Мікро- та макро стадії розвитку пшениці озимої (код ВВСН)

Своєчасне азотне підживлення забезпечує формування виповненого зерна з високим вмістом білка і клейковини.

Дев'ятий етап включає цвітіння, запилення, запліднення, утворення зиготи і початок формування ендосперму. Припиняється наростання вегетативної маси. Цей етап ділить життя рослини на два періоди – вегетативний і репродуктивний.

На десятому етапі формуються зернівки. За рахунок надходження пластичних речовин з листків і стебла зародок та ендосперм збільшуються у розмірах. В кінці етапу зерно досягає типових для кожного сорту форм. На наступних етапах довжина зернівки уже не збільшується.

Одинадцятий етап збігається з фазою молочної стиглості. Йде інтенсивне нагромадження пластичних речовин у зернівці. Зменшується вологість зерна, відбувається його ріст в товщину і ширину. Добра забезпеченість вологою і елементами живлення в поєднанні з невисокою (не більше 25°С) температурою збільшує масу 1000 зерен і урожайність.

Дванадцятий етап органогенезу за часом співпадає з восковою стиглістю зерна. На початку етапу продовжується нагромадження пластичних речовин у зерні, яке поступово слабшає і повністю припиняється в кінці етапу. Зернівка перестає збільшуватися за розмірами і масою. Поживні речовини зернівки перетворюються на запасні.

Тривалість вегетації восени становить 40-50 днів, весною і влітку – 90-110 днів. Маса 1000 зерен – 35-50 г.

За сприятливих умов сходи з'являються за 7-9 днів після сівби. Через 13-15 днів, коли на рослині утвориться 3-4 листки і на глибині

2-3 см сформується вузол кущення, настає фаза кущення. До зими рослина повинна сформувати 2-4 пагони. Для цього потрібно 40-50 днів осінньої вегетації. Коренева система на цей час заглиблюється на 50-70 см. В осінній період рослини повинні пройти період загартування.

За інтенсивної технології вирощування пшеницю озиму потрібно розміщувати на родючих окультурених фунтах із середнім механічним складом. Погано росте вона на солонцюватих фунтах, солодах, легких піщаних, важких фунтах, які легко запливають.

Технологія вирощування

Суть сучасної інтенсивної технології вирощування озимої пшениці та інших культур, полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку.

Сучасні сорти озимої пшениці характеризуються високим біологічним потенціалом продуктивності, проте реалізація його у виробничих умовах досить низька.

Сорти з високою потенційною продуктивністю потребують повного технологічного забезпечення для одержання стабільних урожаїв. Вирішуючи питання вирощування пшениці озимої пофібно обов'язково ознайомитись із біотехнологічною характеристикою сортів, рекомендованих для даної зони. Для вирощування необхідно вибрати 2-3 або 3-4 (залежно від розмірів посівних площ) сорти різних за скоростиглістю та реакцією на умови вирощування. Такий підхід дає змогу краще використати попередники, рельєф, погодні умови конкретного року.

За достатнього ресурсотехнологічного забезпечення перевагу слід надавати сортам інтенсивного типу, які здатні найповніше окупити втрати, формуючи сильне та цінне зерно. За обмеженого ресурсозабезпечення (добрив, засобів захисту тощо) на менш родючих фунтах та після задовільних попередників, де потенційні можливості інтенсивних сортів не можуть бути реалізовані повного мірою, доцільно використовувати пластичні сорти, які за даних умов здатні формувати середні рівні врожаїв.

Враховуючи специфічність фунтово-кліматичних умов зони Лісостепу, зокрема Вінницької області, підхід до вибору сортів повинен бути наступний:

• – для південних районів області в структурі сортових посівів 75 % повинні займати сорти Степового екотипу: Куяльник, Повага, Вдала, Шестопалівка, Донецька – 48, та 25 % – Лісостепового: Подолянка, Миронівська ранньостигла, Володарка, Перлина Лісостепу;
• – для центральних районів: 50 % – Степового екотипу (зазначено вище) та 50 % Лісостепового: Поліська 90, Подолянка, Фаворитка, Золотоколоса, Смуглянка, Перлина Лісостепу;
• – для західних та північних районів: 75 % Лісостепового екотипу та 25 % Степового (зазначено вище).

