Системи утримання великої рогатої худоби

Звертаючись до досвіду європейських колег, слід зазначити, що в них при утриманні великої рогатої худоби переважно використовуються чотири системи утримання: утримання в теплому та холодному корівниках, утримання в корівнику із зовнішнім кліматом, а також утримання у зовнішніх умовах. При цьому у теплому корівнику, який доцільно використовувати з прив'язним способом утриманням, забезпечується значна теплоізоляція тваринницьких приміщень; в холодному корівнику температура в середині приміщення лише дещо відрізняється від зовнішньої, оскільки ізоляція стін практично відсутня, що дозволяє його успішно застосовувати при безприв'язному способі утримання; корівник зовнішнього клімату надає тваринам мінімальний захист від негоди, наприклад, у місцях для відпочинку під дахом чи у невеличких критих приміщеннях, де тварини ховаються від негоди; при зовнішньому утриманні будують лише невеличкі будиночки для телят, які за потребою можна переставляти.

Так, в останніх трьох варіантах створюються здорові та кліматично найбільш підходящі системи утримання для великої рогатої худоби. Зрозуміло, що передумовами для цього є гарантовані сухі місця для відпочинку тварин, достатня кількість високоякісних кормів, надійний захист від негоди, а також загальне здоров'я стада.

Способи утримання класифікують за схемою: прив'язний спосіб утримання, який значно обмежує можливості руху тварин і зустрічається вже доволі рідко; корівник із безприв'язним способом утриманням без розділення приміщення на окремі функціональні відділення; корівник із безприв'язним утриманням з розділенням приміщення на окремі функціональні відділення; корівник з безприв'язним способом утриманням на глибокій підстилці; корівник з решітчастою підлогою, з підстилкою на частковій цільній площі підлоги для відпочинку тварин; а також корівник з безприв'язним боксовим утриманням. Варто зауважити, що на більшості підприємств все частіше зустрічається саме остання система з забезпеченням тварин місцями для відпочинку в індивідуальних боксах, яка сама по собі є відносно маловитратною та забезпечує найефективніше використання засобів виробництва поряд із урахування природних потреб великої рогатої худоби у русі, збереженням здоров'я та продуктивності тварин, а також гігієни приміщень.

Залежно від економічних і природних умов скотарство в господарствах України спеціалізується в таких основних напрямках:

• а) молочне – виробництво молока з максимальним рівнем товарності та реалізація надремонтного молодняку віком 20 – ЗО днів підприємством з виробництва яловичини;
• б) м'ясо-молочне – у великих господарствах, де виробляють молоко та яловичину на основі внутрішньогосподарської та міжгосподарської спеціалізації;
• в) м'ясне – в спеціалізованих господарствах, де утримують худобу м'ясних порід, а також вирощують і відгодовують молодняк, що надходить з господарств молочного напряму.

Під системою утримання великої рогатої худоби розуміють комплекс господарсько-економічних, зоотехнічних, зоогігієнічних, ветеринарно-санітарних і організаційних заходів, що визначається технологією підприємства і забезпечує одержання найбільшої кількості високоякісної тваринницької продукції при мінімальних витратах матеріальних і трудових ресурсів. Кожна система включає окремі способи утримання різних вікових або продуктивних груп тварин.

Спосіб утримання – конкретна форма реалізації окремих технологічних ланок (процесів) тої чи іншої системи утримання різних виробничо-вікових груп тварин. їх, як правило, два – прив'язний (з відпочинком у стійлах) (рис. 1.1а) і безприв'язний (з відпочинком у боксах, комбібоксах, секціях, клітках, денниках, на глибокій підстилці, на щілинній підлозі) (рис. 1.16).

Рис. 1.1. Прив'язний (а) та безприв'язний (б) способи утримання тварин

На сьогоднішній день в Україні діють відомчі норми технологічного проектування: ВНТП-АПК-01.05 Скотарські підприємства (комплекси, ферми, малі ферми), погоджені головним державним санітарним лікарем МОЗ України, Державним департаментом ветеринарної медицини Мінагрополітики України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Державним департаментом пожежної безпеки МНС України та затверджені Мінагрополітики України і введені в дію з 1 січня 2006 року.

