню ними у 1885 р. своєї політичної організації — Народної ради, на чолі якої став Ю. Романчук. Її перші загальні збори відбулися 2 лютого 1888 р.

Завоювання народовцями провідних позицій в українському русі змушувало їх торувати стежки до українського селянства — основного джерела сили українського руху; ці стежки не могли оминути сільських греко-католицьких священиків.

Суспільно-політичні течії в українському русі — старорусинство і народовство — були явищами суто українського походження, що виникли як реакція українського суспільства на виклик часу. А втім, навіть найактивніша діяльність народовців і старорусинів не могла забезпечити вивищення українського суспільства до рівня інших європейських народів.

Яка течія українського руху в Галичині сформувалася раніше: старорусинська чи народовська?

У якому році народовці започаткували політичну організацію «Народна рада»?

6. Розбудова національного життя. «Просвіта»

Поразка Австрії у війні проти Пруссії зробила австрійський уряд поступливішим; 2 вересня 1868 р. міністерство освіти прийняло статут і дозволило заснувати товариство «Просвіта». Перший загальний збір товариства «Просвіта», відбувся у Львові того ж року. Керівником став Анатоль Вахнянин.

Зібрання товариства «Просвіта». 1868 р.

Згідно з першим статутом, «Просвіта» була науково-просвітницькою організацією, яка за характером своєї діяльності нагадувала громади у Наддніпрянській Україні, але, на відміну від них, діяла легально і мала чітку структуру. «Просвіта» віддавала переваїу науковим дослідженням у царині етнографії, історії, географії тощо. До того ж у самому статуті не передбачалося залучення широких народних мас до просвітницької діяльності.

Такий напрям роботи товариства не відповідав вимогам часу. Виникла потреба в організації, яка здійснювала б народну просвіту і залучала широкі маси до національно-визвольного руху. Тому вже в травні 1870 р. було прийнято другий статут, який наголосив саме на просвітницькій діяльності. (Науковими дослідженнями перейнялося Товариство ім. Т. Шевченка, створене у 1873 р.)

Основним напрямом діяльності «Просвіти» стало книгодрукування. Ще на перших загальних зборах вирішили видавати книжки українською мовою без польських, російських і церковнослов’янських слів, у простому й доступному викладі. Щонайперше було видано «Читанку для сільських людей» під назвою «Зоря», укладену О. Партацьким. Книжка мала успіх, її швидко розкупили. Наступні видання «Що нас погубить, а що помочи може?» С. Качали, «Катехизм для дітей» К. Селецького, «Народний календар» та інші сприяли популярності товариства і розгортанню його діяльності.

Крім видання популярних книг для народу, розробляли і видавали українські підручники для початкової та середньої школи, створювали читальні, ремісницькі товариства. «Просвіта» активно долучилася до кооперативного руху в краї. Під кінець XIX ст. не було такої ланки культурного та економічного життя краю, з якою розминулося б товариство. Так було закладено міцні підмурки розбудови самостійних господарсько-економічних і культурних установ, які мали б поліпшити соціально-економічне становище краю.

Коли було створено товариство «Просвіта»?

ВИСНОВКИ

Друга половина XIX ст. стала періодом стрімкого розвитку українського руху в Галичині. Поштовхом до цього були конституційні реформи в Австрійській (Австро-Угорській) імперії. В українському русі сформувалися дві провідні течії: старорусинська, від якої відокремилися москвофільська, і народовська, від якої згодом відділилися прихильники радикальних дій та ідей соціалізму. Обидві течії поєднувало прагнення подолати польський вплив у Галичині. Старорусини у цій боротьбі розраховували на підтримку Росії, народовці — на народ, інтелектуалів Наддніпрянщини та суперечності у верхівках Австро-Угорщини.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Який вплив мали конституційні реформи в Галичині на українське населення?

2. Яка роль Галицького сейму в становленні політичної культури українського населення краю?

3. Якими були головні причини українсько-польської конфронтації в Галичині?

4. З’ясуйте причини появи старорусинства в українському русі на західноукраїнських землях та його переважання у 60—80-ті рр. XIX ст.

5. Яка роль товариства «Просвіта» у розбудові національного життя?

6. У чому суть розбіжностей між старорусинами й народовцями?

7. Якою була мета польського руху? Які течії існували у польському русі Галичини? Яким було їхнє ставлення до українства?

8. Якою була мета єврейського руху в Галичині? Яким було ставлення до українства?

9. Які успіхи в розбудові національного життя Галичини ви можете назвати?

10. Заповніть таблицю «Український рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.»:

11. Проведіть дискусію: «Чи можна стверджувати, що в Австро-Угорщині українське населення користувалося політичною свободою?»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно