Войти
Закрыть

Утворення «двополюсного світу»

11 Клас

У повоєнний час поняття «Східна Європа» мало два значення: а) частина континенту, що розташувалася по радянський бік «залізної завіси» (у цьому розумінні вона включала контрольовані Москвою країни так званої народної демократії й сам Радянський Союз); б) позначення, з погляду Заходу, сателітів Радянського Союзу в Центрально-Східній і Південно-Східній Європі (аби відрізнити їх від самого СРСР). Так чи інакше, різниця між цими значеннями (більше політичними, ніж географічними) була невелика, бо йшлося про простір, контрольований з Москви. Навіть якщо це були формально незалежні держави (а не республіки Радянського Союзу), то ця незалежність була здебільшого фасадом, який прикривав функціонування комуністичної диктатури. «Залізна завіса» - термін часів «холодної війни», що означав кордон між Східною Європою, яка перебувала під радянським контролем, та Західною. Під цим поняттям розуміли ідеологічну й політичну ізоляцію країни. Хоча термін «залізна завіса» використовували в політиці ще з часів Першої світової війни, традиційно автором цієї метафори вважають колишнього прем'єр-міністра Великої Британії В. Черчілля, який у промові 5 березня 1946 р. у Фултоні заявив: «Від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці через усю Європу опустилася залізна завіса». «Народна демократія» - термін, який використовували щодо означення групи країн Центрально-Східної Європи, в яких було реалізовано програми зміни суспільного й господарського життя відповідно до вимог комуністичної ідеології після Другої світової війни за допомоги СРСР. Одночасно використовували інші назви - «соціалістичні країни», «східний блок». Утворення цих держав було пов'язано зі вступом на їхні території в другій половині 1944 р. радянських військ та поваленням нацистських і фашистських режимів. У подальшому за підтримки СРСР владу було передано комуністичним партіям цих країн без виборів, і в них почали будувати соціалізм за зразком Радянського Союзу....
0 Переглянути

Політичний статус і міжнародне становище УРСР

11 Клас

Від 1943 р. Сталін почав виношувати плани створення світової держави. Цьому завданню в Москві намагалися підпорядкувати і внутрішню політику. Зміна орієнтирів настала після Сталінграда, коли окреслювалися горизонти перемоги. Стосовно України це проявилося, з одного боку, у посиленні тиску на зрослий український патріотизм (під кінець війни патріотизм знову було дозволено тільки в російському варіанті), а з другого - у декларуванні конституційних змін, які зовні могли свідчити про розширення прав республіки. Питання про внесення змін до конституції СРСР 1936 р., яку називають сталінською, виникло наприкінці 1943 р., відразу після Тегеранської конференції. Йшлося про право союзних республік утворювати національні військові формування й самостійно формувати відносини з іноземними державами й міжнародними організаціями. Загалом справа була пов'язана з ініціативою президента США Ф. Рузвельта заснувати після війни світову організацію на принципах Організації Об'єднаних Націй. Вочевидь, йшлося не про реальні, а декларативні конституційні зміни, але вони давали змогу Й. Сталіну поставити питання про розширення представництва СРСР у майбутній світовій організації. Ба більше, В. Черчілль також домагався збільшення британських голосів за рахунок домініонів. До конкретних дій зі зміни деяких положень конституції радянське керівництво приступило в січні 1944 р. Спочатку відбувся пленум ЦК ВКП(б), який розглянув питання «про розширення прав союзних республік у галузі оборони та зовнішніх зносин», а трохи згодом сесія Верховної Ради СРСР ухвалила відповідні закони, що мали конституційне значення, - про утворення військових формувань союзних республік і надання республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин. Сесія затвердила також дві додаткові статті конституції такого змісту: «Кожна союзна республіка має право вступати в прямі відносини з іноземними державами, укладати з ними угоди та обмінюватися дипломатичними і консульськими представництвами» і «Кожна союзна республіка має свої збройні формування». У березні 1944 р. відповідні зміни було внесено в конституцію УРСР. Однак цю декларацію суверенності жорстко контролювали з Москви....
0 Переглянути

Підсумки війни: деконструкція фашизму і нацизму

11 Клас

На початку 1945 р. уже ніхто не сумнівався в близькому завершенні війни. Третій райх ставав історією. Для вирішення ключових питань, пов'язаних із закінченням Другої світової війни та повоєнним устроєм світу, було скликано Кримську (Ялтинську) конференцію. Зустріч голови РНК СРСР і генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна, президента США Ф. Рузвельта і прем'єр-міністра Великої Британії В. Черчілля відбулася 4—11 лютого 1945 р. Також були присутні міністри закордонних справ, начальники вищих штабів союзних держав, численні державні радники. Під час обговорення розгорнулася гостра політична боротьба. Головними питаннями конференції були: а) заснування Організації Об'єднаних Націй; б) повоєнна доля Німеччини (окупаційні зони, репарації); в) уряд та майбутня територія Польської держави; г) продовження бойових дій на Далекому Сході за участю СРСР (питання війни з Японією найдужче непокоїло Рузвельта). Репарації (лат. reparatio - відновлення) - у міжнародному праві форма матеріальної відповідальності держави-агресора, що полягає в наданні державі, що постраждала від агресії, відшкодування матеріальної шкоди грошима, натурою або послугами. Міжнародно-правові норми, які врегульовували стягнення репарацій, уперше зафіксовано у Версальському мирному договорі 1919 р. за підсумками Першої світової війни. Історичним попередником репарацій у міжнародному праві були контрибуції: обов'язок виплат переможеної у війні сторони переможцеві без урахування підстав розв'язання війни та реальної суми збитків, понесених переможцем. Репатріація (лат. repatriate - повернення на батьківщину) - повернення в країну громадянства, постійного проживання чи походження осіб, які за різних причин опинилися на території інших держав. Репатріаційні потоки зазвичай супроводжують значні геополітичні зміни, зникнення одних і утворення інших держав....
0 Переглянути