Згідно вимог ВНТП-АПК-01.05 для утримання великої рогатої худоби застосовують такі системи:

• • цілорічна стійлова;
• • стійлово-вигульна без використання пасовищ;
• • стійлово-вигульна з використанням пасовищ;
• • стійлово-табірна без використання пасовищ;
• • стійлово-табірна з використанням пасовищ.

Система утримання великої рогатої худоби в кожному конкретному випадку визначається завданням на проектування залежно від стану кормової бази, наявності пасовищ, напряму виробництва та потужності підприємства.

Системи та способи утримання тварин необхідно вибирати залежно від напрямку і спеціалізації господарств з урахуванням природно-кліматичних умов районів будівництва, забезпечення найвищої ефективності капіталовкладень, а також внутрішньогосподарської і міжгосподарської кооперації. Так, у молочному та м'ясо-молочному скотарстві використовують наступні системи утримання тварин:

У районах з великою розораністю земель при підвищеній концентрації поголів'я та інтенсивному використанні високопродуктивних стад із повного механізацією й автоматизацією всіх виробничих процесів застосовують цілорічну стійлову систему утримання тварин (рис. 1.2) у приміщеннях закритого і напіввідкритого типів (залежно від кліматичної зони) з прив'язним (але автоматизованою прив'яззю) або безприв'язним з відпочинком у боксах способом утриманням корів.

Рис. 1.2. Ферма з виробництва молока з цілорічною стійловою системою утримання корів

Незважаючи на неекономічність і фізіологічну невиправданість, на абсолютній більшості невеликих і середніх ферм продовжують утримувати корів на прив'язі, а часом- і вирощувати молодняк. У всіх племінних і в більшості не племінних господарствах країни для худоби молочних і комбінованих порід застосовують прив'язній спосіб утримання корів.

Випробуваними для такого утримання корів можна вважати дворядні корівники на 100 корів. При цегляних стінах, дерев'яних стельових перекриттях, загальній площі не менше 8 м , а об'ємі 21-24 м3, теплих підлогах і штучній вентиляції, природній освітленості (1 : 10) в таких корівниках можна дотримуватися нормативів мікроклімату (табл. 1.1).

Розпланування стійл у двохрядному корівнику гігієнічно виправдане таке, щоб посередині приміщення був гнойовий прохід, а корови головами стояли до вікон за принципом "хвіст до хвоста" (рис. 1.3 а).

Рис. 1.3. Утримання тварин за принципом "голова до голови" (а), другий – "хвіст до хвоста" (б)

Це забезпечує краще освітлення для тварин і запобігає можливості поширення інфекції, що частіше спостерігається при центральному кормовому проході й двох гнойових (під стінами) за принципом "голова до голови" (рис. 1.3 б).

1.1. Основні параметри мікроклімату в приміщеннях для утримання великої рогатої худоби (ВНТП-АПК-01.05)

Якщо по центру знаходиться гнойовий, то під стінами – два кормові проходи. Правда, цей варіант внутрішнього розпланування корівника погіршує механізацію роздавання кормів, зокрема рухомими кормороздавачами. Це легше зробити при центральному розміщенні кормового проходу й розміщених по обох боках його годівницях (рис. 1.36). Ширину проходу роблять такою, щоб по ньому могли рухатися кормороздавачі. В одному неприривному ряді допускається не більше 50 стійл.

Стійло – відгороджене місце у корівнику для однієї тварини, де проходить годівля, напування, доїння та відпочинок корів при прив'язному способі утримання. Над стійлом кожної тварини вивішується табличка, де вказується ідентифікаційний номер тварини, кличка, порода і породність, походження, дата народження, чергове отелення та продуктивність. Відгороджені стійла одне від одного дерев'яними чи металевими перегородками (рис. 1.4).

Стійла для корів у корівнику з прив'язним способом утриманням роблять короткими (160 – 170 см), середніми (180 – 200) або довгими (211 – 240 см).

