Баланс поживних речовин у ґрунті

В інтенсивному рослинництві потрібно забезпечувати бездефіцитний баланс органічної речовини у ґрунті, що є передумовою збереження і підвищення його природної родючості. Щоб цього досягти, необхідно використовувати усі можливі джерела надходження органічної речовини в ґрунт – гній, сечовину, сидерати, різні компости, пташиний послід, солому, кореневі та стерньові рештки, ставковий мул, озерний сапропель тощо. Звичайно, основним джерелом повернення органічних речовин у ґрунт є гній та поживні і кореневі рештки культур. У середньому 1 т підстилкового гною дає близько 30 кг гумусу.

Внесення органічних і мінеральних добрив підвищує якість гумусу, яка визначається співвідношенням гумінових і фульвокислот. Якщо це співвідношення більше за одиницю, гумус якісний, а тип гумусових речовин гуматно-фульватний, якщо більше двох – гуматний.

Гумусові речовини мають бути клейкими та містити кальцій. Свіжі гумусові речовини, насамперед гумати кальцію, забезпечують водостійкість ґрунтової структури.

Максимальні врожаї сільськогосподарських культур одержують, як правило, при внесенні органічних і мінеральних добрив, оскільки це сприяє більш ефективному використанню поживних речовин добрив і грунту. Звичайно, можуть бути і винятки. Наприклад, потреби у поживних речовинах висіяної після буркуну білого пшениці повністю задовольняються в цьому випадку можна обійтись практично без внесення мінеральних добрив.

Внесення повного мінерального, органічних і органо- мінеральних добрив забезпечує приріст урожаю практично всіх культур. Водночас немає єдиної думки щодо доцільності внесення підвищених і навіть звичайних норм мінеральних азотних добрив під бобові, зокрема, під люцерну, еспарцет, конюшину, горох, вику яру, буркун та ін. Вважається, що навіть невеликі дози азоту (N40-60) пригнічують діяльність бульбочкових бактерій. Зрозуміло й те, що високих врожаїв лише за рахунок азотфіксації неможливо досягти. Так, у дослідженнях М. Ю. Хомчака, О. І Зінченка, Μ. Т. Дзюгана в Уманській державній аграрній академії, В. П. Малого в умовах західного Лісостепу урожайність люцерни при внесенні лише фосфорно-калійних добрив була на 27-36% нижчою порівняно з її урожайністю у варіантах, де вносили повне мінеральне добриво, в якому азоту було до 120 кг/га.

У Лісостепу при внесенні фосфорно-калійних добрив (іноді і без них) врожаї люцерни становили 300-320 ц/га, азотного – 420-480 ц/га, на зрошуваних землях – відповідно 460-480 і 650-800 ц/га. По 750- 800 ц/га зеленої маси люцерни збирали на зрошуваних площах у господарствах Шполянського району Черкаської області при внесенні високих норм азоту (250-300 кг/га діючої речовини), вносячи його під кожний укіс у вигляді аміачної води. В дослідженнях О. І. Зінченка, М. Ю. Хомчака в держгоспі "Бабанський" Уманського району при внесенні навесні по 150-160 кг/га азоту врожайність люцерни досягала 440 ц/га лише за перший укіс.

Отже, азотні добрива повинні бути невід'ємною складовою технологій вирощування також зернобобових і бобових кормових трав, за винятком полів, де перед сівбою (наприклад, люцерни) під зяблеву оранку або під попередник вносили достатню кількість органічних добрив.

При концентрації худоби в господарстві понад 100 умовних голів і утилізації минулорічної соломи виробництво гною може бути доведено до 14-16 т/га. Разом з іншими джерелами органічних речовин це забезпечить підвищення врожайності і без- або низько дефіцитний баланс поживних речовин у ґрунті. За цих умов внесення мінеральних добрив під усі культури сівозміни матиме допоміжне значення.