Уроки Другої світової війни

11 Клас

Попри очевидне - що війна завдала величезних людських і матеріальних втрат, - встановити точну кількість жертв майже неможливо. Держави використовують різні способи підрахунку втрат і по-різному їх групують. Ці дані з року в рік уточнюються й, буває, суттєво змінюються. У війні загинуло, згідно з останніми підрахунками, близько 70 млн людей, що становило 3 % населення планети. Ще десятки мільйонів зазнали фізичних травм і стали інвалідами. У провідних державах втрати загиблими були такі: СРСР - 27 млн, Китай - 20 млн, Німеччина (разом з Австрією й іноземними громадянами німецького походження) - 7 млн, Польща - 6 млн, Японія - 3 млн, Югославія - 1,7 млн, Франція - 0,6 млн, Італія - 0,5 млн, Велика Британія (з колоніями) - 0,45 млн, США - 0,4 млн. Для країн, де тривали активні бойові дії, дуже складно розділити військові й цивільні втрати - через велику кількість військовополонених, величезні масштаби злочинів проти мирного населення, депортаційні акції, зумовлені війною голод і хвороби. Україна, яка опинилася в центрі найкривавішого театру воєнних дій, наприкінці війни становила сумне видовище. Попри велику територію на карті й місце серед переможців, республіка була однією з головних жертв війни. Загальні демографічні втрати України (які вимірюються сумою загиблих і померлих з числа військових і мирного населення внаслідок бойових дій, окупації, репресій, голоду, епідемій і хвороб, емігрантів - тобто тих, хто з різних причин залишився на чужині, - і ненароджених з причин, породжених війною) становили 13-14 млн осіб, з них прямі людські втрати - 8-10 млн. Упродовж 1941-1944 рр. населення України зменшилося з 41 до 27 млн осіб. Для відновлення довоєнної кількості населення Україні знадобилося майже двадцять років. Характерною рисою війни на теренах України було одночасне розгортання кількох конфліктів, які додавали жорстокості. На цих теренах застосовували тактику «випаленої землі», масові розстріли, знищення населених пунктів тощо....
0 Переглянути

Історія рідного краю

11 Клас

Історія вашого родоводу органічно пов’язана з історією регіону, яка є невід’ємною частиною вітчизняної історії. З національних історій складається історія Європи й світу. Причетність до історії своєї держави допоможе усвідомити себе повноправним громадянином України та Європи. Події вітчизняної історії від початку 1990-х рр. до сьогодення навряд чи можуть бути висвітлені абсолютно об’єктивно. Необхідно вчитися самостійно знаходити альтернативні шляхи вирішення проблем, мати власну точку зору на минуле та прогнозувати майбутнє. Існування різних оцінок спонукає дослідника аналітично сприймати інформацію. Велику роль у дослідницькій роботі відіграє пошук традицій. Саме вони ведуть дослідника до свого коріння. Під час вивчення історії рідного краю в 10-му класі ви почали створювати «Усну історію свого міста (селища, села)» та «Усну історію вашої сім’ї». Продовжіть пошукову роботу! Ширше використовуйте матеріали регіонального краєзнавчого музею та поради дослідників-краєзнавців. Під керівництвом вчителя продовжіть написання історії населеного пункту, в якому ви живете. Користуйтеся посібниками з регіональної історії, додатковою літературою, фотоархівами, інформацією в Інтернеті тощо....
0 Переглянути

Культурне і духовне життя суспільства

11 Клас

У 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про освіту». Він визначав загальноосвітню школу як основу духовного і соціально-економічного розвитку держави. У 1993 р. уряд затвердив національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»). Вона передбачала глибокі зміни в освітній галузі: демократизацію та забезпечення безперервності освіти, багатоваріантність навчальних планів, програм і підручників, гуманізацію й індивідуалізацію навчально-виховного процесу. У травні 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальну середню освіту», який від вересня 2001 р. започаткував у загальноосвітніх навчальних закладах поступовий перехід до 12-річного терміну навчання. Початок XXI століття змінив філософію освіти. Зміни освітньої діяльності стосувалися перш за все її змісту та якості. На початку 2004 р. уряд прийняв постанову, якою затвердив «Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти». Він визначав вимоги до освіченості учнів та гарантії держави у її досягненні. Перед освітою постало завдання сформувати суспільно компетентну особистість, конкурентоздатну та всебічно адаптовану до нових умов життя. Людину, яка розуміє національний інтерес і може ефективно його відстоювати. Закон передбачав набуття випускником знань протягом життя та застосовування їх в реальному житті....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370
Назад

Навігація