Не можна допускати більшого (за 1,5 % на 1 м) нахилу підлоги в стійлі й до 3 – 5 % у частині, що спадає до гнойового лотока. Підлога в стійлі має бути щільною, із низькою теплопровідністю і гладенькою, але не слизькою. Потік завширшки до 70 см, обладнаний скребковим транспортером, який при коротких стійлах слід закривати решіткою (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Стійла для утримання великої рогатої худоби

Фіксування тварин у стійлах здійснюється за допомогою прив'язей. За конструкцією прив'язі поділяються на прості індивідуальні: хомутові і ланцюгові – двох-, трьох- і чотирьохкінцеві і більш складні – групові прив'язі (рис. 1.5а, 1.56, 1.5в, 1.5г).

Рис. 1.5б. Індивідуальна прив'язь для корів (трьохкінцева)

Рис. 1.5в. Чотирьохкінцева прив'язь для бугаїв-плідників

Рис. 1.5г. Групова автоматична прив'язь системи Калмикова для великої рогатої худоби

Деохкіниева прив'язь (рис. 1.5а) складається з двох ланцюгів довжиною 1550 і 500 мм, виготовлених з дроту діаметром 4,5-5 мм. Довгий ланцюг (1) має на одному кінці кільце (2), а на іншому баранчик (3). Короткий ланцюг (4) на обох кінцях має кільця й одягається на довгий. В стійлі прив'язь встановлена так: довгий ланцюг баранчиком протягнутий в кільце (5), укріплене у канавці передньої дошки годівниці, а іншим кінцем просувається через обидва кільця малого ланцюга і начіплюється на гак (6), укріплений у верхній частині годівниці до поздовжнього бруска (кільце довгого ланцюга проходить всередині кілець короткого ланцюга). При заході тварини в стійло ланцюга знімають з бічних гаків (7), накладають на шию, потім кільце довгого ланцюга протягують через кільце короткого ланцюга і надягають на гак (6) верхнього бруса. Ланцюги, облягаючи шию, утворюють нашийник, який може пересуватися знизу вгору і назад, даючи можливість тварині вільно вставати і лягати в межах свого стійла. При відв'язуванні тварини верхнє кільце знімають з гака, і ланцюги вішають кільцями на гаки (7) в бічних стійках.

Туьохкінцева прив'язь (рис. 1.56) складається з вертикально підвішеного в середині стійла ланцюга (1), закріпленого баранчиком, протягнутого у кільце (2) внизу годівниці, і кільця, надітого на гак (3), встановленого у верхній частині годівниці. Для прив'язі тварин служать два короткі ланцюги (4), з'єднані кільцем (5), що вільно пересуваються по вертикальному ланцюгу. Прив'язування і відв'язування тварин проводиться двома короткими ланцюгами, один з яких на кінці має кільце, а інший – баранчик. Вертикальний ланцюг весь час залишається легко натягнутим і при відв'язуванні і прив'язуванні з гака (3) не знімається.

Чотиуьохкіниева прив'язь (рис. 1.5в) служить для прив'язування бугаїв-плідників у стійлі. Прив'язь складається з чотирьох ланцюгів, з'єднаних між собою одним загальним кільцем (1). Ланки ланцюга виготовляються з дроту діаметром 6 мм. Один ланцюг прив'язі (2) закінчується кільцем, а інший – баранчиком, що утворюють при замиканні нашийник для прив'язування тварини. Прив'язь прикріплюється до годівниці двома іншими ланцюгами за допомогою кілець (3), надягнутих на металеві скоби, прикріплені болтами до бічних стійок годівниці.

Групова автоматична прив'язь системи В.І. Калмикоеа механізує прив'язування і відв'язування корів у стійлах типових корівників. Прив'язування або відв'язування проводиться групами, до 25 і більше голів великої рогатої худоби, що стоять в одному ряду стійл без розривів.

Робочими органами прив'язі (рис. 1.5г) служать ланцюги, що складаються з наступних окремих ланок:

• 1) довгий ланцюг (1420 мм) з баранчиком на нижньому кінці;
• 2) подвійний ланцюг довжиною 820 мм, що має внизу кільце, яке з'єднує її кінці;
• 3) короткий ланцюг (500 мм), у якого на верхньому кінці знаходиться баранчик, а на нижньому – кільце.