Місце культури в сівозміні

Пшениця вибаглива до попередників і знижує врожайність при повторному вирощувані на 15-20, а при сівбі три роки поспіль – на 30-35% і більше. При беззмінному вирощуванні врожайність знижується навіть при внесенні додаткової кількості добрив. Основна причина цього – прогресуюче поширення хвороб, шкідників і бур'янів. Пшеницю не слід розміщувати не лише після пшениці, але й після інших злакових хлібних культур (крім кукурудзи), які мають спільних збудників хвороб, шкідників і бур'янів. Всі попередники повинні бути надійними щодо нагромадження достатньої кількості продуктивної вологи на початок сівби (не менше 10 мм в 10-сантиметровому шарі грунту). Ці культури повинні рано звільняти поле й не висушувати грунт на велику глибину. Добрими парозаймаючими культурами є вирощувані на зелений корм озимі жито, пшениця, тритикале, вико- і горохо-вівсяні сумішки, еспарцет на один укіс, кукурудза, яку збирають до викидання волоті, а також інші культури, які збирають не пізніше червня. Добрі попередники – горох, сочевиця, чина. В богарних умовах не слід висівати пшеницю після сорго, суданської трави, соняшнику, кукурудзи на зерно, трав другого-третього року використання.

У Лісостепу пшеницю необхідно розміщувати на полях зайнятих парів посівами на зелений корм і сіно, після конюшини на один укіс, гороху, сочевиці, чини, картоплі раннього споживання, кукурудзи на ранній силос, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості не пізніше 20 днів до настання оптимальних строків сівби, а в посушливій південно- східній частині – також після чистих парів.

Інтенсивні сильні та цінні сорти пшениці вибагливіші до попередників, тому кращі попередники потрібно відводити саме для їх вирощування. В регіонах із достатньою кількістю опадів у липні, серпні й вересні доцільно після збирання ранніх культур лущити поле і висівати сидерати: редьку, гірчицю. Високорослі сорти пшениці доцільно висівати після стерньових попередників, кукурудзи.

Обробіток грунту повинен диференціюватися залежно від ґрунтової зони, попередників, типу забур'янення, вологозабезпеченості, часу збирання попередника та технологічної схеми вирощування. Підготовку ґрунту слід розпочинати без розриву в часі після збирання попередника. Потрібно пам'ятати, що утримання поля чистим від бур'янів і сходів падалиці, від збирання попередника до сівби озимих зернових культур – важливий захід боротьби з багатьма шкідниками та хворобами пшениці.

Існує три основних системи обробітку ґрунту: традиційна, мінімальна та нульова, які описані в попередніх розділах навчального посібника.

"Нульовий" обробіток ґрунту, або "пряма сівба" можуть бути ефективно застосовані після попередників, що звільняють поле в часі, близькому до оптимальних строків сівби і навіть дещо пізніше, але на чорноземних ґрунтах – з доброю структурою та малозабур'янених.

Удобрення

Збалансоване мінеральне живлення озимої пшениці протягом вегетаційного періоду є важливим фактором формування оптимальної конструкції посіву, регулювання продуктивного процесу. За даними польових дослідів Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції, внесення оптимальних норм мінеральних добрив, у поєднанні з інтенсивним захистом, забезпечує 28-32 % приросту урожаю, що пов'язано з високою вимогливістю пшениці до мінерального живлення. Для продукування 6 т/га зерна із відповідною кількістю соломи вона споживає 180 кг азоту, 80 кг фосфору і 155 кг калію. Пшениця добре реагує як на мінеральні, так і на органічні добрива. Тому, при розміщенні пшениці після зайнятого пару, або багаторічних трав на один укіс, під неї доцільно вносити 20- 30 т/га гною.

Озима пшениця ефективно використовує післядію органічних добрив, внесених під попередні культури. Норми мінеральних добрив встановлюють з урахуванням запланованої урожайності, вмісту елементів живлення в ґрунті та інших чинників. При цьому використовують розрахункові методи, рекомендовані науково- дослідними установами дози внесення для різних ґрунтово- кліматичних зон, або нормативи витрат елементів живлення, з урахуванням забезпеченості ґрунту елементами живлення.

Система удобрення передбачає внесення фосфорних і калійних добрив під основний обробіток ґрунту, а азотних – головним чином під час весняно-літньої вегетації. При цьому, за даними

Миронівського інституту пшениці НААН кращим співвідношенням елементів живлення N:Р:К є 1,5:1:1 або 2,0:1:1.

При розміщенні озимої пшениці після зайнятого пару, багаторічних трав і зернобобових, рекомендується внесення під ОСНОВНИЙ обробіток грунту Р60К45, а після кукурудзи на силос – N30P90K60.

На малородючих дерново-підзолистих грунтах Полісся застосовують найвищі, порівняно з іншими зонами, норми мінеральних добрив – 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію, з перевагою азоту і калію. Із фосфорних добрив на кислих грунтах використовують фосфоритне борошно.

На чорноземах Лісостепу та Степу вносять 60-90 кг/га мінеральних добрив, з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих грунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, виключаючи калійні.

В цілому норми мінеральних добрив встановлюють з урахуванням запланованої урожайності, вмісту елементів живлення в грунті та інших чинників, використовуючи, при цьому, розрахункові методи, або нормативи витрат елементів живлення з урахуванням забезпеченості грунту елементами живлення (табл. 24).