Допоміжним органом групової прив'язі служать два троси (4), (5) діаметром 7 мм, протягнутих в отвори, зроблені в розділових стійках годівниць. Троси протягнуті на всю довжину безперервного ряду стійл і кінці їх на крайніх стійлах з'єднані короткими блоковими ланцюгами, що слугують для натягу та пересування. Троси вільно можуть пересуватися за допомогою двох чавунних блоків. При повертанні за ручку одного з блоків троси при цьому будуть рухатися у взаємно протилежних напрямках.

Рис. 1.5г. Схема обладнання групової прив'язі: 1 – ланцюг; 2 – гачок; 3 – вал; 4 – стійка; 5 – скоба; 6 – важіль; 7 – планка; 8 – кріплення

На рис. 1.5ґ показано пристрій групової прив'язі. На стійці (4) металевими скобами (5) підтримується поворотний вал (3), що проходить уздовж ряду стійл. До неї приварено гачки (2) в кожному стійлі для надягання останньої ланки прив'язного ланцюга (1). Механізм відкривання прив'язі складається з планки (7), важеля (6) і кріплення (8) для закріплення важеля в необхідному положенні. Щоб звільнити тварин, треба зняти кріплення з гнізда і перевести планку (7) по сектору у верхнє положення. Прив'язний ланцюг під дією власної маси зіскочить з гачка.

При коротких стійлах рекомендується й коротка прив'язь для корів. Довгі й середні стійла обладнують одинарним трикінцевим ланцюгом, фіксованим до годівниці, що дає змогу коровам вільніше рухатися в стійлах (рис. 1.5ґ).

Ширина стійла для корів – 110-130 см. На фермах, де корів утримують без підстилки, краще використовувати короткі стійла.

Рис. 1.5ґ. Утримання корів на короткій (1) та довгій прив'язі (2)

У деяких регіонах країни, та західних країнах, зокрема в Польщі, у корівниках з невеликою кількістю корів обладнують заглиблені підлоги. Вони викладені внизу водонепроникними матеріалами. Корів утримують постійно на шарі гною і підстилки, який постійно нарощують, гній вивозять не частіше двох разів на рік. Годівниці в таких корівниках повинні періодично підніматися, щоб знаходитися на потрібній висоті від поверхні стійла. Утримання на заглиблених підлогах потребує достатньої кількості підстилки. В такому корівнику тепліше, але не завжди чистіше, у тому числі повітря.

При прив'язному способі утриманні корови переважно видоюються із використанням молокопроводу та переносних доїльних апаратів безпосередньо на місці їхнього утримання (рис. 1.6 А, 1.6Б).

Рис. 1.6. Доїння корів у молокопровід (а) та молочний бідон (б)

Для роздачі кормів застосовують кормороздавачі. Годівля групова, але для високопродуктивних тварин може бути і індивідуальна. Для видалення гною у більшості випадків – скребкові транспортери. З метою полегшення прибирання підлоги у стійлі під тваринами з-під гною, її роблять з нахилом у 1 – 20 у бік гнойового каналу, а в якості матеріалу для підлоги використовують дерево, керамзит, бетон, асфальт тощо.

Для утримання тварин в чистоті і отриманні санітарно безпечного молока у стійлах застосовують чисту суху підстилку із соломи, тирси, торфу чи інших місцевих матеріалів.

Перевагою цього способу порівняно з безприв'язним є те, що за кожною визначеною групою тварин закріплюється певний обслуговуючий персонал. Такий індивідуальний підхід дозволяє отримувати від корів на 12 – 20 % вищу продуктивність, а також подовжувати строк їхнього господарського використання на 2 – З лактації при оптимальній організації праці. Можна встановити нормовану годівлю корів залежно від їх продуктивності і фізіологічного стану, проводити інтенсивний роздій корів, отримувати доброякісне молоко, уважно стежити за станом здоров'я і вгодованістю тварин. Додатково полегшується спостереження за коровами, а виявлення травм і захворювань реєструється швидше.

Недоліком цього способу є неможливість позбуття згубних наслідків гіподинамії і високопродуктивні тварини порівняно швидко вибраковуються із стада. Тривалість інтенсивного використання основного поголів'я при такій системі утримання рідко перевищує 3 роки. Тому її можна впроваджувати лише в господарствах із промисловою технологією або на фермах по виробництву яловичини.

Для успішного впровадження безприв'язного способу утримання великої рогатої худоби молочного та м'ясо-молочного напрямків продуктивності необхідні такі найголовніші умови:

• • достатня кількість різноманітних кормів для організації повноцінної, диференційованої годівлі протягом всього року відповідно до продуктивності тварин окремих груп;
• • правильне розділення великої рогатої худоби на групи за продуктивністю, фізіологічним станом та віком з таким розрахунком, щоб за кожною групою був забезпечений оптимальний догляд;
• • правильна організація доїння корів при забезпеченні повної молоковіддачі тваринами в строго визначений час.

Потрібні також добре підготовлені спеціалісти в галузі тваринництва, механізації і автоматизації виробничих процесів. При відсутності в господарстві хоча б однієї з перерахованих умов безприв'язний спосіб утримання тварин стає невигідним.

На сьогоднішній день цілорічна стійлова система з безприв'язним способом утримання дійних корів досить широко розповсюджена за кордоном. Так, наприклад у США до 85 % корів молочного напрямку продуктивності утримують безприв'язним способом, тоді як у Україні всього лише до 10 %. Обов'язковою умовою у країнах ЄС для отримання сертифікату екологічно чистої продукції, є безприв'язний спосіб утримання великої рогатої худоби молочного напрямку продуктивності.

У Німеччині, яка займає перше місце серед країн Євросоюзу по виробництву молока, налічується біля 95 тисяч молочних ферм, на яких утримується 12,4 млн. корів. Вона виробляє 20 % молока від виробленого в Євросоюзі. Майже всі молочні ферми – це сімейні господарства, на яких працюють тільки фермери з сім'ями, а на великих є декілька додаткових працівників. Так, ЗО % займають ферми з чисельністю корів від 100 до 200 голів, 25 %- чисельністю 20-50 голів і 25 % ферм утримують від 50 до 90 корів.

Велику рогату худобу на них утримують двома способами: прив'язним та безприв'язним. Безприв'язний спосіб утримання займає 72 %.

В склад раціону для годівлі корів входять: кукурудзяний силос, сінаж, соєва та ріпакова дерть, ріпакова макуха, зернові, комбікорми, сіно, солома та мінеральні добавки.

Годують тварин два рази на день: на великих фермах за допомогою кормороздавача, а на малих – вручну. Для цього складаються збалансовані раціони залежно від маси тіла і молочної продуктивності корів.

Доять корів двічі на день. На фермах від 50 корів доїння проводять у доїльних залах, а на менших фермах з прив'язним способом утриманням за допомогою переносних доїльних установок у молокопровід. На деяких фермах корови дояться спеціальними роботами.

Впроваджують безприв'язний спосіб утримання великої рогатої худоби і господарства України (рис. 1.7). Для успішного застосування такого способу необхідно суворо дотримуватися відповідних умов: належно обладнувати приміщення (особливо при безпідстилковому утриманні) з регульованим мікрокліматом; забезпечувати тварин достатньою кількістю кормів і підстилки, правильно підбирати й встановлювати засоби механізації, обладнувати вигульні двори з твердим покриттям і навісами; мати добре підготовлене й підібране за ранжиром стадо (з урахуванням продуктивності та фізіологічного стану).

Все стадо корів при безприв'язному способі утриманні поділяють на групи залежно від їх продуктивності та фізіологічного стану. Корів- первісток виділяють в окрему групу. Формують також групи корів високопродуктивних, середньої продуктивності, тільних та сухостійних.

У кожній групі може знаходитись по 25-50 тварин. Групи тварин іншого віку і статі бувають за чисельністю і більше. Щоб уникнути травматизму, коровам спилюють кінчики ріг. Теличкам, які залишаються в господарстві для ремонту стада знероження проводять у 2 – 3-тижневому віці хімічним чи термічним способом.

Рис. 1.7. Безприв'язний спосіб утримання великої рогатої худоби

Рис. 1.8. Цілорічна стійлова система утримання тварин з безприв'язним способом з відпочинком у боксах на глибокій підстилці